Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Покарання життям

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Карта долі
117 дн. тому
Розділ 2: Про що говорять зірки
117 дн. тому
Розділ 3: Доля робить вибір
117 дн. тому
Розділ 4: Перша зброя
92 дн. тому
Розділ 5: Щасти на полюванні!
92 дн. тому
Розділ 6: І хто з вас здобич?
92 дн. тому
Розділ 7: Доля мисливця
92 дн. тому
Розділ 8: Випадок Еннеліона
92 дн. тому
Розділ 9: Ніч вогню
92 дн. тому
Розділ 10: Час настав
92 дн. тому
Розділ 11: ***
92 дн. тому
Розділ 12: Полювання почалося
92 дн. тому
Розділ 13: Копитний ярмарок
92 дн. тому
Розділ 14: Кажи «Прощавай»
92 дн. тому
Розділ 15: Перший шлях
92 дн. тому
Розділ 16: Перехід
92 дн. тому
Розділ 17: Землі Мертвих
92 дн. тому
Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2
92 дн. тому
Розділ 19: Землі Мертвих. Частина 3
92 дн. тому
Розділ 20: Землі Мертвих. Частина 4
92 дн. тому
Розділ 21: Іграшка
92 дн. тому
Розділ 22: Втекти від долі
92 дн. тому
Розділ 23: Йосфрінд
92 дн. тому
Розділ 24: Інший шлях
92 дн. тому
Розділ 25: Легенда про Мисливця
92 дн. тому
Розділ 26: ***
92 дн. тому
Розділ 27: Мисливці
92 дн. тому
Розділ 28: Брасірін
92 дн. тому
Розділ 29: Шлях хвилями
92 дн. тому
Розділ 30: Тейгейт
92 дн. тому
Розділ 31: Випробування
92 дн. тому
Епілог
92 дн. тому

З хатини ворожки Хельмунд вийшов за годину. Плечі опустилися, він ледве переставляв ноги. Слова Ефрікс знову й знову лунали в його голові:

— Дитини не існує. Її не бачать карти.

Мисливець навіть не знав, що й думати. Якщо людину не бачать карти вона або мертва, або боги нею знехтували. Ворожка каже, що на її пам'яті порожня карта випадала лише раз, коли вона робила розклад, у майбутнє загиблої людини. Але ж його дитина була жива і здорова. Невже боги відвернулись від дочки?

Вранці Фріда дивно дивилася на чоловіка. Мисливець няньчився з дитиною, допомагав по хаті. Все б нічого, але жінка ловила його погляди, кинуті на дочку. Так дивляться на щось страшне, відразливе. Фріда не вирізнялася витримкою, тому вже за півгодини таких поглядів заговорила:

— Хельмунде, що відбувається?

— Ти про що?

— Що не так з нашою донькою? Чому ти так дивно на неї дивишся?

— Я намагаюся звикнути до думки, що в мене народився не спадкоємець, — Хельмунд знизав плечима. Йому не хотілося дурити дружину, але й правду сказати він не міг.

Фріда опустила очі, звинувачуючи себе в тому, що не змогла виправдати очікувань коханого чоловіка:

—  Через рік ми знову можемо спробувати…

Вона не знала, що менше ніж через рік Хельмунда не стане. Він піде полювати на оуксюків, які погризуть два будинки біля лісу.

До цього випадку істоти вважатимуться нейтральними. Такими, хто не нападає на людей першими. Повільні оуксюки, харчуються деревом, а не м'ясом. Але, збираючись у зграї, можуть протистояти багатьом більш швидким і небезпечнішим істотам. Трьох мисливців, виділених старійшиною на усунення шкідників, не вистачить. Виживе лише один, він втече одразу після того, як оуксюки нападуть першими. Але й утікач проживе недовго —  один із оуксюків, мабуть, найшвидший, прокусить чоловікові вену на нозі. Кров закипить від отрути, і мисливець у жахливих муках помре через тиждень уже в селі.

Але тоді вони про це ще не підозрювали.

Хельмунд обійняв дружину за плечі і незграбно чмокнув у губи:

—  Звісно, спробуємо. Я нікуди від тебе не подінусь.

Але доля мала інші плани.

 

 ***

 

Смерть головного мисливця змінила набагато більше, ніж здавалося з першого погляду. Група мисливців втратила свого лідера і розпочалися довгі та нудні змагання. Ніхто не ходив у ліс, не приносив їжу, чоловіки билися один з одним. Овочі, зібрані з городів та полів, закінчувалися. Це був час голоду для села Гудрас.

   Мешканці селища зверталися до старійшини, але той розводив руками:

—  Такі звичаї. Завжди так було. І якщо ми не хочемо розсердити богів, терпіть.

Настали лихоліття і для сім'ї Хельмунда. Фріді довелося залишати маленьку дочку вдома саму. Вдова йшла майже на весь день. Вона і ще десяток жінок збиралися в хаті старійшини і плели нитки з вовни, що приносили мисливці; займалися обробкою шкур і шили одяг. Це була важка і виснажлива праця. Але той срібний шурль, що отримувала жінка за два тижні роботи, годував її дочку і саму Фріду.

Малеча, що ще не отримала свого імені, розважала себе сама. Тільки в обід мати прибігала додому, щоб нагодувати доньку і знову поверталася до роботи. Декілька разів дружина Хельмунда просила Орцеда дозволити їй забирати шкури додому та обробляти їх там. Але старійшина був непохитний, а потім, у черговий раз після підняття цієї теми натякнув на те, що багато хто хотів би отримувати такі гроші, як вона.

Малій було всього три роки, коли вона познайомилася зі своїм першим другом. Він був трохи вищий за неї і трохи старший. Хлопцем виявився син коваля. Як і в усіх дітей до семи років, він не мав імені.

Ім'я дарували на ритуалі, що проводився у перший весняний зорепад. Цей день символізував початок нового життя. А ще казали, що ворожки та жерці богині Селіс, саме з зірок збирали імена та нагороджували ними дітей. Дитина, що отримала ім'я, вважалася дорослою і здатною приймати рішення. Вона вже сама обирала якою справою займеться у житті і ким стане у майбутньому. Чи піде вибраним шляхом, чи обере свій. Боги закріплювали рішення на зірках, і ніхто не міг оскаржити сказане на ритуалі ухвалення імені.

Ворожкою, що дарувала їм’я у Гудрасі, була Ефрікс. Жінка дуже нервувала, чекаючи на рік дорослішання дочки Хельмунда. Вона пам'ятала про те ворожіння, ніби воно було вчора. У страшних снах вона бачила ту порожню карту на кровавому відбитку. Раз у раз прокидаючись від цього сну, Ефрікс обіцяла собі і Гаю, що спробує змінити долю дівчинки, знайшовши їй ім'я, що поверне дитині прихильність богів. Невтямки ще було жінці, що воно вже обрано, залишилося тільки його вимовити. Але до потрібного весняного зорепаду було дуже багато часу.

Дівчисько після знайомства з другом часто заглядала в будинок до коваля Тейна. Діти багато часу проводили разом: крали яблука з чужих садів, бігали купатися в дрібній річечці, що несла свої води через село Гудрас і, звичайно ж, сперечалися, сварилися і мутузили один одного в придорожній пилюці. Це було те щасливе дитинство, яке вона збереже у своєму серці на все життя.

В один із звичайнісіньких осінніх днів, коли дівчинка з каштановим волоссям зайшла у двір і чекала свого друга, доля подарувала їй мрію. Коваль випередив сина і зустрів гостю першим:

— Привіт, квіточко, — усмішка потонула в чорній бороді. —  Не хочеш сьогодні пропустити купання та залишитись у нас? Я хочу вас двох дечому навчити. Ці навички передав мені батько, тепер моя черга. Синку, іди-но сюди!

Хлопчик висунув ніс з-за дверей і повільно вийшов надвір. У руках Тейн тримав щось дерев'яне. Дочка Фріди з цікавістю вивчала дивні, але такі знайомі їй предмети.

Тейн усміхнувся і сів перед дітьми навпочіпки:

—  Я хочу передати вам свої знання. Не дивись так на мене, квіточко, я не ковадло вам подарувати хочу і не молот. А це, —  він простяг по предмету кожній дитині. Хлопчик, не роздумуючи, схопився лівою рукою за дерев'яну ручку вирізаного з червоного дуба меча. Дочка Фріди довго свердлила поглядом коваля, потім подарунок, і, нарешті, вимовила:

— Це ж зброя, так? Схожа була у мого батька, — маленька долоня обхопила дерев'яний ефес. Дівчинка спробувала пальчиком тупе вістря. — Він чудовий. Ти навчиш мене ним користуватися?

Тейн ствердно кивнув, відчуваючи, що не схибив у виборі подарунка. Хоча знав, що в хаті Хельмунда були тільки списи і невеликі метальні ножі. А у фіалкових очах уже спалахнуло полум'я інтересу.

 

 ***

 

Сьома весна для дочки Хельмунда та Фріди настала надто швидко. Дівчинка все ще відчувала себе неготовою до прийняття одного з найважливіших рішень у її житті. Після отримання імені вона має обрати ким хоче стати. Та вона не знала напевно… Їй треба визначитися наперед? Чи зірки самі покажуть її майбутнє, а ворожка його їй скаже?

Задумавшись, вона пропустила випад і дерев'яний меч був вибитий із дівочої руки.

— Ну ти чого? —  хлопчик почухав потилицю. — Не спи, я ж намагаюся відпрацювати той прийом, що батько показував!

— Ти його вже тиждень відпрацьовуєш. Скільки можна? Час вже прийняти мій виклик на дуель. А відпрацьовувати прийоми можеш і на дереві.

— Потім якось, — він відкинув меч убік і сів на молоду траву. Підняв очі на подругу і поцікавився: — Ти вже знаєш, ким хочеш стати?

Дівча не чекала такого питання і не відразу змогла що сказати:

— Мама хоче, щоб я була як вона: пряла, ткала, шила. Але ж це так нудно. Ти тільки уяви! Кожен день одне й теж саме! День у день! Щороку —  все життя. Або займатися господарством. Мити, прати та готувати. Мені це й зараз не до вподоби.

—  Зате у тебе завжди буде робота. Поки будуть мисливці —  будуть матеріали. Мені так батько каже. Адже він у них скуповує безліч необхідних йому речей. Ти знала, що пазурі і зуби деяких тварин можна переплавити, як метал. Уявляєш, меч із заліза, а не з дерева. 

— Мама щось говорила про пазурі та ікла гриднів.

— Їх роздобути не так уже й важко. Батько каже, що навіть руда трапляється рідше, ніж ці тварюки. Тому зброєю з гриднів нікого не здивуєш. Батько мені якось розповідав, що існують такі тварюки, у яких кістки зі справжнього металу, або чогось дуже схожего на нього. Шкіра у них не поступається за міцністю кращим обладункам. — Він мрійливо закотив блакитні, мов ясне небо, очі. —  От хоч би побачити таке диво.

Дівчина посміхнулася, дивлячись на друга, що замріявся. І потішилась, що він забув про своє запитання. Бо відповіді в неї не було.

 

        ***

 

Коли червоне світило повільно скочувалося в бік моря, яке було на межі королівства Айворія та провінції Фарлонд, дітей років семи зібрали їхні батьки і повели до початку річки —  до будинку ворожки. Ефрікс готувалася до ритуалу кілька тижнів. Заздалегідь перевірила чи вистачить у неї уламків зоряного каменю на всіх дітей —  цього року їх мало бути трохи більше десяти. Плідний рік для такого старого села майже на межі королівства Айворія. Вона зібрала необхідні для відвару та пахощів трави; не знайшла кілька видів моху, але потім спромоглася підібрати заміну. Декілька днів порівнювала чи схожий запах спалених трав з тими, що вона палила у попередні роки. Коли все було готове, ворожка нарешті заспокоїлася і проспала три доби.

Світило пішло на заслужений спокій, небо потемніло, набувши темно-фіолетового забарвлення. Такого ж кольору були очі дівчинки, що прийшла разом із матір'ю на ритуал отримання імені. Вона підняла погляд на небеса і затамувала подих. Дівчинці здавалося, що хтось узяв шило і проколупав у небі безліч дірочок, через які пробивалося яскраве біле світло. Воно струмувало униз, зливаючись у потік, і падало на землю.

Ворожка стояла біля невеликого озера. І крокнула у воду, коли побачила дітей. Зайшла по коліна у воду і завмерла, чекаючи. Діти тулилися до батьків, їм було страшно. Дерева темними плямами погойдувалися за їхніми спинами. Фріда взяла дочку за плечі.

— Я сподіваюся, ти побачиш сьогодні свою долю, люба. Колись і я тут стояла і чекала поки настане моя черга. Не бійся, боги вже приготували тобі справу.

Дівчинка глянула на матір і кивнула у відповідь.

— Не переймайся, мамо. Я ще не знаю свого імені, але знаю, чого хочу. Я вже обрала собі долю.

Фріда недовірливо подивилася на дочку, до цього ніхто не обирав власний шлях, всі приймали той, що пропонували їм боги. 

Жінка підштовхнула дочку у бік Ефрікс, але син коваля її випередив. Він швидко подолав відстань до води та зупинився перед жрицею сьогоднішньої ночі.

Ворожка дала йому в одну руку склянку з каламутною рідиною і підпалила трави, тримаючи їх над головою дитини. У другу його руку жінка вклала сріблястий камінь із гострими краями, він був відполірований самими богами. Як тільки дитина відчув запах невідомих йому трав небо почало рухатися. Сотні і тисячі зірок наввипередки падали по небосхилу, залишаючи за собою вогняні сліди, вимальовуючи картину долі.

— Випий відвар і подивися на своє відображення. Що ти бачиш?

Він підкорився і знайшов на камені себе:

—  Я бачу дорослого чоловіка з молотом у руці. Він кує меч.

—  Боги пропонують тобі таку саму долю, що й у твого батька. Ти хочеш бути ковалем?

Хлопчик ствердно кивнув. Ефрікс забрала камінь і тепер сама подивилася в нього. Задоволено хмикнула і кинула його у воду:

— Бути тобі помічником і заміною свого батька, Рейнере. Доля буде прихильною до тебе і дозволить займатися улюбленою справою. Хай благословлять твоє рішення зірки, Рейнер син Тейна та Нії.

Хлопчик, який отримав ім'я, повернувся до батьків. Батько міцно обійняв свою дитину і спадкоємця, а мати поцілувала в маківку і, відвернувшись від сусідів, втерла сльози.

Підійшла черга дівчинки з фіолетовими очима. Стоячи поряд з матір'ю вона не відчувала хвилювання і занепокоєння, але варто було зробити крок до ворожки, як емоції накрили її як хвилі легендарного океану: збили з дороги і потягли на дно.

Дівчинка зустрілася поглядом з Ефрікс. Їй здалося, що ворожка і сама нервує. Але що могла розуміти семирічна дитина? 

Холодний нічний вітер ударив у груди, наче хотів зупинити. Але вона не здалася, роблячи крок за кроком, підійшла до жінки і простягла руки. В одну тицьнула посудина з гладкими округлими боками.

«Яке знайоме відчуття», — пролетіла думка у дівчинки.

В іншу ліг теплий камінь. Один необережний рух, і гострі рвані краї могли розпороти шкіру. Не чекаючи питань від Ефрікс, дівчинка випила гірку і тягучу рідину, яка вогнем обпалила нутрощі, втягла носом запах, що йшов від підпаленої трави і підняла погляд на ворожку:

—  Я хочу стати мисливцем.

Дорослі зашепотіли.

— Ти навіть не глянула на свою зірку, — невпевнено промовила жінка.

—  Я знаю, що там побачу. Але я хочу бути мисливцем, Ефрікс.

—  Це твоє рішення. Хай так і буде, —  у горлі ворожки пересохло, на її пам'яті мисливцями ставали лише чоловіки. Але вона не могла відмовити. Таке було правило обряду. —  Сподіваюся, що боги приймуть його та благословлять. Відтепер ти вважатимешся претендентом у групу мисливців, Ліліїт дочка Хельмунда та Фріди.

Дівчинка завмерла, прислухаючись до свого імені. Ліліїт. Усередині щось здригнулося, а перед очима попливло небо з зірками, що падали наввипередки.

— Ліліїт, — шепотів їй вітер. — Ти пам'ятаєш, що ти зробила, Ліліїт?