- Зачекайте! Куди ви її ведете? - Аліна схопилася з місця, встигнувши покласти телефон, що все ще був включений в режимі диктофона, в кишеню штанів.
 

- Співчуття, - задоволено простяг Дмитро, перегороджуючи шлях. - Чудово. Ти що, вступаєшся за цю курку?
 

- Вона - жива людина! - обурилася дівчина, намагаючись зазирнути йому за плече.

- Браво! - Чоловік ліниво аплодував, притулившись до дверного укосу. - Чула б ти, як вона про тебе відгукувалася...

Аліна насупилась.

- Мені все одно. Кожен має стежити за своїм носом. Дмитре, навіщо вам вона? Ви ж на мене полювали, на компанію Максима. Марина ж на вашому боці...

- Ох, Аліна-Аліно... - він стомлено зітхнув, опускаючи руки. - Ви б вірили людині, яка розбалтує про вас таємні подробиці найпершому ворогові?

Звернувши до неї важкий промовистий погляд, він раптом здався Аліні дуже вразливим. Наче в ньому жили одразу двоє людей. Один із них жорстокий убивця, садист. Інший старанно стримує його, але дуже втомився і готовий ось-ось здатися.

Якщо спробувати достукатися до цієї другої людини, чи можна звернутися до розуму та людяності? Чи вона лише непередбачено порушить баланс між цими особами? Занадто ризиковано.

- Просто цікаво... Чому ти не втекла знову? Невже через Максимку? Ні, ти ж принципова і чесна, - він явно тягнув час навіщось, розігруючи роздуми вголос. - Невже через собаку? - охнув в удаваному здивуванні.

- То це ти влаштував замах на мене?

Такий аудіозапис вважається законно здобутим доказом чи ні? Аліна відчула новий приплив сил на адреналіновому викиді. Вперто подивилась йому в очі. Він більше нікого не вб'є. Раптом усвідомила, що задля досягнення цієї мети готова загинути сама чи вбити його.

Мабуть, він прочитав рішучість у її погляді. Підібрався, як хижак перед стрибком.

- Через доньку, - чесно відповіла Аліна, не відриваючи свого погляду від його. – Я не хочу переоцінити твої можливості. Але й недооцінювати їх нерозумно та небезпечно. А бігати та боятися все своє життя я не готова. Давай спробуємо домовитись. Чого ти хочеш?

– Тебе, – просто й гранично зрозуміло відповів Дмитро, зацікавлено розглядаючи найзагадковішу зі своїх жертв.

Аліна здригнулася. Страшно. Але треба, щоби він продовжував говорити. Нехай усе фіксується.

- І що далі? - Зовні майже спокійно уточнила дівчина.

- Далі чого? – здивувався Діма.

- Далі за мене, - дівчина непевно знизала плечима.

- Ти хочеш знати, що буде після того, як я візьму тебе всіма можливими і доступними способами? Повір, їх багато, як і підручних засобів для посилення мого задоволення... - маніяк хитро посміхнувся, сподіваючись побачити в її очах страх.

Але Аліна тільки кивнула, старанно зберігаючи самовладання. Не можна видати знання. Тоді він може вбити і Романа. А без нього дочка теж опиниться у небезпеці.

– Я пам'ятаю твій підвал… – тихо сказала дівчина. - З якого дивом зуміла втекти... Після цього навряд чи можна вижити...

Слова глухо падали важкими цементними блоками страху, здавлюючи груди та перекриваючи доступ кисню. Голова паморочилася. Зберігати свідомість ставало важко. Потрібно перестати боятися. Тоді полегшає. Ось тільки як? Той самий підвал уже прокрався у спогади і яскравими образами тортур зі слідами засохлої крові спалахував у свідомості. Їй здавалося, що вона навіть чує крики попередніх жертв.

- Ніхто не обіцяв, що ти виживеш, - продовжував глузувати вбивця. - Якийсь час ти все ще будеш цікава для моїх ігор. На це також є попит. А потім...

Дмитро флегматично змахнув рукою, описуючи у повітрі дугу. Ймовірно, що означала невизначеність долі її вже бездиханого тіла.

Світ остаточно похитнувся і впав.

Непритомну Аліну Дмитро, на диво, дбайливо підхопив на руки. Він ретельно стежив за її станом увесь час їхньої розмови, старанно згущуючи фарби. Втім, усе сказане їм справді й було планом щодо неї.

Чоловік погойдувався з боку в бік, ніби баюкав свою ношу, максимально схилившись над нею. Із задоволенням втягнув повітря носом, насолоджуючись її ароматом. Щось квіткове, ненастирливе, ніжне, як вона сама. І шкіра така гладка та красива. Навіть шкода...

- Моя сильна дівчинка... Як славно нам з тобою буде. І, може, я навіть збережу тебе, щоб розтягнути задоволення... - прошепотів він.

Підняв голову, погляд блиснув невдоволенням, коли у приймальні замаячила постать охоронця.

- Чого тобі? - рикнув, інстинктивно притискаючи Аліну сильніше, ніби на його безцінний скарб робили замах інші.

Сек'юріті мимоволі відсахнувся, коли погляд шефа спалахнув неприхованим божевіллям. Таким він ще ніколи не бачив. А бачити начальника доводилося у різних станах.

Він незмінно без суперечок доставляв до особняка начальника дівчат, яких постачали Дмитру агенти.

Ті виглядали цілком задоволеними та зацікавленими. Торкатися до них було неприємно. Немов у багнюці щоразу руки бруднив. Навіть мив по кілька разів з антисептиком, доставивши чергову красуню до входу в так звану "кімнату насолод" - доводилося ж під руку вести. Двері підвального приміщення з шумоізоляцією зачинялися, він зітхав з полегшенням, виконавши чергове завдання. І вкотре присягався собі не закохуватися і не одружуватися на продажних тварях на зразок цих.

Він ніколи не був у кімнаті. Шеф приходив із задоволеною усмішкою, радісно наспівуючи і не приховуючи перспектив на вечір та ніч. Був лише у вільних домашніх штанях, які не приховували ступінь його збудження. Підходив упритул до дверей і з диявольською усмішкою заявляв:

- А тепер повеселимося. Ти вільний, друже. І на завтра теж...

Плескав охоронця по плечу і чекав, коли той попрямує до виходу з дому.

Сек'юріті чув звук дверей, що відчинилися в підвал, нерідко за ним слідував призовний сміх продажних модельок і актрисуль, або щось на кшталт передчувального задоволеного муркотіння. Потім двері зачинялися, і будинок занурювався в тишу.

Підвал завжди залишався єдиною сліпою зоною камер стеження. А такса завжди залишалася незмінною - пачка стодоларових банкнот висотою в "Злочин і кара". Судячи з садистських замашок шефа, саме у злочин та покарання за нього "грали" в цьому підвалі чергові продажні дамочки, тішачи збочені потреби начальника. Хто платить, той і замовляє музику.

Тільки одна дівчина поводилася інакше. Він був дуже здивований, коли вона відкинула надмірно щедру, на його думку, пропозицію боса. Після цього відкидала також всі посилки, які саме йому доручали доставляти. І тільки вона просила допомогти їй вибратися звідти.

Це не було грою. Чи не для неї. В очах красуні застигло стільки болю та розпачу, що хлопець повірив благанням про допомогу.

Шеф був лютий, виявивши порожній підвал через добу. Сек'юріті ж був у шоці, розглянувши нарешті вміст підвалу.

Будучи досвідченим чоловіком і далеко не наївною людиною, яка пройшла чимало випробувань під час військової служби, він добре розумів тепер призначення апартаментів на нульовому поверсі.

З жахом усвідомивши те, що відбувалося там за його, хай і не прямої участі, чоловік прийняв єдине рішення, що здавалося на той момент вірним. Акуратно зіскоблив зразки запеклої крові, що збереглися на деяких знаряддях, склав список з імен і прізвищ дівчат, яких зумів згадати, жахаючись кількості пунктів у цьому переліку. І передав усе це слідчому, акуратно промацавши через контакти, що збереглися в поліції, наскільки той надійний. Виявись Роман черговим перевертнем у погонах, і йому не жити. Він легко міг поповнити низку безіменних поховань свого начальника. А цього аж ніяк не можна допустити.

Бо... Хто тоді відвідає в будинку для літніх його стареньку матір, що майже зовсім забула сина? Вони щоразу під час його візитів знайомилися заново. І щоразу він питав лікаря, чи не можна забрати її додому, крадькома скидаючи сльози. Отримуючи чергову категоричну відмову, аргументовану необхідністю в постійному медичному догляді, ніяково тупцював у порозі і, похнюпивши голову, знову плентався додому, не розуміючи, що робити і як далі жити.

Дивлячись на начальника, що схилився над Аліною, мимоволі згадав улюблений мультфільм молодшої сестрички, яку так і не зміг врятувати, скільки б зусиль не прикладав. Це чудовисько теж плекало свою красуню. Тільки прекрасного принца в ньому немає. Та й чи був він там колись?

Під непроникною маскою байдужості сильного, загартованого боями воїна боляче кольнуло відчуття безпорадності.

- Завдання виконане, - сухо упустив чоловік. - Вам потрібна допомога?

Він недвозначно кивнув у бік Аліни, але чудовисько ще міцніше зграбастало свою жертву, трохи повертаючись убік.

- Я сам... - рикнув той, - щезни.

Він слухняно покинув приймальню. Два широкоплечі високі чоловіки, та ще й з дівчиною на руках, не змогли б розминутися у вузькому офісному дверному отворі.

- Не стій стовпом! - гаркнув Дмитро, проходячи повз. - Заводь мотор. Скажи на виході, що свідомість втратила, ми до лікарні.

- А ми до лікарні? - з ледь помітною надією у голосі уточнив сек'юріті.

Діма навіть зупинився від подиву.

- Не мели нісенітниці. Подружкам настав час зустрітися... - хижо оскалився він, і продовжив шлях.

У машині вмостився на задньому сидінні, ні на мить не випускаючи з рук дівчину.

Охоронець крадькома поглядав на пасажирів через дзеркало. Прислухаючись, з подивом розрізнив дивне бурмотіння начальника, який схилився над своєю черговою, але явно дорожчою іграшкою.

- Ти більше не вислизнеш від мене, матусю...

Нахмурившись, охоронець різко крутнув кермо, повертаючи на під'їзну доріжку, що веде до заміського будинку господаря.

Перш ніж вийти, останній охоче і з насолодою обшукав свою здобич, яка так і не приходила до тями.

Виявивши телефон, хмикнув. Покрутив у руках.

- Знищити, - віддав наказ, передаючи підлеглому засіб зв'язку і ніяково вибираючись з авто, як і раніше, не відпускаючи Аліну.

Охоронець покрутив телефон у руках. Змахнув слайдер, посміхнувшись до наївності дівчини. Ні звичайного, ні графічного пароля не було. Збережений телефон лише один. Роман.

Прекрасно, посміхнувся він, дивлячись шефу вслід. Той особливо дбайливо, з безглуздою гордістю, що відбилася в поставі, ніс дівчину до хати. Наче наречений у день весілля. Сюрреалізм хворої свідомості, не інакше.

Чоловік похитав головою. Помітив запущене завдання у вертикальному слайдері. З цікавістю зазирнув і захоплено свиснув. Та це не дівчина, а скарб!

Натиснувши стоп у записі, подумки подякував Аліні, яка додумалася створити не тільки доказ, але й мимоволі алібі для нього самого. Адже в записі добре чути, що її викрадення відбувається без його прямої участі, хоч і з відома.

Чоловік задумливо покрутив у руках простенький телефон, а потім рішуче натиснув кнопку швидкого виклику. Через кілька гудків виклик було скинуто, а телефон вирушив у бардачок автомобіля.

Діма гранично дбайливо вніс дівчину в будинок, посміхнувшись паралелі, що промайнула. Як наречену через поріг. А чому б і ні?

Усміхнувся своїм роздумам, відкидаючи як маячню. Ні, зараз важливіша мета. Залишати її в живих ризиковано в будь-якому разі, але Максиму про це знати не обов'язково.

Зловчившись, ввів код для входу в підвал, зачекав кілька секунд, поки відчиняться двері.

Марина, що сиділа в глибині на ліжку, схопилася назустріч.

- Димочко, я боялася, що ти це всерйоз, а не спектакль для дури-Аліни. Це розкішне алібі! Але я так боялася, що ти не прийдеш.

У міру наближення голос її ставав тихішим, на обличчі відобразилося здивування, змішане з досадою.

- Що це означає? - розгублено запитала вона, супроводжуючи Дмитра, що мовчав, до широкого ложа. - Ти хочеш?.. Ти хочеш грати утрьох? - голос її став плаксивим, вона ревниво тицьнула пальцем у колишню однокласницю. - З ким завгодно, тільки не з нею! – безапеляційно заявила дівчина.

Вона не встигла відійти убік чи захиститися інакше.

Поклавши безцінну ношу на ліжко, Дмитро різким рухом схопив її за той самий палець, яким та тицяла у несвідому Аліну. Палець хруснув, запускаючи по тілу хвилю яскравого болю. Потім був дзвінкий ляпас.

Чоловік зло примружився, нахиляючись над Мариною, що осіла на підлогу, скиглила і заколисувала постраждалу кінцівку.

- Торкнеш її хоч пальцем, і я відрубаю тобі кожен із них по черзі, спостерігаючи за тим, як у цей час тебе трахатиме мій пес. Ти зрозуміла?

Марина енергійно закивала головою, представивши на мить описане та жахнувшись. Вона дивилася на Дмитра широко розплющеними очима і відмовлялася впізнавати в ньому людину, за якою сліпо йшла три роки. Так, у ньому завжди була владність і жорсткість, його ігри в ліжку іноді змушували стискатися від страху чи болю. Але за ними завжди була насолода. І він ніколи не дивився на неї таким божевільним, позбавленим усіх емоцій, окрім гніву, поглядом.

- Я не чую відповіді! - гаркнув Діма.

Вона злякано підскочила і плутано прошепотіла:

- Так... Так, я зрозуміла.

Провівши чоловіка поглядом і дочекавшись, коли двері за ним зачиняться, не легко піднялася на ноги.

- Сука! - у серцях сплюнула поруч із ліжком. - Знову все через тебе!

Марина злісно свердлила поглядом дівчину, що лежала перед нею, не наважуючись заподіяти їй шкоди.

- Він просто хворий... - тихо відповіла Аліна, спокійно розплющуючи очі і сідаючи, щоб озирнутися та оцінити обстановку.

- Ти що? Ти вдавала?! - обурено верескнула Марина, відскакуючи убік.

- Спершу ні, - чесно відповіла дівчина. - А потім прийшла до тями, але зрозуміла, що поки я у відключенні, він мене не чіпатиме. Така іграшка не цікава. Крім того, він говорив про возз'єднання подруг, – Аліна іронічно посміхнулася. - Просто для ясності ... Я тебе більше не вважаю подругою. Але кожній дурі має бути шанс вижити.

Марина недовірливо подивилася на однокласницю.

- Хочеш сказати, що дала себе викрасти заради мене? - вона підозріло примружилася, небезпечно підійшла ближче і сіла на край ліжка.

- Почасти так. Але переважно... Марино, що ти знаєш про Діму?

- Я тобі вже казала, - буркнула дівчина. - Він сильний, досвідчений, розумний... У нього старовинне аристократичне коріння. І коли ми заберемо компанію Максима, зможемо жити, як король з королевою, - її губи розтяглися в блаженній посмішці.

- Ти розумієш, що кажеш? - Аліна шоковано дивилася на неї. - Марино! Прокинься! Він маніяк, садист і розважливий убивця! На його рахунку десятки вбитих дівчат!

- Ти мариш! - пирхнула Марина, але в голосі вперше з'явився сумнів у своїй правоті.

Дівчина задумливо глянула на свою руку з, мабуть, зламаним пальцем.

- Я зараз тобі дещо розповім, - рішуче заговорила Аліна, помітивши її сумніви. - А ти мене уважно послухаєш, і потім ми разом думатимемо, як вибратися звідси. Бажано живими... - похмуро додала вона.