На галявині біля багаття вже зібралась молодь Старих Мухоморів та ближніх сіл, вони співали пісні. Петро грав на гітарі, Сергій танцював у хороводі. Зореслава навіть трошки завагалась, чи йти туди після всього, що трапилось? Іван роздумував над словами босорки. Він Зореславі не повідомив, що йому сказала стара, бо це здавалось дикістю. Він не вірив у те, що його бабця посміла вкрасти якийсь амулет на приворот, через який у їхній сім'ї чоловіки доживають лише до сорока п’яти років. Босорка сказала знайти той амулет і спалити, або принести їй. 

У Івана лишалося не так багато часу, бо його батьку через кілька місяців мало виповнитися сорок п’ять і він залишив роботу через нібито виробничу травму. Йому підприємство компенсувало виплатами. Але Іван думав про інше: чому бабця брала той амулет і чому не намагалась повернути? Якщо дійсно стара відьма попросту йому не збрехала. Дуже багато збігів. Сказала також босорка Івану й те, що він може врятувати декого від біди, він сам зрозуміє, коли настане той час, і що робити теж зрозуміє. Бо серце у нього чисте, і він заслужив на щастя.

Дивною була ця стара насправді.

Проте довго постояти не вдалось, Сергій їх побачив і затягнув у хоровод. А потім вони стрибали через вогнище, очищаючи свої душі та погані думки. До цих ігор приєдналась і Євдокія зі свитою, та тільки Зореслава впізнала її в новій подобі. Це була та сама дівчина, що співала, але вона все ж відрізнялась тим, що на лиці її був ритуальний грим, і тут її називали Мавкою. Вони не підозрювали, що та, хто грала мавку на святі, - була кимось більш таємничим і сильним. І цю ніч вони були під її захистом.

 На світанку дівчата пускали вінки зі свічками, а ті, мов ліхтарики, пливли по річці, і це наштовхнуло дівчину на те, про що повинна була бути пісня.

*** 

Через сім днів.

Ніч була сповнена тисячами зірок. Зала невеличкого містечка в Тернопільської області заповнена різнобарвною молоддю. Всі скачуть та намагаються підхоплювати слова пісень з приспіву, які чують вперше. В зал час від часу машина з мильними бульбашками пускає кульки, які незвично переливаються і лопаються. Всі в ейфорії, всім весело. Хтось  купує сувеніри на вході з логотипом музичного конкурсу, хтось щось смачненьке. Діти тішаться повітряними зміями та кульками, а ті, що близько до сцени, лопають мильні бульбашки на плечах батьків. 

Прожектори змінюються різними кольорами. Час від часу ведучі проводять інтерактиви, даючи можливість кожному новому артисту підготуватись до виступу.

Зореслава переминалась з ноги на ногу, носилась по гримерці, прислуховувалась. Було помітно що вона нервувала. Вона зробила вибір і боялась його. Понад усе дівчина боялась, що щось піде не так. Серед натовпу вона бачила рідних, до яких звикла, які виростили її як свою доньку і безмежно любили. А також вона бачила ще декого. Хоча її приходу вона не чекала. Їй здавалось що босорка не лишає Старі Мухомори ніколи. Якщо вірити повір'ям, то ця відьма вміла літати та швидко переміщатись.  Було це так, чи стара використала можливість просто прокататись на потязі, як нормальні люди? Чи варто взагалі замислюватися над цим питанням?

— Далі ваш вихід, — попередили  ведучі, коли оголосили гурт, який виступав перед Зореславою.

Квартет зібрався в коло. Сергій виголосив мотиваційну промову про те, що головне не перемога, а участь. Здається, він не помічав, що Іван і Зореслава дивно себе вели останнім часом.  З дня поїздки, вони наче уникали зайвий раз лишатись наодинці. 

Світло приглушили перед виступом, зал затих. У темряві залунали звуки сопілки, записані заздалегідь, до них додались живі барабани та типовий народний, весільний мотив з містичним відтінком. Дві дівчинки у вишиванках, пританцьовуючи чобітками, вийшли на сцену разом із Зореславою, вона підговорила студентських подружок допомогти з постановкою. Вони мали на сцені зіграти купальську ніч, тому були у віночках зі стрічками різного кольору. Сама ж Зора була в чорній шкіряній сукні та червоних чобітках, схожих на чобітки дівчат. На руках в'язані стрічки, що дала їй босорка, але краї вона розпустила, щоб коли буде рухатись на сцені, вони шаріли. 

Сергій зайняв місце за барабанами, де був мікрофон, і для того, щоб співати, Петро й Іван зі своїми гітарами. Підготовка нагадувала не місцевий концерт, а цілий рок — фестиваль. Головне, щоб спрацював захист босорки, але раз вона тут, напевно це додасть сили захисту. І голос Зореслави полився річним струмочком, дзвінкий та бадьорий, а на її фоні гортанний та мужній Сергіїв доповнював.

Ой на  Купала, Івана Купала,

Плела віночки, по річці пускала.

По річці пускала, на милого гадала,

Гадала так, як босорка казала.

Змія в ногах вилась, плітки пускала,

Плітки пускала, босорці шептала.

Три душі, два лика мала.

Ой на Івана, питала, гадала.

Не йди зі злом, зустріне  отрутою,

Прийдеш з добром, зіллям з рутою.

Узваром з м'ятою, вдачею, святом.

Вона співала від душі, ніби востаннє, все було добре, люди веселились. Серед люду виднілися обличчя батьків, вони плескали, не підозрюючи нічого. Босорка усміхалась, її лик змінювався в очах дівчини: то молодиця, то стара жінка, то поруч стояло три парубки, то на них старої вилась змія, Євдокія обнімала кота, а крук тріпотів крилами у неї над головою.

Зора не знала, чи подобається їй пісня, чи правильно вона зробила що співала про карпатську відьму та язичницьке свято.

Пісня закінчилась, а дівчина відчула трансформацію, її кості почали видозмінюватись. У неї не було часу на прощання і вона поспішила сховатись у темному куточку. Зора свій вибір зробила.

— Я відаю тобі душу, Євдокіє… — останнє, що встигла сказати дівчина. Додавши: — Дякую…

Іван знайшов її коли перше пір'ячко з'явилось на руках, а ніс перетворювався на дзьобик.

— Я думав, що не встигну… — Зора налякалась, хотіла прикритись, але хлопець не дав. Він притулився до дівчини та поцілував, щиро та віддано, наче вони були знайомі багато років. Зореслава не очікувала подібного. Вона  була шокована, але не обурювалась, відповіла на цілунок. Іван їй подобався. Він був щирим, сміливим, хоч  вірив в казки.  Її тіло стало знову трансформуватись на людське.

— Я спалив той клятий амулет, — відповів він, але потім згадав, що вона не знає. —  Я мав тобі сказати дещо. Я мав збагнути раніше.

Вона кліпала очима, а на щоках з'явились сльози.

— Я не розумію, — Євдокія з'явилась з тіней, хоча можна було здогадатись, що відьма любить ефектні появи.

— Сила кохання зробила вибір за тебе Алконост. Ти вільна. — Євдокія щиро усміхалась. Зникла маска  мороку, зникли її магічні ігри.

— Що це означає?

— Будь-яке рішення впливає на наші вчинки. Прийнявши умови гри життя, ти знайшла свій порятунок, Іван — свій. Вас поєднали стежки долі.

— Євдокія сказала, що я зустрів свою суджену, але можу її втратити, якщо не заплачу за вчинок своєї бабці. Через її бажання прив'язати до себе чоловіка, вона заплатила його життям, запустила родове прокляття. Мій батько не вірив у містику, тому не цікавився карпатськими легендами.

— Тобто те, що я записалась на той конкурс і підійшла до тебе, не просто так, це  була доля?

— Ти запустила події, які нас пов'язали, — підвередив парубок.

— Ви пришли до мене з ненадуманими проблемами. Якби надалі їх приховували, могли втратити свій шанс  на порятунок. Я лише вас підштовхнула до вибору.

— А що з нашою угодою, я ж дала відповідь, що з батьком?

— Ніхто і ніщо не має більше над тобою влади. Ти обрала свій шлях задовго до зустрічі зі мною.

Босорка знову перетворилась в стару жінку.

— Щастя вам, діти, та запам'ятайте: немає ніякого прокляття голосу, немає більше родового прокляття. Не треба ніколи брехати босорці.

Вона пошкандибала до виходу, я за нею поповзла змія, пішов гордовито кіт, махаючи хвостом, та полетів крук.

*** 

Через пів року Євдокія отримала листівку та листа, що в Старих Мухоморах Іван із Зореславою планують весільні гуляння. Дата призначена була на Івана Купала, збиратися мали на тій самій галявині…