Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Покарання життям

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Карта долі
116 дн. тому
Розділ 2: Про що говорять зірки
116 дн. тому
Розділ 3: Доля робить вибір
116 дн. тому
Розділ 4: Перша зброя
91 дн. тому
Розділ 5: Щасти на полюванні!
91 дн. тому
Розділ 6: І хто з вас здобич?
91 дн. тому
Розділ 7: Доля мисливця
91 дн. тому
Розділ 8: Випадок Еннеліона
91 дн. тому
Розділ 9: Ніч вогню
91 дн. тому
Розділ 10: Час настав
91 дн. тому
Розділ 11: ***
91 дн. тому
Розділ 12: Полювання почалося
91 дн. тому
Розділ 13: Копитний ярмарок
91 дн. тому
Розділ 14: Кажи «Прощавай»
91 дн. тому
Розділ 15: Перший шлях
91 дн. тому
Розділ 16: Перехід
91 дн. тому
Розділ 17: Землі Мертвих
91 дн. тому
Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2
91 дн. тому
Розділ 19: Землі Мертвих. Частина 3
91 дн. тому
Розділ 20: Землі Мертвих. Частина 4
91 дн. тому
Розділ 21: Іграшка
91 дн. тому
Розділ 22: Втекти від долі
91 дн. тому
Розділ 23: Йосфрінд
91 дн. тому
Розділ 24: Інший шлях
91 дн. тому
Розділ 25: Легенда про Мисливця
91 дн. тому
Розділ 26: ***
91 дн. тому
Розділ 27: Мисливці
91 дн. тому
Розділ 28: Брасірін
91 дн. тому
Розділ 29: Шлях хвилями
91 дн. тому
Розділ 30: Тейгейт
91 дн. тому
Розділ 31: Випробування
91 дн. тому
Епілог
91 дн. тому

— Гай Стародавніх, як ви звикли його називати, простягається на північному сході Айворії. Але на самому кордоні із Землями Мертвих є смуга лісу, що тягнеться від Гаю до берега Каланти. — Гіліам, розклав на своєму столі карту. — Припускають, що там може бути небезпечно. Не розумію чому селище Гудрас не огородили частоколом через таку близькість. Це диво, що істоти, що ховаються в хащі, не порвали всіх на шматки.

Мартон, якого призначили командиром загону мисливців, посміхнувся. Він точно знав, хто захищав їхнє село. І пам'ятав, чим Орцед розплачувався із відьмою за безпеку селища.

Баннерети оточили головнокомандувача та намагалися розгледіти подробиці місцевості при мізерному освітленні.

— Таке відчуття, що Гай проростає вздовж кордону навмисно, — поділився спостереженнями чоловік із русявим волоссям до плечей.

— Може, ти в чомусь і правий Ферт, — усміхнувся його брат, закладаючи руки за голову. — Різні легенди ходять. На що ми розраховуємо, майстере Гіліам, що Гай так просто пропустить наших людей?

— Ні. Тому я запросив сюди командира загону мисливців. Їхнім завданням буде убезпечити армію при перетині кордону.

Мартон упіймав на собі кілька недовірливих поглядів.

— Пропонуєш розтягнути армію та проводити її групами кілька днів? Чи розподілимо мислівців вздовж армії?

— Мені більше подобається другий варіант. Втрачати людей не хочеться. Але й витрачати багато часу на перетин невеликої смуги лісу погана ідея.

— Починається хуртовина, — поділився спостереженнями Азард. — Варто перечекати, протримавши тут табір.

— Ми на відкритій місцевості. Ні пагорбів, ні лісів. Здує і не помітить ніхто, що армія була. — Велд Конві звернувся до Гіліама. — Варто зрушити з місця хоч трохи.

— До самого узлісся Гая жодних змін ландшафту не передбачається. А туди ще два дні шляху за гарною погодою.

— Ти ж розумієш, майстере Гіліам, — зневажливо підібгавши губи, заговорив Ферт Конві, — що варто дати слабину, як мої люди засядуть у наметі біля повій, а простолюдини зіп'ються? Тут або рухатись вперед, або забути, що в тебе армія була.

— Оце так дисципліна. — Мартон нагадав про себе їдким зауваженням. — Пропоную влаштувати у ці дні тренування? Хуртовина хуртовиною, але, якщо розташувати кілька наметів навколо майданчика, можна і від вітру зі снігом сховатися і людей потренувати. А то чув я по дорозі сюди, як один із воїнів питав у іншого, для чого потрібне точильне каміння. І мечі точити навчимо і триматися за них з потрібного боку. А простому люду видовища. І випивка ціла та воїни, нарешті, при справі.

Баннерети переглянулись, але промовчали. Гіліам, не дочекавшись думки, виніс вердикт:

— Ідея гарна. Отже займись цим.

 

***

 

Ліліїт блукала табором. Їй здавалося, що розміром він ніяк не менший за її рідне село. То тут, то там вона натикалася на патрулюючих чоловіків зі зброєю. Вони проводжали дівчину настільки недвозначними поглядами, що їй довелося накинути на голову каптур і сховати під плащ волосся.

Ноги винесли мисливницю до високого яскравого намету. Полог був опущений, а через щільні тканинні стіни лунав жіночий сміх.

Ліліїт потопталася на місці, вирішуючи, чи варто турбувати незнайомих людей своєю присутністю чи краще повернутись до мисливців і послухати історії про диких і ні на що не схожих істот.

Але рішення ухвалили за неї. Полог намету відкинувся, випускаючи надвір високу огрядну жінку, закутану в червону шаль. Вона повернула голову у бік худої фігурки, що стоїть на вітрі, і грудним голосом поцікавилася:

— Новенький? Вибач, але ми тільки кінних воїнів запрошуємо усередину. Піхоту заборонено.

— Та я й не збиралася, — відповіла Ліліїт, не до кінця розуміючи, про що говорила ця жінка.

— Чекай-но! — велика долоня лягла на плече і смикнула Ліл назад. Каптур стягнули і ахнули ще раз. — Що таке маля робить тут? Тебе викрали? Чи батьки тебе самі продали? Ти хоч знаєш, чим тебе примусять тут займатися?

— Захищати своїх і вбивати ворогів, — відповіла мисливиця, нарешті розуміючи, до чийого намету привела її дорога.

— Ти воїн? — скептично вигнула брову повія. — А з яких пір жінок кличуть на війну?

— Відколи богині дарують їм долі мисливців.

Долоня зникла з плеча. Жінка витерла її теплою спідницею і прибрала за спину довге чорняве волосся.

Але не пішла, продовжила розмову:

— Так ось чому ти тут. І скільки ж тобі років, мисливице?

— За півроку повноліття.

— Навіть так, — здивувалася жінка, обмацуючи поглядом худорляву постать Ліліїт. — У такому разі, якщо тебе проженуть, можеш приходити до мене. Я прийму тебе як рідну.

— Мадам Беатро, не переманити тобі мисливця, — Азард несхвально похитав головою, виходячи з намету.

— Як тобі моя Цуна? — Тут же розпливлася в посмішці вона, побачивши частого відвідувача.

— Худорлява, — чесно відповів чоловік. — Наступного разу до тебе прийду.

Мадам Беатра залилася рум'янцем, як молода дівчина і зникла в глибинах квітчастого намету.

— Що ти тут забула? — Азард відразу перевів свою увагу на Ліліїт. — Ось розповім твоєму командиру, де тебе вітри носять.

— Мартонові не до мене зараз. За годину почнуться тренування, — дівчина знову накинула на голову каптур, приховуючи обличчя та захищаючись від північного вітру зі снігом.

— А подивитися на них не бажаєш? — здивувався баннерет.

Він вважав, що на таке видовище уж точно варто хоча б подивитися.

Мисливиця замислилася на мить, а потім усміхнулася суворому чоловікові з численними тонкими шрамами на обличчі.

— Може і так. Треба ж розуміти, що вміють ваши воїни.

Вона не дочекалась відповіді на свої гострі слова і пішла на шум та крики. 

З десяток наметів перетягли на південний край табору та поставили впритул один до одного. Вони захищали від вітру квадратний майданчик. Сніг на ньому витоптали. Люди вже юрмилися по периметру, чекаючи кровопролитних бійок. Але Мартон мав інші плани.

Мисливець вийшов у центр майданчика, коли Ліліїт лише підходила до наметів. Сніжинки жирними мухам забивали очі та ніс. Вона ковзнула всередину одного з наметів і почула голос наставника.

— Що, хлопці, ви прийшли подивитися на те, як тримають у руках зброю ті, хто вищий за вас по рангу? Ті, хто можуть дозволити себе коня та меч?

Натовп пожвавішав і загув.

— Ці двісті воїнів сьогодні та завтра продемонструють вам свою міць. Покажуть за що мають високі звання. Готові це побачити?

Ліліїт вислизнула з іншого входу в намет і насилу пробилася через натовп до арени. На ній уже стояло десять чоловіків, закутих у зброю. Руки в залізних рукавичках стискали мечі та булави.

— Тоді почнемо! — Скомандував Мартон, розбивши бійців на пари.

 

 

 ***

Вже вечоріло, коли Ліліїт поверталася до намету. Те, що Мартон спочатку назвав тренуванням, її розчарувало. Більшість з воїнів не знала навіть, як правильно розподілити вагу на ноги. А ті, хто знав, махали мечами на всі боки, сподіваючись наосліп влучити по ворогові. З п'ятдесяти чоловіків десятьох відправили до лазарету. І не через страшні травми від зброї, а через їхню власну неспроможність правильно робити базові речі.

Мартон зупинив влаштовану виставу на середині і почав пояснювати високородним синкам мінімальні ази, які були відомі йому самому. Чоловік розумів, що досвід не передаси, але й доносити до Гіліама звістку про те, що вся його армія складається з шматків м'яса, закутих у броню, йому не хотілося. Мисливець думав, що піхота, що зібралася подивитися на певну подобу турніру, розійдеться, але того не сталося. Вони залишилися, здавалося, уловлючи кожне слово, сказане мисливцем із селища Гудрас. А вже ввечері біля своїх вогнищ, люди бачили, як мужики повторювали прийоми, показані Мартоном.

 

***

 

Хуртовина влягла, як і припускав Азард, через дві доби. За цей час Мартон за допомогою кількох старших мисливців зі свого загону допомагав високородним навчитися правильно тримати зброю. Все було не так погано, як чоловікові здалося з самого початку. Загін Азарда Ріріана був підготовлений краще за всіх і не потребував навчання. Але хлопці все одно приходили на тренування, відточували свої вміння та допомагали їншим.

Загін Велда Конві був підготовлений гірше, але не настільки, як воїни його брата. Найбільший загін армії Гіліама під командуванням Ферта Конві був збитий з молодших синків та бастардів придворних. З ними намучився і Мартон, і Гіліам, що приєднався на початку другого дня. Виснажливі тренування починалися вдосвіта і закінчувалися, коли багаття зжирали всю заготовлену деревину.

Тому, коли хуртовина нарешті влягла, втомлена армія рушила вперед. Праворуч протікала скута льодом річка, а ліворуч — простягалася біла рівнина.

До вечора Гіліам привів своїх людей до лісового узлісся. Але табір розбили на відстані, подалі від заповітних чорних дерев, які наче вартові, охороняли кордон, хитаючи голими товстими гілками.

Ліліїт сиділа в колі мисливців навколо великого багаття і слухала байку одного із старших.

— Моє ім'я Осванд. Я з села Ледайл, що на півдні Айворії біля підніжжя гірського хребта Аріанташ.

— Це той, що підвладний богу гір Аріану? — перебив хтось рудоволосого.

— Говорять, що він зведений брат богу полум'я — Авандану.

— Аріан та Авандан не мали спільних предків!

— Може, ми дамо розповісти Осванду його історію?

Мисливці, що почали було сварку, замовкли.

— Дякую, — промовив хлопець, проводячи долонею по м’ясистих губам, — Аріанташ одне з найнебезпечніших місць нашого королівства. Високі скелі та стрімкі спуски; прірви без дна і гори, що зсуваються. Гірський хребет ще небезпечний своїми мешканцями. Я став мисливцем через дядька. Це він спрямував мене на цей шлях. Він вважав, що це гарна ідея. Що це набагато краще, ніж добувати мінерали із шахт. Клан мисливців селища Ледайл включав понад триста чоловіків, але більшість із них були в глибокій старості. Навіть незважаючи на це, випробування призначали завжди в найвіддаленіших куточках гір. Мій брат загинув на своєму, коли мені ще навіть ім’я не дали. А коли мені виповнилося п'ятнадцять, мені було велено принести жало анситікса. Піти в гори і самостійно здобути трофей. Хто не знає, отрута анситікса використовується для змащування вістря стріл. Один такий постріл може вбити навіть бика. Моє випробування випало на осінь, коли істоти-одиначки збивалися в пари. Зі зброї мені видали три метальні ножі та палицю. Я вже тоді розумів, що відправляють мене на вірну загибель. Знав, що мисливців не люблять, адже опікується ними бог-зрадник, але коли мені озвучили вирок, до останнього в нього не вірив.

— Бог-зрадник? — Ліліїт насупилась.

— Ти ніколи не чула легенду про Мисливця? — здивувався хтось із присутніх. — Невже там, звідки ти, не розповідали історію про зрадника?

— Гудрас віддалене поселення, — знизав плечима Драдер. — У нас мисливцем ніхто не поспішав ставати тільки тому, що Гай не найбезпечніше місце і добути їжу на все село складне завдання.

Ще кілька здивованих поглядів було направлено вже на хлопця, що обернув чорне волосся навколо шиї.

— Легенда розповідає про бога, — вирішив пояснити Осванд, — який оголосив війну всім богам і повів на них своїх людей. Загинуло більше народу ніж у тій війні між богами долі та випадку. Мисливець обіцяв захищати простих смертних, наділити їх своєю силою, але раптово зник, покинувши всіх. Ніхто не знає, куди пішов Мисливець, а на його послідовників прогнали. З того часу мисливці не в пошані, — гірко посміхнувшись, закінчив хлопець із рудими кучерями.

— Ти так і не розповів свою історію, Осванде, — згадав хлопчик із сірими очима.

— Вже пізно, — Мартон, що ховається в тіні, нарешті вийшов до вогнища. — Поговорите про все після того, як ми перетнемо кордон. Завтра буде складніший день.