Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Покарання життям

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Карта долі
117 дн. тому
Розділ 2: Про що говорять зірки
117 дн. тому
Розділ 3: Доля робить вибір
117 дн. тому
Розділ 4: Перша зброя
92 дн. тому
Розділ 5: Щасти на полюванні!
92 дн. тому
Розділ 6: І хто з вас здобич?
92 дн. тому
Розділ 7: Доля мисливця
92 дн. тому
Розділ 8: Випадок Еннеліона
92 дн. тому
Розділ 9: Ніч вогню
92 дн. тому
Розділ 10: Час настав
92 дн. тому
Розділ 11: ***
92 дн. тому
Розділ 12: Полювання почалося
92 дн. тому
Розділ 13: Копитний ярмарок
92 дн. тому
Розділ 14: Кажи «Прощавай»
92 дн. тому
Розділ 15: Перший шлях
92 дн. тому
Розділ 16: Перехід
92 дн. тому
Розділ 17: Землі Мертвих
92 дн. тому
Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2
92 дн. тому
Розділ 19: Землі Мертвих. Частина 3
92 дн. тому
Розділ 20: Землі Мертвих. Частина 4
92 дн. тому
Розділ 21: Іграшка
92 дн. тому
Розділ 22: Втекти від долі
92 дн. тому
Розділ 23: Йосфрінд
92 дн. тому
Розділ 24: Інший шлях
92 дн. тому
Розділ 25: Легенда про Мисливця
92 дн. тому
Розділ 26: ***
92 дн. тому
Розділ 27: Мисливці
92 дн. тому
Розділ 28: Брасірін
92 дн. тому
Розділ 29: Шлях хвилями
92 дн. тому
Розділ 30: Тейгейт
92 дн. тому
Розділ 31: Випробування
92 дн. тому
Епілог
92 дн. тому

Біля дерев'яного причалу пришвартувався невеликий корабель. На носі височіла статуя оголеної до пояса дівчини, темно-зелені вітрила були опущені і чекали свого часу.

Гіліам про щось розмовляв з високим і худим, як жердина, чоловіком. Той чухав рідку чорну бороду і кивав. Потім воїн витяг шкіряний гаманець і відрахував двадцять золотих монет.

— Нічого собі, скільки з нього здерли, — свиснув Драдер.

— Це ще мало. Мабуть, капітан давно знає майстера Гіліама, — Осванд притискав ліву руку до пораненого правого плеча. Скільки б Ліліїт не вимагала дати їй перев’язати його, рану припалили та зашили жилами спійманого невеликого гризуна.

Першими на судно, що мало ім'я Кадагонія, ступили коні. Капітан обіцяв витрусити душу з Гіліама, якщо тварини проламають палубу його судна. Але молабу обережно ставили ноги і зневажливо пирхали, коли Фастоб починав голосити про можливі збитки.

По похилому спуску їх відвели на нижню палубу, а Осванд зголосився доглянути тварин. Але молабу спокійно сприйняли напівтемряву та качку.

Мисливцям виділили дві невеликі каюти, а Гіліама капітан поселив окремо.

Кадагонія підняла якір і розправила вітрила.

— Фастоб присягається, що доправить нас до берегів Тейгейта за два тижні, — воїн спирався на високий борт. — Це дивно, адже решта давали термін не менше місяця.

— І ти обрав корабель, який виглядав підозріло? — Мартон притулився до щогли і зло дивився на командира загону.

— Так. Якщо ти не забув, то за нами вже приходили найманці. За молабу вони прийшли чи за нашими головами ніхто не знає.

— Навіщо їм здалася твоя голова? — скривився мисливець із селища Гудрас.

— Тобі нагадати, що правду, яку ми всі шукаємо, було знищено багато століть тому і людям розповідалися зовсім інші легенди та вселяли огиду до мисливців? Думаєш, всі будуть радіти, якщо досягнемо успіху?

— Що ж так хитає? — Драдер позеленів і вкотре перегнувся через поручень. Поруч із ним на палубі сидів Томас і, підхихикуючи, щось пив із бурдюка.

Ліліїт стояла трохи осторонь і вдивлялася в обрій, за яким зник Брасірін і рідна земля. Іноді з води вистрибували великі риби і так саме спритно поринали в морські безодні. Дівчина відчувала хитавицю, але її не нудило, як друга, а хотілося спати. Повіки самі опускалися, ніби закликали поринути у м'які сни прямо тут і зараз.

— То чим ти заслужила визнання майстера Гіліама? — грубий низький голос пролунав над вухом мисливиці.

Поруч з Ліліїт стояв Леоф і погляд його був спрямований на темно-синю воду, що бугриться хвилями.

— Чому ти вирішив, що існує якесь «визнання»? — дівчина позіхнула, сподіваючись, що скоро зможе відпочити.

— Ти говориш з ним, як з рівним, і він тобі це дозволяє! — хлопець звертався до неї зверхньо і це дратувало.

Ліліїт почувала себе незатишно в компанії Леофа. Мисливець був високий та нескладний. Доводилося закидати голову, щоб побачити його обличчя.

— Гіліам врятував мене від демонів-нунабі у Землях Мертвих. І після цього, як ти кажеш, визнав.

Мисливиця не стала брехати. Але й сказала йому не все.

— Більше нічого? — здивувався він. — Навіть не ти його врятувала, а він тебе?

— Чому тебе так бентежить ця тема? — поцікавилась дівчина.

Але відповіді не почула, Леоф мовчки розвернувся і попрямував до кают.

 

***

 

Кадагонія розпорювала водні простори і прямувала на північ. Упродовж тижня нічого не відбувалося. Фастоб добре справлявся з невеликою командою, яка щодня перевіряла судно на наявність пробоїн та драїла палуби. Загін Гіліама тинявся без діла. Кілька разів Осванд і Томас намагалися пристати до капітана з проханням дати їм якусь роботу, але той відмахувався від мисливців і відсилав насолоджуватися морем та подорожжю.

В один із таких спокійних днів Гіліам сидів у своїй невеликій каюті на вузькому ліжку і роздивлявся сувій, який забрав з бібліотеки при храмі Селіс. Товста свічка була єдиним джерелом світла у каюті на нижній палубі, вона чадила і розкидала на химерні тіні по стінах.

Але воїна це не бентежило. Уся його увага була зосереджена на знаннях, які зберігалися у викраденому сувої.

Незважаючи на те, що червоні чорнила сильно розтеклися, символи все ж таки можна було розібрати. Але існувала й погана новина — ця мова воїну була невідома.

Чоловік вирішив розпочати із найпростішого — переписати символи на новий пергамент для власної зручності. Перенісши свічку на стіл і влаштувавшись на прибитому до підлоги табуреті, Гіліам вийняв із власних запасів пергаментний лист і чорнильницю.

На перенесенні третього символу рука воїна здригнулася, ставлячи ляпку. Мисливець потягнувся за ганчіркою, та коли він випростався, плями вже не було. Вона розсмокталася, як і символи. Перед Гіліамом знову лежав чистий пергамент.

— Це неможливо, — видихнув чоловік, упевнений у тому, що йому не здалося. Він точно писав тут. Щойно писав.

Але чистий пергамент так не вважав.

Воїн вже підняв руку, збираючись спробувати ще раз, як його слуху торкнулася лайка. А потім судно різко накренилось. Хтось закричав.

Мисливець закрутив чорнильницю і поспішив вийти з каюти. 

Його загін уже був весь у зборі, як і команда Фастоба. Вони стояли на верхній палубі.

Леоф натягував тятиву і випускав стріли одну за одною у розкриту зубасту пащу морського монстра, який вирішив поласувати пасажирами Кадагонії.

— Випадок на нашу голову, —  сплюнув на палубу капітан.

Зачерпнувши бортом воду, корабель знову хитнуло.

Ліліїт вчепилася в циністовий канат зеленого відтінку і не могла перелякано дивилась у зубасту пащу, розміром трохи менше за саму Кадагонію, яка нависла над кораблем.

Довгі мацаки поки зависли за її спиною, але ще трохи і вони вдарять, або впіймають Кадагонію у смертельну пастку. А істота поки тільки гарчала, не опускаючи пащу. Не намагаючись зжерти свою здобич.

— Чого стали, — гаркнув капітан, — зброю заряджа-а-ай!

Підлеглі щось забелькотіли і кинулися до виплавлених з невідомого матеріалу знарядь, що віддалено нагадували Ліліїт гармати.

— Чим стріляє? — поцікавився Гіліам, витягаючи меча.

— Дробкою. Морського демона не вб'є, але може налякати. Фріл, тримати курс на північ!

Широкоплечий чоловік зі шрамом через все обличчя кинувся до штурвала.

— Бити по очах! — гаркнув воїн, намагаючись збагнути, чим саме може бути зараз корисним.

— Молабу, — ахнув Осванд, чіпляючись на борт. — Треба перевірити, як вони.

— Залишаю це тобі, — махнув рукою Гіліам. Коні були останнім, про що він зараз хвилювався. Якщо підуть на дно або у шлунок цієї істоти, то вже начхатиме на ті гроші, що він витратив.

Морський демон закрив пащу і витріщився на жертв трьома парами очей. Перший дріб ударив по морді. Звір пирхнув, випускаючи пару з трьох ніздрів, і довгою лапою з перетинками між кігтями штовхнув судно. Кадагонія похитнулася, скидуючи у воду кількох чоловіків. З морських вир піднялася зграйка невеликих істот, що віддалено нагадували крокодилів і проковтнуло кричачих матросів.

— Та це ж самка! — схопився за рідке волосся Фастоб, міняючись в обличчі. — Не втечемо!

— Це тому решта кораблів прямуюсь до Тейгейту місяць? — Мартона нудило від качки судна і він, схопившись за канат, перехилився через борт.

— Вона грає з нами. Годує своє поріддя. А я не вірив, — капітан  задкував.

Наступний залп влучив у ціль. Морський демон зайшовся в криці і навалився на Кадагонію всією тушею. Двоє з шести очей запливли чорною кров'ю

— Заряджай! — гаркнув Гіліам беручи командування на себе.

Чудовисько підім'яло під себе одну з щоглів і видало оглушливий рев, забризкуючи ворогів, що оточили його, в'язкою слиною і якимись шматками м’яса. Усі, хто зміг дотягнутися, всадили зброю у чорну шкіру морського демона. Корабль штовхнуло знизу, збиваючи людей з ніг.

— Леофе! Очі!

Хлопець відпустив канат і витяг з плоского сагайдака на стегні останню стрілу. Зі свистом розрізаючи повітря вона встромилася в край одного зі здорових очей.

— Треба відпливати! Потрібно піднімати вітрила і відпливати! — Кричав Фастоб, втрачаючи останні краплі розуму.

Але половина вітрил лежала на палубі разом із трісками щогли. А три ока, що запливли люттю, все ще дивилися на потенційну їжу. 

Відкривши пащу, морський демон злизав довгим рожевим язиком капітана судна і із задоволенням захрумтіла кістками.

Тепер паніка торкнулась і команди Кадагонії. Вони забігали палубою у пошуках порятунку. Гіліам зупинив двох, які намагалися зрізати шлюпку та втекти.

— Пацюки! — загарчав чоловік, не гірше за чудовисько. — Зженіть цю тварюку з палуби!

Він вихопив меча і кинувся до монстра, який методично пережовував чергового матроса. Кількох людей самка скинула в море і їх одразу розривали на шматки її дітлахи.

— Ліл, дівчинко. Давай, як калієра. — Мартон вклав у руки учениці три метальні ножі. Сам він вже не стояв на ногах від качки і з останніх сил чіплявся за канат.

Гіліам у цей час рубанув по морді чудовиська, вкладаючи в удар всю силу та злість. Клинок застряг у рані, а коли чоловік рвонув його на себе, звір закричав і почав трясти рилом, забризкуючи палубу чорною кров'ю. Широка рвана рана прикрасила морду морського демона.

— Залп! — Віддав команду Гіліам, ледве утримуючи рівновагу. — Фріле, до штурвала!

Гармати обсипали гострим дробом монстра, але навіть шкуру не подряпали.

Ліліїт спіймала момент між ударами серця і метнула один із ножів. Він летів вістрям вперед і встромився трохи вище одного з очей.

— Трясця! — Вилаялася мисливиця, — привертаючи увагу матросів.

Істота знайшла кривдницю поглядом і затрясла Кадагонію, збиваючи людей з ніг. Дівчина вчепилася в борт, а повз палубу проїхав клинок зі смарагдом на хрестовині.

— Гіліам!

— Тут, — чоловік висів за бортом на одному з канатів.

— Трясця! — Ліліїт запхала ножі за пояс, подарований Рейнером і потягла на себе трос.

Морський демон врізалася в борт мордою, практично занурюючи корабель у море.

— Ти видаєш себе, — посміхнувся чоловік, відплюючись від морської води. — Ліліїт, пробий його очі! Це наказ!

Дівчина відпустила канат, який раніше тягла і розвернулась до командира спиною.

— Немаленький, — почула вона слова вчителя, — не втопиться.

І більше нічого. Тиша, що розриває свідомість, навіть голоси в голові затихли. Не було чути криків людей і плескіт хвиль об борту морського судна. Лише вона і істота. Вони начебто були на двох кінцях однієї нитки. Коли рухався один, другий це відчував.

Морський демон віддалився від Кадагонії, а наступного моменту кинджал увійшов у центр крайнього лівого ока.

Ліліїт осіла на мокру палубу. Руки тремтіли, а перед внутрішнім зором танцювали кольорові плями.

— Ще один, — долоня лягла на плече.

Вона не бачила його. Він навіть нічого не говорив насправді. Це сила мисливців проривалася назовні, туди, звідки її вигнали багато століть тому.

Мисливиця зробила глибокий вдих, вичікуючи момент. Морський демон кидався, відламуючи шматки від судна, і кричав.

— Зараз, — шепнули їй два голоси, як один.

Рука випустила кинджал. Час розтягнувся, показуючи, як недбало летить клинок і проходить повз ціль.

Але монстр в останню мить смикнувся і напоровся на вістря кинджала здоровим оком.

— Тепер вона циклоп, — нервово розсміялася дівчина і втратила свідомість.

Мисливця вже не бачила, як Кадагонія обігнула монстра, що бився в агонії, і підганяєма попутним вітром, рвонула на північ.