Спочатку:
На сторінку книги
Крижаний палац.
Зал нарад.
— Серйозно? Ми маємо обговорювати це зараз? — король увійшов у залу останнім, гучно закривши за собою двері. — На мене чекають гості та інші аристократи, які приїхали до Содії! Істерика імперії хоч і проблема, та все ж таки і інші союзи треба підтримувати!
— Не можемо з вами не погодитися, мілорде, — лорд Стері вже сидів за столом. Сонце проникало у велике вікно і освітлювало лису макітру. — Та обговорити це варто зараз, щоб дотримуватися однієї стратегії.
Лорд-канцлер кивнув. Інші Вищі лорди вирішили помовчати. Тільки лорд Карі трусився, як від сильного морозу. Бо йому довелося лишити гостей на молоду королеву. Яка точно не зможе розібратися у тому, як розважити всіх гостей.
— Запрошення точно було надіслано? — лорд Долайн повернувся до рудого радника. А той лише обурено пирхнув.
— Звісно! Як я міг не надіслати запрошень нашим найвпливовішим друзям?! Що за безглузда теорія?! Листи правлячим родинам я писав особисто!
Ліамарт лише очі закотив, вказуючи на те, що і не таке могло трапитися зі старшим Карі.
— Якщо запрошення були надіслані і отримані, — Оуен не збирався витрачати час на нараду зараз, зупинився біля краю столу і сперся на стільницю долонями, — то це проблема Ваштера. Це їм доведеться пояснювати, чому вони проігнорували запрошення на весілля короля Содії. Надішліть їм листа з питанням. І взагалі… де посол імперії? Може він зможе відповісти на це питання?
— Він на весіллі, мілорде, — за кілька миттєвостей відповів лорд Карі, насупивши лоба. — Як і всі посли та дипломати, що мешкають у Содії наразі.
— То спитайте його, — у короля починав уриватися терпець. Він згоден був взяти участь у розв'язанні цього питання, та не зараз. Не коли на нього чекає молода дружина і повний палац гостей.
— Ви не бажаєте поговорити з послом особисто? — здивувався лорд Стері, звівши очі на монарха.
— Дозвольте мені з ним поговорите, ваша величносте, — лорд-канцлер випередив короля. — У вас сьогодні весілля. Вам не до цього.
— Так, — Оуен кивнув лорду Госабру. — Поговоріть із ним. І завтра розкажете нам офіційну позицію імперії. А тепер, якщо це все, я маю знайти свою дружину.
Не дочекавшись відповіді Вищих лордів, його величність розвернувся і залишив залу нарад. Він не почув, як хтось з його радників доволі голосно пирхнув і промовив:
— В нас нова королева. Як дивно.
— Нічого дивного, — відповіли йому. — Час леді Тріне минув. Подивимося, чого варта нова королева.
***
Айла Фрейвіл
— Так, звісно, — я посміхнулася леді, яка стояла переді мною, схиливши голову. — Якщо ви та ваші подруги бажають відвідати гарячі джерела… Леді Мейрі, можу я попросити вас?
— Так, ваша величносте, — Лейла уклонилася. — Я з радістю супроводжу леді до джерел. Коли б ви бажали їх відвідати?
— Завтра перед обідом було б чудово, — відповіла гостя. — Дякую, ваша величносте.
— І вам дякую, що завітали на свято.
Леді з Лонтапору присіла в реверансі і поквапилася до своїх подруг, щоб розповісти новини.
Ми з моїми фрейлінами стояли у парку поблизу палацу. Лорд Карі залучив дуже багато людей задля розваги гостей. Тут був невеликий майданчик для леді зі столами під парасольками, де слуги розносили чай. Лорди вже змагалися у стрільбі з лука, хтось голосно сміявся. Десь збоку лунала музика, заповнюючи собою простір. Хвилину тому прибули артисти, які готувалися до виступу з вогнем та сталлю. І цього я чекала не менше за інших.
— Моя королево.
Голос за спиною пролунав якраз у той момент, коли артисти були готові вийти не невеличку сцену, зібрану біля захисної стіни, а до них починали стікатися аристократи.
— Мій королю, — я розвернулася, забувши вже про те, що збиралася з іншими насолоджуватися виставою, — все добре?
— Так, все пречудово, — зазирнувши у вічі, відповів він і перехопив мою долоню. — Не можу вже дочекатися вечора. І ночі.
Я відчула, як кров прилинула до щік. Обпалила обличчя. І відкинула думки про імперію та проблеми, які над нами нависли.
Разом із королем ми попрямували до помосту, щоб насолодитися тим, як вигинаються дівчата, обіймаючи товстючих змій. Як дихають полум’ям молоді хлопці, вдягнуті не по погоді. І як свистять ножі у танці під стук барабанів.
— Давно я не бачила таких виступів, — прошепотіла я, відчуваючи своїм плечем плече чоловіка. — Наче у минуле ви мене занурили зараз, Оуене.
Слова були суцільною правдою. Адже цих артистів точно запросили з Ісафіру.
— Я знав, що вам сподобається, — усмішка знову стала його добрим другом. — Ми з вами об’єднали холод і вогонь.
— Прямо як у гербі вашого роду.
— Нашого роду, Айло, — король торкнувся пальцями флакона, що висів на моїй шиї. — Тепер ви теж частина дому Фрейвіл.
Від цього уточнення губи самі розтяглися в усмішку. Я кивнула чоловіку і повернулася до артистів.
На дворі вже було не надто холодно. Кінець весни відчувався теплим. Сонце, яке навіть не намагалося заховати за хмарами, ще сильніше прогрівало повітря і землю. Навіть коротенька молода травичка вкрила чорний ґрунт, який нещодавно визирнув з-під снігів.
Ігри та веселощі, влаштовані лордом Карі, тривали ще кілька годин. Аристократам подавали гаряче вино зі спеціями та легкі закуски. Час спливав за музикою та бесідами. Під кінець я вже відчувала втому, а попереду на нас ще чекав бал і те, заради чого всі дивилися у небо у середині зоріня.
Та найбільше я чекала того, що відбудеться після всього цього. Адже слова леді Лейли не йшли у мене з голови.
Син. В нас з королем буде син. Не можу дочекатися, коли це пророцтво справдиться. Ох…
Сонце вже схилялося до обрію. Гостям дали час відпочити і змінити вбрання. Ми з королем зустрічали їх у бальній залі. У тій самій, де на маскараді стався напад Вісника. Вікно вже засклили і ніщо не нагадувало про той жахливий випадок.
Музика лунала, перші пари вже танцювали. Оуен кілька разів запрошував і мене. Та попри те, що це було наше весілля, розважитися не вдавалося. Всі хотіли отримати увагу короля Содії, щось з ним обговорити. Лорди один за одним підходили до мого чоловіка, а я так і бачила, як він раз у раз дивиться на мене так, наче просить пробачення.
— Ви якась сумна, моя королево, — Оріса подала мені черговий кубок з вином і окинула поглядом збіговисько аристократів. — Чи вам вже набрид король?
— Що? — я здивовано поглянула на свою фрейліну.
— Це може статися з будь-ким, — знизала вона плечима. — І вам не забороняється обрати собі фаворита. Сьогодні для цього є нагода. Наскільки мені відомо, у Тріне Фрейвіл було зо два десятки фаворитів за весь той час, що вона була королевою. Це звичайна справа.
Я просто поперхнулася вином, не розуміючи, жартує дівчина чи ні.
— Це просто, щоб ви знали, — спокійно додала леді де Оргі. — Це не обов’язково.
Вона знизала плечима і кивнула в бік Вищих лордів, які зараз розмовляли з королем Ісафіру:
— Лорд Госабр десь загубив свою коханку. Цікаво, вона ще у палаці?
Хитро підморгнувши мені, дівчина уклонилася і поквапилася кудись убік. Чи то шукати відповідь на питання, яке щойно поставила, чи то ще у якихось справах.
Та на її місці майже одразу з’явилася Елісса. Фрейліни не полишали мене, одна з них завжди була десь неподалік.
— Моя королево, рятуйте, — Оуен повернувся до мене, коли черговий з лордів пішов, — потанцюйте зі мною ще. Я вже не можу підтримувати всі ці розмови.
— Обіцяю не розмовляти з вами під час танцю, — з усмішкою відповіла я, взявши чоловіка за руку.
Та якщо його величність сподівався, що один танець щось змінить, то помилився. Варто було музиці на мить замовкнути, а нам відійти вбік, як біля нього вишукувалося в чергу одразу кілька чоловіків.
Це все тривало до моменту, поки лорд Карі не взяв слово і не запросив всіх гостей підійти до вікон. Здається, найбільше цьому зрадів саме Оуен, який стояв біля мене похмурим і мовчазним. Я не стала його чіпати, просто залишилася стояти поряд, даючи йому змогу відпочити. І насолодитися видовищем.
Видовищем, яке я бачила вперше за життя.
Чорне небо мерехтіло зірками. Вони спалахували, зникали і знову спалахували. А потім перша зірвалася вниз, залишивши прозору білу смужку на небосхилі. За нею зірвалася друга. Третя. А за мить вже понад два десятки зірок покотилося по небу, створюючи на чорному полотні чарівний візерунок.
— Як гарно, — прошепотіла я, не змозі відірватися від видовища.
Оуен не відповів, тільки сильніше стиснув мою руку у своїй. Дозволив постояти так ще кілька миттєвостей, а потім крокнув від вікон убік, м’яко уводячи мене за собою.
Я спочатку не зрозуміла, чому він відволікає мене від зорепаду. Чому не дає змоги насолодитися видовищем до останньої зірки, яка сьогодні впаде. А потім ми зустрілися поглядами.
І мене наче блискавкою вдарило. Я прочитала в його погляді всі думки, всі бажання. І серце підстрибнуло у грудях, збивши подих.
Посміхнувшись йому і червоніючи, я крокнула слідом.
Як дві дитини, що нашкодили, ми втікли з бальної зали, стримуючи сміх. Бігли пустими коридорами, видаючи себе лише шурхотом моєї спідниці та стуком підборів. Задихаючись від сміху і від бажання, яке з кожним кроком ставало дедалі сильніше. Стискало нутрощі, змушувало здригатися від очікування.
У кімнатах короля я опинилася вперше. Та роздивлятися не було часу та бажання. Варто було дверям за нами зачинитися, як я опинилася в обіймах чоловіка. Першою поцілувала його, допомагаючи з корсетом важкої сукні. Сміх нарешті вирвався з нас, перебиваємий тепер лише поцілунками.
Одежа поволі почала сповзати на підлогу, укриваючи ту срібно-червоним килимом. А я… я не відчувала збентеження, коли Оуен стягнув з моїх плечей сукню і дозволив їй впасти до ніг. Не відчувала сорому, стоячи перед ним в одні тонкій прозорій сорочці. Не відчувала холоду, хоча зняла сьогодні чарівний перстень.
Мені було спекотно під поглядами чоловіка. Було спекотно від дотиків, які наче шовк ковзали шкірою. Було спекотно від поцілунків, які м’які губи ставили на мені, наче таврували.
І тільки прохолода простирадла під спиною на мить затьмарила все. Лише на мить.
— А свідки? — пошепки спитала я, втиснута чоловіком у ліжко. Застогнала від поцілунка в шию.
— До біса свідків, — прошепотів Оуен, лоскочучи цим ніжну шкіру. А далі супроводжував кожне слово новим дотиком губ. — До біса всіх аристократів. Двір. Содію. Імперію. Корону. Всіх. До. Клятого. Біса.
Я розсміялася, відчуваючи як чоловік погладжую мене по зовнішній частині стегна, як його пальці проникають туди, куди б не мали до цієї ночі потрапити. Відчуваю те, чого ніколи не відчувала. І повністю розчиняюсь у цьому відчутті.
Перша шлюбна ніч короля та королеви Содії проходить за зачиненими дверима. Без свідків. Без храмовника. Тільки у любові та пристрасті, які захоплюють нас як вітер захоплює море під час найстрашнішого шторму.
