Таяна

Вечір опускався на столицю по-осінньому стрімко.  Немов хтось укутав темною ковдрою маленькі двоповерхові будиночки, підсвітив магічним світлом вітрини магазинів, запалив ліхтарі.  По бруківці носилися карети і диліжанси, а від річки тягло не свіжістю, як влітку, а сирою вогкістю.  Від чого страшно хотілося пересмикнути плечима і прискорити крок.  Але тягнучи сумку з продуктами і подарунками для племінників не особливо побігаєш.

З дитинства не люблю осінь.  Вона на мене навіває смуток і зневіру.

Але сьогодні мені не хотілося сумувати.

Своїм візитом її величність Торрія вирішила більшість проблем, що скупчилися і з'їдали мій спокій.

В першу чергу, судячи з того, що вона мені обіцяла в двадцять разів більше, ніж я заробляла в найвдаліший місяць в крамниці передбачень, мої матеріальні проблеми практично вирішені.  Залишиться тільки віддати лихвареві борг і заплатити за минулий рік навчання Семмі в Етсверскій академії магії.  Та й за рік, що залишився заодно теж.  До закінчення навчального закладу йому рукою подати, а Анні буде куди спокійніше знати, що не потрібно шукати кошти, щоб Семмі не викинули на вулицю без такого бажаного диплома.

Моїй сестричці і без того нелегко.  Вона ледве зводила кінці з кінцями, після смерті чоловіка.  Троє дітей випивали з неї не тільки всі фінанси, а й душевні сили, почергово влипаючи в різного роду неприємності.

Але чомусь своїм першочерговим завданням вона вважала виштовхати мене заміж.  Так би мовити – забезпечити безбідне майбутнє під опікою сильного заможного чоловіка.  Тому як бабусину лавку вона вважала марною тратою часу і дитячими пустощами.  А прийнятне рішення наших загальних проблем – заміжжя.

Я всіляко намагалася довести їй протилежне, але виходило погано.  На жаль, єдина людина, яку мені не вдавалося обвести навколо пальця – моя єдина, улюблена, дуже турботлива сестриця.  Надто вже добре вона мене знала.

Але тепер у мене була можливість переконати її в своїх виняткових талантах.  А разом з цим, відпадала друга проблема – вимушене заміжжя.  До якого мене схиляла Анна.

З одного боку я розуміла її прагнення забезпечити моє майбутнє, так як у неї життя не особливо склалася.  Точніше, воно розсипалось разом зі смертю чоловіка.  Так, щасливому шлюбові Тео і Анни заздрили і ставили його в приклад.  Але мабуть, наврочили.  Тому що помер Тео раптово, залишивши сестру розбитою і розгубленою.

Сама вона заміж не збиралася, прикриваючись тим, що вдова з трьома дітьми нікому не потрібна.  Але підозрюю, що справа була не в цьому.  Тео все ж замінити в її серці не вдасться нікому і ніколи.  І Анна завжди буде порівнювати кожного претендента на її руку з її ідеальним покійним чоловіком.

На жаль або на щастя, я теж хотіла любові.  Ні, я не була мрійниця і аж ніяк не чекала принца на білому коні, але все ж хотіла кохати і бути коханою.  Нормальне бажання, мені здається.

Хвіртка в невеликий дворик з фруктовим садом і розарієм була прочинена.  Що само по собі мене насторожило.  Зазвичай сестра не відрізнялася безпечністю.  Молода вдова з трьома дітьми – мало кому спаде на думку поживитися за її рахунок.

Другою ознакою недоброго була тиша.  Ви можете собі уявити будинок в якому двоє маленьких дітей і тиша?  Отож бо.  А двійнята Гаррі і Роберт не відрізнялися спокійним слухняним характером.  Кожен день вони придумували собі заняття.  І гуркоту і крику від цієї парочки було, як він цілого імперського взводу.

Я завмерла, намагаючись пригадати хоч пару захисних або атакуючих заклинань.  Але чомусь згадалося тільки замовляння для росту волосся і нігтів.  Втім, у мене в сумочці ще завалявся артефакт для самозахисту, але як саме він діє я й гадки не мала.  Це був подарунок Анни до Дня народження.  І носила я його з собою тільки для її спокою.

– Таяна!  Таяна, нарешті!  Ну, де тебе носило, дорогенька?!  – вискочивши на ганок заторохкотіла сестра.  – Ми вже почали хвилюватися!

Якось мені складно було уявити, з чого хвилюватися про мене.  З огляду на те, що додому я повернулася хіба що на півгодини пізніше звичайного.  І то тільки тому, що зробила забіг по магазинах і зі смаком витратила зароблений гонорар.  Точніше частина щедрої плати, що отримала від терри Воткер.  Оплату від королеви я і зовсім відклала.  Анні вони будуть дуже доречними.

Але сестра і правда виглядала дивно.

Взагалі, ми були з нею разюче схожі: зовнішність південки передалася нам обом від мами, тій від бабусі, а бабусі, підозрюю, від її матері.  Як і здібності до прорікання.  Ми обидві були темними – волосся, величезні очі.  Неблагородно смаглява шкіра, занадто пухкі губи і тонкий ніс.  Все це не вписувалося в загальні уявлення про красу.  У моді взагалі були кучеряві блондинки.  Як терра Воткер.

Але ні мене ні Анну наша немодна зовнішність не турбувала.  Мене через те, що мені просто було плювати, а Анні просто ніколи було замислюватися ще й про це.  До того ж вона повторювала, що заміжжя не для неї і вся її життя – діти.  Хоч їй куди більше йшла роль заміжньої сімейної тарри, що піклується про чоловіка і дітей.  І взагалі, їй ледь виповнилося тридцять п'ять...

 – Трохи затрималася на роботі, – обережно пояснила я, боязко озираючись на всі боки в пошуках причин її ненормального поведінки.  – А власне, що сталося?  І де діти?

 – У Сари, – відповіла сестра, вчепившись в мою руку і трохи ні силоміць тягнучи мене в будинок.  Сара – сестра покійного Тео, єдина, хто спілкувався з моєю сестрою-безприданницею, але навіть вона недолюблювала хлопців.  – Вони там заночують сьогодні.

Навіть так!

Я ледь не впустила сумку з покупками.  Але прилаштувавши її під вішалкою в передпокої, смукнула за рукав сестру, маючи намір з'ясувати причини її ненормального поведінки.

 – Не хочеш пояснити мені, що взагалі відбувається?  – пошепки запитала я.

 – Зараз сама все побачиш!  – таким тоном, наче приготувала найбажаніший подарунок, відповіла Анна.

І більше ні слова не давши мені сказати, потягла мене до вітальні.  Боюся уявити, що там мене чекало, раз навіть дітей сестра зволила відправити до нелюбої тіточки.

І виявилося, не дарма боялася.  Тому що чекала мене тарра Копер в компанії свого сина ерра Копера, за яким безнадійно зітхала терра Воткер.

Літня манірна тарра нагородила мене зарозуміло-зневажливим поглядом, вже явно подумки звинувачуючи мене чорти в чому.  Такий погляд роками тренувати потрібно.  Зльоту і не зобразиш при необхідності.

Прокляття!  Сподіваюся, це не те, про що я зараз подумала!

 – Таяна, тарра і ерр Копери, – представила нас Анна, хоч ми і так начулися один про одного.

І навіть перетиналися на чаюванні у тарри Ремер.  Правда, виключно на рівні вітань і представлень один одному.  Зізнаюся, мене цікавили плітки і новини про жителів міста виключно з професійної необхідності.  Ніколи не знаєш, хто завтра постукає в двері моєї лавки і яка плітка виявиться рятівною соломинкою в черговому "прогнозі".

 – Рада зустрічі, – не проявляючи особливої ​​радості повідомила я.  – Чим зобов'язана?  Проясню відразу, на дому: не ворожу, порч не знімаю, відворотів не роблю.  Це псує загальну енергетику будинку.  А тут живуть діти.  Самі розумієте... Приходьте завтра до мене в лавку.

 – Таяна!  – засичала Анна.

 – Ми в особистій справі, – скривившись відповіла матуся нудьгуючого і байдужого до всього ерра Копера, таким тоном, наче робила мені послугу вже тим, що зі мною розмовляла.  – Моєму синові потрібна дружина.  І ви нам підходите.

Ось як... тільки цього мені і не вистачало.