Крижаний палац.

Зал нарад.

— Сьогодні вісімнадцятий день лика і ми починаємо чергову нараду, — лорд-канцлер опустив перед собою стос паперів і обвів поглядом тих, хто зібрався за столом.

Король запізнився на цю зустріч. І це дратувало Браяна Госабра. Його дратувало і те, що обидва лорди Карі не з’явилися. І те, що лорд Телдеф навіть не звів погляду, коли лорд-канцлер зачитував план на сьогоднішню зустріч. Та він намагався не піддаватися емоціям. Лише підтис м’ясисті губи і залишився стояти. Як і завжди.

— Добре, — лорд Стері заговорив першим. — Та перед тим, як ми перейдемо до головного, хочу повідомити його величності та Вищім лордам, що скарбниця готова до проведення весілля. Я, як Великий підскарбій, готовий підписати всі необхідні папери та виділити золото на свято.

— Дякую, лорде Стері, — король, який до цього сидів, відкинувшись на спинку стільця, подався вперед і поставив лікті на стільницю. — Тоді, наказую вам та лорду Карі, який сьогодні чомусь відсутній, готуватися до королівського весілля.

— Я перекажу ваш наказ лорду Карі, мілорде, — Великий підскарбій щось записав і відклав перо убік. 

— Лорде Долайн, — Оуен поглянув на чоловіка в сірому камзолі з волоссям стягнутим у хвіст на потилиці, — проблема з обвалом штолень вирішена?

— Так, мілорде, — воєнний радник та головний над вартою кивнув. — Завал розібрано, стіни та стеля укріплені. Лорд-канцлер має бути задоволеним.

Браян Госабр скривився, як від зубного болю. Та промовчав.

— Тоді, лорде Госабр, ми вас слухаємо.

Лорд-канцлер кашлянув.

— Дякую, ваша величносте. Сьогодні я настояв на нараді, бо отримав деякі відомості, які можуть вас зацікавити. Через те, що Вісника досі не схопили і не допитали, — лорду Долайну дістався дуже красномовний погляд, — я можу сказати, що деякі наші підозри мали підґрунтя. Стосовно імперії Ваштера.

— Ви хочете сказати, лорде-канцлере, — Великий підскарбій кашлянув, — що маєте докази, що за замахом стоять саме вони?

— Доказів я поки не маю, — хитнув він головою. — Та мені повідомили, що принцесу бачили у не самому багатому районі столиці. Саме в тому, де розташовано лігво Вісників. Вона туди прибула на кареті без гербів, що вже дивно. Та як ви розумієте, більш вагомих доказів дістати поки не вдалося. Поки що. Спостерігати за нею мої люди продовжують. Бо якщо це імперія… 

— То це погано, — лорд Долайн насупився, перебивши лорда-канцлера. — Бо саме завдяки дружбі з імперією ми вже десять років не зазнавали нападів на свої кораблі та замахів на свої кордони. Саме союз з імперією дає нам цей мир. 

— І що, за це ми будемо готові пробачити їх? — лорд-канцлер почервонів. — Якщо саме імперія стоїть за замахом… То це лише питання часу, коли вони розірвуть союз з Содією і нападуть.

— Імперія бозна-де, лорде Госабр, — Оуен відмахнувся. — Що вони зможуть зробити? Та і інші теж? Хто з наших сусідів вирішить подолати Кришталеве море, щоб воювати у снігах?

— Не варто недооцінювати можливих ворогів, ваша величносте, — воєнний радник не змовчав. А потім звернувся до канцлера. — Ні, ми не пробачимо такого імперії, якщо за цим стоїть хтось з правлячої родини. Але що ми можемо зробити у теорії? Розірвати зв’язки? Оголосити війну? Вісники — от хто зараз несе найбільшу загрозу. Я б пропонував почати з них. Знайти найманих вбивць і запропонувати гільдії більше, ніж заплатили їм замовники.

— Вісники непідкупні, лорде Долайн. Це їхнє кредо, — лорд Госабр стиснув кулаки. — Та і де ви їх будете шукати? Вам відомо, чи є в Содії філія гільдії вбивць? Може підкажете, у якому кварталі її шукати?

— А що ви пропонуєте, лорде-канцлере? — його величність поглянув чоловіка.

— Викликати посла імперії, — не кліпнувши оком, відповів той. — Показати, що ми знаємо правду. Нехай посол поживе при дворі, а не в столиці. Нехай буде поряд. Щоб у разі чого, ми змогли відповісти на образу.

— Робіть те, що вважаєте за потрібне, — Оуен встав з-за столу. — Поки нема доказів, нічого не поробиш. Якщо це все, що ми хотіли обговорити, то нараду можна закінчувати.

Вищі лорди обмінялися поглядами. Та заперечувати королю не стали.