Таяна

 – Ти нестерпна!  Безвідповідальна!  І... просто... о боги, я навіть слів підібрати не можу, – сичачи через зуби слова, вичитувала мене сестра, ледь гості покинули наш дім.  – Я так старалася.  Думала, ти, нарешті, візьмешся за розум.  Так ні!  Ти знову влаштувала циркову виставу!  Коли ти встигла натренувати цей загробний-тужливий голос?  Навіть у мене мороз по шкірі.  Жах.  Скажи, Таяна, невже не можна було обійтися без усіх своїх цих... штучок.

Сестра була зла.  Підозрюю, що вона подумки вже вибрала мені і вінчальну сукню, і будиночок, в якому ми б щасливо жили з ерром Копером.  І навіть імена нашим майбутніму дітям і кішкам придумала.

А я знову її глибоко розчарувала.  Правда, каятися мені зовсім не хотілося.

 – Це не штучки, а моя робота, Анно, – похитавши головою, пояснила я, збираючи з журнального столика у вітальні мамин сервіз.  Все ж сестра покладала на цей вечір великі надії, раз не пошкодувала єдину пам'ятну річ, що залишилася від наших батьків.  – І нічого такого я не зробила...

 – Угу... – скривилася Анна, поставивши чашечку на тацю.  – Тобто ти вважаєш нормальним зображати, що у тебе різко і зовсім несподівано було видіння, в якому ти бачила його суджену?  Блондинку в синій сукні.

Звичайно, блондинку.  І, звичайно ж, в синій сукні.  Саме це я радила вдягнути безнадійно закоханій в ерра Копера террі Воткер.  Тому мені слід було тепер тільки запастися терпінням і спостерігати, як будується нова щаслива родина, збуваються мрії юної дівчини.  Правда, судячи з погляду тарри Копер, нареченому права вибору вже не надається.  Але що вже... краще любляча терра, ніж злопам'ятна я.

Тарра Копер вже готова була одружити сина з ким завгодно, лише б віднадити від гулящої вдови з жахливою репутацією.  І якщо ерр і буде чинити опір, авторитету матері вистачить приструнити не тільки його хіть, але припинити найменші погляди в бік тарри Шульц.

Мені його навіть шкода стало трохи.

– Доля, – філософськи простягла я, кинувши останню серветку поруч з чайником, чашками і блюдечками, і сіла на диван.  – І точно не моя, Анно.  Пробач.

Сестра важко зітхнула і теж опустилася в крісло навпроти.

 – Тая... ти не розумієш.  Я хочу... як краще, – уривчасто початок вона, ретельно підбираючи слова.  – Тобі потрібен захист.  Слабкій жінці складно одній в цьому світі.  І тобі слід було б прислухатися...

 – В такому разі, тобі чоловік потрібніший, – втомлено відмахнувшись від її слів, сказала я.  – Але чомусь ти не поспішаєш вискакувати заміж.  Хоч ерр Себерт вже не перший день заглядає до нас запитатись про твоє самопочуття і дізнатися чи не потрібна нам допомога по господарству.  Але чомусь ти не звертаєш на його зусилля ніякої уваги.

 – Ти сама розумієш, що це неможливо, – схопилася сестра, залившись фарбою.  Але після знову взяла себе в руки та сіла на місце.  – Я не можу…

 – Чому ж?  Вдові не заборонено виходити заміж, якщо вона не королева.  Так що все можливо!  Але давай все ж залишимо цю тему.  Вона мене вже порядком втомила.  До речі!  Про що я взагалі з тобою хотіла поговорити, – змінивши обридлу тему заміжжя і шлюбів, згадала більш цікаву новину я.  – У мене чудові новини.  Я знайшла постійну роботу.  І вирішила наші з тобою фінансові проблеми.  Вистачить і на навчання Сема і просто на безбідне існування.  Анно, в нашому житті, нарешті, почалася біла смуга!

Брови сестри різко злетіли вгору, а погляд відбивав всю ступінь недовіри до моїх слів.

 – Сподіваюся, нам не доведеться пояснюватися з міською вартою?  Це законно?

 – Ти мене за кого приймаєш?  – натурально образившись, обурилася я.  – Знаєш же, що я не стала б зв'язуватися з нелегальною магічною практикою.

 – В такому разі, навіть уявити не можу, що саме ти збираєшся робити.  Кому потрібні твої ці... ворожіння.  Там же з десяти слів – три літери правди.  І то…

Так і знала, що вона не повірить.

Мені страшенно хотілося розповісти про візит королеви, але я вчасно прикусила язика, пригадавши обіцянки не тріпатися на кожному розі.

 – Це робота на... корону, – обережно привідкрила я страшну таємницю.  – Але я не можу сказати, в чому вона полягає.  Навіть тобі.  Вибач.

Тепер у погляді Анни чітко читалося занепокоєння.

 – Дуже сподіваюся, що це... безпечне завдання, – підбираючи слова, уточнила сестра, розуміючи, що якщо робота дійсно пов'язана з королівською родиною, то розповісти про неї я не зможу.  Хто знає, королева Торрія могла і накласти на мене якийсь закляття, яке задушить мене, ледь я розкрию рот.  Ніхто не дає ніяких гарантій.  Тому, щоб уникнути, краще промовчати.

 – Безпечніше не придумаєш, дорогенька, – посміхнулася я.  – І абсолютно нескладне.

Що може бути небезпечного в посаді розпорядниці королівського відбору?  Правда, я слабо уявляла себе нянькою дорослим дівчатам на виданні.  Особливо тим, що марять короною, популярністю, владою, багатством і балами.  Прошу зауважити, що поняття «любов» в цей ряд я навіть не ставлю.  Не варто паплюжити високе почуття сусідством з настільки приземленими речами.  Та й не віриться мені, що пані, що рвуться на королівський відбір, мріють про любов.

 – Дуже хочу на це сподіватися, – кивнула сестра.  – Але краще б ти вийшла заміж, продала лавку передбачень...

 – Ох!  Та не починай ти знову... – вскочила я, порядком втомившись від всіх цих настанов.  – Я любити хочу, розумієш?  Кохати!  – але зрозумівши, що цим тільки ятрю душевні рани єдиної і улюбленої сестри, зітхнула і додала: – А ще хочу повечеряти і лягти таки спати.  День видався...

 – Так, зараз щось приготую.  Дітей немає вдома, і я абсолютно розледачіла, – закивала Анна, підхопивши тацю і попрямувавши на кухню.

І без дару віщунки було зрозуміло, що думає вона зовсім про інше.  Зараз, напевно, крадькома витирає сльозу, згадуючи покійного чоловіка і щасливе життя з ним.  Звичайно, вона хотіла і для мене такого ж тепла і любові, спокійне і розмірене життя.

Але нажаль…

Я підхопила подарований мені ерром Копером, ну або його мамою, букет червоних троянд, щоб відставити вазу на підвіконня і...

Знову видіння.

Хмарка пари зривається з відкритих губ... Морозна кірка покриває пелюстки червоної троянди, перетворюючи її в утикану голками крижану квітку... Незнайомі блакитні очі стають чорними... Вогненний спалах...

Пальці ослабли, і ваза, вислизнувши, вдарилася об килим, з глухим стуком розлетілася на друзки.

Друге видіння за день.  І знову якась нісенітниця... Як мені розтлумачити видіння, якщо я навіть поняття не маю, чому вони мені приходять.

Зараз непогано було б зв'язатися зі своїм викладачем по віщуванням.  Подякувати їй за рекомендацією, а заодно розпитати, що все це може означати.  Але пізніше.  Та й... що питати?

Всі провидиці, як одна твердять, що в своїх видіннях кожна розбирається самостійно.  Тому як означати вони можуть що завгодно.  Іноді, на це йде не один рік.  Та й це не факт, що десь віщунка не схибить і не витлумачить своє пророцтво неправильно.  Тому пророцтво не сама почесна магія.  Так що... все сама.

Але це терпить.

 – Таяна!  Вечеря готова!  – повернув мене на землю голос сестри.

Прокляття, а ще осколки прибрати.  І квіти... може, викинути їх?  Не подобаються вони мені!

Чорт з ними!  Нехай стоять.

Уже далеко за північ, коли місто заснуло, а я все ще крутилася, немов замість перини мені підклали мішок з цвяхами, я все-таки не витримала, і викинула дбайливо перенесені сестрою в мою спальню квіти прямо у вікно.

Як не дивно, навіть дихати стало відразу легше.

Місто потонуло в темряві ночі.  Осінній холод лягав на вулиці першим приморозком.  Занадто рано в цьому році морози.  І дуже вже вони колючі.  Чомусь пригадалася утикана крижаними голками троянда.

Може ж бути, що видіння і мороз якось пов'язані?  Чи я вже починаю придумувати?

Я зітхнула, вдивляючись в темряву.  Хоч в око стрель!  І тільки десь на заході небо палахкотіло від блискавиць.  І я не могла погляд відірвати від, раз у раз вибухаючого то червоним, то синім, неба.  Серце калатало в грудях сильніше і частіше.  Немов там відбувалося щось важливе для мене.

Але хто б мені сказав, що саме?