Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Віддай свої крила

Зміст книги: 52 розділів

Спочатку:
Пролог
95 дн. тому
1
94 дн. тому
2
94 дн. тому
3
94 дн. тому
4
94 дн. тому
5
94 дн. тому
6
94 дн. тому
7
94 дн. тому
8
94 дн. тому
9
94 дн. тому
10
94 дн. тому
11
94 дн. тому
12
94 дн. тому
13
94 дн. тому
14
94 дн. тому
15
94 дн. тому
16
94 дн. тому
17
94 дн. тому
18
92 дн. тому
19
92 дн. тому
20
92 дн. тому
21
92 дн. тому
22
92 дн. тому
23
92 дн. тому
24
92 дн. тому
25
92 дн. тому
26
92 дн. тому
27
92 дн. тому
28
92 дн. тому
29
92 дн. тому
30
92 дн. тому
31
92 дн. тому
32
92 дн. тому
33
92 дн. тому
34
92 дн. тому
35
92 дн. тому
36
92 дн. тому
37
92 дн. тому
38
92 дн. тому
39
92 дн. тому
40
92 дн. тому
41
92 дн. тому
42
92 дн. тому
43
92 дн. тому
44
92 дн. тому
45
92 дн. тому
46
92 дн. тому
47
92 дн. тому
48
92 дн. тому
49
92 дн. тому
***
92 дн. тому
Епілог
92 дн. тому

– Що це? – гучний регіт струсонув ритуальну залу.

Обхохочувалися усі члени мого клану, просто-таки непристойно іржали.

Найприкріше звучав сміх від старшого братика та його дружків, синів голови.

Але якщо я відчувала образу навпіл із досадою, то уявляю, як було закликаному мною білокрилому хлопцеві. Адже це він опинився в накресленій на підлозі руні в самісінькій гущі Темних. І саме з нього вони іржали, презирливо й безцеремонно розглядаючи взірець, що дістався.

А я ж усього лише закликала собі захисника для складання іспитів і практики! Стандартна, проста процедура, що не передбачає жодних складних взаємодій!

Зціпивши зуби, щоб не застогнати від приниження, я зробила крок уперед, розглядаючи своє придбання.

Хлопець стояв, гордо розправивши плечі, трохи розвівши в сторони білі крила. Волосся спадало білосніжним каскадом до середини спини, треба ж, незаплямований який! Яскраві зелені очі сяяли гордо і гнівно.

На ньому була вдягнена ритуальна біла тога – на відміну від мого робочого брючного костюма з чорного блискучого матеріалу. Тонка, коротка, відкривала неабияку частину м'язистих грудей і сильні, стрункі ноги вище колін.

Я поворухнула пальцями – ті відгукнулися поколюванням магічних ниток, які тягнулися від мене до мого... кого, світ забирай?!

– Вижени його, – відсміявшись, презирливо кинув Сакар, голова нашого клану. Склав за спиною чорні могутні крила, немов показуючи, що питання закрите і обговорювати тут нема чого.

Промовчавши, я лише повела своїми і продовжила вивчати магію. З усього виходило, що зв'язок вдався правильним, саме таким, яким має бути з магічним хранителем... тьху ти, захисником, звісно, захисником!

– З усією повагою, ні! – відгукнулася, обходячи Світлого по колу.

Крім усього іншого, я майже впізнала його. Точно бачила в Академії, хоча й не спілкувалася, звісно.

Сакар підняв брову – поясни, мовляв, якщо зволила не послухатися.

– Мені у владу дістався світлокрилий, та ще й студент Академії. Скористаюся ситуацією на повну, – усміхнулася я.

Здається, до присутніх почало доходити, що я нічого не переплутала і це ніяка не випадковість, а справжнісінький магічний ритуал, проведений за всіма правилами!

Хтось знову гримнув реготом, на деяких обличчях розквітли розуміючі посмішки. Старіші темнокрилі задумливо підтиснули губи: відкрито ворогувати зі Світлими нікому не хотілося. Зрештою, і ми, і вони разом працюємо на Оракула.

Обличчя білокрилого ж закам'яніло, погляд спалахнув.

– Упевнена, що тобі потрібен мужик у спідниці, Джун? – реготнув брат.

– Заздриш, що в мене під спідницею більше, ніж у тебе в штанях? – не менш презирливо кинув білокрилий, обдарувавши братика таким поглядом, що той одразу надувся й почервонів.

– Та я... – сіпнувся було вперед, але кілька рук утримали.

Хлопчиська... якби я не була в такому шоці, неодмінно закотила б очі й обсміяла обох.

– Це вирішувати Джун, – суворо осадив Сакар.

Глава нашого клану завжди був мудрим і розважливим. Давно вже навчився втихомирювати запальність, властиву всім темнокрилим. Чого не можна сказати про його синів.

– Джун вирішила завести собі раба? – хмикнув старший із них.

Закликаний сіпнувся, як від удару. Зуби зціпилися, очі спалахнули – дарма, що світлі.

Ну, можна й так сказати. Захисник повністю підпорядковується тому, хто його закликав. Тільки не пригадаю, щоб хтось закликав собі подібного.

Я не стала стримувати посмішку, але Світлокрилий лише підняв голову і гордо розправив плечі.

У цей момент уперед вийшла Тріс. Дружина нашого голови, фактично, теж голова клану. У нас править сім'я. Подружжя.

Яскрава, вродлива жінка з волоссям, що виблискувало темним кришталем. Сильна. Вольова. Зізнатися, її ми іноді побоювалися більше, ніж самого Сакара.

– Будь-який Світлокрилий, – звузивши очі, вимовила вона, – хто переступив поріг будинку Темнокрилих, має вшанувати їх на колінах!

Ледь вловимий жест рукою, і ноги Світлого підкосилися. Опираючись, він через силу звалився на підлогу.

Справді, була колись така традиція. Той, хто приходить у дім протилежного кольору з проханням, зобов'язаний схилити свою волю і гордість.

Тріс не відриваючись дивилася на хлопця, який, вочевидь противлячись магічній силі, поставив спочатку одну ногу. Потім став на другу, розпрямляючись.

– Я не прийшов нічого в тебе просити, Темна-віін, – промовив він, чи то висловлюючи неповагу. Чи то справді не знаючи, як звуть володарку замку. – Я тут з волі магії.

Хлопець знову розправив плечі. Тріс промовчала, не зводячи з нього суворих карих, з блискучими іскорками очей. По губах, здалося, ковзнула усмішка.

Світлий так і стояв, витримуючи безліч поглядів Темнокрилих. Зацікавлених, презирливих, глузливих.

Стійко виносив їх, застигнувши в центрі кола, викликаючи в душі несподіване, незнайоме почуття.

Мій погляд повз волю ковзнув по сильній шиї та вольовому підборіддю.

– Ім'я! – наказала я, зупинившись перед обличчям свого придбання.

– Не пам'ятаєш? – хмикнув він, не відводячи погляду.

– Блідою неміччю не цікавлюся, – пересмикнула я плечима під схвальне гудіння молоді.

Потиснувши своїми, білокрилий видав:

– Растон.

– Повне!

– Растон Лорейз.

Мабуть, усвідомлював, що приховати все одно не вдасться. У всілякому разі, я точно знала, що не бреше. І очі мої, мабуть, у міру впізнавання ставали дедалі ширшими.

Растон! Ми справді майже не спілкуємося зі світлокрилими, у нас і магія, і інтереси різні. І раніше навіть навчання проходило в різних місцях, поки Оракул не наказав зібрати обидві раси в одній Академії. Бо ми, бачте, маємо доповнювати одна одну.

Не знаю, чим нас можуть доповнити світлі нюні, але проти волі Оракула не піти.

І так, чутки про Растона Лорейза долинали навіть до факультетів темнокрилих.

Ніколи б не подумала, що він досі залишився таким світлим, ані краплини не потемнішав. Отже, неухильно дотримується всіх магічних законів.

– Гадаю, пара чорненьких пір'їнок виглядала б на тобі цілком мило, – хмикнула я, окинувши його оцінюючим поглядом. – Не так одноманітно.

– Собі залиш, – видав Растон презирливо.

– Я приймаю Захисника! – вимовила я фразу, що закріпила ритуал. І, звернувшись до нього, додала: – Ходімо.

І він пішов, звісно. Тому що захисник підпорядкований волі того, хто його закликав. Але як, як це могло статися – я досі вражалася!

Зазвичай це взагалі згусток матеріалізованої магії, який розсіюється після закінчення практики. Іноді – хтось із нижчих тваринних рас, на кшталт фамільяра, тут уже як нитки сили сплетуться.

І тільки мене згараздило закликати хлопця з раси, з якою ми ось уже багато століть якщо не відверто ворогуємо, то дуже гостро суперничаємо!

За що?!

Напевно, через той безглуздий сон, який мені сьогодні наснився. Від якого прокинулася в холодному поту, не розуміючи, хто я і де перебуваю.

І тому щойно ми опинилися в моїй кімнаті, насамперед поставила наболіле запитання:

– Чому ти? Є ідеї?

Растон кинув на мене погляд. Зупинився посередині, схрестивши руки на грудях.

– Ти в ритуальній тозі. Теж закликав захисника? – я все намагалася зрозуміти, як же це сталося.

– Угу, але побачивши в руні даму, пропустив її вперед, – хмикнув той, і я не змогла зрозуміти: кепкує, чи справді наша магія випадково сплелася під час двох ритуалів? – Хто ж міг представити, що напорюся на Джун-віін із клану Астамал.

– Ти мене знаєш? – нхмурилася я, опустившись у крісло.

Растон підняв брову, примудряючись виглядати мало не господарем становища!

– Гадаєш, тебе хтось в Академії не знає? – хмикнув із напівпрезирливим нальотом. – Стерву, що змінює хлопців як рукавички... будучи найсильнішим майстром проклять?

Не те щоб правда. Ні, я дійсно люблю паморочити голови – а хто не любить? Це взагалі в природі темних. Щоправда, до близькості жодного разу не доводила.

Хоча навряд чи з хлопців хоч хтось про це скаже, бо моє прокляття справді не порожній звук. І хоча Оракул забороняє нам проклинати невинних, ніхто ж не застрахований від навчальної помилки, правда? Я поки що не Вища.

– Дещо схоже я чула і про тебе, – усміхнулася. – Тим приємніше буде з'явитися з тобою в Академію.

Жоден мускул не сіпнувся в обличчі Растона, як пильно я в нього не вдивлялася. 

І все-таки, наскільки ж він білосніжний. Як він міг так зберегтися? Адже ж кажуть, у світлокрилих із цим складно, найменший відступ – і вже темнішають. Навіть якщо сплять із некоханими. Наші люблять цим користуватися, спокушати, щоб не були такими правильними нюнями, нездатними на справжні сильні вчинки. Давнє протистояння.

Растон підняв брову, абсолютно не ніяковіючи ані від власного вигляду, ані від мого уважного погляду.

– Подобається? – хмикнув.

Якщо чесно, подобалося. Звісно, я не забула скривити зневажливу гримасу, але Растон так само посміхався, ніби ні на мить у неї не повірив.

До чого ж самовпевнена зараза!

Ніколи близько не спілкувалася зі світлокрилими, уявляючи їх худими задротами, слабкими й веденими, здатними тільки копирсатися у своїх передбаченнях.

До речі, про передбачення.

– Щось ти себе не вберіг, – покепкувала. – Невже не передбачив? Не вивчив теорію чи провалив практику?

Білосніжний промовчав, явно не збираючись відповідати.

Кілька миттєвостей я продовжувала його розглядати. Досконале, міцне тіло. М'язи, що проглядалися під тонкою тогою. Рельєфні груди. Широкі, сильні передпліччя, яких так і хотілося торкнутися...

Мабуть, я не відмовилася б спокусити такого. Ну подумаєш, заробить пару темних цяток, не помре.

Піднявшись, почала повільно розстібати ґудзики чорної ритуальної куртки, обводячи язиком губи.

Стягнула стрічку зі свого довгого, нижче пояса, чорного з синявою волосся. Колиснула головою, щоб воно спокусливо розсипалося по плечах. Скинула куртку, яка м'яко зісковзнула на підлогу, відкриваючи чорний мереживний бюстгальтер.

І наблизилася до світлокрилого, не зводячи погляду.

– Не сподівайся, тобі не обламається, – пирхнув красунчик, спостерігаючи за мною все з тим самим глузливим виглядом.

Зупинившись зовсім близько, я провела пальцями по його грудях. Встигла помітити, як зіниці на мить розширилися, серце стукнуло, а тіло напружилося. Торкнулася кадика, який тут же сіпнувся.

Чоловік зковтнув, і одразу ж розслабився, не зраджуючи глузливому вигляду. Але я-то бачила, яке враження справила на нього.

– Це тобі не обломиться, блондинчику, – шепнула йому просто в губи.

Смикнувшись, він подався вперед, накриваючи мої губи своїми.