Навпроти Найджела Харві стояла не просто знайома людина. Ні! На нього скеровував меч його рідний старший брат. Спадкоємець володаря пустелі, людина, яка багато років наполегливо готувалася до того, що йому доведеться стати на чолі земель та людей.

— Наран.

— Опусти руки, — сухо наказав той. — Або твої друзі втратять життя.

Ще один короткий погляд, кинутий у бік Ноа та Джейкоба, які завмерли з холодним металом біля ший.

Найджел Харві бачив нещадність в очах старшого брата. Бачив жорстокість та злість. Розрізняв ненависть. Він не брехав, він був готовий наказати своїм людям обезголовити двох Шукачів Істини.

Але чи завжди Наран був такий?

Ні, Найджел пам'ятав його зовсім іншим.

***

То були часи, коли Наран ще не голив голову, не пропадав на зборах з батьком та його радниками і не дивився на двох своїх молодших братів зверхньо.

Вони втрьох проводили багато часу разом. Наран завжди вигадував цікаві ігри. Вирішував суперечки між Дархаром та Найджелом.

Але одного разу він посадив їх поряд і заговорив як дорослий. І хай Наран був старший за Дархара на п'ять років, а Найджела на цілих десять, вони завжди трималися як рівні. Та тільки того дня найстарший із братів уперше звернувся до них таким тоном, який згодом став його супутником по життю.

— Запам'ятайте одну річ, — промовив він, по черзі переводячи погляд з одного члена сім'ї на іншого, — ви брати. І завжди ними будете. Завжди ними залишитеся. Спорідненість крові нічим не можна замінити. Нічим. А всі ваші сварки — це дурня, на яку через багато років ви будете дивитися з усмішкою.

Наран потріпав молодших братів по волоссю і підкинув угору крихітний шкіряний м'яч.

— Ну що, а тепер побачимо, хто з нас швидше!

Ігри продовжувалися. Але незабаром Наран перестав брати в них участь. Іноді він спостерігав за Дархаром і Найджелом з боку, але більше не брав участі в іграх, призначених для дітей.

Його визнали спадкоємцем.

І справ у старшої дитини з роду Харві побільшало.

Але Найджел назавжди запам'ятав ту фразу про спорідненість. Але за все своє життя  так не побачив дій, які підтвердили б це твердження.

Усі рішення ухвалені в його родині говорили про інше.

***

— Як ти знайшов мене? — Найджел дивився на брата, погасивши полум'я.

Але те, що не було видно погляду простої людини, незримою плямою зависло в повітрі.

— Це було непросто, — хитнув обритою головою Наран. — Але для Володаря Пустелі немає нічого неможливого. Хіба ти не знав?

— Володаря Пустелі? — Шукач спохмурнів. — Коли?

Що сталося з їхнім батьком? І коли? Чому Наран став головою?

Найджел сам здивувався, але йому було абсолютно байдуже, як склалася доля його родини. Ці питання спливли в голові лише через цікавість. Але нічого в грудях не здригнулося.

— Близько року тому, — кивнув Наран. — Що навіть не спитаєш, від чого помер наш батько?

— Ні, — Найджел тримався відсторонено, ніби брав участі у цій розмові. — Мені начхати.

— Не здивований. А ось Дархар здивується.

— Дархар? — голос Шукача Істини здригнувся.

А новий Володар Пустелі посміхнувся.

— Що? Не очікував? Так, я повернув його до родини. І тебе б міг повернути, не будь ти єретиком.

— Ти сам ніколи не вірив у Великого, — криво посміхнувся Найджел. — Тож не тобі мені проповіді читати.

— Підійди! — голос Нарана зі свистом розітнув повітря, як батіг. — І тоді я даю слово — твої друзі виживуть. Принаймні, якщо вони не вирішать повернутися в академію Гріскор.

Найджел зробив крок до старшого брата й звів брови. Руки він тримав над головою, показуючи, що не творить магію.

Він знав, що трапиться за тим, як він опиниться на відстані витягнутого меча.

Різкий свист. Світ закрутиться. А потім життя покине його обезголовлене тіло. Він припинив був Нарану братом, як тільки зрікся Великого.

— Що ж такого трапилося в академії, поки нас там не було? — Найджел намагався тягнути час, дивлячись у вічі старшому братові.

— Нічого незвичайного, — крива усмішка спотворила обличчя Нарана. — Просто до ректора поспішає загін ревнителів зі списком єретиків, який нам вдалося зібрати. Наскільки я розумію, зараз у моїх руках не лише твоє життя, а й Ноа Рупева і Джейкоба Осрі.

«Хай пробачать мені духи!» — подумав Найджел.

Маска спокою і смиренності, яку він надів, що була змушена ховати магію від очей простих людей, злетіла з його обличчя.

Наран вважав їх просто єретиками. І гадки не мав, кому перейшов дорогу.

Чари вибухнули. Повітря ущільнилося і вп'ялося тисячею гострих голок у легкі трійки в чорному. Наран спіткнувся, його меч почав падати, а сам чоловік схопився руками за горло, не маючи можливості дихати.

Наступний удар припав цілеспрямовано на двох інших мечників. Їхню зброю вибило з рук такою силою, що почувся хрускіт костей.

Один з них звалився навколішки, а потім повільно завалився набік. Інший же разом із Нараном ще чинив опір.

— Тепер ти відчуваєш, як кров замерзає, рве вени зсередини, пронизує легені та серце, — протягнув Найджел, відчуваючи перевагу над звичайними людьми. — І це лише дещиця того болю, що приніс мені лікар нашого батька. Що, Наране, подобається?

Чоловік захрипів, не в змозі відповісти. З рота й носа ринула кров. А Шукач Істини пройшов повз і допоміг друзям підвестися.

— Треба рушати, — вражено видихнув Ноа, потираючи шию, на якій виступило кілька крапель крові.

— То був твій брат? — пролунало запитання Джейкоба, на яке Найджел зовсім не хотів відповідати.

— Ходімо, — віддав він наказ, простягнувши руки.

Вдень у пустелі був ризик загинути. Але магія могла забрати їх з того місця, де біля ставка залишилося лежати три тіла. А пісок жадібно вбирав кров, що залишає їх тіла.

Найджел забрав шукачів. Закинувши в іншу частину пустелі. Сонце палило з такою силою, що в нього запаморочилося в голові і затуманило зір.

Він щойно вбив свого брата. Старшого брата.

Чи пробачать йому це духи?

Найджел не знав. І поки що не хотів про це думати. Ще три життя на його рахунку.

Можна було б виправдатися, що він рятував себе і своїх друзів. Але кого хвилювали виправдання, коли ти спричиняєш смерть рідної людини? Або коли ця людина є чинним Володарем Пустелі.

На нечисленні запитання Ноа та Джейкоба Найджел не відповідав. Він настільки поринув у свої думки, що йому не було до цього діла. Знову.

А потім перед ними з'явився Зоряний храм.

Так швидко, ніби він тут завжди знаходився. І тільки чекав того, коли троє шукачів нарешті перетнуть його поріг. Та тільки Найджел міг заприсягтися, що ще мить тому нічого такого поряд не було.

— Голова має знати про ревнителів, — сказав Ноа, коли вони втрьох увійшли до просторої прохолодної зали.

— Він багато про що повинен знати, — озвався Найджел. — Я поговорю з ним сам.

— Що ти приховуєш? — Джейкоб упіймав його за руку і змусив розвернутися. Після чого, дивлячись у вічі, повторив: — Що ти приховуєш від нас?

— Поки що це не має значення, — сухо відповів Шукач, висмикнувши руку. — Мені треба обговорити наказ, який ми отримали після смерті некроманта.

— Наказ? — Ноа здригнувся. — У нас увесь час був наказ?

— Не зараз.

— Так, весь цей час ви мали наказ, — втрутився в їхню розмову тихий голос, відбившись на стінах і змусивши Джейкоба кинути погляд на друга і лідера.

Назустріч їм вийшов голова. Він йшов повільно й тихо, ніби ширяв над землею.

— Про ревнителів мені відомо. І їхній загін уже знищено. Моєю людиною в академії Гріскор.

— Вашою людиною? — погляд Найджела став гострішим. — Ви зараз говорите не про капітана гвардії, якого за нами відправили в академію, не сказавши нам про це відразу. Правильно?

— Правильно, — легка посмішка торкнулася тонких блідих губ. — Ти, брате Найджеле, мав здогадатися про існування ще одного нашого союзника, коли імператор дізнався про смерть в академії. Не Ервін Олт сам про це доповів.

— І хто наш союзник? — Найджел хотів знати ім’я людини, яка видала Табіту.

Тепер ставало ясно, як голова дізнався про неї. Був ще один Шукач. Але хто?

— Що за наказ ми мали виконувати? — Ноа стояв на своєму. Бажаючи дізнатися про причину дивної поведінки Найджела.

До цього Харві ніколи не замовчував нічого, що стосувалося ордену. Вони все вирішували утрьох. Завжди.

— Ви повинні були вбити Табіту Ваєрс, — спокійно промовив чоловік. — Але для Найджела це стало нездійсненним завданням, хіба не так?

— Табіту Ваєрс? — Джейкоб здивовано видихнув. — Але ж вона допомогла ордену.

— А ще дізналася про нього. Адже Найджел не зміг залучити її інакше. До того ж ви троє поставили завдання під сумнів, залучаючи людей з боку. Безпека ордену найважливіша. Чи ви забули це правило?

— Ми пам'ятаємо, — Найджел стиснув руки в кулаки, щоб зберегти самовладання. — Але ж вона допомогла зупинити некроманта. І запобігти подальшій черзі смертей. Її загибель запустить лише більше темряви. Чи не для підтримки балансу ми були спрямовані до академії Гріскор?

Його питання дзвоном повисло в повітрі. Найджел із запізненням зрозумів, що підвищив голос. Порушив ще одне правило.

— Якось ти сказав мені, що нічого не боїшся. Але тепер я бачу у твоїх очах страх за життя цієї дівчини, — байдужим тоном промовив чоловік. — Смерть це природно. Як і життя.

— Я хочу просити скасування цього наказу, — ці слова означали тільки одне: якщо голова відмовиться, Табіту все одно вб'ють. А його усунуть.

— Ти? Чи ви?

Найджел озирнувся на друзів. Напевно, друзів.

Про все це він їм навмисно не розповідав, щоб, якщо щось трапиться, узяти всю провину на себе. Але, мабуть, це не могло врятувати їх від гніву голови.

«Я зробив усе можливе, — подумав Шукач Істини і прямо подивився на голову ордену. — Тепер тільки його слово має вагу».

Чоловік, що стояв навпроти, це знав.

— Скасувати наказ не можна, брате Найджеле. І ти це знаєш.

— Табіта Ваєрс буде кориснішою живою, — Джейкоб виступив уперед. — Я бачив, на що вона здатна. А ще вона роздерла демона Олта на шматки. Першокурсниця впоралася з демоном. Це довели люди імператора.

— Але це не зробило її більш корисною для ордену, — зазначив керівник, ніяк не реагуючи на слова одного з Шукачів Істини.

У коридорі збоку почулися кроки. Інші брати та сестри почали збиратися, може, навіть підслуховувати.

— Я так і не почув відповіді, хто вимагає скасовувати наказ? Для цього доведеться мене переконати, що її існування ніяк не нашкодить ордену, — голова виголосив це за мить. — Але говорити про це ми не будемо тут.

Чоловік розвернувся і повільно попрямував у глиб зали, до сходів, що вели на другий поверх. Найджел зробив крок за ним, збираючись з силами перед продовженням цієї непростої розмови. Але він ніяк не очікував, що Ноа і Джейкоб крокують слідом, приймаючи його рішення як вірне.