Вони завернули центральною вулицею. Уздовж каналу стояли маленькі крамниці. Їх господарі виходили вітати чортівок – мало хто міг відкрито висловити свою неприязнь Мізріель. У відображенні вітрини з тканинами вона помітила, що з магазину навпроти виходила дівчину з рудим волосся.

– Русалка! – бісові перейшли порожню вулицю, і підйшли до бездушної дівчині. – Сардинія, як я рада вас бачити.

Русалка кілька секунд дивилася на Мізріель, намагаючись пригадати, де бачила її раніше.

– Доброго дня... Ви та чарівниця, яка мені ноги зробила. Через вас я страждаю вже кілька днів – жоден швець не шиє взуття на дві ліві ноги, – обурилася дівчина.

І поки вона промовляла довгу тираду, Мізріель з подивом оглядала дівчину. На ній було красиве нове плаття, волосся зачісане в акуратну зачіску, а на руці – срібний браслет. Серед русалок бували заможні особи, але їх дуже мало, і бажання у них були більш витончені, ніж просто ноги і вдало вийти заміж.

– День добрий, – писклявим голосом привітався Даніель, не відриваючи погляд від гарненької мордочки дівчини, – я Елла – кузина Мізріель. Ви, мабуть, її подруга. Така гарненька, як тебе звати?

– Сардинія. А ви теж чарівниця? Сподіваюся, більш вміла, ніж ваша кузина. Вона мені такого начаклувала...

– Кхе-кхе, – пролунало за спиною бісових. Мізріель обернулася, але нікого не побачила, і тільки опустив погляд, побачила рудобородого гнома в сюртуку і чорному циліндрі. – Сардіночка, золотце, ми поспішаємо, нас чекає ресторан.

– Хвилиночку. Я тільки закінчу розмову.

– Добре, я буду чекати тебе в таверні, – промовив гном і пішов в кінець вулиці до будівлі з назвою «Бродячий кіт».

– Садріночка, – сказав Даніель, копіюю гнома, – а це хто?

– Це дуже хороший друг... – почала русалка.

– Друг? – здивувався Даніель.

– Так. Він прихистив мене, купив красиву сукню – ось це... - вона покружляла, демонструючи вбрання …– і обіцяв, що скоро ми відправимося в подорож до його родичів у якісь гори.

– Люба, а як же твоє бажання вийти заміж за принца? – запитала Мізріель.

– Я збираюся заміж за принца. Грегор обіцяв з ним познайомити.

– Ох, боюсь, твій Грегор тебе обманює, – переходячи на шепіт, сказала Елла. – Про нього такі чутки ходять...

– Як?! Не може бути! Думаєте, він не збирався знайомити мене з принцом?

– Дорогенька, ваша доброта вас погубить, – вимовила Мізріель, обіймаючи Сардинію за плечі. – Ваш гном не знає принца, і вся його турбота про вас – чистої води користь. Вам потрібно бігти, інакше він стане плямою на вашій репутації.

Русалка залилася фарбою, розуміючи, на що їй натякають.

– Грегор не такий! Він хороший…

– Ми з кузиною могли піти назустріч і поселити у себе в будинку. Все-таки накладка з бажанням вийшла з моєї вини. Але раз ти впевнена в своєму гнома, то можеш з ним залишатися. Тільки якщо я права, навряд чи принц захоче таку дружину.

Взявши Даніеля під руку, бісова розгорнулася і пішла вперед. Сардинія не забарилась:

– Зачекайте мене, я піду з вами! Я хочу за принца заміж, а не за гнома.

Всю дорогу русалка тріщала без угаву. Мізріель натягнуто посміхалася, але, підходячи до особняка де В’єр, зовнішня привітність зійшла нанівець. А Даніель, навпаки, брав участь в бесіді, ставлячи питання колишній русалці і давав їй можливості виговоритися.

Господиня будинку віддала розпорядження покоївкам підготувати другу гостьову спальню і, бажаючи швидше позбутися від настирливої ​​дівчини, увійшла до свого кабінету. Вона провела рукою по масивному покритому лаком столу і зачепила кінчиками пальців пусте срібне блюдо. Воно почало наповнюватися водою. Чортівка тихенько прошепотіла заклинання над нею, і по тонкій водяній гладі пішли водяні кола. У чаші піднялися хвилі, і з неї вибралося щось. Тваринка, походи на скелет чи то кролика, чи то кота. Сіла поруч зі блюдом і пильно дивилася на бісову порожніми очницями.

– Викликали, міледі? – послужливо сказала кістяна тварюка.

Чортівка підійшла до столика і наповнила з графина келих з червоною рідиною, сіла в високе крісло і, зробив ковток, подивилася на тварюку з Підземного царства.

– Я хочу, щоб ти довідалася все про Себастьяна Брієра – королівському відьмак. Мене цікавить все: що їсть і п'є, з ким спить, все його слабкості і переваги. Необхідно поритися в його минулому і дізнатися, як він отримав такі сили і вплив – це завдання першочергово значущості.

– Так, міледі, – кивнув скелет звіра. – Ще будуть розпорядження?

– Ні, поки все.

Звірятко піднялося і стрибнула до блюда.

***

Сардинія увірвалася до моєї кімнату, ледь я підняла з очей маску для сну. Похитуючи стегнами, за нею увійшла Елла – монстр під ліком бісової. За кілька днів Даніель добре вжився в жіночий образ і обзавівся шикарним гардеробом за рахунок моїх суконь. Це сильно дратувало – відкриваю шафу, і не знаходжу своїх нарядів.

– Мізріель! Ви уявляєте, принц оголошує відбір наречених! Все так, як я мріяла! – Сардинія притискала до грудей газету, наче це був чек на п'ять мільйонів золотих.

Думка про борг відьмака змусила застогнати. Заміж не хотілося навіть за принца. Ні за такого як цей, ні за іншого! Але перспектива до кінця віку бути коханкою Брієра підштовхувала до вибору вінчальної королівської сукні.

– Я не сумнівалася в його розсудливості. Тільки повний дурень буде чинити опір армії кістяних, – сказав Даніель подобою жіночого голосу.

Не минуло й двох діб, як притиснутий напором скелетів король пішов на їхні вимоги і оголосив відбір наречених. Сардинія присіла на край ліжка і порожнім поглядом втупилася у підлогу.

– А я ж теж стану скелетом, коли помру? Всі, хто продають душу, назавжди залишаються на службі в Підземного царства. А який я буду скелет: з ногами або хвостом русалки?

– Яким забажаєш, – я смикнула за золотисту пензлик біля ліжка, – у тебе ж акційна угода. Коли помреш, тобі в мішку повернуть додатковий комплект кінцівок. А ти вже за бажанням будеш збирати з них то ноги, то хвіст, – заспокоїла я русалку.

Чомусь моя відповідь її не втішила, вона схлипнула, не стримуючи сліз на моє ліжко.

Даніель обійняв бездушну за плечі і став погладжувати по голові, кидаючи в мене гнівні погляди.

– Сардіночка, не варто через це засмучуватися. Ти ноги отримала, зараз приймешь участь у відборі, станеш принцесою. А через пару десятків років, може, і скасують цю кісткову повинність бездушних. І помреш як все, і поховають тебе в труні і білих тапочках ... або в білому чохлі для плавця.

Після його втішних слів русалка заволала ще сильніше. Я вже хотіла гримнути, але в кімнаті з'явилася служниця з кавовим столиком, і, посоромившись сторонніх, Сардинія замовкла. Запах смажених зерен заповнив кімнату, мені захотілося нарешті встати з ліжка. Як же важко підніматися, коли на годиннику лише дванадцята година дня.

– А ми підемо сьогодні до палацу? – запитала русалка, беручи зі столика обпалюючу чашку.

Даніель відмовився від кави, розташувавшись за моїм туалетним столиком, нишпорив по скринькам і косметичці.

– Звичайно підемо, – сказав біс, припудрюючи свій носик. – Треба тебе познайомити з принцом. Мізріель теж не представлена ​​принцу?

– Ви теж будете приймати участь у відборі?

– Виключно заради того, щоб допомогти тобі, Сардіночка.

Повні щастя очі дивилися на мене з іншого кінця ліжка.

– Ви такі добрі до мене, Мізріель. Я навіть не знаю, як вам віддячити, – рудоволоса притулилася до мене.

– Ну, право, не варто, – зніяковіла я настільки щирому прояву почуттів, – йди краще до себе і вдягнись красиво, щоб закохати принца з першого погляду.

–Дійсно, – Сардинія піднялася і побігла геть з моєї кімнати.

Я ледь встигла з полегшенням зітхнути, що позбулася її настирливої компаниї, але тут же в дверному отворі з'явилася руда голова.

– Мізріель, а можна я візьму у вас плаття? На один разок. А то мої не годяться для підкорення принців.

– Можна, – простогнала я. Мало того, що мої наряди тягає брат, так тепер ще й ця.

Посміхнувшись, Сардинія зникла в коридорі.

– Ось даремно ти їй це дозволяєш. Спочатку плаття, а потім уведе у тебе принца з нашими мільйонами! – повчав мене брат.

– Даніель, – вимучені звернулася я до біса, оцінюючи його зовнішній вигляд, – поклади мої перлиннові сережки назад у скриньку.

– А що? Я нічого, просто приміряв, – він витягнув прикраси з вух і повернув їх на місце.

Від безсилля я зарилася головою в подушку і загарчав.

– Зрозумів-зрозумів. Вже йду! Збиратися до палацу.

Я перекинулася на спину і втупилася в різьблену вибілену стелю.

– Мізріель, який день мене мучить одне питання: а навіщо тобі русалка? Вона звичайно симпатична, але все ж таки? – зупинився в двері братик.

– Її душа у відьмака. Якщо раптом він загубить світоч душі, вона повернеться господині. Мені вигідно, щоб дівчина буде поруч з нами, – я дратувалася – як можна не розуміти елементарних речей?

– Я так і думав... Слухай, може, мені теж взяти участь у відборі? Я начебто нічого дамочка: більше де В’єр – більше шансів на перемогу.

У відповідь в нього полетіла подушка, але чорт встиг ухилитися. Ліниво потягнувшись, я піднялася з ліжка. Поки приймала ванну, чула, як покоївки разом з русалкою перебирають мій шафа в пошуках нарядів. Зробив пару глибоких вдихів, щоб сильно не нервувати, і вибралася з приємною піни. Навіть не варто сподіватися знайти в своїй шафі щось підходяще. Все ділове і максимально закрите присвоїв собі Даніель. Пару суконь ніжних тонів і красиво прикрашених мереживом і вишивкою потягла Сардинія. На мене дивилися робочі костюми в чорних з червоним тонах, і вечірнє вбрання з відкритим верхом і рясно всіяні коштовностями. Мабуть, Русалка посоромилася брати їх, хоча мені й самій іноді було ніяково таке носити.