Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Ворожка королівського відбору

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Глава 1
739479 дн. тому
Глава 2
739479 дн. тому
Глава 3
739479 дн. тому
Глава 4
739479 дн. тому
Глава 5
739479 дн. тому
Глава 6
739479 дн. тому
Глава 7
739479 дн. тому
Глава 8
739479 дн. тому
Глава 9
739479 дн. тому
Глава 10
739479 дн. тому
Глава 11
739479 дн. тому
Глава 12
739479 дн. тому
Глава 13
739479 дн. тому
Глава 14
739479 дн. тому
Глава 15
739479 дн. тому
Глава 16
739479 дн. тому
Глава 17
739479 дн. тому
Глава 18
739479 дн. тому
Глава 19
739479 дн. тому
Глава 20
739479 дн. тому
Глава 21
739479 дн. тому
Глава 22
739479 дн. тому
Глава 23
739479 дн. тому
Глава 24
739479 дн. тому
Глава 25
739479 дн. тому
Глава 26
739479 дн. тому
Глава 27
739479 дн. тому
Глава 28
739479 дн. тому
Глава 29
739479 дн. тому
Глава 30
739479 дн. тому
Глава 31
739479 дн. тому
Глава 32
739479 дн. тому
Глава 33
739479 дн. тому
Глава 34
739479 дн. тому
Глава 35
739479 дн. тому
Глава 36
739479 дн. тому
Глава 37
739479 дн. тому
Глава 38
739479 дн. тому
Глава 39
739479 дн. тому
Глава 40
739479 дн. тому
Глава 41
739479 дн. тому
Глава 42
739479 дн. тому
Глава 43
739479 дн. тому
Глава 44
739479 дн. тому
Глава 45
739479 дн. тому
Глава 46
739479 дн. тому
Глава 47
739479 дн. тому
Глава 48
739479 дн. тому
Глава 49
739479 дн. тому
Епілог
739479 дн. тому

Таяна

Двері з тихим стукотом закрилися відразу, тільки-но я покинула кабінет короля.  І я тут же повільно перевела подих, щоб впоратися з гнівом, що рвався назовні.

Не вийшло.  Зовсім.

Сноб!  Дар мій йому не подобається!  Що з моїм даром не так-то?  Шарлатанство?!  Так проповідники і храми більше обманюють людей за гроші, ніж всі провидиці світу.

Мені було страшенно прикро мить тому вислуховувати ці насмішки з вуст короля.  І найгірше, що відповісти йому так, як просилося на язик, було б небезпечно для здоров'я і життя.  Тому довелося мовчки проковтнути обурення і несправедливу образу.

А я, між іншим, дипломований магістр першого ступеня... І взагалі!  Скромність для нього важлива?  Вгадати, хто піде першою?!  Добре!  Я доведу, що прорікання – теж магічний дар.

 – Терра Соулей, – пролунав зовсім поруч чоловічий голос.  Та так несподівано, що я не просто здригнулася, а підскочила на місці і ледь не вилаялася тими самими словами, що колись чула в порту.  Підозрюю, що ці стіни ще не чули нічого подібного з вуст юної тери.  – Її величність чекає вас в своїх покоях.

 – Так, – відповіла я, впоравшись з емоціями.  – Звісно.

Розібратися б ще куди йти.  Тут без карти не обійтися.  Де б її роздобути тільки?!  Навіть провидиця заблукала б в цих коридорах.  Здається, прийшла я з правого крила, а королева зустріла мене, з'явившись з лівого?  Цікаво її покої десь там же?

Я розгублено глянула в коридор, після на чоловіка.  Невисокий світловолосий слуга підбадьорливо посміхнувся і додав:

 – Я проведу вас.

 – Це буде дуже доречно.

В покоях королеви Торрії було досить тепло і шумно.

Фрейліни щебетали, обговорюючи наречених.  Мабуть, з дозволу самої королеви.  Або завдяки хвилинці вседозволеності через її відсутність в кімнаті.  Навряд вони наважилися висловити свою думку про майбутню дружину короля за власною ініціативою.

 – Терра Аберсвейт занадто юна для нашого короля, – зазначила пані середніх років з помітною сивиною у волоссі і п'яльцями в руках.  – І навряд чи вона готова подарувати нашому правителю сильного спадкоємця.

 – Вас послухати, то сильних спадкоємців здатні дарувати тільки тери в... віці.  – не погодилася з нею молода худорлява дівчина, виглядаючи у вікно.  – І... Чим похилішого, тим краще.  У такому випадку, ви б привели на світ справжнього силача, велетня.

 – Ви невитравні!  Боюся уявити, як ваші батьки вас виховували.  – влізла в розмову друга дама того самого «дітородного» віку поворушивши вугілля в каміні і кутаючись в пухову хустку.

 – Втіштеся тим, що вони намагалися!  – хмикнула молода фрейліна.  – І взагалі.  Нашому королеві швидше цікаве полювання на виплодків темряви, ніж наречені.  Чули, як він розправився з крижаним демоном в будинку вдови Шульц?  – з мрійливим придихом запитала дівчина.

У мене від цієї новини волосся заворушилося.  Демон.  Крижаний демон.  Чи може бути, що моє видіння було про його появу?  Чи це просто збіг?

 – Кхем!  – голосно відкашлялась я, привертаючи загальну увагу.  – Хорошої роботи.

І всі фрейліни вмить зігнулися над вишиванням, немов тільки згадали про свої обов'язки.

– Ласкаво просимо до палацу!  – посміхнулася все та ж молода терра, що недавно нещадно шпинила старших дам.  – Ми вже чули про нову розпорядницею.  Ну... що вам побажати – терпіння і залізних нервів!

 – Семая!  – тут же шикнула на неї до цього моменту абсолютно байдужа до всього терра в темно-синій сукні і з книгою в руках.  – Тобі варто трохи притримати язика.  Навіть блазні часом набридають королям.

Дівчина відкрила рот і тут же закрила його.  Явно передумав суперечити дамі, що так легко вказала їй на місце.

 – Терра Соулей, раді вітати вас у палаці, – відклавши книгу, піднялася з місця терра.  – Мене звуть Ніая Келей.  І якщо вам знадобиться допомога, ви можете звертатися до будь-кого з нас.  Всі ми хвилюємося про долю королівства і нашого короля.  І бажаємо йому відшукати найкращу партію.

 «Амінь!»  – ледь не зірвалося з язика, але я вчасно його прикусила і, посміхнувшись, подякувала террі за проявлену участь.

 – Її величність бажала мене бачити, – після належних розшаркувань, нагадала я.  – Негайно.

 – Вона розбирає кореспонденцію в кабінеті, – кивнула на двері Ніая Келей.  – Я доповім.

Мить і вона зникла за дверима.  Щоб ще через мить повернутися і повідомити, що королева готова мене прийняти.

 – Ну, як все пройшло?  – як тільки ми залишилися в кабінеті наодинці, схопилася з місця королева.

Так, що навіть згадувати не хотілося.  Але що вже.

 – Думаю, що його величність ще не усвідомив, як йому зі мною пощастило.  – скривилася я, похнюпившись.  – І навряд чи я встигну його переконати в своїй винятковій цінності для корони.

 – Все так погано?  – зітхнувши, уточнила Торрія.

 – Та не настільки, звичайно.  Але я повинна тепер вгадати, хто покине відбір першим.

 – Ну для ворожки це не така вже й проблема, правда?

Угу.  Якщо сама ворожка вміє викликати видіння...

Я відвела погляд і завмерла.  На стіні просто над невеликим диваном висіла величезна картина.  Пейзаж.  Пустеля і храм.  Нічого особливого якби...

 – Це що?  – забувши тему нашої розмови, запитала я.

 – Що?  – не зовсім розуміючи, що саме мене насторожило, уточнила королева і перевела погляд на картину.  – А!  Покинутий храм в пісках Хасамархі.  Чоловік подарував мені цю картину, знаючи, як я часом ностальгую по цих місцях.  Дивне місце... Я родом з цих країв.  Подейкують, що тепер його облюбували окультисти... А що не так?

Все було так.  Точно так, як в видінні.  Величезний білий птах з лапами лева біля входу в храм, храмові шпилі.

 – Мармур всередині храму!  Підлога.  Вона якого кольору?

 – Чорного, – напружено відповіла королева.  – Ти щось бачила?

Бачила!  Ось тільки що саме?  І чи варто воно того, щоб про це розповідати кому-небудь?  З іншого боку, його величність все одно вважає мене шарлатанкою і швидше за все не повірить.  Він і так піднімає мене на сміх.  Але хоч її величність ставиться до моїх видінь серйозно.  Та й що я втрачу, якщо розповім все королеві.

 – Не знаю точно.  Але я бачила це місце.  Пісок.  І відчувала, що це щось... погане, темне.  Там трапиться щось жахливе, ваша величносте.

Немов спалах, в свідомості майнув неясний образ: чоловік, або не чоловік, старий в рваному лахмітті і з патлами, що звалялись.

Прокляття!  Так хто ж це такий може бути?  Може знову який-небудь демон?

Королева стиснула губи, насупилася.  Коротко уточнила:

 – Коли?

Біс його знає!

 – Я точно не можу сказати!  – розвела я руками.  – Хоча... червоне сонце торкнулося шпиля.  Ось тут…

Я показала на картині.

 – Червоне сонце... Це буває раз на рік в цій місцевості.  І цей день... – її величність нервово стиснула пальці і видихнула.  – За тиждень!

Чомусь у мене від її тону і слів похолоділи пальці.  Що такого може трапиться в цьому богами забутому місці?

 – Мені треба поговорити з сином.  Прямо зараз.  А ти... візьмись за свої прямі обов'язки.  Можеш взяти в помічниці дві моїх фрейліни.  Вони все одно з глузду сходять від нудьги і будуть щасливі, отримати привід для пліток першими.

 – Дякую, ваша величносте, – вклонилася я, із зусиллям відвернувшись від пейзажу.  Та й то мені здавалося, з цієї картини за мною хтось підглядає.  Моторошне відчуття.  – Допомога придворних дам буде вельми доречна.

Особливо, якщо вони в курсі всіх пліток.