Раді Вас бачити!

***

—  Леді Месау! — двері у мої кімнати різко прочинилися і з гуркотом врізалися в стіну. 

Я здригнулася і підняла погляд.

Ще мить тому при світлі свічок ми з Даяною та Орісою спокійно пили чай. Ще мить тому фрейліни розпитували мене про сьогоднішню прогулянку. А я проговорилася про поцілунок. Після чого Даяна задоволено посміхнулася, а Оріса підняла брови, очікуючи на продовження розповіді.

Лейла пішла спати за годину до тієї розмови. А Еліссу я не бачила зранку. То ж я гадала, що завтра Оріса буде шантажувати їх обох тим, що я їм щойно розповіла.

А потім пролунав гуркіт, жіночий голос і кроки.

Дуже гучні кроки.

Леді Фрейвіл не стримувала себе та свої емоції. Вона штовхнула двері, крокнула вперед і безпомилково знайшла мене поглядом.

Дуже злим та невдоволеним поглядом.

— Леді Фрейвіл, — я встала з пуфа, на якому сиділа. Мої леді теж підскочили і схилили голови перед матір’ю короля.

— Добре, що я нарешті вас знайшла, — жінка вперше з моменту нашого знайомства так яскраво проявляла емоції. І це омолодило її. Наче двадцять років скинуло.

Зараз я дуже добре могла уявити, якою Тріне Фрейвіл була у молодості. Наскільки запальним був її характер, який зараз стесався роками та подіями.

— Залиште нас, — я звернулася до фрейлін, навіть не поглянувши на них.

Даяна та Оріса виконали мій наказ настільки швидко, що я лише здивуватися встигла. Якась мить, і двері за ними зачинилися. 

— Ви хоч розумієте, наскільки велику помилку ви сьогодні зробили, леді Месау? — голос леді Фрейвіл трохи охолов. Вона спробувала заспокоїтися, та тремтіння в руках її видавали. — Як ви могли допомогти моєму синові виїхати з палацу? Без охорони! Після того, як на нього, а можливо і на вас, було скоєно замах?!

— Не бажаєте присісти? — гостинно запропонувала я, вказавши на крісло. Та жінка лише плечима пересмикнула, відмовившись без слів. — Добре. Так, я розумію, що це було не найліпшою ідеєю. Та це був наказ… прохання короля. Як я могла відмовити?

— Могли, — Тріне зробила крок у мій бік. — Повинні були! Що б ви робили, якби у столиці на вас напали? 

— Ми повернулися живими і неушкодженими, леді Фрейвіл, — я говорила рівним голосом і намагалася не піддаватися емоціям. — Чи це не головне?

Вона зробила ще один крок, та стук підбора заглушив килим.

— Ви майбутня королева, леді Месау, — по складах процідила вона. — Ви будете нести відповідальність за родину і країну. І як все це вам можна довірити, якщо ви не в змозі вплинути на рішення короля?!

— То от ким має бути королева? — я сама не одразу помітила, як пролунав мій голос. — Тою, хто буде керувати королем? Може у ваш час так і було, леді Фрейвіл. Та я не збираюся ставати командиром своєму чоловіку. 

— А чи стане він вашим, леді Месау? — примружившись, спитала жінка.

— Ви знову проти? — фиркнула я, відчуваючи, як і мене починає трусити. — Я знову не гідна вашої родини, леді Фрейвіл? Та що ж, це лише ваша думка. Я влаштовую вашого сина і Содію.

— Мого сина ви, може, і влаштовуєте. А от Содію — навряд. 

— Вирішили говорити за всю країну? — скинула я брови. — Чи бажаєте поділитися зі мною якимись відомостями, леді Фрейвіл?

— Нічого такого, леді Месау. Просто я боюся, що ви не втримаєте корону, яку незабаром вдягнут вам на голову. Ви надто імпульсивна і м’яка. Содія таких знищує.

— Содія чи ви, міледі? — отруйним тоном прошипіла я.

— Содія. Я приймаю вибір свого сина, хоч і не надто задоволена ним. Я це не приховую. Ви поки не змогли заслужити мою повагу. Може колись це і зміниться.

Я стисла щелепи, щоб не наговорити того, що так і намагалося зірватися з язика. 

Леді Фрейвіл ще мить дивилась на мене так холодно, зверхньо. А потім видихнула і похитала головою.

— Ви надто молода, Айло. Ви не бачите власних помилок. Багато чого не бачите. І не цінуєте. Король вже вас кохає. Озирніться, це він зробив для вас, коли ви ще навіть не зійшли з корабля.

Я насупила брови, здивована такою різкою зміною тону. І справді озирнулася, намагаючись зрозуміти, про що каже леді Фрейвіл.

Та бачила лише власну кімнату. Оздоблення. Меблі. 

— Золото, — допомогла мені жінка. — Подивіться скільки золота у вашій кімнаті. В Содії його не видобувають. В Содії немає покладів цього металу. В Ісафірі є. Вашу кімнату готували за наказом короля так, щоб ви не надто сумували за домом. Щоб бодай щось нагадувало вам про рідні краї. Він вже вас кохає, Айло. І ви мали змогу захистити його від небезпеки, не дозволити статися цьому… цій… прогулянці. Поміркуйте про це, як у вас буде час. Бо сьогодні король Содії міг загинути. І у цьому були б винні ви.