Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Олена Гуйда
Ворожка королівського відбору

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Глава 1
739479 дн. тому
Глава 2
739479 дн. тому
Глава 3
739479 дн. тому
Глава 4
739479 дн. тому
Глава 5
739479 дн. тому
Глава 6
739479 дн. тому
Глава 7
739479 дн. тому
Глава 8
739479 дн. тому
Глава 9
739479 дн. тому
Глава 10
739479 дн. тому
Глава 11
739479 дн. тому
Глава 12
739479 дн. тому
Глава 13
739479 дн. тому
Глава 14
739479 дн. тому
Глава 15
739479 дн. тому
Глава 16
739479 дн. тому
Глава 17
739479 дн. тому
Глава 18
739479 дн. тому
Глава 19
739479 дн. тому
Глава 20
739479 дн. тому
Глава 21
739479 дн. тому
Глава 22
739479 дн. тому
Глава 23
739479 дн. тому
Глава 24
739479 дн. тому
Глава 25
739479 дн. тому
Глава 26
739479 дн. тому
Глава 27
739479 дн. тому
Глава 28
739479 дн. тому
Глава 29
739479 дн. тому
Глава 30
739479 дн. тому
Глава 31
739479 дн. тому
Глава 32
739479 дн. тому
Глава 33
739479 дн. тому
Глава 34
739479 дн. тому
Глава 35
739479 дн. тому
Глава 36
739479 дн. тому
Глава 37
739479 дн. тому
Глава 38
739479 дн. тому
Глава 39
739479 дн. тому
Глава 40
739479 дн. тому
Глава 41
739479 дн. тому
Глава 42
739479 дн. тому
Глава 43
739479 дн. тому
Глава 44
739479 дн. тому
Глава 45
739479 дн. тому
Глава 46
739479 дн. тому
Глава 47
739479 дн. тому
Глава 48
739479 дн. тому
Глава 49
739479 дн. тому
Епілог
739479 дн. тому

Таяна

Незвично холодний для цієї пори року ранок розбудив напівсонну столицю.  Сором'язливо визираюче з-за храмових шпилів сонце ледве розтоплювало іній на дахах будинків, деревах, ліхтарях.  Калюжі потріскували під колесами екіпажів, розсипаючись дрібними осколками льоду.

М-да.  Складно навіть пригадати, коли такі морози сковували місто і в зимову пору.  Що казати про середину осені.

 – Таяно!  Таяно, постривай!  – захекавшись, наздоганяла мене дочка булочника через дорогу від моєї лавки.  І навіть бродячий руда кішка, що стрибнула їй під ноги, не змусила її зменшити хід.  Точно сталося щось серйозне.  – Ох, – тільки скрикнула вона, осенивши себе захисним знаком, і знову кинулася до мене, підхопивши спідниці і всіляко ігноруючи замерзлі калюжі на тротуарі.  – Ти чула?  Чула?

Розчервонілі від морозу щоки і світлі пасма волосся, що вибилися з-під хустки, чудово доповнювали гарячковий блиск величезних синіх очей.  Можна було б вирішити, що вона хвора.  Але я прекрасно знала історію її хвороби і остаточний діагноз навіть без цілителя – хронічне пліткарство.

У інший день я б з радістю приділила їй пару хвилин і вислухала свіжі і не дуже свіжі новини міста.  У роботі все в нагоді.  Але на жаль, сьогодні у мене на це не було ні настрою, ні часу.  Крім того, що перед від'їздом я пережила ще одну сварку з сестрою, у якої несподівано загострився пророчий дар і передчуття, вона намагалася всіляко мене відговорити від нової роботи, у мене був жахливий настрій.

Почну з того, що мені так і не вдалося заснути.  До поганих передчуттів і видінь додався холод.  Просто страшенний.  Я навіть змушена була розтопити камін.  А після терпіти його обурені чхання димом просто в кімнату.  Загалом, зігрілася і заснула я під ранок.  Проспала наледве пару годин.  Тому що в мій і без того не найміцніший сон увірвалися кошмари.  Вони і раніше мене мучили із завидною регулярністю.  Але це був особливий.  Тобто він був все про те ж, що і раніше – невиразне щось повне жаху і тривоги.  Але в цей раз воно набуло хоч якісь обриси.  Я відчувала ненависть.  Глуху лють безсилого.  І жагу помсти.  Не найприємніший сон, повинна зізнатися.

А зараз і виглядом, і настроєм, по всьому нагадувала божевільну провидицю, яка завжди передрікає щось таке, від чого волосся навіть у загартованих воїнів дибки стає.  Вся біда в тому, що більше половини її пророцтв все ж таки збуваються.

Тому сьогодні нічого не передбачаю.  Зовсім.

Мені і в крамниці прорікань всього-то потрібно було забрати карти, пару книг і інгредієнти для парфумів.  Якщо раптом закінчаться мої, то простіше їх буде приготувати самостійно, ніж намагатися дістати що-небудь варте уваги.

 – Не чула нічого!  – буркнула я у відповідь, поправивши комір і плануючи продовжити свій шлях.  – І, до речі, тобі теж доброго ранку!

 – Ага!  – кивнула Асея, порівнявшись зі мною.  Вигляд у неї був такий, що стало ясно – все одно розповість.

 – Якщо ти з приводу відбору наречених...

 – Тарру Шульц сьогодні вночі вбили, – випалила дочка булочника, і завмерла, очікуючи моєї реакції.

І не прогадала.  Мене немов водою крижаною облили.  Не те щоб я мала якусь симпатію до цієї дами, але якось вже... занадто багато збігів для двох днів.

 – Як це сталося?  – уповільнивши крок, мимоволі запитала я.

 – А біс його знає!  Різне кажуть!  – Асея знизала плечима, і я зрозуміла, що свіжу новину вона вже мусолить не першу годину.  – Одні кажуть, що втоплена в ванній повної кров’яки.  Другі – що демони на неї напали і розірвали на шматки.  Вона ж і сама відьма була.  Я ж казала тобі!  Говорила?  – я мимоволі кивнула.  Тарру Шульц частенько звинувачували в чаклунстві, але доказів не знайшли.  Або так шукали?  – Загалом, ще кажуть, що знайшли її замерзлою.  В інії вся.  І троянди, замерзлі навколо.

У мене знову пройшов мороз по шкірі.  Замерзлі троянди... обривок видіння знову встав перед внутрішнім поглядом.  Чи пов'язано це видіння зі смертю вдови Шульц?

Я мотнула головою.  Так з чого б це?  Все це нерви!  І з чого б мені такі видіння приходили?!

 – Яка жахлива доля!  – зітхнула я, прискоривши крок.  Немов намагалася втекти від цієї розмови і своїх безглуздих домислів.

Не моя це справа.  Просто не моя.

 – Ну так... Але так їй і треба!  Всіх же женихів зманила і біля себе тримала.  Відьма!  О!  Ян... Ти це... вільна зараз?!  Мені б розкинути на Алана... – закусивши губу, зніяковіла Асея.

 – Зараз ніяк, – розвела я руками.  – Я їду.  Поки не знаю як на довго.  Тому, Ась, приглянешь за лавкою.  Анна ж на зло мені не буде навідуватися сюди.  А тобі я можу довіритися.  У мене може вийде вирватися через тиждень.  Корда погодувати, та й так... Але якщо раптом.  Ти знаєш, що він полюбляє.

 – Звісно!  – знову спалахнули цікавістю очі дівчини.  – А куди це ти зібралася?

 – Таємниця таємниць!  Ось як повернуся – все розповім.

 – Я помру, поки ти повернешся!  – надулася подруга.

– Пф… не обіцяй того, чого виконати не зможеш!  – розсміялася я, і зникла за дверима своєї крамниці.

І тут же знову посерйознішала.  Все ж бридке відчуття гризло і давило.  А що якщо ці видіння не просто так до мене приходять?  Що якщо я могла б допомогти вдові?  Чи могла?

 – Кар-р-р!  Погано виглядаєш!  – повідомив мені ворон з карниза.

 – Пітьма, – підстрибнувши на місці, лайнулася я.  – Ти мені ще не говорив цього.  Спала погано.

 – Буває.  Справа молода.

Якби!  Гаразд.  Як-небудь потім розберуся.  Мені до полудня потрібно бути біля воріт королівського палацу.  А я ще толком і не зібралася.  Хоча, що мені збирати?

Швидко зібравши в невелику валізку все найцінніше, я вислизнула на вулицю, причинивши за собою двері і активувавши охоронне заклинання.  І ледь не скрикнула, коли на плече впало щось важке.

 – Ку-ди?!  Без мене?  – пролунав над вухом вороняче голос.

 – Куди з тобою?  Сиди тут уже.  У тебе там їжа є.  Вода теж!  Куди тебе тягнути?

 – Так ти ж вор-р-рожка!  Куди без мене?  Все одно з тобою буду!  – безапеляційно заявив мій помічник.

Я відкрила рот, щоб обуритися, але тут же забула і про ворону, і про перепалку, і про палац теж...

По дорозі гуркотіли карети в супроводі королівської варти.  Різні, але однаково багаті.  Екіпажі з найдорожчих порід дерева, прикрашені сріблом і золотом і іскрили від захисних заклинань і оберегів.  Коні всіх мастей, заговорені від нападів, мчали по місту, кучери вигукували щось на кшталт «Відійди!», швидше за для того, щоб потім не було до них претензій.  Тому як попереджали ж.

Сумнівів не виникало – це нареченї короля прибували на відбір.  І мені слід було б поквапитися.  Правда обійдуся і простим найманим екіпажем.

Корд зірвався з мого плеча, піднімаючись в небо.  Повіяло зимовим холодом.  Мить... І знову це відчуття.

Видіння!  Пісок стікається, немов струмочки під ногами, закручується вихором на чорному мармурі... Скрип піску, схожий на хрип... Білосніжний орел з лапами лева... Червоне сонце чіпляється за шпиль...

Я різко вдихнула, ніби виринула з-під води і скрикнула, остовпівши і дивлячись, як на мене мчить пара гнідих коней, запряжених в черговий екіпаж однієї з королівських наречених.

Кажуть, що в такі моменти пролітає все життя перед очима.  Брешуть.  У мене нічого нікуди не летіло.  А в голові було настільки порожньо, що пульс віддавався гулом десь в маківці.

Ривок.  Копита і колеса екіпажу прогуркотіли об бруківку зовсім поруч.

І тільки після серце закалатало голосно і швидко, погрожуючи і зовсім вистрибнути з грудей.  І як морська хвиля нахлинуло розуміння того, що ледь не сталося тільки що.

Але все так же стояла і ненавидяче дивилася услід екіпажу.  Чому у всіх магів дар нормальний, а мене мій намагається вбити?  Ця думка була якоюсь істеричною.

 – Ви в порядку?  – пролунав десь над головою незнайомий низький чоловічий голос.

І тут я зрозуміла, що мене під руку тримає зовсім незнайомий молодий чоловік.  І цей дотик буквально обпікав.  Я підняла погляд, але нічого не роздивилась.  Обличчя надійно ховав просторий глибокий капюшон.  Але все одно мені здавалося, що звідкілясь я його знаю.  Дивне відчуття.  Чи це тому, що мене ледь не розчавив екіпаж?

Я шумно перевела подих, все ще не вірячи в те, що ледь не розпрощалася з життям миттю раніше.

 – Так!  – кивнула я і в підтвердження схлипнула.  – У повному.

 – В такому разі, навіщо ви кинулися під копита коней?  – якось їдко уточнив чоловік, відпустивши мій лікоть.  – Нещасна любов?

 – Я кинулася?  – якимось ображеним тоном перепитала я.  – Це наречених королю везуть, як золотий запас трьох королівств відразу.  Навіть по бокам не дивляться.  Боюся уявити, скільки народу вони скалічили на шляху до столиці!

 – Гадаєте, наречена короля не така цінна?

 – Гадаю, вона зобов'язана думати про безпеку своїх підданих.  Раз вже мітить в королеви.  – випалила я, і тут же осіклася.  Хто він такий, що я йому тут всякого наговорила?  Не інакше шок!  Потрібно бути стриманішою.  – Дякую за порятунок.  Якщо я можу чимось вам бути корисна ерр...

– Не варто подяк, – відмахнувся незнайомий ерр, проігнорувавши мій натяк відрекомендуватись.

Ну ні, так ні!

 – В такому разі, прошу мене вибачити, – схилила голову я, відчуваючи чомусь себе ніяково і дратуючись.  Мені здавалося, що з-під капюшона на мене дивляться якось насмішкувато і поблажливо, як на хвору.  І це... було жахливе відчуття.  – Мені час…

І всупереч своїм же словами навіть не зрушила з місця.

Ворон знову сів мені на плече.  Зрадник.  Невже не міг мене раніше до тями привести.

 – Удачі вам, терро.  І сподіваюся, що більш карети королівських наречених вам не зустрінуться на шляху.

 – Дякую!  – кивнула я, зачаровано дивлячись, як чоловік злітає в сідло величезного вороного жеребця.

 – Хор-роший!  – каркнув Корд.

 – Мовчи вже.  Мало не осиротів, між іншим, – ображенно помітила я.

 – Пробач, – знітився ворон, але в його каяття я якось не дуже повірила.

 – Гаразд.  Пора нам, – зітхнула я, махнувши найманому екіпажу.

Ех.  Знав би незнайомець, який врятував мені життя, наскільки не вгадав.  Наречених короля мені доведеться зустрічати ще не раз.  І щось мені підказує, що ці зустрічі не будуть і розряду тих, які приємно згадати біля каміну зимовими вечорами.

Але це робота!  І головне, що за цю роботу я отримаю достатньо грошей, щоб забезпечити безбідне майбутнє собі і сестрі.  І моїм прекрасним непосидючим племінникам.  Решта... як-небудь стерпиться.