Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Віддай свої крила

Зміст книги: 52 розділів

Спочатку:
Пролог
150 дн. тому
1
149 дн. тому
2
149 дн. тому
3
149 дн. тому
4
149 дн. тому
5
149 дн. тому
6
149 дн. тому
7
149 дн. тому
8
149 дн. тому
9
149 дн. тому
10
149 дн. тому
11
149 дн. тому
12
149 дн. тому
13
149 дн. тому
14
149 дн. тому
15
149 дн. тому
16
149 дн. тому
17
149 дн. тому
18
147 дн. тому
19
147 дн. тому
20
147 дн. тому
21
147 дн. тому
22
147 дн. тому
23
147 дн. тому
24
147 дн. тому
25
147 дн. тому
26
147 дн. тому
27
147 дн. тому
28
147 дн. тому
29
147 дн. тому
30
147 дн. тому
31
147 дн. тому
32
147 дн. тому
33
147 дн. тому
34
147 дн. тому
35
147 дн. тому
36
147 дн. тому
37
147 дн. тому
38
147 дн. тому
39
147 дн. тому
40
147 дн. тому
41
147 дн. тому
42
147 дн. тому
43
147 дн. тому
44
147 дн. тому
45
147 дн. тому
46
147 дн. тому
47
147 дн. тому
48
147 дн. тому
49
147 дн. тому
***
147 дн. тому
Епілог
147 дн. тому

Зловивши себе на цій думці, я різко розвернулася і нагнала перевертнів. Я так і не розпитала, де, власне, відбуватиметься вечірка. Та й яка вона вечірка, якщо починається відразу після сніданку?

І якось навіть не була впевнена, що хочу на ній з'являтися. У голові раз у раз прокручувалася нічна розмова з Тріс. А думки замість передчуття веселощів звертали виключно до білосніжного Растона. Скільки я їх не ганяла.

Ми летіли досить далеко. Я так замислилася, що ледь не пропустила момент, коли супутники почали знижуватися.

Сьогодні вибрали невелике містечко на кордоні з поселеннями перевертнів. Ще під час підльоту стало зрозуміло, що в містечку кипить гуляння, напевно, місцевого масштабу. Центральна площа і вулиці були заповнені людьми – ошатними, веселими.

Зробивши коло над містом, вище, щоб із землі нас не побачили, Орр опустився трохи осторонь біля узлісся. Хоча перевертні могли й ближче підлетіти. А от нам крила традиційно слід було ховати.

Кажуть, у давні часи, багато століть тому, ніхто з нас крила не ховав. Та й боги тоді ще вільно ходили нашим світом.

І не було ніякого Оракула.

А тепер люди вже й не впевнені в нашому існуванні.

Утім, обидві Сфери, і Світла, і Темна, працюють постійно. Їх не обдурити. А позбутися крил за те, що не бажав їх ховати і надто часто потрапляв людям на очі, – охочих немає.

Від узлісся до центру містечка було зовсім недалеко. Хвилин п'ятнадцять.

Орр з Анією прилаштувалися по боках від мене. Не знаю, як так виходить, але я завжди опиняюся в центрі. І не раз потім доводилося вислуховувати, що намагаюся розбити пару і відвернути увагу на себе.

Правда в тому, що зовсім не намагаюся. Просто кожен чомусь хоче сподобатися мені. Бути мною поміченим. Можливо, це така захисна реакція: адже на того, хто тобі симпатичний, прокляття не нашлеш.

От і зараз парочка неусвідомлено розділилася. Мені навіть теми для бесід вигадувати не було потрібно: я лише слухала і відповідала. Як і раніше витаючи у своїх власних думках.

Що ближче до центру, то більше людей і перевертнів нам зустрічалося. Утім, люди перевертнів не надто відрізняють у їхній людській іпостасі.

Потім продиратися крізь натовп стало зовсім важко. А стежити за тим, щоб ніхто не залишив брудних плям на одязі, ще важче: деякі людські індивідууми відверто негігієнічні.

Усе це різномасте море виливалося на простору площу. На одному її боці стояла саморобна сцена для приїжджого театру, перед нею юрмилися глядачі, а навколо галасував ярмарок.

Натовп розділив нас, і ми добиралися до центру самостійно, не стільки виглядаючи знайомих, скільки вишукуючи їхню силу.

Вони юрмилися трохи збоку від сцени, і знову – величезна суміш із різних потоків.

– Джун!

Обернувшись на поклик, я виявила Доліорода. Він усміхався, а рука лежала на талії все тієї ж світлокрилої.

Щоправда, дівчина спробувала відсунутися, глянувши на мене не те щоб навіть із настороженістю, а з відвертою неприязню.

І я впізнала її. Руннія! Сестра Растона!

Перевела погляд назад на Дола, одночасно стримуючи німе запитання і намагаючись непомітно його поставити.

Той ледь підняв брову, усміхнувшись однією половиною губ. Так, розумію: світлі завжди викликали в темних спортивний інтерес. Але чомусь мені це все так не подобалося!

Немов закралася якась смітинка у звичний уклад, і відточений механізм почав барахлити.

– Ми з Рун посперечалися, – усміхнувся Дол, і та сердито відсунулася від нього, склавши руки на грудях. – Чи бачиш, Джун, вона не вірить, що її брат перебуває в повному твоєму підпорядкуванні і зробить усе, що ти накажеш.

Не змінюючи виразу обличчя, я продовжувала пильно дивитися на нього.

– Ти ж можеш закликати його, Джун?

– Я не збиралася цього робити, – відгукнулася, розвертаючись.

Цікаво, Растон тут, чи взагалі вважав за краще не з'являтися? У кого б дізнатися? Сестра навряд чи зволить щось відповісти. Схоже, вона мене зненавиділа. А шкода. Бо дізнатися про сім'ю Растона після нічної бесіди дуже хотілося.

Розвернувшись, я рушила далі. І ледь не врізалася в широкі, знайомі груди.

– Джеффе?! – здивувалася, виявивши братика.

– Привіт, Джун, – поруч усміхався, махаючи мені п'ятірнею, Басард.

– Не могли пропустити ваше останнє збіговисько, – хмикнув Джефф. – Привіт, Доле! – помахав за мене, з цікавістю на щось втупившись.

Точніше, на когось. Навіть не обертаючись, я могла б заприсягтися, що на Руннію.

На сцені, на тлі яскравих декорацій, якраз достраждала актриса. Після під бурхливі овації впала завіса.

А коли піднялася, там стояли кілька виконавців з інструментами. Які заграли захопливу мелодію.

У натовпі одразу ж зав'язалися танці. Джефф раптом кинувся вперед, пройшов повз мене і підхопив Руннію, яка нічого не встигла зрозуміти:

– Ходімо, красуне! – він стрімко закружляв її в танці.

Доліород наблизився до нас, зіткнувся з братом кулаками і задоволено втупився на мене.

– Якого світла, Доле? – тихо крізь зуби видала я.

– А що, тільки тобі можна? – хмикнув він.

Та всім можна. Суперництво між темними і світлими тягнеться безліч століть. Хто виявиться сильнішим, хто кого переможе, переграє хоч у чомусь.

Але чогось саме зараз мені все це зовсім не подобалося.

– Джун? – простягнув руку Бас. – Давно ми з тобою не віджигали.

– Не хочу танцювати, – хитнула я головою, розвертаючись.

Мені справді не хотілося. Було зовсім не до розваг. Тривога не те що не відпускала – а продовжувала наростати.

Змусивши себе видихнути, я озирнулася. Багато хто веселився, але більшість наших зібралися невеликим гуртком збоку від сцени.

– А зі мною? – подався до мене з натовпу здоровенний чолов'яга.

Людина. Абсолютно незнайомий.

Презирливо фиркнувши, я зробила крок далі. Сходити до нього з відповіддю не збиралася.

Весь гурток подався в наш бік.

Хм.

Схоже, всі чогось чекали.

– Гей! – він смикнув мене за руку, зупиняючи, і спробував притиснути до бічної стіни сцени.

Піднявши другу руку, я зробила ледь вловимий рух пальцем.

Це мало його зупинити. Викинути з його голови бажання спілкуватися зі мною, або навіть сам спогад про мене.

Маю право. Він звернувся до мене, і я можу діяти на свій розсуд.

І це завжди всіх зупиняло. Будь-яку людину!

Повинно було. Але не зупинило.

Здоровань притиснув мене до стіни – чи не вперше в житті хтось набагато сильніший за мене фізично змусив відчути себе слабкою.

Але злякатися я не встигла. Вмить між нами спалахнуло світло, і одразу ж виникла, набираючи матеріальності, білосніжна фігура мого захисника.

Світло! Схоже, просто з душу, на плечах вологі краплі. Абсолютно роздягнений, на волоссі залишки піни.

Наші гримнули сміхом. Вони не зрозуміли, що сталося.

Купки світлокрилих, розсіяні тут і там у натовпі, розвернулися в наш бік. Цікавість присутніх перевертнів і зовсім ледь не залила всю площу.

Але мені було не до сміху. Захисника я не збиралася закликати. Отже, Растон відчув справжню загрозу.

До того ж, він закривав мене собою. Розставивши в сторони величезні білосніжні...

– Крила! – видихнула я, і Растон одразу же зорієнтувався. Прибрав їх, зробив крок, відштовхуючи мужика.

Але боюся, все одно безліч людей встигли помітити.

А я... я насилу відвела погляд від міцних, пружних сідниць. Знову сфокусувавши на сильній широкій спині, між лопаток, де вже не залишилося і сліду крил.

Адже це випадковість. Плями з'явитися не повинні.

Растон змахнув кулаком. І хоча виглядав він значно стрункішим за мужика, той усе одно відлетів від мене. Хто б міг подумати, що у світлого в ударі стільки сили!

На мить завмер перед затихлим натовпом. Після як ні в чому не бувало витягнув із повітря рушник – левітував, звісно. Обернув його навколо стегон, гіпнотизуючи мене рухами сильних, міцних рук.

Душ приймав, значить. Серед білого дня.

Гелі щось теж тут не видно...

Світ, і чому мене це так злить?!

Праворуч привернув увагу шум. Обернувшись, я виявила Руннію, яка тікала. Схоже, вона вирвала руку у Джеффа і кинулася крізь натовп. Той спробував її зупинити, але не надто старався.

Ну, мабуть, я б теж не була рада, якби мого брата в такому вигляді викинули посеред натовпу.

Утім, сам Растон продовжував тримати обличчя. Ніби його це зовсім не турбувало.

Глянувши сестрі вслід, він теж не став за нею кидатися. А навпаки, озирнувся, мабуть, у пошуках місця, де можна непомітно зникнути.

Я ж оглянула всіх, розмірковуючи. Невже спеціально приплатили чоловічкові, щоб до мене пристав? Самі-то бояться.

Спіткнулася поглядом об Дола і попрямувала до нього.

– Ти? – запитала загрозливо.

– Ну Джун, – хмикнув темний. – Ти чого? Весело ж.

– Не весело. Що ви зробили, щоб на нього не подіяла моя сила?

Знову ковзнула навколо поглядом і виявила, що чолов'яга швидко продирається крізь натовп у бік однієї з вузьких вулиць.

– Це неможливо, Джун, ти щось переплутала! – не повірив Доліород.

– Тобто ви знали, що я легко його відшию, але все одно підбили?

– Розраховували на несподіванку, – у його голосі промайнула тривога.

Угу. Розраховували, що я не упущу нагоди продемонструвати всім Растона. Та ось помилилися!

Яро глянувши на нього, я на мить попереджувально блиснула червоним в очах. Дол злякано відсахнувся. А я кинулася за мужиком.

Через кілька миттєвостей виявила, що слідом пробирається мій захисник.

– Дійсно не подіяла? – запитав серйозно, нагнавши мене.

Покосившись на нього, я лише кивнула.

– Моя теж, – тихо відгукнувся він.

Це неможливо. Так просто не буває. За всю історію нашого світу не було такої істоти, на яку не діяла б магія Крилатих. Демари, створіння чужорідні, найкраще їй протистоять... і навіть на них вона діє!

Мужик озирнувся і припустив швидше. Звернув на одну з вузьких кривих вуличок, у яких ніхто не штовхався.

Примружившись, але так і не сповільнюючи бігу, я зосередилася. І випустила в нього прокляття. Цього разу не спонтанне – справжнісіньке, по всіх правилах відпрацьоване.

Вже не знаю, наскільки правомірне в нинішній ситуації. Прокляття – не та річ, яку можна випускати направо й наліво.

Але й ситуація нетривіальна.

Прокляття зависло майже відчутним серпанком. Це було дивно: ніхто й ніколи не міг його розгледіти, навіть я не завжди встигала відчути!

А потім потоншало, розчинилося, розвіялося, навіть не торкнувшись дивного мужика.

– І справді не діє, – промовив Растон.

Не змовляючись, ми припустили вперед. Мужик звернув за ріг, буквально за хвилину ми вибігли туди ж.

Щоб виявити порожній напівзруйнований дворик і слід порталу в повітрі.

Растон підняв руку, іншою притримавши рушник біля пояса. Хм, він ще й босоніж... а біг як ні в чому не бувало гострими бруками бруківки.

Провів пальцями в повітрі, немов бажаючи намацати ті самі залишки.

– Хіба люди вміють створювати портали? – промовив.

– Ні. Принаймні, досі не вміли. Тільки найвищі маги.

Трохи помовчавши, я додала:

– Теоретично, його міг хто-небудь перенести. Якийсь особистий хранитель.

– Я не помітив жодного хранителя.

Я теж. Хоч я й не світла, це по їхній частині, але магію такого рівня обов'язково відчула б.

– Можеш визначити, куди він перемістився? – запитав Растон, опускаючи руку. – У мене не вийшло.

Прикривши очі, я придивилася до ниток сили.

Але всі вони обривалися, немов хтось просто стер їх у просторі.

Похитавши головою, я спробувала визначити хоча б, куди йде слід сили. Хто їх обірвав: людський маг? Хтось із крилатих? Обдаровані перевертні?

Нічого. Ані найменшого сліду.

– Бувай, лагрес, – вимовив Растон, відкриваючи портал.

Стрепенувшись, я подивилася на нього.

Це як він мене назвав?