Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Анна Мінаєва
Покарання життям

Зміст книги: 32 розділів

Спочатку:
Розділ 1: Карта долі
176 дн. тому
Розділ 2: Про що говорять зірки
176 дн. тому
Розділ 3: Доля робить вибір
176 дн. тому
Розділ 4: Перша зброя
151 дн. тому
Розділ 5: Щасти на полюванні!
151 дн. тому
Розділ 6: І хто з вас здобич?
151 дн. тому
Розділ 7: Доля мисливця
151 дн. тому
Розділ 8: Випадок Еннеліона
151 дн. тому
Розділ 9: Ніч вогню
151 дн. тому
Розділ 10: Час настав
151 дн. тому
Розділ 11: ***
151 дн. тому
Розділ 12: Полювання почалося
151 дн. тому
Розділ 13: Копитний ярмарок
151 дн. тому
Розділ 14: Кажи «Прощавай»
151 дн. тому
Розділ 15: Перший шлях
151 дн. тому
Розділ 16: Перехід
151 дн. тому
Розділ 17: Землі Мертвих
151 дн. тому
Розділ 18: Землі Мертвих. Частина 2
151 дн. тому
Розділ 19: Землі Мертвих. Частина 3
151 дн. тому
Розділ 20: Землі Мертвих. Частина 4
151 дн. тому
Розділ 21: Іграшка
151 дн. тому
Розділ 22: Втекти від долі
151 дн. тому
Розділ 23: Йосфрінд
151 дн. тому
Розділ 24: Інший шлях
151 дн. тому
Розділ 25: Легенда про Мисливця
151 дн. тому
Розділ 26: ***
151 дн. тому
Розділ 27: Мисливці
151 дн. тому
Розділ 28: Брасірін
151 дн. тому
Розділ 29: Шлях хвилями
151 дн. тому
Розділ 30: Тейгейт
151 дн. тому
Розділ 31: Випробування
151 дн. тому
Епілог
151 дн. тому

 

Вона кричала. Кричала від образи, від злості та болю. Легені розривало на частини, обпалювало вогнем. А вона кричала і не могла зупинитись.

— У тебе така голосиста дочка, Фрідо. — Жінка у віці передала новонароджену дівчинку матері.

Бережно узявши скруток із ковдр, у яких ховався її маленький скарб, мати посміхнулася. Через багато років їй вдалося виносити та народити здорову дитину. Хельмунд, звісно, буде незадоволений. Він хотів сина. Спадкоємця. Того, кому можна буде передати будинок, землю та спис. Але мала так голосно заливалася криком, що Фріда зовсім забула про чоловіка.

Галія, яка приймала пологи, вийшла з хати, тихо зачинивши за собою двері. Зупинилася на ганку, прикрила очі і прислухалася до шуму літнього вітру. Він ніс тепло з півдня та перешіптування лугових трав. Ідилію порушили важкі кроки. І як він здобич не лякає? Жінка повернулася до Хельмунда.

— Світлих днів, теплих зірок, —  привітався мисливець.

— Тихих ночей, попутних вітрів, — відповіла Галія, думаючи, як повідомити йому новину про те, що всі надії на спадкоємця були марні.

— Як почувається Фріда?

—  Вона щаслива, —  посміхнулася повитуха. — Все добре. Тільки…

—  Тільки? —  у чорних очах спливло щось недобре. Жінка відчула себе здобиччю, яку вистежив хижак.

— Тільки я хотіла привітати тебе з народженням доньки.

Здавалося, що світ потемнів перед його очима. Донька? Дівчинка? Як так? Він тричі ходив до старої ворожки, і та тричі підтверджувала —  син.

Хельмунд затримав подих, щоб не закричати від розчарування. Це була б негідна поведінка для чоловіка, мисливця.

— Ти нічого не переплутала?

—  Що там можна переплутати? — Галія відвела погляд від сусіда. —  Дівчинка. Зовсім маленька із чистим дзвінким голосом, наче весняний струмок.

— Дякую за допомогу. Наступна здобич дістанеться тобі. А тепер йди додому, я хочу побути зі своєю родиною.

Тяжко ступаючи, Хельмунд піднявся на ганок будинку, який збудував своїми руками. Відчинив двері і завмер на порозі, збираючись із думками. Чоловік чув тихий спів дружини та схлипи своєї дитини. Дочки.

Прошмигнувши повз сусіда, Галія поспішила забратися додому. Головний мисливець був обдарований надто запальним характером і цілком міг звинуватити жінку в тому, що вона навмисне дістала з його дружини не сина, а дочку. Але така думка навіть не з’явилася у батька. Хельмунд вирішив все ж таки ще раз сходити до ворожки, нехай пояснить, що це все означає. А зараз він хотів лише одного —  побачити свою родину.

Фріда лежала на вузькій дерев'яній лежанці і погойдувала на руках скруток. З купи пелюшок виглядало кругле почервоніле личко з кирпатим носиком. Дитина спала, іноді тяжко зітхала, ніби здогадувалася, які перепони чекають її у житті.

— Я можу подивитись? — Чоловік зупинився у дверях невеликої кімнати.

Намагаючись не збитися з наспівуємої мелодії, жінка підняла на нього темні очі і кивнула, підзиваючи чоловіка. Тяжкий крок відразу змінився на легку ходу. Мисливець, здавалося, знову підкрадався до здобичі, заносячи спис для смертельного удару.

Малятко, ніби відчувши наближення, розкрила очі і надто осмисленим поглядом дивилася на батька.

— Фрідо, — прошепотів чоловік, забувши, що хотів сказати.

— Правда ж, вона красуня? — Усміхнулася жінка, продовжуючи гойдати дочку.

Він кивнув. І нехай дитина зараз не сильно була схожа на прекрасне створення, в душі батька ворухнула пухнастим хвостом ніжність.

—  Правда.

 

 ***

 

Непроглядна темрява з'їла весь світ. Ніч впала своїм важким тілом, приховавши все від погляду богів.

Скрипнули двері, на порозі хтось був. 

Почулися кроки, потім щось зашаріло, затріщало, і полум'я, що зайнялося на узголів'ї спеціального держака, висвітлило худе видовжене обличчя. Очі чоловіка кілька хвилин звикали до світла, яке розганяло щільну, мов змерзлий сніг темряву. Піднявши смолоскип над головою, Хельмунд зробив кілька кроків до тину, який огороджував територію його родини. Чоловік завмер і прислухався —  у хаті захникала дитина. Він зачаївся, слухаючи, як б’ється його серце. Якщо Фріда помітить його відсутність —  бути біді. Але жінка підхопила доньку і відійшла від вікна, щоб погодувати її, і не помітила цятку світла на задньому дворі.

Ноги мисливця тонули у високій жовтій траві, що звалася ратінія. Її посіяла Фріда. Вважалося, що місця, де росте ратінія захищені богами, приносять вдачу та захищають від бід. Хельмунд відмахувався від забобонів, але дозволив дружині посіяти рослину тільки тому, що ратінію ще використовували для відвару від головного болю, який мучив чоловіка. Мучив вже майже п'ять років. Після одного випадку.

Він і ще чотири мисливці набрели на гриднів. Разл не встиг навіть занести списа, а роздвоєний хвіст зніс йому голову. На щастя мисливців, гриднів було всього двоє. Одна з тварин —  дитинча. З поганих новин: дорослий гридень був самкою. Вона гарчала, сіре довге тіло було напружене, хвіст метався з боку у бік. З довгих гострих зубів капала слина. Бестія захищала своє поріддя. Хельмунд знав, що отрути для уповільнення у них не вистачить, а в чесному бою убити спритну тварюку навряд чи вдасться.

Головний мисливець не встиг дати клич до відступу. Вона напала.

Один із мисливців сподівався на легку здобич і хорошу нагороду, заніс спис для удару. Шкіра гридня складалася з безлічі дрібних, але дуже міцних сірих лусочок. Якщо не сильно пошкодити, то можна пошити міцний одяг для таких, як він —  для мисливців. А зуби та пазурі з радістю купить коваль Тейн. Він міг переплавити їх та скувати добротні площики для мисливських копій чи навіть меч. Про це мріяв кожен мисливець села, але ні в кого не вистачило б грошей чи матеріалів для бажаної зброї.

Хельмунд крикнув, але не почув свого голосу.

Один із чоловіків кинув просочений отрутою ніж у монстра. Але вістря не пробило захист. А тільки розлютило бестію. Вона зігнулася і стрибнула на кривдника. Гострі зуби, брязнувши, перекусили шию. 

Залишилось троє. 

Заляпана кров'ю морда обернулася до мисливців. Широкі ніздрі затремтіли, втягуючи запах чужинців. Вузькі, близько посаджені очі знайшли нову жертву. Хельмунд відчув, як смерть по-дружньому стиснула його плече. Вчепившись у держак, мисливець направив свого списа на гридня. Треба було тікати!

—  Час показати їй, хто тут здобич—  усміхнувся один із тих, хто поки що дихав.

Мисливці розуміли, що в них залишився лише один шлях, і вступили у бій. Хельмунд кинувся на самку, виставивши перед собою списа. Тварюка загарчала і відкинула його зі свого шляху хвостом. Вістря на кінчику пройшло по чоловічому обличчі, роздираючи шкіру до м'яса.

Тоді він добре вдарився головою об камінь і знепритомнів. Він вижив. Решта —  ні. Самка не стала чіпати його. Мисливець і сам не знав, чому Доля відвела від нього лихо. Мабуть, вона мала на нього свої плани.

Про той випадок зараз нагадував лише шрам, що тягнувся через усю ліву половину обличчя, та головний біль. Раніше відвари з ратінії знімали біль повністю, а тепер лише трохи притуплювали. Тому й почав ходити мисливець до лісової ворожки. Тієї, кого звали Ефрікс. Жінка готувала відвари з невідомих йому трав та ягід, які допомагали відігнати неприємний стискаючий головний біль. А також могла передбачити погоду і зробити амулет, який приносить вдачу, що було дуже корисним для мисливців. Хельмунд не знав, чи допомагає йому краплеподібний кулон на нитці, але відмовлятися від подарунка не став. Зараз же він йшов до ворожки не як друг, а як невдоволена й обдурена людина. Саме Ефрікс тричі за вагітність Фріди пообіцяла мисливцеві спадкоємця. Того, що боротиметься та захищатиме; вбиватиме та здобуватиме. А народилася дівчинка. Навіщо ворожка його обдурила?

Будинок Ефрікс був захований за стіною густого лісу і стояв біля витоку річки, що протікала через село і бігла блакитною змією на захід. У вікнах стояла темрява, Ефрікс вже спала. Але мисливця це не збентежило. Він прийшов майже в серце Гаю без зброї і не піде, не отримавши відповіді.

Тяжкий кулак опустився на дерев'яні двері тричі. Почулося ворушіння, спалахнула свічка і двері відчинилися. На порозі стояла жінка у віці з довгим, майже до п'ят, білим волоссям. Сонний погляд невдоволено обмацав обличчя гостя, зупинившись на шрамі:

— Чого тобі?

— Світлих днів, теплих зірок, — сказав Хельмунд, нахиляючи голову.

—  Тихих ночей, попутних вітрів, —  пробурчала ворожка у відповідь, пропускаючи мисливця до хати.

У напівпорожній кімнаті на столі горіла свічка. Під стелею сушилися трави. З широкої лави звисала тепла ковдра, в яку, мабуть, куталася стара.

— Випадок на твою голову. Якого ляда так пізно? — Ефрікс присіла на один із стільців біля столу.

— Сьогодні Фріда народила мені дитину.

—  Вітаю. В чому проблема? Він хворий?

— Ні, дитина здорова. Проблема в тому, що дитина —  дівчинка.

Хельмунд міг заприсягтися, що обличчя ворожки зблідло. Її пророцтво вперше виявилося хибним.

— Я, справді, бачила хлопчика, — вона занервувала.

— Тоді чому Фріда зараз годує дівчисько?!

—  Я можу розкласти карти на твою дитину та спитати, —  запропонувала жінка.

Мисливець кивнув і мовчки опустився на другий стілець. Він спостерігав, як Ефрікс нишпорить по кімнаті, дістаючи все необхідне для ритуалу. Колода пошарпаних карт з берести лягла поруч із великим ритуальним ножем. Жінка розрізала долоню і залишила відбиток на стільниці, потім узяла в цілу руку карти та розсипала по столу. На червоний відбиток долоні лягло п'ять із п'ятдесяти. Затиснувши поранену руку в кулак, Ефрікс перевернула першу з карт і заговорила:

— Вісник змін говорить про те, що перші мої прогнози були вірними. Але щось завадило їм реалізуватися. Ти мав отримати спадкоємця.

—  Що каже друга карта? — Хельмунд підпригнув на стільці, як нетерплячий хлопчисько.

Зморщені старістю пальці перевернули другий шматок берести. На них дивилася гарна висока жінка в білому одязі.

—  Богиня долі. Невже самі боги втрутилися у вагітність Фріди?

Третя карта показала ніж із краплями крові.

— Смерть, тільки не бачу чия.

Четверта карта зображала невеликий будиночок та людину.

— Ти даремно засмучуєшся, мисливець, буде в тебе спадкоємець. Ця карта говорить про те, що твій спис і твій будинок перейдуть у спадок.

П'ята карта виявилася порожньою.

— Що це означає? — Хельмунд подивився на ворожку, порожня карта випала йому вперше з моменту, як вона почала заглядати у майбутнє головного мисливця.

—  Людини, на яку розкладено карти — не існує.