Зловивши себе на цій думці, я різко розвернулася і нагнала перевертнів. Я так і не розпитала, де, власне, відбуватиметься вечірка. Та й яка вона вечірка, якщо починається відразу після сніданку?

І якось навіть не була впевнена, що хочу на ній з'являтися. У голові раз у раз прокручувалася нічна розмова з Тріс. А думки замість передчуття веселощів звертали виключно до білосніжного Растона. Скільки я їх не ганяла.

Ми летіли досить далеко. Я так замислилася, що ледь не пропустила момент, коли супутники почали знижуватися.

Сьогодні вибрали невелике містечко на кордоні з поселеннями перевертнів. Ще під час підльоту стало зрозуміло, що в містечку кипить гуляння, напевно, місцевого масштабу. Центральна площа і вулиці були заповнені людьми – ошатними, веселими.

Зробивши коло над містом, вище, щоб із землі нас не побачили, Орр опустився трохи осторонь біля узлісся. Хоча перевертні могли й ближче підлетіти. А от нам крила традиційно слід було ховати.

Кажуть, у давні часи, багато століть тому, ніхто з нас крила не ховав. Та й боги тоді ще вільно ходили нашим світом.

І не було ніякого Оракула.

А тепер люди вже й не впевнені в нашому існуванні.

Утім, обидві Сфери, і Світла, і Темна, працюють постійно. Їх не обдурити. А позбутися крил за те, що не бажав їх ховати і надто часто потрапляв людям на очі, – охочих немає.

Від узлісся до центру містечка було зовсім недалеко. Хвилин п'ятнадцять.

Орр з Анією прилаштувалися по боках від мене. Не знаю, як так виходить, але я завжди опиняюся в центрі. І не раз потім доводилося вислуховувати, що намагаюся розбити пару і відвернути увагу на себе.

Правда в тому, що зовсім не намагаюся. Просто кожен чомусь хоче сподобатися мені. Бути мною поміченим. Можливо, це така захисна реакція: адже на того, хто тобі симпатичний, прокляття не нашлеш.

От і зараз парочка неусвідомлено розділилася. Мені навіть теми для бесід вигадувати не було потрібно: я лише слухала і відповідала. Як і раніше витаючи у своїх власних думках.

Що ближче до центру, то більше людей і перевертнів нам зустрічалося. Утім, люди перевертнів не надто відрізняють у їхній людській іпостасі.

Потім продиратися крізь натовп стало зовсім важко. А стежити за тим, щоб ніхто не залишив брудних плям на одязі, ще важче: деякі людські індивідууми відверто негігієнічні.

Усе це різномасте море виливалося на простору площу. На одному її боці стояла саморобна сцена для приїжджого театру, перед нею юрмилися глядачі, а навколо галасував ярмарок.

Натовп розділив нас, і ми добиралися до центру самостійно, не стільки виглядаючи знайомих, скільки вишукуючи їхню силу.

Вони юрмилися трохи збоку від сцени, і знову – величезна суміш із різних потоків.

– Джун!

Обернувшись на поклик, я виявила Доліорода. Він усміхався, а рука лежала на талії все тієї ж світлокрилої.

Щоправда, дівчина спробувала відсунутися, глянувши на мене не те щоб навіть із настороженістю, а з відвертою неприязню.

І я впізнала її. Руннія! Сестра Растона!

Перевела погляд назад на Дола, одночасно стримуючи німе запитання і намагаючись непомітно його поставити.

Той ледь підняв брову, усміхнувшись однією половиною губ. Так, розумію: світлі завжди викликали в темних спортивний інтерес. Але чомусь мені це все так не подобалося!

Немов закралася якась смітинка у звичний уклад, і відточений механізм почав барахлити.

– Ми з Рун посперечалися, – усміхнувся Дол, і та сердито відсунулася від нього, склавши руки на грудях. – Чи бачиш, Джун, вона не вірить, що її брат перебуває в повному твоєму підпорядкуванні і зробить усе, що ти накажеш.

Не змінюючи виразу обличчя, я продовжувала пильно дивитися на нього.

– Ти ж можеш закликати його, Джун?

– Я не збиралася цього робити, – відгукнулася, розвертаючись.

Цікаво, Растон тут, чи взагалі вважав за краще не з'являтися? У кого б дізнатися? Сестра навряд чи зволить щось відповісти. Схоже, вона мене зненавиділа. А шкода. Бо дізнатися про сім'ю Растона після нічної бесіди дуже хотілося.

Розвернувшись, я рушила далі. І ледь не врізалася в широкі, знайомі груди.

– Джеффе?! – здивувалася, виявивши братика.

– Привіт, Джун, – поруч усміхався, махаючи мені п'ятірнею, Басард.

– Не могли пропустити ваше останнє збіговисько, – хмикнув Джефф. – Привіт, Доле! – помахав за мене, з цікавістю на щось втупившись.

Точніше, на когось. Навіть не обертаючись, я могла б заприсягтися, що на Руннію.

На сцені, на тлі яскравих декорацій, якраз достраждала актриса. Після під бурхливі овації впала завіса.

А коли піднялася, там стояли кілька виконавців з інструментами. Які заграли захопливу мелодію.

У натовпі одразу ж зав'язалися танці. Джефф раптом кинувся вперед, пройшов повз мене і підхопив Руннію, яка нічого не встигла зрозуміти:

– Ходімо, красуне! – він стрімко закружляв її в танці.

Доліород наблизився до нас, зіткнувся з братом кулаками і задоволено втупився на мене.

– Якого світла, Доле? – тихо крізь зуби видала я.

– А що, тільки тобі можна? – хмикнув він.

Та всім можна. Суперництво між темними і світлими тягнеться безліч століть. Хто виявиться сильнішим, хто кого переможе, переграє хоч у чомусь.

Але чогось саме зараз мені все це зовсім не подобалося.

– Джун? – простягнув руку Бас. – Давно ми з тобою не віджигали.

– Не хочу танцювати, – хитнула я головою, розвертаючись.

Мені справді не хотілося. Було зовсім не до розваг. Тривога не те що не відпускала – а продовжувала наростати.

Змусивши себе видихнути, я озирнулася. Багато хто веселився, але більшість наших зібралися невеликим гуртком збоку від сцени.

– А зі мною? – подався до мене з натовпу здоровенний чолов'яга.

Людина. Абсолютно незнайомий.

Презирливо фиркнувши, я зробила крок далі. Сходити до нього з відповіддю не збиралася.

Весь гурток подався в наш бік.

Хм.

Схоже, всі чогось чекали.

– Гей! – він смикнув мене за руку, зупиняючи, і спробував притиснути до бічної стіни сцени.

Піднявши другу руку, я зробила ледь вловимий рух пальцем.

Це мало його зупинити. Викинути з його голови бажання спілкуватися зі мною, або навіть сам спогад про мене.

Маю право. Він звернувся до мене, і я можу діяти на свій розсуд.

І це завжди всіх зупиняло. Будь-яку людину!

Повинно було. Але не зупинило.

Здоровань притиснув мене до стіни – чи не вперше в житті хтось набагато сильніший за мене фізично змусив відчути себе слабкою.

Але злякатися я не встигла. Вмить між нами спалахнуло світло, і одразу ж виникла, набираючи матеріальності, білосніжна фігура мого захисника.

Світло! Схоже, просто з душу, на плечах вологі краплі. Абсолютно роздягнений, на волоссі залишки піни.

Наші гримнули сміхом. Вони не зрозуміли, що сталося.

Купки світлокрилих, розсіяні тут і там у натовпі, розвернулися в наш бік. Цікавість присутніх перевертнів і зовсім ледь не залила всю площу.

Але мені було не до сміху. Захисника я не збиралася закликати. Отже, Растон відчув справжню загрозу.

До того ж, він закривав мене собою. Розставивши в сторони величезні білосніжні...

– Крила! – видихнула я, і Растон одразу же зорієнтувався. Прибрав їх, зробив крок, відштовхуючи мужика.

Але боюся, все одно безліч людей встигли помітити.

А я... я насилу відвела погляд від міцних, пружних сідниць. Знову сфокусувавши на сильній широкій спині, між лопаток, де вже не залишилося і сліду крил.

Адже це випадковість. Плями з'явитися не повинні.

Растон змахнув кулаком. І хоча виглядав він значно стрункішим за мужика, той усе одно відлетів від мене. Хто б міг подумати, що у світлого в ударі стільки сили!

На мить завмер перед затихлим натовпом. Після як ні в чому не бувало витягнув із повітря рушник – левітував, звісно. Обернув його навколо стегон, гіпнотизуючи мене рухами сильних, міцних рук.

Душ приймав, значить. Серед білого дня.

Гелі щось теж тут не видно...

Світ, і чому мене це так злить?!

Праворуч привернув увагу шум. Обернувшись, я виявила Руннію, яка тікала. Схоже, вона вирвала руку у Джеффа і кинулася крізь натовп. Той спробував її зупинити, але не надто старався.

Ну, мабуть, я б теж не була рада, якби мого брата в такому вигляді викинули посеред натовпу.

Утім, сам Растон продовжував тримати обличчя. Ніби його це зовсім не турбувало.

Глянувши сестрі вслід, він теж не став за нею кидатися. А навпаки, озирнувся, мабуть, у пошуках місця, де можна непомітно зникнути.

Я ж оглянула всіх, розмірковуючи. Невже спеціально приплатили чоловічкові, щоб до мене пристав? Самі-то бояться.

Спіткнулася поглядом об Дола і попрямувала до нього.

– Ти? – запитала загрозливо.

– Ну Джун, – хмикнув темний. – Ти чого? Весело ж.

– Не весело. Що ви зробили, щоб на нього не подіяла моя сила?

Знову ковзнула навколо поглядом і виявила, що чолов'яга швидко продирається крізь натовп у бік однієї з вузьких вулиць.

– Це неможливо, Джун, ти щось переплутала! – не повірив Доліород.

– Тобто ви знали, що я легко його відшию, але все одно підбили?

– Розраховували на несподіванку, – у його голосі промайнула тривога.

Угу. Розраховували, що я не упущу нагоди продемонструвати всім Растона. Та ось помилилися!

Яро глянувши на нього, я на мить попереджувально блиснула червоним в очах. Дол злякано відсахнувся. А я кинулася за мужиком.

Через кілька миттєвостей виявила, що слідом пробирається мій захисник.

– Дійсно не подіяла? – запитав серйозно, нагнавши мене.

Покосившись на нього, я лише кивнула.

– Моя теж, – тихо відгукнувся він.

Це неможливо. Так просто не буває. За всю історію нашого світу не було такої істоти, на яку не діяла б магія Крилатих. Демари, створіння чужорідні, найкраще їй протистоять... і навіть на них вона діє!

Мужик озирнувся і припустив швидше. Звернув на одну з вузьких кривих вуличок, у яких ніхто не штовхався.

Примружившись, але так і не сповільнюючи бігу, я зосередилася. І випустила в нього прокляття. Цього разу не спонтанне – справжнісіньке, по всіх правилах відпрацьоване.

Вже не знаю, наскільки правомірне в нинішній ситуації. Прокляття – не та річ, яку можна випускати направо й наліво.

Але й ситуація нетривіальна.

Прокляття зависло майже відчутним серпанком. Це було дивно: ніхто й ніколи не міг його розгледіти, навіть я не завжди встигала відчути!

А потім потоншало, розчинилося, розвіялося, навіть не торкнувшись дивного мужика.

– І справді не діє, – промовив Растон.

Не змовляючись, ми припустили вперед. Мужик звернув за ріг, буквально за хвилину ми вибігли туди ж.

Щоб виявити порожній напівзруйнований дворик і слід порталу в повітрі.

Растон підняв руку, іншою притримавши рушник біля пояса. Хм, він ще й босоніж... а біг як ні в чому не бувало гострими бруками бруківки.

Провів пальцями в повітрі, немов бажаючи намацати ті самі залишки.

– Хіба люди вміють створювати портали? – промовив.

– Ні. Принаймні, досі не вміли. Тільки найвищі маги.

Трохи помовчавши, я додала:

– Теоретично, його міг хто-небудь перенести. Якийсь особистий хранитель.

– Я не помітив жодного хранителя.

Я теж. Хоч я й не світла, це по їхній частині, але магію такого рівня обов'язково відчула б.

– Можеш визначити, куди він перемістився? – запитав Растон, опускаючи руку. – У мене не вийшло.

Прикривши очі, я придивилася до ниток сили.

Але всі вони обривалися, немов хтось просто стер їх у просторі.

Похитавши головою, я спробувала визначити хоча б, куди йде слід сили. Хто їх обірвав: людський маг? Хтось із крилатих? Обдаровані перевертні?

Нічого. Ані найменшого сліду.

– Бувай, лагрес, – вимовив Растон, відкриваючи портал.

Стрепенувшись, я подивилася на нього.

Це як він мене назвав?