Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Крістіна Логоша
Чортівка на виданні

Зміст книги: 31 розділів

Спочатку:
Пролог
739430 дн. тому
Розділ 1
739430 дн. тому
Розділ 1 (2)
739430 дн. тому
Розділ 2
739430 дн. тому
Розділ 2 (2)
739430 дн. тому
Розділ 3
739430 дн. тому
Розділ 3 (2)
739430 дн. тому
Розділ 3 (3)
739430 дн. тому
Розділ 4
739430 дн. тому
Розділ 4 (2)
739430 дн. тому
Розділ 4 (3)
739430 дн. тому
Розділ 5
739430 дн. тому
Розділ 5 (2)
739430 дн. тому
Розділ 5 (3)
739430 дн. тому
Розділ 5 (4)
739430 дн. тому
Розділ 6
739430 дн. тому
Розділ 6 (2)
739430 дн. тому
Розділ 6 (3)
739430 дн. тому
Розділ 7
739430 дн. тому
Розділ 7 (2)
739430 дн. тому
Розділ 8
739430 дн. тому
Розділ 9
739430 дн. тому
Розділ 10
739430 дн. тому
Розділ 11
739430 дн. тому
Розділ 12
739430 дн. тому
Розділ 13
739430 дн. тому
Розділ 14
739430 дн. тому
Розділ 14 (2)
739430 дн. тому
Розділ 15
739430 дн. тому
Розділ 16
739430 дн. тому
Епілог
739430 дн. тому

Розділ 6

– Міледі, ваш транспорт чекає надворі, – відрапортував дворецький.

– Передай, щоб зачекав. Сардинія ще не спустилася.

– Як забажаєте, – кивнув головою і пішов передати відповідь гондольєру. Дерев'яний годинник вибухнув гучним боєм. Через відкриті маленькі дверцята з'явилася механічна зозуля і прокричала п'ять раз. Я нервово подивилася на птаха ­– ми вже мали виходити. Запізнення не зіграє нам на користь. Впевнена, що половина королівства прибула до палацу ще з самого ранку. І тільки наша трійця ніяк не може зібратися. Де ж носить цю русалку?

– Я за нею. Якщо не встигла одягнутися, піде в чомусь мати народила.

Поспішила на другий поверх у східне крило, де знаходилась кімната Сардинії. Я закипала – на кону моя свобода, життя брата, а ця безвідповідальна особа своєю повільністю могла на всьому поставити хрест. Похапцем підійшла до кімнати русалки і завмерла – за дверима розмовляли двоє, і другий голос був належав чоловіку. Не стала чекати і різко відкрила її, бажаючи викрити обман, але побачила одну дівчину.

– З ким ти розмовляла?

– Я? Ні з ким, вона нервово засміялась, видаючи обман.

Я зазирнула під ліжко, відчинила шафу та подивилася за портьєрами. Нікого не було. Чоловік же не міг сховатися в маленьку скриню біля ліжка? У нього навіть гному не вмоститися.

– Гаразд, – сказала розгублено, не акцентуючи на своєму промаху, – ходімо, на нас чекає човен.

Русалка кивнула, схопила сумочку і перша вийшла з кімнати. Зачиняючи двері, я ще раз обвела поглядом помешкання, але так нікого й не побачила.

***

Мої компаньйонки вже розташувалися на своїх місцях у гондолі і невдоволено поглядали на мене.

– Це хто ще на кого чекає? Найнетерпляча прийшла останньою, – обурився Даніель.

Сьогодні він був вбраний у смарагдову сукню з білим коміром із рюшів під горло. На голові красувався об'ємний капелюх з павичем пір'ям. Наряд Сардинії був більш сором’язливий. На ній була світло-блакитна сукня, оброблена білим мереживом. Вона виглядала ніжно і чарівно. Для себе я обрала сукню винного кольору з відкритими плечима, розшиту золотом. У боротьбі за увагу принца у хід йшло все – від гарних тканин до коштовностей, що були взяті у прокат.

Не інакше як дивом можна назвати те, що нам удалося знайти місце для стоянки. Головний пірс був переповнений, здавалося, човни скоро ставатимуть один на інший.

Леді та джентльмени в дорогих вбраннях йшли до головного палацу. Біля входу щільним коридором стояла почесна варта з солдатів у ошатних шинелях. А чим ближче ми наближалися до бального залу, тим виразніше було чути музику симфонічного оркестру. Я з побоюванням поглядала на всі боки, побоюючись зустрічі з Брієром. Після того поцілунку на балконі вже уявляла гору дотеп, яку він приготував.

Ми ввійшли до тронної зали, залитої світлом кришталевих люстр. Король Річард вже почав свою промову. Поруч із ним стояв принц Монті та Себастьян Брієр.

– Дорогі пані, щоб вирівняти шанси кожній і не влаштовувати свар через брак часу, містер Брієр запропонував невелике диво… – король загадково посміхнувся, дивлячись на відьмака – …яке триватиме рівно до півночі. І з останнім ударом годинника все повернеться на свої місця.

Сотні запрошених почали перешіптуватись, боязко поглядаючи на чаклуна. Брієр підняв над головою свою тростину, рукоятка у вигляді черепа яскраво засяяло. Це свічення ставало сильнішим, і незабаром я не змогла на нього дивитися, заплющила очі і відвела погляд, як і багато хто в цьому залі.

– Ви можете розплющити очі, – сказав король Річард.

Я обомліла – короля на колишньому місці не було. Зате всі чоловіки довкола перетворилися на копії принца Монті.

– Як ви зрозуміли, ми вирішили убезпечити принца і дати можливість вільно поговорити з тими претендентками, які йому справді сподобаються, – сказав «принц» з місця короля.

– Що це означає? Принц розмножився та зможе поговорити з кожною? – Запитала русалка.

– Ні. Принц один, як і був. Інші фальшивки.

– А де Елла? — спитала Сардинія, дивлячись на принца, на якого перетворився Даніель.

– Міледі в капелюсі з пір'ям? – басистим чоловічим голосом спитав брат. – Вона відійшла, – біс галантно поцілував руку русалки, від чого та почервоніла. – До речі, я справжній принц Монті. Тільки нікому не кажіть, бо мене зараз розірвуть на частини. Мене спеціально перенесли до центру зали, а біля короля стоїть мій двійник.

– Мізріель, ти чула? Нам пощастило, він справжній принц.

Скептично оцінюючи самозванця, промовила:

– Не варто вірити кожній гарній обгортці, Сардиніє. Навіть за відпрасованою лівреєю може ховатися чорт у спідниці.

Самовдоволена посмішка покинула обличчя двійника.

– Вимушений відкланятися, державні справи, – Даніель так швидко шмигнув у натовп, що я не встигла його зупинити. Заспокоювало те, що опівночі чаклунство розсіється, і він знову стане собою.

– Що нам тепер робити? – розгубилася русалка, оглядаючи наповнений принцами зал.

– Треба насолоджуватися святом та спілкуватися з усіма кавалерами, які тебе оточують, – дала пораду русалці, щоб вона не плуталася під ногами.

– Ти маєш рацію, Мізріель.

Заграв вальс. Придворні почали розступатися до стін, звільняючи місце для пар, що танцювали. Один з фальшивих принців галантно запросив Сардинію на танець, і, засіявши від щастя, русалка пішла з ним. Я ж, пам'ятаючи про боягузливу натуру справжнього спадкоємця престолу, вирішила пошукати його поза тронного залу. Переконана, що для нього цей маскарад із підміною найбільша вдача. Я поспішно пройшла крізь натовп до виходу, але вже на сходах мене зупинив один із двійників.

– Міледі де В'єр, вибачте за нетактовність, але я можу вас про щось запитати?

Чемне звернення вже сприяло діалогу. Принаймні, під маскою цього «принца Монті» точно не Брієр.

– Так, звичайно… А як до вас звертатись?

– Річард. Король Річард.

Я зробила граційний реверанс, навіть якщо це не король, на людях потрібно поводитися пристойно. Він відповів на моє вітання.

 

– Я хотів би дізнатися про вашу кузину – Еллу де В'єр. Не можу знайти її серед запрошених. Вона була сьогодні із вами?

– Так, але їй стало погано від чаклунства, і вона поїхала додому.

– Яка прикра неприємність. А я так сподівався, що мені вдасться потанцювати з нею, не видаючи свого становища… Значить, іншого разу. Найшвидшого їй одужання.

Уклонившись, король пішов назад до гостей, а я дивилася йому в слід. Якщо це справді король Річард, то його симпатія до «Елли» мені дуже знадобиться.

***

Гості виходили з палацу та розбрідалися територією мальовничого саду. Над високими залізними ліхтарями порхали метелики, а в повітрі лунав аромат літніх квітів. Міледі в барвистому вбранні збиралися групками по три-чотири особи і шепотілися, обговорювали плітки, стримано сміялися і вдивлялися в обличчя, намагаючись розглянути в кожному чоловікові того самого принца.

Даніель де В'єр в образ спадкоємця престолу гордо ходив алеями палацового парку. Він надивився трійку фей і не міг утриматися, щоб не пожартувати з крилатих. Нехай він далекий від протистояння бісів і фей на професійному ґрунті, але не скористатися новою зовнішністю не зміг.

– Міледі, дозвольте представитися, я – принц Монті, власною персоною.

Феї насторожено переглянулись і зробили вітальний реверанс.

– Лусінда де Вешт, і мої подруги – Марія та Санта Карбоне, – представилася Лусінда.

Біс пробігся поглядом по феях, не стільки оцінюючи їхню красу, скільки розглядаючи коштовності.

– Міледі, ваша краса така сліпуча, що я не зміг пройти повз. А тепер, знаючи ваші імена, ви точно потрапите до претенденток на місце моєї нареченої.

Від почутого Санта скрикнула, не вірячи своєму щастю, а Марія почала обмахуватися віялом, щоб не зомліти від щастя. І тільки Лусінда залишалася спокійна до промов біса.

– Це велика честь для нас, Ваша Високість, – сказала остання, – М можемо вам чимось віддячити?

– Міледі, ваша краса для мене найкраща нагорода.

– Я не вірю, що нам так пощастило, – прошепотіла Санта Марії.

– Хоча ви можете долучитись до важливої ​​справи королівської значущості. Ми збираємо гроші на… порятунок борсуків, – не придумавши нічого реальнішого, збрехав шахрай.

– Барсуків? – спитали дівчата хором.

– Так. Ці милі звірі знаходяться на межі вимирання через переслідування скелетів. Ми не можемо офіційно ухвалити закон, – він перейшов на шепіт, – ви ж розумієте, скелети придушать нас страйками. Тому підпільно збираємо гроші на допомогу тваринам. Іноді доводиться ризикувати життям, щоб доставити голодним звірам зерно.

– А хіба борсуки не хижаки?

– Ви плутаєте їх із єнотовидними собаками, – поправив Санту Даніель.

– Отже, вам потрібні гроші? – скептично оцінила Даніеля Лусінда.

У феї стали закрадатися сумніви у чесності «принца».

– Можна гроші, можна коштовності, навіть беремо зерном. За вашу пожертву ви отримаєте подяку від нещасних тварин та мою особисту вдячність.

– Дякую за надану довіру, Ваша Величність. Ми обов'язково зробимо свій внесок у таку важливу для держави справу. Тільки скажіть, як нам передати гроші. Навряд чи принц особисто ходить парком і збирає їх у кожної зустрічної панночки. Це було б дуже підозріло.

Даніель на мить розгубився, але зігнув губи в самовдоволеній посмішці, промовив:

– Звичайно, ви маєте рацію – я особисто нічого не збираю. Ви ж розумієте, потрібно дотримуватися секретності. Скілети стежать за всіма. Для цього є спеціальне таємне місце: пожертвування потрібно віднести в віддалену садову алею, туди, де знаходиться альтанка – копія палацу. Дочекатися, щоб там нікого не було, залишити гроші і одразу піти.

– А навіщо одразу йти? – перепитала Сара.