Теодор

Ніч опустилася на місто чорним покривалом.  Важкі свинцеві хмари нависли над столицею Ніліндерії, готові ось-ось показати гнів богів.  Хоча, швидше за гнів інших сил.  Темних, небезпечних, окутавших всю країну і... могутніх як ніколи за останню сотню років.  Особливо зараз, після смерті короля Вільяма, коли влада перейшла в руки його сина.

На околиці столиці було надзвичайно безлюдно.  Вуличні ліхтарі погасли, в дзвінкому від холоду повітрі повисла лякаюча тиша.  Не було випадкових припізнілих перехожих, звірини, що зазвичай розгулювала по підворіттях... Час тут ніби завмер.  Чи... Замерз?

І ось в одну мить все змінилося.  Небо осяяли три яскраві спалахи, а в наступну секунду троє правоохоронців в бордових мантіях і з палицями в руках з'явилися навпроти одного з будинків, який ще вчора нічим не відрізнявся від інших.  Але сьогодні його вікна зяяли чорними провалами і розбитими шибками, а всередині все покрилося білим колючим інеєм.

 – Упустили!  Поріддя пекла... – крізь зуби вилаявся наймолодший з вартових, відчиняючи двері і піднімаючись сходами припорошеного снігом ганку.  – Як ми могли його упустити!  Це ганьба, яка ганьба...

Правоохоронці увійшли до просторої і колись затишну вітальню.  Тут серед снігу по підлозі були розкидані книги, уламки побілілих меблів.  А посеред кімнати застиг крижаний стовп, в якому можна було розглянути людський силует.  І молодий страж міцно вилаявся від побаченого.

 – Ашхаіс не міг далеко піти, він поранений і охоронні заклинання виявлять його присутність вже сьогодні... – сивобородий страж, зчитуючи залишки магії посохом, пройшов уздовж вікна і під його ногами щось хруснуло.  Він перевів погляд на підлогу.  Червоні троянди, покриті тонкою кіркою льоду, були розкидані по підлозі.

 – Охоронні заклинання?  – третій страж пирхнув, а слідом провів пальцем по столику, змахуючи сніг.  – Він сам себе видасть.  Крижані демони нестримані і норовливі, нам залишається лише чекати.

 – Краще йти по сліду... – наймолодший з вартових знову заговорив, але його тут же обірвали.

 – У нас залишилося півгодини чергування, Алан, – різко відповів сивобородий страж деактивувавши посох.  – Краще передати справу королівській варті і відправлятися по домівках...

Двері з глухим стуком відчинилися, перериваючи розмову і змушуючи всіх трьох напружитися.  На порозі з'явився високий широкоплечий чоловік у темному плащі, обличчя котрого надійно приховував капюшон.

 – Вам сюди не можна!  – підскочив з місця молодий страж, виставляючи перед собою поблискуючий в місячному світлі посох і намагаючись активувати щит, який він просто забув виставити заздалегідь.

Але чоловік і не подумав зупинятися.  Не зменшуючи кроку, він відмахнувся від стража і одним жестом, підкріпленим потужним заклинанням, змусив молодика застигнути на місці.  А потім увійшов у вітальню і скинув капюшон.  В ту ж мить всі вартові разом схилили голови.

Прямо перед ними завмер його величність Теодор Монтгомері, молодий король Ніліндерії і північних островів.  Чорна мантія струменіла по його широких плечах, в його темному волоссі поблискував один із символів влади – тонкий обруч корони з чорного золота.  І без того тонкі губи підібгані, чіпкий погляд темних як ніч очей пронизував вартою наскрізь і, здавалося, що він бачить їх наскрізь.

 – Ва-ваша величність, прошу ме-мене вибачити... – заїкаючись промовив молодий вартовий, боязко піднімаючи погляд.

 – Вибачити?  – його величність заговорив жорстко, виразно зігнувши брову, а потім зробив ще пару кроків вперед ніби принюхуючись.  – Ви не виставили жодного охоронного бар'єру, не підсилили захист, не викликали королівську варту... Будь на моєму місці той самий демон, який був тут півгодини тому, ви б були мертві.  Приберіть тут все!  Ви тільки на це і здатні...

 – Так, ваша величносте!  – знову покірно схилили голови вартові, боячись покарання за помилки.

Але король Теодор, скривившись ніби від головного болю, різко розвернувся, а через мить покинув будинок.  Зараз йому не було діла до помилок патруля.  Адже він відчував демона, його присутність, його подих.  Він все ще був тут, зовсім близько.  Зачаївся і вичікував.  Знав, що король особисто займеться цією справою.

Його величність підняв руку, зчитуючи магічні потоки, і не поспішаючи попрямував прямо по вулиці.  Ставало ще холодніше.  Повітря дзвеніло від морозу.  З чорної хмари, що зависла над столицею, повалили білосніжні пластівці.  Темна корона теж чула демона.  Розжарилася, щільніше стиснула скроні, змушуючи її власника поморщитися.

І сам Теодор чітко відчував його слід і йшов по ньому, як гончак вистежував свою здобич.

 – Сайлас!  – король ледь чутно покликав свого першого радника, але в цій зловісній тиші його голос прозвучав голосно.

Неподалік прямо з повітря виник світловолосий чоловік в темно-синій мантії.  На його грудях сяяв яскравим магічним світлом круглий медальйон.  Перший радник тут же попрямував до свого повелителя.

 – Я тут, ваша величносте, – чоловік заговорив, розглядаючи бруківку, покриту товстою кіркою льоду.  – Ну і погодка.  Кошмар!  Ашхаіс не міг далеко піти, я так розумію...

 – Не міг.  Виставите щити уздовж дороги, ніхто більше не повинен постраждати і ніхто нічого не винен побачити, – коротко скомандував володар Ніліндерії.

 – Ображаєте.  Вже зроблено, ваша величність, – Сайлас заговорив кілька ображено, а слідом кинув зацікавлений погляд в бік спотвореного будинку.  – Я так розумію, тарра Шульц не погидувала темними заклинаннями в запеклій боротьбі за своє щастя раз лазівка ​​в нижній світ утворилася саме в її будинку... Втім, від неї можна було і не такого очікувати!

Правитель Ніліндерії стиснув губи.  Новиною його не здивуєш.  Це був далеко не перший випадок.  І навіть не другий.  Розломи з'являлися один за іншим, і демони нижнього світу проривалися все частіше... Маги стали забувати про свого справжнього ворога через жадобу, хіть і заздрість.  Про те, які наслідки бувають після звернення до темної магії.

Забули свою історію.  Те, що сталося багато століть тому.

Забули про ту саму кровопролитну і жорстоку війну з нижнім світом.  З нещадними демонами, з хаосом, з самою темрявою!  Тоді король Вільгельм Монтгомері, якого так і прозвали Непереможний, убив повелителя Хаосу і заточив його в одній з найбільш охоронюваних в'язниць королівства.  Нещадна війна припинилася, забравши разом з собою тисячі життів великих магів.  Але ворог був переможений, і в країні зітхнули спокійно.  Демони вирушили в нижній світ, де їм і було місце.  І вони почали боротьбу за владу.  Але жодному не вдавалося зійти на трон, а значить об'єднати сили, щоб напасти знову.

Але зараз дихання нижнього світу знову накривало Ніліндерію.  Демони проривалися все частіше, розломів ставало все більше.  Адже звернення до темних сил, будь то закляття або артефакти, завжди тягне за собою наслідки.

 – Ти знав господиню?  – його величність насупився, вдивляючись у далечінь.

Перший радник короля був в курсі всіх останніх новин і пліток столиці.  Мабуть, жоден званий вечір не обходився без його присутності.  Сам Теодор не любив подібні заходи.  З самого дитинства його готували до іншого.  До того, що обов'язок короля не відзначатися на світських раутах короною, кружляючи в танці з черговою дівчиною.  Ні.  Обов'язок короля – захищати свій народ.  Саме так жив батько Теодора, король Вільям.  І Теодор прийняв цей тягар відповідальності, намагаючись нести його з гідністю.

 – Хто ж її не знає!  Така жінка... була!  – хмикнув Сайлас.  – Навіть самий черствий з чоловіків впав би до її ніг.  Хоча...

Перший радник кинув повний сумніву погляд на його величність, але продовжувати фразу не став.  Зараз було не найкращий час для жартів.

 – Ближче до справи, Сайлас, – нетерпляче поквапив свого радника повелитель Ніліндерії.

 – А що ближче до справи?  По-моєму, тут і так ясно.  Дамочка захоплювалася читанням темних заклять на ніч замість книжки.  Втім!  Я завжди говорив!  Немає демона гірше жінки!

 – Поговоримо з тобою після зустрічі з Ашхаісом, – промовив його величність і скинув долоню до неба, відображаючи перший напад.  – Він все ще тут.

І варто було тільки королю замовкнути, як скажений льодовий порив вітру пронісся по вулиці, збиваючи все на своєму шляху.  Гострі колючі крижинки піднялися в повітря, тихе протяжне виття пронизало тишу.  Сайлас пірнув в найближче підворіття, накрившись мантією.  Але король йшов вперед, ніби не помічаючи бурі, що розігралася навколо.  Його огорнули потужні потоки магії, які оберігали від нападу стихії.

 – Боїшся показатися мені, Ашхаіс?  – король Теодор зупинився, відчуваючи крижаний подих демона зовсім близько.

Ашхаіс не був вищим демоном.  Але все ж він був сильний.

 – С-смерть йде за тобою, – черговий порив вітру доніс зловісний шепіт.  – Ти віддаси-ш те, що тобі не належ-жит....

Мить, і величезна брила льоду зійшла з найближчої даху і стрімко понеслася в бік короля.  Але одине клацання пальців, підкріплене магією, і брила розлетілася на сотні осколків.  А Теодор прискорив крок.  В його долоні палав вогняний пульсар, готовий зірватися в будь-який момент.

– І це все, на що ти здатний?  – Теодор навмисне підтрунював над демоном.

І потрапив точно в ціль.  Терпінню Ашхаіса прийшов кінець.  Він з'явився посеред вулиці, оповитий сніговими вихорами.  Його білосніжне волосся розвівалося на вітрі, поли темно-синьої мантії скрижаніли, на синюватому обличчі презирлива посмішка, а в чорних як ніч очах палала лють.

Теодор завдав удару першим.  Багряний спалах зустрівся з холодним напором і згас.  А слідом небо ніби впало на землю і все навколо заволокло білястою імлою.  Вітер підхоплював дрібні осколки і кидав їх ніби ті були метальними ножами.  Але Теодор чітко чув демона.  Його губи беззвучно рухалися, в той час як чорна корона розгоралася, стягуючи скроні короля.  Але той ніби не помічав болю.  Впевнено продовжував читати завчені рядки і йти вперед незважаючи на стихію.

І Ашхаіс припустився помилки.  Рвонув вперед, маючи намір нанести удар, але... в цей самий момент вогненний пульсар зірвався з пальців короля.  Секунда, і тіло демона спалахнуло.

 – Я не ос-станній, – Ашхаіс ощирився, а слідом з гучним скриком зник, повертаючись в пекло.

І знову настала тиша.  Вітер стих, ніби його й не було зовсім.  Дрібні сніжинки повільно кружляли над землею і танули, не підтримані темною магією демона.  Теодор шумно зітхнув, відчуваючи в повній мірі нахлинувший біль.

На жаль, за силу, якою він зараз володів, доводилося платити...

Але зусиллям волі він змусив себе розвернутися і попрямував в сторону нещасливого будинку.  Тут же з темряви з'явився Сайлас.

 – Сюди б тепер вогняного демона... – пробурмотів він, оглядаючи заледенілу вулицю, але помітивши важкий погляд повелителя, тут же виправився.  – Щоб у мене язик відсох!  Жартую!  І без демонів впораємося!

 – Нехай королівські варти наведуть тут порядок до ранку, – перевівши подих крізь зуби заговорив король.

 – Так, ваша величність!

 – І завтра ми вирушаємо в пустелю Хасамархі.  Правоохоронці доповіли про скупчення темних сил на південному заході.

 – Але ваша величність, це неможливо, – заперечив перший радник.  – Дозвольте нагадати!  Уже завтра прибудуть наречені.

Король Ніліндерії забарився, а потім і зовсім зупинився.

 – Одинадцять кращих наречених з усього королівства, – додав Сайлас.  – Ви ж не забули про відбір?

Точно.  Відбір наречених.  І як він міг забути?  Новоявленому королю для того, щоб зміцнитися на троні вкрай необхідно було обзавестися дружиною і спадкоємцем.  З цієї причини відбір наречених організували в такі короткі терміни.  І саме зараз, коли всюди снує нечисть і демони готові прорватися з нижнього світу...

 – Прокляття!  – його величність стиснув губи.  – Значить, у пустелю Хасамархі підеш ти.  Будеш моїми очима і руками.  Дізнаєшся, що там до чого!

 – Ну звичайно.  Кого ж ще можна відправити на спеку в пустелю, замість торжества з нагоди прибуття королівських наречених... – якось невесело відреагував на цю звістку перший радник.

– Принаймні, зігрієшся, – усміхнувся король.