- Добре там час провела? - запитав аби відвернути її від похмурих думок. Повернути ту посмішку, яка змушувала його серце заходиться від щастя.

- Дуже добре. - відповіла знехотя, але погляд на хлопця підняла. Посміхнулася слабо, а потім і зовсім в спальню пішла, побажавши всім на доброї ночі.

Настрій пропав. Хотілося просто лягти і заснути, і щоб завтра їх обох будинку вже не було. Чоловіка - тому що навіть після такої кількості часу він не міг повести себе нормально і потерпіти кілька хвилин, хоча б для того, щоб не принижувати її перед Стасом. А Стаса, тому що поруч з ним вона відчувала себе незатишно. Вона то злилася на нього, то сміятися хотіла, коли він раптово сам сміявся. Заразливо і тепло. Грав він так? Зрозуміти було складно, але її більше лякала власна реакція. Ніяк не могла повірити, що дійсно тіло і головне мозок реагують на його близьку присутність, посилаючи по кровоносних судинах порції адреналіну. Вона заплуталася. Можливо, якби Вітя приділяв їй більше часу, демонстрував хоча б мізерними вчинками свої почуття, її організм б не реагував так на Стаса. Ймовірно, це просто брак уваги.

Через якийсь час двері в спальню відкрилися, впускаючи світло з коридору, і Настя помітила порядком напідпитку чоловіка, що знімає на ходу піджак і прямує в бік ліжка.

- Кохана, ти спиш? - запитав і ліг поруч з нею, стягуючи з себе штани. Настя не відповіла. - Ейййй, Настяяяя ... - протягнув він, схилившись до її обличчя. - Я скучив, кохана! - дівчину обдало п'яним диханням, і саме це послужило спусковим механізмом.

- Ти знущаєшся? - різко сівши на ліжку, вона втупила в чоловіка сердитий погляд.

- Не зрозумів…

- Ти приїжджаєш через два тижні після нашої останньої зустрічі, і навіть не можеш дочекатися, поки я спущуся до вечері, а зараз приходиш і заявляєш, що скучив!

- Ти образилася? Настя, ти що дитина? - спершись однією рукою на ліжко, чоловік присів, вдивляючись в темряві в обличчя дружини.

- При чому тут дитина? Ти перед чужою людиною просто показав наскільки сильно тобі на мене плювати.

- Так з чого ти взяла, що мені плювати? - нервово пересмикнув плечима Віктор.

- А хіба ні? Ти ж не хотів, щоб я в ЛА приїжджала. Майже не дзвонив. В чому справа? У тебе хтось з'явився? Так скажи мені про це в обличчя!

- Що за нісенітниці ти несеш? - чоловік, здається, миттєво протверезів. - Я пояснив тобі чому не хотів, щоб ти приїжджала. Тому що я майже весь час працював. Тобі б там було нудно. А так ти провела час з батьком і подружками своїми в Нью-Йорку. У вільні дні я приїжджав до тебе. Я ж про тебе дбаю в першу чергу. Так про таке життя будь-яка баба мріє! Гуляй не хочу, і чоловік біля себе, як собаку не тримає!

- А я не будь-яка баба! - психанула Настя. - Я поруч хочу бути з чоловіком, який мене любить, і якого я люблю! І якщо ти цього не розумієш, то схоже наші відносини котяться туди, звідки вже немає шляху назад. - встала з ліжка і схопивши свою подушку вийшла з кімнати, грюкнувши дверима. Ночувати пішла в другу гостьову спальню, а через деякий час почула, як двері знову відкривається. Навіть не повернулася, коли ліжко прогнулося і на її стегно лягла рука чоловіка. Бачити його не було ніякого бажання.

- Ну, пробач мені, кохана, - сказав обережно на вухо, впевнений, що дружина все-одно не спить. - Я занадто багато часу присвячую роботі. Це не означає, що я тебе не люблю, просто домігшись того, про що давно мріяв, я забув про найголовніше - про людину, яка весь час була поруч. Про тебе. Я виправлюся, Настя. Обіцяю! - дівчина мовчала, втупившись порожнім поглядом в темряву. Скільки ще таких обіцянок буде? Як довго потрібно чекати, щоб чоловік згадав, що вона не річ? - Повір мені, кохана! - прозвучало у самого вуха, але на цей раз його прохання не принесли миттєвого успіху. Може, Вітя і правда запрацювався. Недарма кажуть, що бути заміжньою за творчою людиною коштує величезних зусиль. Миритися з перепадами настрою, частою відсутністю. З цим вона давно звикла. Але відверте нехтування нею останнім часом ніяк не додавало дівчині впевненості в тому, що чоловік її все ще любить.

- Подивимося, - все, що змогла беземоційно відповісти дівчина. Сьогодні Віктор навіть не поліз до неї з приставаннями. Хоча зазвичай цим і закінчувалися всі сварки. Він просто заснув поруч із нею.

Вранці Стас, проходячи повз гостьову кімнату, помітив крізь незачинені двері сплячу сімейну пару. Віктор спав, розвернувшись спиною до дружини, а її рука знаходилася на його плечі. Хлопець викликав таксі і поїхав, не чекаючи, поки прокинеться Віктор. А головне Настя. Саме її він зараз хотів бачити найменше.

Влетів до квартири, з ноги валізу в кут штовхнув, і шафу від люті мало не розгромив прямо в коридорі. Матюкав її, лаявся. Кісточки пальців збив відбиваючи грушу в спортивному залі, куди попрямував через десять хвилин. Треба було зігнати все те, що пожирало зсередини. Та він з розуму по ній сходив. У нього руки тремтіли від бажання підносити її до небес і світ до ніг покласти, а вона лягає під того, хто навіть спить, розвернувшись до неї спиною. При цьому Стас не сліпий. Бачив, що він їй небайдужий, хоч дівчина і намагалася зобразити протилежне. Як вона дивилася на нього в спальні. Його струмом вдарило так, що перед очима потемніло, коли рука Насті йому на груди лягла. Та й її теж. Відскочила, як від чумного, тому що теж відчула це. А потім ноги пішла перед Свіридовим розсовувати. І це при тому, що Стас спав через дві кімнати від них. Спортзал не допоміг. Його трясло, всередині все вивертало, як тільки їх разом уявляв. Прийняв душ і пішов пити в перший-ліпший бар. Не допоміг спорт - доб'є алкоголем. Цей завжди допомагає. Ненадовго. Ілюзорно. Але допомагає.

Через півгодини, коли перша пляшка текіли була випита, а поруч вже сиділи дві дівчини, імена яких Стас не згадав би, навіть якби йому заплатили, в кишені його джинс завібрував смартфон. Ромич. Задоволена усмішка розтягла губи. Ось його він був радий бачити завжди.

- Здарова, що робиш? - запитав друг, а за сумісництвом і гітарист в його команді, коли хлопець прийняв виклик.

- А ти як думаєш? Радію життю, - Стас притягнув до себе блондинку, яка сиділа праворуч, і смачно поцілував в губи.

- І без мене? - обурився Рома. - диктуй адресу давай, зараз буду.

З Ромою Стас з першої зустрічі знайшов спільну мову. Вони познайомилися на першій парі в універі. Ромич запізнився, і ввалився в аудиторію, захеканий, наче кілометровку пробіг. Препод тоді не повірив недбайливому студенту, що той нібито автобус виштовхував з ями, а Стас візьми і підтримай його. Крикнув з останньої парти:

- Так це навпроти ЦУМу було? Біла маршрутка?

Ромка спочатку з секунду гальмував, а потім радісно закивав головою.

- Так я бачив, коли повз проїжджав на пари, - продовжив Стас, звернувши на себе голови одногрупників та викладача Євгена Леонідовича. - Там, напевно, весь автобус штовхав її. Яма, пиздець, глибока була, я реально думав, не витягнуть.

- Вииитягли! - махнув тоді Ромка, ніби і сам повірив у щойно вигадану історію.

Препод повірив чи ні, так і не дізналися, але студента впустив. Ромич завалився поруч зі Стасом, скидаючи рюкзак на парту, і вдячно потиснув йому руку.

- Дякую, не хотілося б вилетіти з першої ж пари.

- З тебе штука, - байдуже знизав плечима Стас.

- Нїї, я тоді пішов, - хлопці розсміялися і з того часу не розлучалися.

Власне, вони удвох і почали влаштовувати виступи на концертах в універі. Обидва грали на гітарах, а Стас ще й співав. Через деякий час пробували себе на сценах в клубах, куди вдавалося пробитися. Завантажували відео в ютуб, навіть в міських парках народ розважали і, зібравши гроші в чохол від гітари, відправлялися гудіти.

Ромка став йому другом, братом, радником, всім тим, що так часто шукають в людині інші, але знаходять лише одиниці. Йому Стас довіряв, як собі. Та й Рома Стасу теж.

Ще через півпляшки алкоголю, знайоме світле обличчя в рудих крапочках вже посміхається, підходячи до компанії.

- Ну, здрастуйте, дівчата! - проспівав хлопець, натягуючи на обличчя спокусливу усмішку. - Роман.

- Даша.

- Юля, - так ось як їх звуть, подумав Стас. Хоча, все - одно не запам'ятає.

- Стас, і не соромно тобі таких красунь від мене ховати? - Рома потиснув руку другові, і завалився на стілець навпроти.

- Ні. Самому мало.

- Ми ще знайдемо. Правда, дівчатка? - дівчата закатили очі, і навіть вуста спробували надути ображено, тільки здається, ні Рому, ні Стаса це не збентежило. Офіціант приніс ще одну склянку. - Ну, за знайомство. - випили, поговорили п'ять хвилин, а потім дівчата вирушили танцювати. Ромка підсів ближче до Стасу і кивнув на танцмайданчик.

- Тобі яку?

- Та мені похрін. Обидві нормальні, - байдуже знизав плечима, Стас махом допив склянку.

Рома покосився на нього, і питальним поглядом обвів.

- У тебе все нормально, Багіра?

- Дуже добре. Не виспався просто.

- Ти ж у Свіридова ночував. Там, мені здається, лише дурень не виспиться. - Стас трохи склянку не розчавив, як тільки його прізвище почув.

- А ти надто розумний, я подивлюся.

- Тихо, не кип'ятися. Золоті простирадла не підійшли? - Рома саркастично скривив губи, потягнувшись за пляшкою.

- Швидше золота клітка.

- Слухай, мені поговорити з тобою треба, - Ромка кивнув і хлюпнув в стакан текілу.

- Ну давай. Сталося що? - Стас підкурив сигарету і уважно подивився на друга. Той стакан нервово в руці крутив. Потягнувся за пачкою сигарет і теж закурив.

- Так. Допомога твоя потрібна.

- У чому?

- Олька моя вляпалася. Потрібні гроші терміново. - Стас від подиву навіть склянку відставив. Оля - молодша сестра Ромича часто вплутувалася в історії, але поки все обходилося без матеріальної відповідальності. Судячи з того, як виглядав друг, дівчисько нарвалася на серйозні неприємності.

- Що цього разу?

- Машину намагалась викрасти, і зловили її. Потрібно заплатити адвокату, він витягнути обіцяв. Правда просить п'ять штук баксів.

Стас свиснув.

- Де ж ти такого адвоката знайшов?

- Так через знайомих. Сам в шоці. Сьогодні подзвонили вранці, розбудили, сказали, що вночі її пов'язали. З'їздив в мавпятник, вона там в сльозах вся. Плаче, каже - забери мене звідси, а у мене серце кров'ю обливається. Так дати по шиї хотілося, але і шкода ж заразу.

Стас важко зітхнув. Любила дівчинка добре затусити, навіть легкі наркотики вживала. Але викрадати машини - це вже перебір. Хоча і Рому зрозуміти можна. Олька взагалі на вигляд кульбаба. Невисока на зріст, мініатюрна, з довгим світлим волоссям. Янгол у плоті. Поки говорити не починає. У навколишніх вуха сохнуть.

- Чому мені відразу ​​не подзвонив?

- Так шукав через своїх. Тебе вплутувати не хотів. - Ромка по столу пальцями затарабанив, видаючи нервову напругу.

- Ти б один раз не врятував її дупу малолітню, може в інший вже б подумала, чи варто лізти туди, куди не можна. Відповідати за свої вчинки навчилася б.

- Та я знаю, Стас. Скільки разів собі кажу досить, і все - одно кожен раз коли їй потрібна допомога, не можу відмовити. - Рома з розмаху запальничкою по столу стукнув. У цей момент дівчата повернулися.

- Підіть погуляйте ще. - кинув їм Стас, коли ті збиралися сісти за столик. Дістав купюру і простягнув Даші, здається. - По коктейлю купіть собі. - а потім знову до Роми повернувся, не звертаючи уваги на обурений погляд Юлі, яку вже тягнула в бік подруга. - А як же тітка ваша? У неї ж бабки водяться. - припустив Стас, підшукуючи вихід. Не тому що не хотів давати грошей, а тому що такої суми в нього не було. Він все на поїздку витратив. Заробити поки мало що виходило. Ні, поступово гроші, звичайно, почали капати на рахунок, але частину він віддавав матері, ще частину дідові в село відправляв, самому майже нічого не залишалося.

- Так тітка в Норвегії. Туди поїхала, на мене будинок повісила. Доглядати. Якщо я у неї грошей попрошу, доведеться пояснювати причину, а вона потім Ольку в приватну школу якусь запре.

- Ну і відмінно. Розуму набереться.

- Ага зараз. - пирхнув друг, перекрикуючи музику. - Втече звідти, і шукай її потім по всій Україні. А так вона хоча б у мене під наглядом. - п'ятірнею в волосся вчепився, туша сигарету в попільничці. Шкода його. І Ольку шкода. Дурна вона ще. Маленька зовсім. - Так що, допоможеш?

- Допоможу, - хіба ж можна не допомогти? На те вони і друзі, щоб не тільки іржати і пити разом. - Тільки п'яти у мене немає. Пара штук знайдеться. Решту доведеться ще шукати. Ромич навіть посвітлів і друга по плечу кулаком вдарив.

- Дякую брате. Знайду інше. По знайомим пройдуся. Віддам, як тільки назбираю.

- Це якщо мала твоя знову нікуди ніс свій не засуне, - скептично підсмикнув Стас, притягаючи назад до себе стакан.

Не засуне. Я її як тільки витягну з тієї діри, на прив'язь посаджу.

- Ну ну. - посміхнувся хлопець. - Дивись, як би кусатися не почала.

- Не почне. - Ромич покосився на наручний годинник. - Так, зараз обдзвоню ще пару типів, а потім повернуся. - Без мене не йди, зрозумів?

- Вали давай, - несильно штовхнув друга в плече і пошукав поглядом дівчат, які крутилися біля бару. Блондинка чи брюнетка? Блондинка симпатична, висока, дупа нічого так. Та й брюнетка не гірше. Розмір третій точно, губи повні, м’які. На такі приємно буде зверху дивитися. Як їх звуть там? А похрін, влив в себе черговий стакан Стас. Нехай блондинка буде!