— Дивно. Дуже дивно. Ви всі об’али шлях істинного мисливця, знаючи, що він буде встелений т'упами і залитий к’ов'ю.

Голос усе говорив, а загін Гіліама приходив до тями, сидячи на холодних каменях печери. Яскраве синє світло заливало простір, змушуючи заплющувати очі.

— Батько був би щасливий, — засміявся дух, нарешті показуючись людям.

То був невисокий чоловік з довгою косматою бородою і сплутаним темним волоссям, в якому застрягли дрібні гілочки та листя. Живі й блискучі блакитні очі, здавалося, сміялися.

— Ми змогли? — хрипко спитав Гіліам, намагаючись підвестися з каміння.

— Ви пе’ші, хто зміг увійти до цієї печі. І я здивований. Пока’али мене за мій слабкий ха'акте’ і залиши тут. Ух, боги, добе’усь я тепер до вас!

Ліліїт розсміялася. Вона, як ніхто інший, зараз розуміла молодшого сина легендарного Мисливця.

— І що далі? — Мартон тер очі.

— Далі? — Стрепенувся дух. — Ви об’али свій шлях і відк’или ‘езе’в тієї сили, що закладена в вас богом. Але не все в цьому світі дається легко. Вам багато чому доведеться навчитися, пе’ед тим, як відновити ім'я мого батька у своєму світі. Відк’ий свою книгу, Гіліаме.

Воїн витяг з-за пазухи книгу, з якою ніколи не розлучався і розкрив, саме там, де закінчувалася історія про трьох синів.

Наче невидима рука взяла невидиме перо і почала виводити видимі літери.

— Це підказка вам, — тепло посміхнувся дух. — Все інше вам доведеться з’обити самим. Знання багатьох поколінь тепер д’імають у ваших головах, їх пот’ібно тільки ‘озбудити і п’ибо’кати.

— І все? — якось засмучено пробурмотів Драдер. — Кілька снів та запис у книжці? Заради цього ми їхали в таку далечінь? Все якось дуже легко та швидко. Чи не дуриш ти нас?

— А якщо й так, що ти з’обиш? — засміявся молодший син бога-покровителя. — Пе’ше вип’обування ви п’ойшли у дитинстві, ставши мисливцями. Сьогодні здолали д’уге і стали істинними. Ви п’ийшли по допомогу та от’имали її. А я от’имав свободу. Кожен от’имав те, що хотів. Чи ні?

 ***

Селіс сиділа на камінні, опустивши босі ноги в потік крижаної води, і дивилася вниз. Десь там семеро людей залишили в’язницю напівбога, випустивши його на волю.

Богиня посміхнулася і помахом руки запечатала печеру. Більше її ніхто не знайде. Шанс повернути кохання самої долі є тільки у цих мисливців, і вона зробить усе, що в її силах, щоб не втратити влади над Лілією.

Селіс відкоркувала сулію і залпом випила зілля на основі аназеми. Тілом пішли судоми. Очі заплющились, і вона закричала від болю, що розривала її грудну клітку.

Кожен отримав те, що хотів.

 ***

Сім вершників галопом мчали рівниною. Шлях їх лежав до Айворії. Там у Кейморі залишилася старша сестра Леофа — Фіцилла. У її медальйоні була зачіпка, залишена бароном і баронесою Дехасті.

— Тепер зрозуміло, чого ти так ніс задираєш, баронятко, — їдко звернувся Драдер до Леофа. За що отримав потиличник від Осванда.

— І чого ж? — крізь зуби процідив той, погойдаючись у сідлі.

— З простим людом водитись негідно. А тут ще й майстер Гіліам, якого ти поважаєш, дозволяє звертатися до себе як до рівного.

— А ти не такий тупий, яким здавався, — засміявся мисливець з луком на спині.

— Незрозуміло тільки, чому наш командир привернув твою увагу, — засміявся Мартон, чудово знаючи відповідь.

Гіліам стиснув зуби, але мовчав. Не в такій ситуації він збирався розкрити їм одну зі своїх таємниць. Усі мали свої таємниці, і ці вершники не були винятком. 

Воїн окидав поглядом свій загін і розумів, що їх всього сім проти цілого світу.

Але мисливці ще до кінця не усвідомили це. Вони дихали на повні груди і насолоджувалися почуттям сили, яка захоплювала в полон.

А вже ввечері біля великого багаття Гіліам зачитував уголос підказку, яку написав дух.

— Сила мисливця криється в його душі, — на сторінці було намальовано дерево з товстим корінням і довгими гілками, що тяглися до країв аркуша. — Коріння цього дерева, назване «першим рівнем», дозволяє істинному знаходити силою думки звірів і бачити світ їхніми очима. А також розуміти де правда, де брехня.

— Тобто Ліліїт і Томас вже були з першим рівнем ще до походу в печеру, — свиснув Драдер з повагою дивлячись на супутників.

— Неповним рівнем, — похитав головою мисливець зі смаглявою шкірою. — Я можу тільки знаходити шлях, це не вся та брехня, з якою ми зустрічаємося. І звірів я теж не знаходив і не вселявся в них.

— Але сила ця важка і потребує багато сили, — продовжив читання Гіліам. — Тренуваннями та випробуваннями мисливці збільшували свій резерв сил і відкривав нові рівні та стежки. 

— Це все? — розчаровано простяг Мартон. — Тренування, випробування та війна з цілим світом?

Чоловік з нерівно обстриженим світлим волоссям кивнув. Це була та правда, заради якої він стільки років вірив у легенду, яка була справжньою.

— Тоді чого ми чекаємо? — Схопився з землі Драдер. — Настав час рухатися. Десь там є ще одна зачіпка. Адже не може бути по-іншому! Я так хочу вже використати свою силу хоч раз, це, напевно, так захоплююче. — Мисливець засміявся і поглянув у небо, з якого зійшли зірки. — Ми пробудимо та приборкаємо свою силу.

— І помстимось, — ніби громом пролунав голос Ліліїт. — Помстимося за всіх полеглих і за свого покровителя. Я це обіцяю.

_____

Друга частина історії має назву “Обіцянка мисливця”.