Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Віддай свої крила

Зміст книги: 52 розділів

Спочатку:
Пролог
104 дн. тому
1
103 дн. тому
2
103 дн. тому
3
103 дн. тому
4
103 дн. тому
5
103 дн. тому
6
103 дн. тому
7
103 дн. тому
8
103 дн. тому
9
103 дн. тому
10
103 дн. тому
11
103 дн. тому
12
103 дн. тому
13
103 дн. тому
14
103 дн. тому
15
103 дн. тому
16
103 дн. тому
17
103 дн. тому
18
101 дн. тому
19
101 дн. тому
20
101 дн. тому
21
101 дн. тому
22
101 дн. тому
23
101 дн. тому
24
101 дн. тому
25
101 дн. тому
26
101 дн. тому
27
101 дн. тому
28
101 дн. тому
29
101 дн. тому
30
101 дн. тому
31
101 дн. тому
32
101 дн. тому
33
101 дн. тому
34
101 дн. тому
35
101 дн. тому
36
101 дн. тому
37
101 дн. тому
38
101 дн. тому
39
101 дн. тому
40
101 дн. тому
41
101 дн. тому
42
101 дн. тому
43
101 дн. тому
44
101 дн. тому
45
101 дн. тому
46
101 дн. тому
47
101 дн. тому
48
101 дн. тому
49
101 дн. тому
***
101 дн. тому
Епілог
101 дн. тому

Ох, не знаю щодо того самого, але з поцілунками в нього все було чудово! Цілком виправдовував чутки якщо не бабія, то принаймні улюбленця всіх світлих дівчат на їхньому факультеті.

Його губи захопили мої в полон, не відпускаючи, і від їхнього дотику все всередині сповнювалося вогнем і дивним, незнайомим почуттям радості.

М'які, вимогливі, вони досліджували мої губи, не випускаючи з неочікуваного полону – з якого мені й не хотілося звільнятися.

Його груди ледь торкалися моїх, і було в цьому щось надто інтимне, надто чуттєве.

Руки Растона залишалися внизу, і я раптом зрозуміла, що не знаю, куди подіти свої. Обхопити його за шию – все одно що здатися. Відштовхнути... не хотілося. Я так і тримала їх затиснутими між нами, поки він різким ривком не розірвав дотик наших губ.

– Не дочекаєшся, – усміхнувся, і легке тремтіння ковзнуло моїми плечима. – Якщо, звісно, не вирішиш скористатися магією.

От змій... Зелені очі не відриваючись дивилися в мої, і це було так спокусливо.

Звісно, я не стану застосувати магію. Насильство заборонено, це те, через що і темний може позбутися крил.

Втім... у тому, як обернувся ритуал, моєї провини немає. Растон волею долі став моїм захисником. Поки ритуал не буде розірвано, він має беззаперечно мені підкорятися.

У світлі цього, навіть не знаю, як магічно сприйнявся б наказ зі мною переспати.

Якщо не брати до уваги, що мені геть не хотілося свій перший раз віддавати чоловікові, який робить це виключно з магічного примусу.

– Хлопці й без тебе випрошують крихти моєї уваги, – відгукнулася, зробивши плавний крок назад. 

Губи горіли, і я насилу втрималася, щоб не торкнутися їх, не облизати. Навпаки – презирливо скривити.

Хотіла було повідомити, що якщо продовжуватиме нахабніти, змушу ходити в цій сукні Академією.

Але тога для світлих справді ритуальний одяг. Іноді й по Академії в них ходять, цим його не збентежити. От брат мій казився б, якби довелося натягнути щось подібне.

Фиркнувши, я розвернулася. Глянула на блондина збоку, трохи опустивши голову.

– Відпускаю тебе додому, зібратися та перевдягнутися. Завтра зранку прийдеш за мною. Передсмакую, це буде веселий місяць нашого навчання.

Растон глянув здивовано, явно не очікуючи такої щедрості. Я й сама не змогла б пояснити, чому відпустила його. Напевно, потрібно було зібратися з думками.

Повторювати йому не довелося. Змахнувши крилами, хлопець огорнувся ледь блакитним туманом і, знову кинувши на мене здивований погляд, зник.

Хитромудрий портал, який не відстежиш. Утім, я й не збиралася.

М-да, я дивилася на те місце, де він щойно стояв, не менш вражено. Моя кімната взагалі-то захищена від сторонніх переміщень. Не кажучи вже про весь палац клану Астамал.

Отже, поки ми пов'язані магічно, він зможе переміщатися звідси... і сюди. Я навіть не могла зрозуміти, чи подобається мені це.

Видихнувши, переодяглася в домашній одяг, сколола волосся, щоб не заважало. І, схопивши з полиці книжку про заклик захисника, сіла в ліжко ще разок погортати.

Однак двері відчинилися, пропускаючи бабусю Дезі.

– Як ти, дівчинко моя? Кажуть, знову щось накоїла? – бабуся посміхнулася ласкаво, навіть із якоюсь прихованою гордістю за свою вихованку.

У відповідь я лише зніяковіло знизала плечима. Воно саме накоїлося!

– Поїла б ти, – додала вона, поставивши на приліжковий столик тацю з їжею.

Навіть ніяково стало. Я ж не маленька, сама можу в кухню спуститися. Щоправда, з цим ритуалом зовсім із голови вилетіло.

Подякувавши, відламала шматочок булочки і, донісши до рота, забулась відкусити.

– Бабусю, а бувало таке, щоб у захисники закликали розумне створіння? – запитала.

Бабуся хоч і позбавлена магії, але так давно в клані, що знає безліч його історій.

– Наскільки розумне? – уточнила вона, опустившись на ліжко поруч зі мною. – Більший або менший ступінь розумності допустимий, наскільки мені відомо. Залежно від того, які задачі йому належить вирішити.

– Досить розумне, – відгукнулася я обережно. Усе ж поклала смачну випічку до рота, уважно слухаючи.

– Не знаю, дитинко, – розгублено знизала вона плечима. – Сподіваюся, не через це вищих викликали до Оракула?

– Вищі полетіли до Оракула? – звела я брови, напружуючись.

Ну не може ж бути й справді через мене! Магічні виверти вважаються непорушними! А я абсолютно точно нічого не підлаштовувала і навіть не планувала, Сфера Темних підтвердить!

– Пройшов слух, що цієї ночі стався великий виплеск магії, – тихо промовила вона.

То ось через що мені міг наснитися той дивний сон! Реакція на сильний викид чужої магії. Я завжди була до неї надмірно чутлива.

– Вже відомо, чий і чому?

– Ти ж знаєш, мене не посвячують у такі речі, – зітхнула Дезі. – Але пройшла чутка про «Дугу Богів».

– Не може бути! – пробурмотіла я. – Ніхто з наших не наважився б на таке.

– У нашому світі не один клан темнокрилих, – прошепотіла бабуся Дезі, провівши рукою по моєму розпатланому волоссю. – Якщо інструмент існує, рано чи пізно його може хтось застосувати. Хоча й платити за його використання потрібно дуже дорого.

Та ні ж, це просто черговий дурний слух. Які час від часу виникають то тут, то там. Звістка про «Дугу Богів» неодмінно з'являється раз на кілька років, а потім обов'язково розвінчується Вищими.

– Дочекаємося, поки наші повернуться від Оракула, – усміхнулася я. – У крайньому випадку, злітаю до батьків розпитаю.

– Вони нічого не розкажуть, ти ж знаєш.

Знаю. Усе, що відбувається навколо Оракула, приховано. Ті, хто йому служать, практично позбавлені інших зав’язків навіть зі своїми рідними. І я так просто не змогла б прийти поспілкуватися. Відтоді як вони вступили на службу, ми бачилися лише кілька разів, коли батьки прилітали додому.

Нас із братом ростила і виховувала бабуся Дезі.

– Відпочинь, дитинко, тобі завтра на навчання. Починається найскладніший і найвідповідальніший місяць, – бабуся м'яко провела шорсткою старечою долонею по моїй голові. Кинула погляд на майже повну тацю, але нічого не стала казати. Просто тихо піднялася і пішла.

Відпочити було необхідно, але мені не спалося. Тут, у ліжку, дуже явно згадувався сьогоднішній сон. Пекуче, до нестями лячне враження від нього – при тому, що я його абсолютно не могла згадати.

– Джун? – двері знову відчинилися, пропускаючи цього разу брата.

Я сіла в ліжку, посунувшись, але братик гострим поглядом виявив тацю й одразу ж рушив до неї. Схопив відламану мною булочку і плюхнувся в крісло.

– Тебе відсторонили від кухні? – хмикнула я, піднявши брову.

– Ти ж усе одно не їси, – філософськи знизав плечима брат.

Після впився в мене поглядом чорних як ніч очей. Очей, які звели з розуму не одну дівчину. Глибоких, бездонних... як і в мене.

– Ти відпустила його? – він обвів поглядом кімнату.

– До завтра, – відгукнулася я. – Не у своєму ж ліжку його укладати.

– Шкода, я вже рік як закінчив Академію, – усміхнувся братик. – З радістю подивився би зранку на фізіономії...

– Ти не вмієш бути спостерігачем, – фиркнула я. – Завжди рвешся взяти участь.

– Не вмію, – легко погодився брат.

Після раптом глянув несподівано серйозно:

– Ти впевнена, що тобі це потрібно, Джун? Він же напевно своїх підніме, ті прибіжуть до Сакара-віін вимагати звільнити синочка, а то й якісь дуелі влаштують.

– Я нічого не порушила і ні в чому не помилилася. Навіть Оракул не зможе оскаржити ритуал.

– Але він може вимагати скасувати його.

– Поки ж не вимагає, – усміхнулася я. – Насправді, я дуже хочу розібратися, Джеффе. Що і чому сталося. 

– Тільки розібратися? – хитро глянув на мене братик. – А не роздобути у свою колекцію біленького?

Я загадково посміхнулася, намагаючись приховати несподіване збентеження, що ковзнуло на щоки. Джефф дожував булочку, запив із мого келиха з соком і пересів до мене.

– Я знаю, – обійняв мене, – що малеча Джун – боягузка. Але нікому не розкрию твій маленький секрет.

– Це ти мене зараз підбурюєш, братику? – підняла я брову.

– Я завжди на твоєму боці, Джун. Ти ж знаєш.

– Ти... чув про «Дугу Богів»? – кивнувши, запитала я.

– Чергова брехня, – братик ніколи не вірив у подібні плітки. – Востаннє «Дугу Богів» запускали кілька поколінь тому, і тоді вона призвела до загибелі Оракула і глобальних змін.

Дійсно, про це знають усі, в Академії вивчають. І все ж неприємний холодок ковзнув по спині, угвинчуючись у хребет.

Тоді світ так і не повернувся в русло часу, назавжди змінив траєкторію.

Відволікшись на спогади, я не звернула увагу, що брат підвівся. Встигла помітити, вже коли в його руці спалахнув рубіновим вогнем тризуб. Наша фамільна зброя.

Майже машинально я, перекрутившись, зіскочила на підлогу. Проявила свій. В останній момент схрестила зброю, відбиваючи удар.

І тільки потім до мене дійшло, що відбувається.

Я сама просила брата іноді влаштовувати мені такі несподівані перевірки. Один з іспитів, щоб стати Вищою – уміння реагувати на раптові атаки, постояти за себе в будь-який момент.

Братові я довіряла і страху не відчувала. Але несподіванка далася взнаки, змусила інстинкти увімкнутися, тіло напружитися й прийняти захисну позицію.

Повітря одразу ж блиснуло, розкриваючи просторовий прохід, і між нами виник Растон.

Ноги білосніжного трохи спружинили, крила розкрилися, затуляючи мене. У руці матеріалізувався меч, блиснув біло-блакитним.

На підлогу зісковзнула сумка з плеча.

Захисник прийшов на захист. Було в цьому щось... хвилююче.

– Вибачте, не втримався, – усміхнувся брат.