– Міледі, я ж казав – скелети за всіма стежать. Ви пожертву залишите, а воно магічним чином зникне. Навіщо нам привертати зайву увагу?

– Ми всі розуміємо, – лукаво сказала Лусінда, – зараз зробимо внесок у праву справу.

– Рад був з вами поспілкуватися, міледі. Зустрінемось після опівночі на церемонії офіційного оголошення претенденток. Не спізнюйтеся, адже я назву вас як фавориток.

Даніель вклонився і невимушено пішов далі, задоволений тим, як легко йому вдалося обвести навколо пальця дурних фей. Варто було йому сховатися за бузковим кущем, і він побіг у таємне місце, про яке розповідав, улігся під пухнастим ракітником, чекаючи на жертви. Заборона на злодійство не давала йому нажитися улюбленою справою, але в контракті не було застережень, що не можна забирати те, що інші вважали за непотрібне.

Незабаром на горизонті з'явилася Сара, вона тримала в руках гаманець. Вона боязко поглядала на всі боки. Даніель зітхнув з полегшенням – він не відчував небезпеки від цієї феї, на відміну від її подруги Лусінди. У задоволено потер долоні. Фея зробила точнісінько, як він сказав – залишила гаманець і квапливо пішла назад.

Не гаючи жодної хвилини, Даніель підвівся з укриття і пішов за грошима. Але варто було зайти всередину і взяти заповітний мішечок, як за спиною пролунав голос:

– Ось він, шахрай! Він вимагав у нас грошей і називав себе справжнім принцом Монті.

Лусінда привела двох гвардійців. Вони наставили на Даніеля мушкети.

– Я можу все пояснити, – він глянув поверх голів стражників, і здивовано закричав: – Не може бути! Дивіться, це дракон! Стражники з феєю відвернулися, а біс, штовхнувши одного з них, вискочив із альтанки.

– Тримайте його! – гукнула мухокрила фея.

Жвавий біс маневрував між скульптурами саду, дивуючи сторонніх. Можна було б затесатися серед двійників, але Даніель мав відмінний знак – гаманець феї, з яким він не хотів розлучатися.

На щастя, бісу вдалося дістатися до зали, де за скупченням людей він підійшов до стрілчастого вікна з важкими портьєрами та золотистою бахромою, і сховав за ними свій скарб. Вартові пройшли біля нього і, не побачив гаманця, прийняли одного з порядних гостей.

Весь вечір біс оберігав свою «заначку», і відганяв тих, хто підходив близько. Спочатку на це ніхто не звертав уваги, але потім гості стали з побоюванням дивитись за дивним двійником. Це навіть розвеселило Даніеля, і, потураючи загальній увазі, він став дивувати: намагався вкусити охоронця, що проходив повз, ущипнув одну з дам… Почуття безкарності п'янило сильніше за рому. Навколо нього утворився вільний простір – гості оминали дикуватого гостя. Але не тільки гості стали свідками пустощів біса – впевненим кроком до нього підійшла Хресна Фея.

– Ваша високість? Я так розумію, це ви? – спитала крилата.

Даніель насторожився: через тридцять хвилин чаклунство буде знято, але за цей час можна обвести навколо пальця ще одну фею з дуже гарним статком.

– Так, Хрещена Фея, я принц Монті, – невпевнено промовив він.

– Я так і зрозуміла. Ходімо, нам треба обговорити важливу державну справу.

– Звісно, ​​– сказав біс.

Даніелю не хотілося покидати гаманець з грошима, але він переконав себе, що забере його пізніше. Трохи розгублений, пішов за Хрещеною Феєю. Мовчки вони увійшли до кабінету, і, щільно зачинивши двері, фея запечатала його чаклунством.

– Потрібна додаткова обережність, щоби нас не підслухали, – сказала мухокрила. – Хоча, кому я говорю? У тебе взагалі немає мізків. На ось, візьми.

У руках феї з'явився пакунок із королівською печаткою та підписом принца Монті. У ньому йшов список із іменами дівчат, які пройшли відбір.

– Що ти дивишся, наче бачиш уперше? Букви хоч не забув, селюк? Прочитай вголос.

Даніель з тривогою глянув на фею і почав повільно читати імена.

– Я сподіваюся, ти запам'ятаєш хоч одну з них. Глашатай, швидше всього, сам прочитає, але потрібно бути готовим до будь-яких сюрпризів. – Де його носить? – невдоволено обурилась і визирнула у вікно.

Даніель дочитав до кінця список і не побачив у ньому жодної згадки прізвища де В'єр. Час дії чаклунства минув, але у голові біса народилася маленька хитрість. Він наступив на задник свого черевика, вивільняючи ногу.

– Закінчуйте зі списком, – наказала фея Даніелю, - вже час на вихід. Усі повинні побачити, як ти вийдеш із цим папером. Не повинно бути сумніву, що це писав ти. Ну, де ж носить цього Брієра? Він обіцяв зустрітися перед зняттям чаклунства.

Згорнувши папір, біс і фея вийшли з кабінету і пішли коридором. Даніель зупинився без зайвих пояснень. Пройшовши трохи вперед, Хресна Фея помітила відсутність принца.

– Що не так? – спитала з роздратуванням у голосі.

У відповідь Даніель пред’явив на свою босу ногу і поворухнув пальцями.

— Як можна бути таким мерзотним! Де ти його загубив? – обурювалася фея.

— У кабінеті лишився. Я зараз за ним схожу. Я швидко.

Даніель швидко побіг назад, стискаючи в руці список. Він забіг усередину і насамперед кинувся до столу. На ньому стояло перо та чорнильниця. Біс розкрив папір, занурив перо, викреслив останні два імені та вписав Сардинію та Мізріель де В'єр. Швидко взув черевик і, звернувши папір, вийшов до феї.

***

Безглуздо було шукати справжнього принца Монті у залі серед танцівників чи у супроводі симпатичних міледі. Тому я намагалась знайти затишне місце у саду, де мене ніхто не побачить. Користуватися чарівними вилами поза роботою не можна, але на що не підеш, щоб стати королевою. Озирнувшись на всі боки і переконавшись, що за мною ніхто не спостерігає, я закликала вила, які відразу засяяли в моїй руці.

– Покажіть, де справжній принц Монті, – наказала їм.

Яскравий синій вогник підвівся з кінчика зубця і, зробивши коло над моєю головою, полетів углиб саду. Я квапливо пішла за ним, віддаляючись від шумного натовпу та музики у світ нічного саду. Так далеко від палацу випадкові гості не заходили. Вогник звернув зі стежки і попрямував у ліс до невеликої галявини зі старим дубом, і просочився в кору і зник.

– І що тепер? Де мені його шукати?

Я озирнулася – нікого. Раптом наді мною хруснула гілка. Глянула вгору, а на одній із них сидів переляканий принц Монті.

— Ваша Високість, спускайтеся вниз, я вас знайшла, – промовила доброзичливим голосом.

– Мене тут немає, і я не принц, – упирався він.

– Ваша Високість, спускайтесь. Я не набиватимуся до вас у наречені, я прийшла допомогти. Я знаю, що цей мерзенний відьмак Брієр та Хрещена Фея з вами щось зробили.

Монті замовк, роздумуючи над моїми словами, і після паузи промовив:

– Ви справді хочете мені допомогти?

– Так! Я хочу відновити справедливість і покарати цих лиходіїв, але без вашої підтримки мені цього не зробити.

У кроні дерева почувся шелест, і мені під ноги впав Монті, застогнав, потираючи забиту спину і піднявся на ноги.

– Ніколи не любив дерева. Я віддаю перевагу кущам.

– Ваша Високість, я можу вас захистити. Я ж чарівниця, і моя сила не підкоряється магії фей, – почала я підводити до найголовнішого. – Необхідно, щоб ви прийняли мене до лав претенденток. Тільки так ми зможемо перемогти цих лиходіїв.

– Я не впевнений, що це вийде.

– Ви принц, ви можете!

– Все набагато складніше, люба чортівка. Але я спробую.

Здалеку пролунав жіночий крик: «Шахрай! Тримай його! Принц здригнувся і позадкував:

– Я повинен йти!

Його переповнював страх, він рвонув у хащі. Я, сподіваючись, що він прислухається до моїх слів, пішла назад. Що ближче ставав палац, то частіше траплялися копії принців Монті. Було цікаво спостерігати за цим чаклунством. Підходячи до головного входу, мене зупинив один із них:

– Міледі де В'єр. Я так хотів поговорити з вами. Де ви пропадали весь цей час?

До мене звернувся двійник принца, але його голос було важко не впізнати.

– Навіть не знаю, що вам відповісти, як і не знаю, хто ви… – вирішила я трохи поводити його за носа.

– Тоді це гарна нагода познайомитися. Принц Монті, – він галантно поцілував мою руку, і я ледве стримала посмішку, – чув про вашу красу. Вирішив поспілкуватись перед тим, як оголосити претенденток.

– Дякую, мені дуже лестить. Завжди мріяла стати частиною королівської родини.

– Тоді ви маєте шанс втілити свою мрію в реальність. Прогуляємось?

Він запропонував лікоть, я обхопила його, і ми пройшли в обхід палацу. На подив тут було безлюдно – в очікуванні оголошення списку наречених гості вже збиралися в тронному залі.

– Вам, мабуть, зараз тяжко? Така відповідальність.

– Що ви, міледі де В'єр. Я знаю, хто мені найбільше подобається, – упустив двозначну фразу Себастьян.

Я лише усміхнулася, його слова йшли в розріз із поведінкою справжнього принца Монті.

– Значить, вам не важко зробити правильний вибір.

Брієр провів мене до глухої стіни палацу, що поросла терновим кущем. Згоряючи від цікавості, не втрималася від запитання:

– Ваша Високість, куди ви мене привели?

– Це таємний прохід у палац, я хотів дещо показати.

Він направив руку на терновий кущ, і навколо його долоні засяяла червона пентаграма. З гуркотом стіна роз'їхалася, а рослинність розділилася надвоє, пропускаючи до проходу від якого вниз вели сходи.

– Мені стільки честі, Ваша Високість, що я починаю почуватися особливою, – я пішла вперед.