Лана слухала крізь сльози й не могла повірити, що все це відбувається наяву.

– Як ти могла зрадити мене й заразити цією гидотою?! – розмахуючи руками, кричав Марк. Звук його голосу відлунював у стінах її орендованої квартири.

Зрадити? Це він серйозно? Докоряти їй, яка ось уже два роки безмежно кохала й молилася на цього гада, було вкрай несправедливо. 

– Марку, цього не може бути! Я ні в чому не винна! Тобі слід ретельніше перевіряти свої зв’язки, – виправдовувалася вона.

– Мої зв’язки?! Та ти при своєму розумі? Крім тебе, я не спав із жодною жінкою! 

Як це?! Так вона й повірила! Лана добре пам’ятала, як після року стосунків дізналася, що весь цей час він жив з іншою та виховував спільну дитину. Але вона, дурепа закохана, вірила, що Марк живе зі старенькою матір’ю, про яку має піклуватися, тому не залишається ночувати в Лани та не кличе до себе. Точніше, пару-трійку разів за весь час він привозив її до квартири матері, коли та була на дачі або гостювала в родичів. Але згодом виявилося, що жив Марк не з нею. З’ясувалося все несподівано: він приїхав та попросив допомоги, а саме знайти лікаря, який погодиться виписати йому сильнодійні ліки від депресії. І ще отримати через знайомих роздруківку дзвінків з телефонного номера іншої жінки. Марк був у такому розпачі, що буквально плакав перед Ланою. Виявляється, він жив з тією, яка знайшла собі іншого. Парадокс! Курйознішого випадку не придумати! 

Чи варто говорити, як почувалася Лана, слухаючи його слізні зізнання?! Вона не впала в істерику, подібно до нього, стримала ридання, доки він не пішов. Але все, що могла сказати на його втіху, було:

– Марку... Так тобі й треба!

Він здивовано подивився на неї, ніби несподівано отримав удар у спину від найкращого друга:

– Як ти можеш таке говорити?

Мабуть, у той момент він забув, що весь цей час вона щиро кохала й вірила тій брехні, яку він безсоромно вливав у її вуха.

Та жінка безповоротно пішла до іншого, забравши із собою їхнього спільного сина. А Лана... вона мала неперевершену дурість пробачити цього виродка й знову прийняти у свої обійми. Недарма кажуть: «Любов зла, полюбиш і козла!» Хоча до її випадку краще підходила перефразована версія, яка звучала конкретніше: «Любов зла, й козли цим користуються!» Хоч як гірко усвідомлювати, але Лана справді належала до тієї категорії закоханих дуреп, які охоче ковтали будь-яку брехню з вуст коханого негідника. 

– Це якою ж треба бути ідіоткою, щоб знову пустити його у своє ліжко?! – стукаючи себе по лобі, обурювалася подруга. – Тебе в музей потрібно здати як цінний експонат! І табличку написати «Остання дурепа на планеті Земля»! – красномовно продемонструвала вона рукою.

Як не прикро визнавати, але подруга мала рацію.

І якщо перший урок виявився для Лани не надто повчальним, то тепер вона отримала другий, уже жорстокіший, і сьорбнула лиха сповна.

– Коханий, нумо сходимо до лікаря й у всьому спокійно розберемося! Я впевнена, що він підтвердить правду.

– Правду? Яку правду?! Твою чи мою? – обурювався Марк.

– Ти говориш так, нібито існує кілька видів істини! – ображено зауважила Лана.

Він уважно подивився в її очі, сповнені відчаю:

– А знаєш що? Завтра ми поїдемо до лікаря разом! Я домовлюся про час та заїду за тобою.

У відповідь Лана кивнула:

– Це буде правильно. 

Залишившися сама, вона вмилася гіркими сльозами. Незаслужена образа шкребла душу залізними кігтями. Бідолаха не відчувала за собою жодної провини. А Марк мав нахабство звинуватити її в зраді, тоді як його провина була очевидна. 

І чому вона не може розлюбити це чудовисько?! Усі подруги були єдині у своїй думці, що Марк справжнісінький козел, який не вартий її мізинця. Розумом вона це розуміла, та й рожеві окуляри давно вже спали, а ось забути його не могла. 

Це кохання було схоже на тортури, на самокатування, тому що приносило тільки біль і страждання. Лана розуміла, що Марк не відповідає їй взаємністю й лише використовує її щирі почуття задля своїх егоїстичних цілей. Часом їй здавалося, що це якась хвороблива залежність, від якої не існує ліків. 

– Сходила б ти до бабки, Свєтко! – радила Христина, найкраща подружка, яка виконувала роль особистого психоаналітика за сумісництвом.

– А що це дасть?! – відповідала Лана, яка не вірила в подібні чудеса зцілення.

З Христиною вони були знайомі давно, тому та називала подругу її справжнім ім’ям. Згодом Світлана почала для всіх називатися по-модному – Ланою.

– Ну не знаю. Я чула, роблять якийсь відворот, чи що. Усувають залежність. Варто спробувати.

Лана не стала вдаватися до таких сумнівних засобів. Натомість віддалася нерозділеному коханню повністю й до останку, сподіваючись розбудити почуття Марка. Та де там! Замість цього вона отримала на свою голову незаслужені звинувачення. За помилково прийняте рішення життя покарало з потрійною силою. Сильний біль у грудях не відпускав до самого ранку, поки дівчина не забулася тривожним сном. 

Прокинувшись уранці, вона не впізнала себе в дзеркалі. Набряки змінили зовнішність до жахіття. Їй довелося зробити холодний компрес на обличчя, розпухле від сліз, пролитих уночі. 

Лана сиділа вдома й чекала на дзвінок від коханого чоловіка. Вона за час їхніх стосунків звикла до тривалого очікування. Скільки разів їй доводилося мучитися невідомістю... Якщо перевести години очікувань у доби, а доби – у тижні й місяці, то, напевно, виявиться, що більша частина цих двох років нерозділеного кохання промайнула на самоті перед телефоном.

Марк зателефонував лише об одинадцятій та повідомив, куди вона має під’їхати за годину. 

– Ти ж мав заїхати за мною? Я чекала, – дорікнула йому Лана.

– Е-е... М-м-м... Ти знаєш, у мене невідкладна зустріч, боюся не встигнути. Тому краще ти їдь сама.

Вона розгубилася:

– Але я жодного разу не була там, навіть не знаю, де це знаходиться!

– Якось розберешся. Мені вже час. До зустрічі.

Він поклав слухавку.

За годину Лана стояла перед кабінетом лікаря, на дверях якого висіла табличка з написом «Завідувач урологічного відділення». Вона чекала на Марка, який спізнювався. Чоловік з‘явився на двадцять хвилин пізніше від призначеного часу. Лана помітила його здалеку, коли він йшов коридором, і її серце за звичкою підстрибнуло. Вона досі хвилювалася під час зустрічі, як закохана школярка. Її коліна мимоволі підкошувалися, варто було побачити коханого навіть здалеку. Але не тільки в неї була така неадекватна реакція на цього альфа-самця без моральних принципів. Одного разу їй довелося спостерігати враження, що його Марк справив на сусідку, з якою Лана поверталася додому. Заміжня Ліза, мати двох дітей, роззявила рота й мовчки витріщилася на нього. А потім, коли вони з Ланою залишилися самі, запитала хрипким голосом:

– Хто був цей красень? Я мало не впісялася від бажання!

– Мій коханий чоловік.

– Та ну?! – не повірила та, змiривши поглядом нічим, на її думку, непримітну Лану. – Де ж ти знайшла такий скарб?

Нібито й без цього Лана не відчувала, що вона не гідна його кохання!

Який же цей мерзотник був вродливий! Високий, підтягнутий, без зайвого грама жиру у свої тридцять п‘ять років, він скидався на модель з подіуму. Уже в чому, а в смаку йому не відмовиш! Марк завжди вдягався в модні брендові речі, витрачаючи на це непристойно великі суми. Лана намагалася відповідати йому, тому теж перейняла цю згубну звичку. Заради нього вона зрадила своїм принципи, поставивши зовнішню оболонку на перший план. Скільки вона катувала себе в спортзалі, знав один Бог. Відвідування косметологів, перукарів та масажистів забирали останні гроші. Чого тільки варта та біла куртка з пуховим коміром з останньої колекції відомого італійського модельєра, яку Лана придбала за тисячу баксів, щоб сподобатися коханому?! На ті часи це була нечувана сума.

– Свєтко, ти що ж, втратила залишки розуму у своїх б‘юті-салонах? Невже вирішила купити його увагу дорогими ганчірками? – дорікнула їй Христина. 

Лана потім довго зводила кінці з кінцями, витягаючи себе за вуха з кредитної ями. Зате вона нарешті отримала довгоочікуване схвалення з вуст коханого. Та тільки який сенс? усе одно залишалося відчуття, що вона недостатньо гарна для нього, що б із собою не робила.

Марк узяв її за лікоть і грубо потягнув до дверей кабінету, навіть не глянувши в обличчя.

– Що це? Чому ми прийшли до уролога? – прошепотіла Лана.

– А що, ти пропонуєш мені відвідати твого гінеколога? – із сарказмом зауважив він.

– Ні... Але хіба подібні проблеми вирішує не венеролог?

– У чоловіків подібні проблеми вирішує якраз уролог! Я не хочу, щоб про мою ганьбу дізналося все місто. Адже невідомо ще, якою заразою ти мене нагородила! – злобно вимовив чоловік.

Лана образилася. 

– Ти не можеш звинувачувати мене завчасно! Ще нічого не підтвердилося, – тремтливими губами промовила вона.

Марк лише косо глянув на неї та гірко посміхнувся, демонструючи цим усю ступінь своєї недовіри.

 – Хай там що, це перевірена роками людина, яка вміє тримати язика за зубами. 

Перевіреним лікарем виявився Віктор Михайлович, високий міцний чоловік приблизно сорока років, приємної зовнішності. Він привітався за руку з Марком та кивнув Лані.

– Для початку нам доведеться взяти аналізи, щоб побачити ясну картину захворювання, – звернувся медичний світило до пацієнтки.

– Так-так. Я залишаю її вам, Вікторе Михайловичу. А сам побіжу, мені вже час, – буквально на ходу вимовив Марк, виходячи з кабінету.

Лана оторопіла:

– Почекай, куди ж ти? Хіба ми не разом повинні?..

– А я вже все! Ще вчора перевірився. Тепер твоя черга, – відповів він та вискочив за двері.

Мабуть, вона так і залишилася стояти з роззявленим ротом, тому що лікар гукнув її.

– Не хвилюйтеся, тепер ви в моїх надійних руках. Зараз я проведу вас у лабораторію, де у вас візьмуть низку аналізів. Після цього зайдете до мене. – Лана кивнула у відповідь, так до кінця й не зрозумівши, що ж сталося з Марком. Чому він залишив її саму в такій делікатній ситуації, навіть не попередивши про це? А як же з‘ясування обставин?

Вона подивилася на лікаря та наважилася запитати:

– Скажіть, будь ласка, Вікторе Михайловичу, чи можна отримати цю інфекцію іншим шляхом, окрім... – вона зам‘ялася, – окрім статевого контакту?

– Для початку я маю побачити результати ваших аналізів, – відповів він із серйозним виглядом. 

– Я розумію. Але Марк уже обстежився, тому я думала, що... – вона замовкла, не в силах продовжити.

Віктор Михайлович опустив очі та поправив окуляри на носі:

– Судячи з діагнозу Марка, можу вам сказати, що це виключено. 

У Лани буквально підкосилися ноги. Вона точно знала, що не винна в тому, що трапилося. Це якийсь кошмарний сон, від якого вона не може прокинутися! Залишалася остання надія на те, що все це безглузда помилка. Найімовірніше, аналізи підтвердять її абсолютну невинність. 

Дівчина взяла направлення й рішучим кроком вирушила за лікарем у лабораторію. 

Здавши, як їй здалося, півлітра крові, вона мусила ще лізти в гінекологічне крісло для забору мазків. Нарешті, покінчивши і з цим, Лана повернулася в кабінет лікаря.

– Упоралися? Чудово! За результатами приходьте завтра о десятій, я чекатиму на вас. А зараз потрібно заплатити двісті доларів. Готівкою, будь ласка. Конфіденційність, самі розумієте, – пояснив він.

Почувши суму за послуги, вона злякалася. По-перше, Лана аж ніяк не розраховувала на такий прайс. А по-друге, навіть у кошмарному сні не могла уявити, що Марк кине її напризволяще та ще й змусить платити за його помилки. А вже в тому, що це саме з його вини вона опинилася тут, дівчина не сумнівалася. 

Вивернувши кишені та полічивши все до останньої копійки, вона розрахувалася з лікарем.

Сівши в машину, Лана розплакалася. Гарячі сльози котилися її щоками, намагаючись змити образу на Марка, несправедливе звинувачення й жалість до себе. Найприкріше було в тому, що вона не могла поділитися своєю бідою ні з ким. Про таку ганьбу належить мовчати. Не кожен зізнається, навіть якщо в тому немає твоєї провини. Соромно перед подругами й уже тим більше неможливо поплакатися матері. Лана спробувала зателефонувати Марку, але він не відповів. «Ховається, гад! – здогадалася вона. – Але нічого, завтра все проясниться! Тоді й поговоримо...»

Щоб там не було, а життя триває, попереду робочий день, розсиджуватися ніколи. Утерши непрохані сльози, вона завела машину й вирушила на роботу.

Залишок дня пролетів, як у тумані. Лана мучилася очікуванням завтрашнього дня. Найбільше її хвилював вердикт лікаря, за допомогою якого вона втре носа цьому нахабі. Марк не з'явився в офісі й не перетелефонував. 

Уночі вона з відчаєм кусала подушку та мучилася думками, за що їй випало усе це? Наревівшись досхочу, пообіцяла собі: щойно доведе свою невинність негідникові, одразу ж кине його назавжди! Щоправда, десь глибоко в душі все ж жеврів сумнів, чи зможе вона на це зважитися. Дівчина кілька разів намагалася телефонувати йому, але всі дзвінки залишалися без відповіді. Страждаючи від почуття нав’язаної провини, вона написала йому велике повідомлення, у якому виливала всі свої почуття, але Марк навіть не прочитав його. Судячи з усього, він увімкнув повний ігнор щодо неї та вважав це заслуженим покаранням.