Розділ 16

— Міледі, одна з вас стане дружиною принца. Не варто засмучуватися, та що програє отримає хороші відступні. Завжди почесно дійти до фіналу та поступитися самій королеві. Отже, я сподіваюся, ви з гідністю і без провокацій переживете ці кілька днів, доки Його Високість остаточно визначиться з вибором, — Брієр стояв біля крісла Монті, який з цікавістю розглядав свої пальці.

Лусінда, що сяяла, як травнева троянда, сиділа в сусідньому кріслі. Нас зібрали з самого ранку після фатального вечора з замахом на моє життя та зникненням Відважного.

— Про що ви кажете? Я виграю чесно, – сказала фея.

— Я взагалі живе втілення чесноти, — передражнила мухокрилу, — я ніколи не шахраювала.

— Принц ухвалив рішення, що поєднає оголошення свого вибору на весільній церемонії. Та, чиє ім'я буде названо, цього ж вечора стане його дружиною…

Лусінда радісно зааплодувала. Мені захотілося її стукнути. Хоча вони будуть ідеальною парою: безмозкий принц і дурна пихата фея.

— …Бажаю всім удачі! — Закінчив свою промову відьмак.

Принц ніби отямився від дрімоти, пробубнив невиразне «до побачення» і шмигнув у відчинені двері. За ним спокійним кроком пішов Себастьян.

— Я теж піду, — сказала феї, хоча могла нічого не казати.

— Звичайно, Брієр же без тебе нудьгує. Побіжиш за ним, як песик. Я тільки одного не розумію, як Монті досі не вигнав тебе з відбору? Навіть сліпому видно, що у вас із відьмаком жарка інтрижка.

— Якщо сліпому видно, то він не сліпий, а нахабний брехун.

Піднялася з місця і пішла за Себастьяном. Начхати, що говорять за спиною. Світ не впаде, якщо кілька крилатих пліткарок перемиватимуть мені кістки. Мої життєві орієнтири давно існують окремо від думки натовпу.

Я вийшла до коридору і пішла до кабінету відьмака. Досі не вкладалося в голові, що він пов'язаний із викраденням Відважного. Хоча кого я обманюю, мені з самого спочатку всі кричали, що Брієр негідник, а я не хотіла вірити.

Тричі постукала, і мені відповіли:

— Проходь, Мізріель.

Крім нас, у кабінеті не було нікого.

— Навіщо прийшла? Дізнатися суму відступних у разі програшу? Боюся, вони не покриють твій обов'язок.

— Що з Відважним? — Перейшла я до головного.

— Поки що нічого невідомо. — Він брехав. Я ж знала, що Відважний у Хрещеної Феї. — Але я й далі шукаю. Знайшов невеликий магічний слід, але він нікуди не навів.

— А може, ти погано шукав? Може, варто перевірити під спідницею Хрещеної Феї?

— Єдина спідниця, під яку я заглядаю, — це твоя. До того ж, звідки такі здогади? Навряд чи феям потрібні звірі, що говорять.

З непробивним виглядом він гнув свою лінію, зображував повну непоінформованість. Взяв зі столу кілька аркушів і почав їх переглядати, не зважаючи на мене.

— То ти не хочеш мені допомогти?

— Я допомагаю: шукаю вашого вихованця, рятую твоє життя, роблю все, щоб ти не припустилася найголовнішої помилки у своєму житті — вийшла за Монті. Хіба цієї допомоги мало?

Я посміхнулася.

— А я думала, ти прогинаєшся під Хрещену Фею, проштовхуєш на престол Лусінду і намагаєшся знищити всю гільдію чортів і їх чаклунство. Але з твоїх слів — це звучить по-іншому, — зробила паузу, — Жарти жартами, Себастьяне, але в тебе залишилося мало часу, щоб визначитися, за кого ти граєш.

— Ніколи не грав, завжди говорив прямо. Хіба я тебе колись обманював?

— Але й правди ти не говорив, — пирхнула у відповідь.

— Це тому, що не настав час, моя кізочка.

— Ти, мабуть, і пастку зробив спеціально, щоб я не могла допомогти бідному дракону.

У кімнаті повисла гнітюча тиша, а на обличчі Себастьяна застигла маска байдужості.

— Думай як хочеш.

Я замовкла, усвідомлюючи, що більше не маю питань. Все ясно: він в одному таборі, я в іншому. Ми — противники. Поцілунки, обійми та ніжності закінчилися в той момент, коли він позіхав на Відважного. Тепер ми чужі. Ми – вороги.

Розвернулась і вийшла з кабінету, голосно грюкнувши дверима.

Ішла дуже повільно, прислухаючись до звуків за дверима. Хотілося, щоб він вибіг за мною, вибачився, повернув Відважного, і чорт з ним з цим принцом, короною і обов'язком. Я вже готова була на все аби бути з ним, але життя розставило все на свої місця.

Він так і не вийшов. Дав мені піти з його життя.

***

— Мізріель, у нас проблеми! — у кімнату вбіг скуйовджений Даніель.

Після ранкової розмови з Себастьяном я не виходила зі своїх апартаментів, поринула у сумні думки. У районі грудей кровоточила велика дірка від вкраденого негідником серця.

— Щось гірше за те, що вже трапилося? — Не втрималася я від іронії.

— Так! Король почав розкладатися!

Я навіть підстрибнула з місця.

— Як? Ти що дозволив йому зустрітися з примарою?

— Не було жодних примар, я уважно стежив. Він просто почав розкладатися і все. А ще в нього відпало вухо.

— Ні, це не може бути! Він же має бути живим і неушкодженим. Мабуть, щось пішло не так, чи хтось здогадався, що контракт був підробкою. Що ж тепер буде?

Даніель підійшов до мене, взяв за плечі і сильно струснув:

— Мізріель, візьми себе в руки! Зараз не час піддаватися паніці! Я з тобою! Ти маєш допомогти королю. Якщо треба, ми збиратимемо його частинами!

Його потрясіння протверезило.

— Добре, де він? Мені потрібно не на нього подивитися.

Він узяв мене за руку, і якомога спокійніше ми вийшли в коридори палацу, намагаючись не привертати до себе увагу. Але навіть так я відчувала, що всі дивляться на нас з підозрою, ніби здогадалися про нашу витівку.

У робочому кабінеті король сидів за столом, схиливши голову на руки, і з сумом дивився на вухо, що лежало на перед ним.

— Річард, любий, не переймайся, я привела допомогу.

Король байдуже подивився на мене і повернувся до страждань над втраченим органом.

— Я думав, ти лікаря наведеш.

— Мізріель — чарівниця, вона все виправить.

Я підійшла до короля, оглядаючи його голову. На щастя крові не було, вухо взагалі здавалося неживим, а зробленим з глини, та й сам король не відчував фізичних мук. А це означало найгірше.

— Я поговорю з кузиною за дверима.

Монарх байдуже махнув рукою. Схопила Даніеля та вивела за двері.

— Тіло починає відкидати тканину. Незабаром він перетвориться на ходячий скелет. Ти проморгав привида.

— Та не було його. Хіба що він у сні явився. До нього взагалі сьогодні ніхто не приходив, крім Амалії… Може, це вона його зачарувала? Скелети ж відчувають своїх, от і шепнула заклинання, щоб він швидше відкинувся.

— Амалія не могла цього зробити. Вона скелет, а не чарівниця!

— Значить, я таки проворонив привида, — Даніель з силою вдарив себе по голові. — Що будемо робити?

— Склеювати! А що нам лишається? І сподіватись, що він не розсиплеться до весілля.

— На клей?

— Чи є інші ідеї?

Я розкрила долоню і тихенько прошепотіла закляття. У ній матеріалізувався невеликий флакон, схожий на футляр для парфумів.

— Ось візьми, — сукала йому в руки пляшечку, — збирай свого майбутнього чоловіка по частинах! Тільки обережніше, сам до нього не приклейся!

— Я? — здивовано дивився на мене біс.

— Ти мене змусив оформити контракт минулим числом — тобі приклеювати!

Залишила брата одного з його проблемою та пішла шукати Сардинію.

Я не бачила її самого ранку, але впевнена, що без Відважного вона не покине палац. Маленький пошуковий вогник привів мене до саду. За розповідями русалки, я здогадалася, що це те місце, звідки пропав Відважний.

— Як я без нього? Мізріель, ми повинні повернути Відважного, — навіть, не повертаючись, вона відчула мою присутність.

— Я знаю, як це зробити, — її великі зелені очі були сповнені надії, — ми викриємо всім мерзотників одним махом, але мені знадобиться твоя допомога.

— Я готова на все!

— Це може бути небезпечно.

— Мені все одно. Без нього я не проживу.

Я підійшла до неї і обійняла. Навіть не знаю, кому з нас обійми були потрібні більше.

— Дякую, — сказала русалці.

— За що? Я нічого не зробила.

— Зробила. Мені потрібна підтримка ще однієї людини, і ми зможемо пригорнути їх усіх. А ти не сумуй, скоро все стане на свої місця. Я обіцяю!

На обличчі Сардинії засяяла посмішка. Я по-доброму щипнула її за щоку, і та засміялася. І хоч у її компанії мої страждання відійшли на задній план, але я змушена була піти.

Коли Себастьян відмовився віддати Відважного, я почала думати, як би виудити нещасного з лап цієї парочки. Рішення прийшло саме собою: ліцензія та відбір!

Щоб знайти Хрещену Фею одного магічного вогника недостатньо — на магію фей не діє сила чортівок. При думці про це згадалися цегляні стіни магічної пастки, і як я щосили намагалася пробитися крізь них. Нічого не виходило, адже до цього приклала руку одна впливова мухокрила.

Довелося по-старому шукати секретаря феї та йти у зазначеному напрямку. Варто мені дійти до потрібного кабінету, як мені повідомляли, що Хрещена Фея пішла в інший. Після кількох годин очікування під дверима, блуканням з одного кінця палацу до іншого, я нарешті застала її.

Пишна жінка у віці у перуці розсілася на софі апартаменти, які служили їй кімнатою відпочинку. Весь інтер'єр відображав її смак і пристрасть: всюди були статуетки маленьких фей, на тарілках, що висять на стіні, зображені казкові героїні, а в самому центрі — величезний портрет Хрещеної Феї майже від підлоги до стелі.

— Ти мене шукала, чортівка? — спитала безцеремонно.

— Шукала, — присіла навпроти феї. — Я прийшла через вашу пропозицію.

— Зрозуміла, що програла, і вирішила хоч грошей заробити наостанок? Похвально. Але мені вже нецікава ця угода. Все, що я хотіла, я вже маю.

— Якщо вам не треба, то мені доведеться бути королевою. А ви сильно не розсіджуйтесь, можете вже потихеньку збирати дрібнички, — я піднялася і почала оглядати приміщення, — у цій кімнаті ми зробимо громадську їдальню для безпритульних. Поставимо столи, встановимо лави, — я підійшла до портрета феї, — а його залишимо. Нехай бездомні їсть брудними руками хліб та юшку та дивляться на цю картину.

— Адже ти не переможеш, — прозвучало більше як питання, ніж твердження.

— Перемога буде за мною. Мені Монті сам це сказав, а ще що з моєї допомоги викине вас із Брієром за дверцята.

— Брешеш. У нього не вистачить цього мозку.

— У нього ж вистачило проштовхнути мене до фіналу. Я знаю, що він попросить короля про магічний захист. І цей захист забезпечуватиме інший відьмак. Вам не вдасться завадити йому. Так що скоро ці стіни побачать не статуетки з крильцями, я бородатий обличчя і пошарпані лахміття. Хоча це навіть на краще — нарешті вони послужать хоч на якусь користь.

Обличчя феї зблідло, і я зрозуміла, що потрапила в яблучко.

— Добре. Я зараз же випишу тобі чек, але отримаєш його тільки після оголошення переможниці.

— Я забула сказати, Хрещена Фея. У мене також змінилися умови. Мені вже не потрібні гроші.

— А що ж тоді хочеш?

— Відважного.

— Кого? — незрозумілого дивилася на мене мухокрила.

— Дракона-пса-кота, що говорить. Звіра, якого ви вчора викрали, коли я вибиралася з магічної пастки.

— Не знаю про таке.

— Тоді до зустрічі на моєму весіллі з Монті.

Я пішла до дверей, припиняючи наш діалог. Я не мав бажання доводити очевидні істини. Чарівниця заважала, але заговорила раніше, ніж я встигла взятися за дверну ручку.

— Добре, я віддам тобі пса… на тих же умовах.

— Але перед тим, як я відмовлюся від престолу, я маю поговорити з ним, щоб переконатися, що ви мене не обманюєте і не провели якогось мерзенного фейського ритуалу.

Очі Хрещеної Феї зло блищали, але вибору не мала.

— Добре, домовилися.

***

Ранок фатального дня Даніель провів у справах. Біс піднявся з самого ранку і, поки палац ще спав, пішов у тронну залу. Звечора тут уже стояла сцена, на якій відбудеться урочистість. Він обійшов приміщення по периметру і сховав чотири заговорені мішечки в кутках так, що їх не було видно. Потім провів подібну маніпуляцію у однієї з альтанок у саду. Задоволений виконаною роботою, вже зібрався до своїх апартаментів, але в одному з коридорів палацу йому перегородив дорогу Себастьян Брієр.

— Леді, що вас змусило підвестися так рано? — спитав із іронією відьмак.

— Пристойні жінки не розмовляють із негідниками. — Біс безцеремонно пройшов повз чоловіка.

— Стій-стій-стій, — Брієр зупинив Даніеля, схопивши його за руку, — що задумала твоя сестра?

— Нічого хорошого… — зневажливо глянув на відьмака, — … тобі точно.

— Хрещена Фея сказала, що Мізріель погодилася взяти гроші.

— Гроші? — перепитав біс. — Ага, п'ять мільйонів.

— Це добре. Єдиний раз вона ухвалила вірне рішення.

Даніель пирхнув і пішов у свої кімнати. В апартаментах його вже чекала Сардинія та Мізріель.

— Як тобі моя сукня? — звернулася Мізріель до брата, покрутилася довкола себе. — Щоправда гарне? Твоє весільне плаття, Елла, теж гарне. Його принесла камеристка. Воно у кілька разів перевершує твої звичайні вбрання...

— Вартістью, — іронічно закінчила русалка. — Елла після церемонії зріже з нього всі перли та дорогоцінні камені і здасть у ломбард.

— Ні-ні, міледі, так справа не піде! Давайте зберемося і думатимемо про Відважного, а не про рюші та сукні, — переклав тему розмови біс.

— З Відважним усе гаразд, ми зустрічалася з Хрещеною Феєю, вона чекає лише на оголошення результату відбору, щоб відпустити його, — повідомила Мізріель.

У двері постукали, і один із придворних слуг попередив, що незабаром розпочнеться свято.

— А ти переодягатися у весільне вбрання не будеш? — спитала Сардинія Даніеля.

— Ні звичайно! Інакше всі побачать мою сукню раніше, ніж розпочнеться церемонія! — жахнувся біс.

— Ходімо, вже час, — покликала Мізріель і пішла до дверей. Вони квапливо пройшли до тронної зали, в якій зібралося майже все королівство.

Сцену вже прикрасили сріблястими стрічками, кришталевими квітами з діамантами та переплетенням ланцюжків із білого золота. Біля неї розставили кілька рядів стільців, обтягнутих червоною тканиною із позолоченими завитками, на кожному лежала табличка з ім'ям гостя. Тим, хто не потрапив до списку запрошених, відвели місце за огорожею, де вже почався натовп.

Заграли фанфари, привертаючи увагу до сцени. Повисла тиша.

— Його Величність — король Річард, і Його Високість — наслідний принц Монті! — Оголосив глашатай.

Монарх із сином вийшли на сцену і з усією урочистістю почали вітати учасниць відбору та своїх підданих. За лаштунками, чекаючи, коли їх покличуть, переступали з ноги на ногу фея і чортівня.

— Мізріель, не засмучуйся, коли програєш, з тобою залишиться Брієр. А мені доведеться терпіти дурного Монті все життя. Сподіваюся, корона компенсує мої страждання.

— Вибір Монті покаже, — відповіла чортівка.

Під галасливі оплески дівчат покликали на сцену. Вони постали перед народом, який зустрів їх хвилею захоплених зітхань. Фіналістки посміхалися, ніби й не було між ними конкуренції, і не їхня доля вирішується.

Принц зробив крок уперед, дістав з кишені зім'ятий клаптик паперу і почав читати написане вголос. Мізріель подивилася на перші ряди. Крім послів та радників, поруч із головним відьмаком королівства сиділа Хрещена Фея. У неї були зведені брови, і вона, мабуть, навіть більше конкурсанток чекала на рішення принца. Під стільцем у клітці сидів ув'язнений Відважний. Погляди Мізріель та феї зустрілися.

Брієр стежив за Мізріель, не відриваючи погляду, але вона навіть не глянула на відьмака. Сардинія сиділа на третьому ряду біля самого проходу. Її погляд бігав від сцени до Хрещеної Феї. За умовами, у момент, коли Мізріель відмовиться вийти заміж за принца, фея повинна відпустити Відважного.

— …і я ухвалив рішення, моєю обраницею стане Мізріель де В'єр, — нарешті оголосив принц.

 Хрещена Фея ахнула, Себастьян стиснув в руках тростину. Монті повернувся до біса: — Мізріель де В'єр, ти вийдеш за мене заміж? — стаючи на одне коліно, він дістав з кишені обручку.

Лусінда зблідла.

— Ваша Високість… — дівчина подивилася на Хрещену Фею. Фея знехотя відкрила клітку, випускаючи на волю собаку. Відважний побіг до Сардинії, стрибнув їй на руки, і вони вибігли з зали... — Я мушу відмовитися. На жаль, я не підходжу вам до ролі дружини. Впевнена, Лусінда де Вешт буде найкращою королевою. Вибачте…

Чортівка пішла зі сцени, залишаючи спантеличеного принца. Навіть не підводячись, він повернувся до іншої дівчини і промовив:

— Лусінда де Вешт, ти вийдеш за мене заміж?

— Я згодна!

Фея зраділа, наче їй першою запропонували. Без розуму від щастя схопила кільце і одягла на палець, взяла під руку нареченого, що піднявся, і вони підійшли до весільної арки, біля якої на них уже чекав священик, щоб почати весільну церемонію.

Себастьян Брієр підвівся з місця і пішов за учасницею відбору, що програла. Варто йому втекти за дверима, Хрещена Фея теж покинула своє місце, але шукала вона не Мізріель, а свою тварину, що втекла.

***

— Сардиніє, відпусти мене на землю, я можу сам іти. Тобі ж тяжко, — намагався зістрибнути з рук Відважний.

— Не можна. Хрещена Фея захоче тебе повернути назад. А в моїх руках ти прихований від магії.

Ми вискочили з палацу. Як би я не намагалася не з'являтися на очі прислугі, все одно знаходилися випадкові свідки нашої втечі.

— Отже, треба йти якнайдалі звідси. Вихід з іншого боку!

— Я знаю. Не заважай мені думати.

Я судомно згадувала всі шляхи, якими можна швидко дістатися саду. Загорнувши за ріг, шмигнула у внутрішній двір, що веде в потрібному напрямку. Хрещеної Феї не було, але я відчувала, що вона нас шукає. Нарешті попереду з'явилася альтанка, увита декоративним виноградом. Ми зайшли всередину, і я опустила тварину на землю, оглядаючись на всі боки

— Чому ми тут? Потрібно бігти, Сардиніє? Чого ми чекаємо?

Я мовчала, не відриваючи погляду від обрію.

— Чекаю на гостю, — сказала тихо і відразу за кілька кроків від нас з'явилася постать з крильцями.

— Я рада, що у вас вистачило розуму не тікати за територію палацу, — сказала Хрещена Фея. — Віддайте мені Собаку, і я обіцяю, що тебе не зачеплю.

На кінчиках її пальців магічна сила іскрила, як феєрверки.

— А як не віддам?

— Сардиніє, не варто ризикувати заради мене життям. Я був щасливий, що нам довелося вкотре побачитися, — сказав Відважний.

Захотілося його стукнути.

— Заберу його силою… — загрожувала фея.

— І зачаруєте так, як зачарували Монті, перетворивши на дурну маріонетку?

Фея засміялася.

– Я зроблю так, що ти назавжди залишишся таким самим, як і цей нікчемний хлопчисько. Він надто активно приступив до своїх обов'язків на престолі і хотів відсунути мене від справ. Тепер йому це не цікаво. — Вона грюкнула в долоні, і біля неї з'явилася клітка, з якої Відважного благополучно випустили кілька хвилин тому. – Іди на своє місце, або твоїй подружці не поздоровиться!

— Не рухайся, — прошепотіла Відважному, і він підкорився.

— Ах ти, безмозка риба!

Хмара з блискучих частинок полетіла в мій бік. В руках тут же з'явилися вила, якими я легко відігнала магію феї. Противниця остовпіла, не розуміючи, що відбувається.

— Сардинія? — витріщився на мене Відважний.

— Ні!

Потік магії піднявся з підлоги і спіраллю обвив мене, повертаючи звичний образ. Я навіть скучила за ріжками та хвостиком, настільки незвично було в образі русалки.

— Мізріель, твої фокуси навряд чи допоможуть.

— Думаєте, Хрещена Фея? А бажаєте, я вам ще один покажу?

Древком ударила об землю, і вібрація почала трусити стіни.

Чарівна пастка, в якій ми перебували з Хрещеною Феєю, розчинялася, і крізь ілюзію почала просочуватися реальність. Ми стояли в центрі сцени, за спиною весільний вівтар та перелякані молодята. Попереду піддані, голови гільдій, посли, радники. І всі вони чули, як фея зізналася, що зачарувала принца.

— Це обман! Вона все бреше! Вартова! — крикнула зі сцени Хресна Фея.

— Правильно! — сказав Річард. — Взяти її під варту!

На сцену вбігли охоронці і вдягла на неї кайдани. Фея спробувала відбитися від них магією. Допомога надійшла несподівано в особі Себастьяна — він помістив фею в чарівну бульбашку, яка заблокувала її сили. Фея кричала і намагалася крізь нього прорватися, але щільні стіни не пускали. Охороні довелося котити чарівницю до в'язниці.

— Сардинія! — радісно крикнув Відважний і побіг до дівчини, що сиділа в залі.

Русалка в моєму обличчі побігла йому назустріч, на ходу перетворюючись на себе.

— Відважний!

На бігу пес застрибнув на руки дівчині, і вона закружляла з ним, щось шепочучи. Я насилу почула ім'я «Монті». Вибух магічного пилку огорнув пару, приховуючи їх від очей оточуючих. Коли порошинки осіли на землю, поряд із Сардинією стояв принц. Він ніби опритомнів від сну, нерозуміючи оглядаючи оточуючих.

— Я думав, я — дракон...

Другий спалах — і хибний принц перетворився на чорно-білого собаку. Лусінда ошелешено дивилася на метаморфозу:

— То я що, не з принцем одружилася, а за собакою?

Собака лише радісно гавкав і виляв хвостом. Фея невдоволено позадкувала, викликаючи загальний сміх. І поки вся увага була звернена на сцену, я побачила, як один спритний біс зник із зали. Непомітно для всіх Елла де В'єр зникла з наших життів.

 — Батьку! — кинувся Монті до короля.

Він обійняв старого, який, здавалося, зовсім не здивувався.

— Монті, я довго чекав, коли ти повернешся!

— Батьку, у мене погані новини… Ти мертвий. Король спантеличено почухав голову.

— Ти знаєш, синку, я підозрював. Особливо коли Елла витратила весь клей, прикріплюючи мені ногу, що відвалилася. До речі, де ж вона? Я хочу вас познайомити. Така чарівна жінка.

Я підійшла до монархів.

— На жаль, моїй кузині довелося піти, але вона передала вам листа.

Король стривожено відкрив послання.

«Дорогий Річард, мені дуже шкода, що ти читаєш це. Я йду від тебе. Я зрозуміла, що смерть – це не кінець, а лише початок. Можливо, мій покійний чоловік десь блукає на цьому світі, як скелет, шукаючи мене. А якщо ні, то все одно не можу зв'язати себе узами браку з іншим. Я собі цього не пробачу. Прости мене.

Це я винна в твоїй смерті і стала тією чортівкою, яка прирекла тебе на таке життя. Тепер ти скелет, і це теж на моїй совісті. Не звинувачуй Мізріель, вона пішла мені на поступки, щоб допомогти хорошій людині. Ти дуже добрий, добрий і світлий.

І я впевнена, що ти ще знайдеш своє щастя. Не шукай мене!

Твоя Елла!»

Мені стало шкода короля.

— Ваша Величність, вибачте за зухвалість, але мені цікаво, коли ви встигли зустрітися із примарою колишньої дружини?

— Примарою дружини? — нерозумно перепитав король. Наче з-під землі біля мене з'явилася Амалія Россі – одна з учасниц відбору.

— Так не було примари.

— Не може такого бути! За контрактом лише виконання бажання може стати причиною перетворення померлого на скелет.

— Не було, душенько. Адже королева теж відбуває свій обов'язок за бажання в образі скелета.

І хоч довкола нас було багато людей, здалося, що повисла кришталево чиста тиша.

— Дорога… Це ти? — спитав король Амалію.

— Так, Річард.

Він несміливо пішов до неї і обійняв за кістяні плечі.

— Тепер я тебе нікуди не відпущу.

Всі з розчуленням стежили за возз'єднанням померлого королівського подружжя. А я не втрималася від коментаря:

— Завжди казала, що принцесами просто так не стають.