Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Покарання життям

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Карта долі
123 дн. тому
Розділ 2: Про що говорять зірки
123 дн. тому
Розділ 3: Доля робить вибір
123 дн. тому
Розділ 4: Перша зброя
98 дн. тому
Розділ 5: Щасти на полюванні!
98 дн. тому
Розділ 6: І хто з вас здобич?
98 дн. тому
Розділ 7: Доля мисливця
98 дн. тому
Розділ 8: Випадок Еннеліона
98 дн. тому
Розділ 9: Ніч вогню
98 дн. тому
Розділ 10: Час настав
98 дн. тому
Розділ 11: ***
98 дн. тому
Розділ 12: Полювання почалося
98 дн. тому
Розділ 13: Копитний ярмарок
98 дн. тому
Розділ 14: Кажи «Прощавай»
98 дн. тому
Розділ 15: Перший шлях
98 дн. тому
Розділ 16: Перехід
98 дн. тому
Розділ 17: Землі Мертвих
98 дн. тому
Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2
98 дн. тому
Розділ 19: Землі Мертвих. Частина 3
98 дн. тому
Розділ 20: Землі Мертвих. Частина 4
98 дн. тому
Розділ 21: Іграшка
98 дн. тому
Розділ 22: Втекти від долі
98 дн. тому
Розділ 23: Йосфрінд
98 дн. тому
Розділ 24: Інший шлях
98 дн. тому
Розділ 25: Легенда про Мисливця
98 дн. тому
Розділ 26: ***
98 дн. тому
Розділ 27: Мисливці
98 дн. тому
Розділ 28: Брасірін
98 дн. тому
Розділ 29: Шлях хвилями
98 дн. тому
Розділ 30: Тейгейт
98 дн. тому
Розділ 31: Випробування
98 дн. тому
Епілог
98 дн. тому

Осінь бігла, ніби тікала від грабіжника. Пляскали на холодному вітрі її плащі. Та тільки люди знову цього не бачили, займаючись своїми дрібними приземленими справами: збирали врожаї, заготовляли їжу на зиму і доглядали нечисленну худобу.

Коли вже все було готове до майбутніх холодів настало довгоочікуване свято, яке любили і діти, і дорослі. Діти — за те, що не поженуть їх цієї священної ночі спати, а дорослі — за те, що можна забути про проблеми та насолодитися Ніччю Вогню, а також отримати благословення бога полум'я.

Щойно оксамитова чорна ніч почала підступатися до будинків, запалилися перші багаття. Вони були складені біля кожного двору, щоб відлякнути зло і чорних духів. Щоб зима була спокійною і не замела дикими завірюхами двори, люди кидали в багаття щіпку землі, взятої біля ганку. Потім дарували подарунки своїй сім'ї та йшли до площі у центрі села, де збиралися всі, хто міг ходити. 

Вулички тяглися від круглої вимощеної каменем площі, як промені світила. На неї виходили вікна будинку старійшини. Навпроти житла Орцеда мисливці склали зрубані дерева і чекали. Люди сходилися до майбутнього багаття, збиралися і голосно обговорювали майбутнє свято.

Ліліїт прийшла на площу з матір'ю та родиною коваля Тейна. Ще вранці Фріда вручила дочці нову білу з жовтою вишивкою сукню до середини коліна. Ліліїт посміхнулася і віддала матері свій подарунок — пухнасту і м'яку накидку з сірого хутра. Дівчина купила її у купців із місяць тому. Вони так і не зволили сказати, якою твариною раніше була покупка. Ліл і не цікавилася, бо за якісне хутро просили надто мало. Це було підозріло. Але де, як не у віддалених селах і селищах позбавлятися краденого і нечесно здобутого добра. Тиждень Ліліїт працювала над пошиттям одягу для матері поки її не було вдома і тепер могла з гордістю показати свою роботу. Фріда вкотре вголос пожалкувала, що дочка пішла шляхом Хельмунда, а не її, але подарунок прийняла з радістю, яка властива лише дітям і старцям.

Людей біля будинку старійшини збиралося все більше й більше. Ліліїт тільки зараз повністю усвідомила, що їхнє село не таке вже й маленьке, як про нього говорять. Принаймні на площі вільного місця не залишилося.

— Ти чого така розгублена?

Ліліїт здригнулася, чим повеселіла Ефрікс, яка невідомо як опинилась поруч. Ворожка засміялася і хитро подивилась на дочку Хельмунда. А дівчина не знала, як тепер ставитись до Стародавньої. 

Ввічливо посміхнувшись, вона промовила:

— Приємно бачити тебе тут, Ефрікс.

Жінка пирхнула:

— Невже Тейн нарешті розпатякав тобі про те, хто я?

Ствердний кивок та новий вибух сміху. Ворожка сміялася доти, доки з очей не бризнули сльози.

— Ефрікс, можна я якось завітаю до тебе? — Ліл сама здивувалася своєї зухвалості.

— Звичайно, дочко Хельмунда та Фріди. Тобі я завжди рада.

— Починається! — Рейнер смикнув подругу за лікоть. Дівчина відволіклася і знову не помітила, як Ефрікс розчинилася у натовпі.

І справді. Старійшина вже обходив людей у пошуках найгарнішої та незаміжньої дівчини села. Говорили, що самі боги вели його та вказували на жрицю. Сьогодні вона стане сестрою вогню та подругою ночі. А вже завтра половина хлопців села запропонують їй розділити з ними життя.

— Ну стань же ти попереду!

Сильні руки розштовхали людей і випхали дочку Фріди до першого ряду. Але Орцед пройшов повз і цапнув за руку Амел. Дівчина чарівно посміхнулася і ступила слідом за старійшиною, ніби заздалегідь знала, що виберуть саме її. Натовп розступився, пропускаючи жрицю Ночі Вогню вперед. Орцед подав їй смолоскип і відступив. Дівчина, наблизившись до складеного багаття, підняла руку зі смолоскипом угору і глянула на людей:

— Ви готові побачити силу богів?

— Так! — Натовп вибухнув криками.

— Ви чисті думками і готові звернутися до їхньої сили?

— Так!

— Тоді прийми ж мене Ніч та Полум'я! Сьогодні говори через мої вуста, рухайся в моєму тілі і дихай тим самим повітрям, що дихаю я!

Смолоскип полетів у центр скелета з деревини. Полум'я із жадібним шипінням почало пожирати поліна. Амел відійшла від багаття і заспівала. Жінки одразу ж підтримали жрицю і над площею попливли слова:

— Розпали у моєму серці багаття.

Я до тебе прийду в цю багряную ніч.

Обійми мене так, наче я те прокляття,

 

Обіймай та кажи, Авандане, про світ,

Про вогонь, світ і темряву, що навкруги.

Я жриця твоя на цю ніч, а може і на віки.

 

Полум’я наше обернеться на гнів, його ти плекаєш як долю.

Ту Долю, що тебе прокляла. 

Ту саму, через яку ти в неволі.

 

 

Дівчина замовкла, дозволивши натовпу співати далі народну пісню про жрицю бога Авандана, його самого та богиню-долю, яка не прийняла кохання вогню. 

Амел відкинула назад розпущене чорне волосся і пустилася в танець навколо багаття. Вгору злітали руки, її тіло вигиналося, наче зміїне. Блики вогню танцювали разом із жрицею під мелодію, що ніс вітер. Шипіло полум'я, тяглося своїми язиками до жриці, обіймало її. Як у пісні.

Ліліїт спостерігала за танцівницею і бачила над нею навислу тінь. Яскраве полум'я багаття її не розганяло, а, навпаки, ущільнювало. Невже самі боги завітали на ритуал? Амел зупинилася, коли жінки замовкли. Темні пасма прилипали до лоба, груди здіймалися від важко дихання, але усмішка сяяла. Жриця була щаслива настільки, ніби сам Авандан щойно доторкнувся її вуст своїми.

— Ти бачив?

— Що бачив? — Рейнер глянув на подругу.

— Ту тінь, що танцювала з Амел?

— Ти не захворіла? — тепла долоня лягла на чоло.

Ліл скинула руку і зло подивилася на сина коваля. Але по розгубленому обличчю не можна було зрозуміти прикидається він чи ні.

Тим часом Амел влилася в натовп. Вважалося, що тих, хто доторкнувся до жриці, Авандан благословить на теплу зиму і захистить від втрат і холоду.

Коли Амел проходила повз, Рейнер провів долонею по розтріпаному волоссю жриці і ахнув, ніби саме полум'я обпалило йому руку. Ліліїт упіймала цей дотик поглядом, і почула зітхання, що вирвався з вуст хлопця. Вона, як і він знала, що все це означає. 

Бог щойно обрав пару жриці. 

Коли юнак повернувся до Ліл, її вже на площі не було.

 

 ***

 

— Непогану тобі жрицю в тому селі обрали.

Авандан посміхнувся, спостерігаючи через пелену туману за Амел. А дівчина ще відчувала його дотик і поспішала поділитися цим почуттям з усіма. Щоки налилися рум'янцем, а очі горіли вогнем.

— Так, гарна, — відповів бог полум'я і звернув свій погляд на інше село, де худа блондинка ще згиналася в пристрасному танці.

— Її не торкнешся? — Ештус усміхнувся, дивлячись на бога.

— Не люблю світловолосих.

— Що, правда? Мені передати твої слова сестрі?

— Тільки спробуй, — чоловік посміхався. Але від бога вогню тягнуло крижаною люттю.

— Що ж між вами сталося? Чи у тих піснях правда про прокляття?

— Ти прийшов марити старі рани? — Авандан змахнув рукою, розсіюючи туман, що затягнув простору залу в червоних тонах.

— Я прийшов дізнатися про зникнення.

— Тобі до цього яка справа, Випадок?

— Наказ згори.

Чоловік здивовано підняв брова і провів рукою по стягнутому в хвіст чорному волоссю.

— Не думав, що їх зацікавить зникнення джерела.

— Джерела?

— Джерела сили, хлопче. Моєї сили. Частина її була поміщена в рубін. Так само, як твоя міститься в цих брязкальцях.

Ештус опустив очі на дві гральні кістки, приточені до ременя його чорних джинсів. Богу дуже подобалася мода у світі Старшого світила. Здається, люди називали його Сонцем.

 

 ***

 

Рейнер знайшов подругу біля її будинку. Дівчина підкинула кілька заготовлених полін у вогнище біля їхнього двору і обернулася, наче відчула погляд. Побачила друга, який стояв біля дороги и дивився прямо на неї.

— Що ти тут робиш? — Ліліїт все ще тримала в руках шмат деревини. —  Іди святкуй! Лови благословення Авандана, в існування якого ти не віриш!

Хлопець насупився, крокнув до подруги:

— Лілі, що сталося?

— Припини мене так називати! — Ліліїт зробила крок у бік будинку і не помітила, як тінь Рейнера роздвоїлася.

І тому наступні слова стали для неї повною несподіванкою.

— Ліліїт, дочка Хельмунда та Фріди, я приймаю твій виклик на дуель!

— Ти смієшся? — Дівчина пригальмувала, кинула деревину у вогнище,  і подивилася на друга.

Полум'я танцювало відблисками на її тонкій фігурі і довгому розпущеному волоссі. Обличчя в такому освітленні здавалося старшим, із загостреними рисами. А в очах рідкісного кольору клубочилася тьма злості.

— Ти багато років тому викликала мене на дуель. Нині я приймаю твій виклик, — промовив він, зробивши ще один крок у бік подруги.

— Рейне, схаменсь! У Ніч Вогню ніхто не торкається зброї! Це заборонено!

— Ти боїшся, мисливочко?

Ліліїт не повірила своїм вухам. Як він її назвав? Вона повинна заштовхати ці слова назад йому в горлянку! 

Дочка Хельмунда підхопила з землі дві палиці, які збиралася відправити в багаття і шпурнула синові коваля. Рейнер упіймав свою зброю і підняв перед собою, розділивши обличчя на дві частини, як навчав Тейн. Ліліїт повторила цей рух:

— Ти забереш свої слова назад.

— Мартон тебе хоч чогось навчив чи ти як була посміховиськом, так і залишилася?

Дівчина не збиралася це терпіти і кинулась на супротивника. Він моментально опинився у її очах ворогом. Адже вона йому вірила, вважала близьким другом, а він так легко... Зрадив?

Палиці схрестилися з гучним стукотом. Ліліїт відступила і знову напала. Але кожен її удар хлопець відбивав. Рейнер перейшов у захист. Він чекав. А у блакитних очах танцювали відблиски від багаття. Якщо таке взагалі було можливе, адже полум'я вирувало за його спиною.

Дівчина знову спробувала дотягнутися до кривдника, але й цього разу на неї чекала невдача. Вони рухалися по невидимому колу, вимотуючи і себе, і супротивника. Ліліїт відчувала, як сили покидають її разом зі злістю. Пот струмував по обличчю, в спину дихало жаром багаття, руки тремтіли від напруги.

Наступної миті Рейнер виявився надто близько, заломив руку і вибив палицю з долоні подруги.

— Заспокоїлася? — його голос прошелестів біля лівого вуха. Такий тихий, спокійний, теплий. Неначе кілька хвилин тому не образив її. Ніби не він зачепив її за живе. І не він переміг.

— Ти виграв дуель, — вона уткнулася чолом у його груди і відчула, як стукає його серце — ламає ребра зсередини.

— Ні, дурненька. Це твої емоції її програли. Що трапилося? Чому ти пішла з площі? — Пальці підняли її підборіддя вгору. Погляди зустрілися.

— Я бачила, з якою ніжністю ти доторкнувся до жриці, — вона промовчала про тінь бога, що огорнула тих двох під час дотику, адже Рейнер би все одно не повірив. — Можу посперечатися, що завтра ти будеш у лавах тих, хто буде просити її руки!

— І знову програєш.

— Чого ти хотів досягти, образивши мене? Чи це і є твої справжні думки?

— Тобі треба було вивільнити злість. Це кращий варіант.

Ліліїт відсторонилася, потерла вивернуту руку:

— Я по-дурному поводжуся, так?

— Не помічав, — посміхнувся Рейнер і витяг з-за пазухи невеликий скручений предмет. — Це тобі.

— Подарунок? Але цієї ночі дарують їх лише сім'ї…

У руках Ліліїт виявилася атласна широка стрічка для волосся рідкого фіолетового кольору.

— Ти давно стала моєю сім'єю, — Рейнер нахилився до дівчини і обпік її губи поцілунком.