Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Мовчи, жінко!

Зміст книги: 38 розділів

Спочатку:
Розділ 1
38 дн. тому
Розділ 2
38 дн. тому
Розділ 3
38 дн. тому
Розділ 4
38 дн. тому
Розділ 5
38 дн. тому
Розділ 6
38 дн. тому
Розділ 7
38 дн. тому
Розділ 8
38 дн. тому
Розділ 9
38 дн. тому
Розділ 10
38 дн. тому
Розділ 11
38 дн. тому
Розділ 12
38 дн. тому
Розділ 13
38 дн. тому
Розділ 14
38 дн. тому
Розділ 15
38 дн. тому
Розділ 16
38 дн. тому
Розділ 17
38 дн. тому
Розділ 18
38 дн. тому
Розділ 19
38 дн. тому
Розділ 20
38 дн. тому
Розділ 21
38 дн. тому
Розділ 22
38 дн. тому
Розділ 23
38 дн. тому
Розділ 24
38 дн. тому
Розділ 25
38 дн. тому
Розділ 26
38 дн. тому
Розділ 27
38 дн. тому
Розділ 28
38 дн. тому
Розділ 29
38 дн. тому
Розділ 30
38 дн. тому
Розділ 31
38 дн. тому
Розділ 32
38 дн. тому
Розділ 33
38 дн. тому
Розділ 34
38 дн. тому
Розділ 35
38 дн. тому
Розділ 36
38 дн. тому
Розділ 37
38 дн. тому
Епілог
38 дн. тому

Крістіан

– Ну, це однозначно ритуал, – висловив абсолютно очевидну думку Єйр, вибравшись на стіл з ногами та заглядаючи в записи Крістіана.

Задоволена власною здогадливістю та обізнаністю морда просто світилась від апломбу, ніби він зараз відкрив всі таємниці корони.

– Що б я робив, якби не твої коментарі? – поморщився Кріс, гортаючи книги ритуалів.

З кожною наступною книгою настрій все більше псувався. Нічого навіть схожого на той ритуал знайти не вдавалось. І вже якщо в королівській скарбниці нічого не знайшлось, то не зрозуміло, де й шукати потрібно. Десь же вбивця взяв схему ритуалу? Не сам же створив? Та Кріс вже з розпачу і такий варіант розглядав.

– Щось знайоме, – потерши кігтистою лапою підборіддя, задумливо зазначив демон. – Десь я бачив цю схему.

– Буду вдячний, якщо ти його знайдеш, – пробубнів магістр, перегорнувши останню сторінку книги та глянувши на годинника.

До закінчення пар у проклятійників лишалось близько години. День було розплановано мало не погодинно. Лишилось не зав’язнути у справах. Саме тому магістр обрав для роботи найменшу скарбницю королівства. Найменшу, але… найбагатшу. А найбагатшою вона вважалась тому, що саме тут зберігались найрідкісніші та найцінніші артефакти королівства, які дбайливо збирались, не сказати навіть одразу скількома, поколіннями королівських осіб. І, звісно, перебувати тут було суворо заборонено. Комусь іншому. Не Крісу. Йому як раз ніхто нічого заборонити не міг. Може й хотів, але не наважувався. Король в першу чергу. Боявся, що в разі чого, працювати самому доведеться. А більше ніж роботу, його величність не любив тільки риболовлю.

– Все на мене, нещасного, – заголосив Єйр, сплеснувши в долоні. Виглядало це і смішно і моторошно водночас. – Всю роботу на мене скинеш, а сам… Мабуть, сидітимеш і мріятимеш про ту гарненьку білявку з гострим, мов бритва, язиком.

І хотілось би гримнути на демона, але… але він мав рацію. Важко не думати про це ходяче лихо, якщо перед очима й досі стоїть картина заспаної скуйовдженої, майже… голої дівчини. І попри те, що здивувати чи спантеличити дорослого чоловіка нічною сорочкою або ж її відсутністю, було вкрай нелегко, все ж заспокоїти уяву було важкувато. Особливо, коли вона звертала кудись не туди…

– Ти такий уважний. Часом занадто, – сухо зауважив Кріс, підтягнувши вже шосту за ранок книгу і розгорнувши її на розділі ритуалів.

І замовкнути б підручному. Але ж він демон. Його тішить коли хтось дратується.

– То ти від неї такий свіженький, усміхнений повернувся? – мало не облизуючись від роздратованості господаря, запитав Єйр.

Бісове створіння якби не сказало це, то Кріс і не помітив би, що й справді почувався добре і настрій, попри дурнуватий ранок, дійсно був кращим ніж останнім часом. Та все одно так фривольно розмовляти з Крістіаном міг собі дозволити лише він і…

– Хто вона? – гримнув суворий жіночий голос, ледь не раніше ніж настіж відчинились двері.

… і мама.

– Здається, що працювати мені сьогодні не дадуть, – зітхнувши та відсунувши книгу на край столу, зробив логічний висновок Кріс. – Добрий день, ваша високосте! І я безмежно радий вас бачити здоровою та блискучою. Як і завжди. Як минув ваш вечір? Ранок?

 

***

Її високість Аурена тель Туоран, котра зазвичай була еталоном етикету та манер буквально влетіла в скарбницю, зачинивши наглухо двері та у кілька кроків подолавши відстань до столу зупинилась, прийнявши найвойовничішу позу, на яку була здатна.

Досить високий зріст, стрункий стан та неймовірна врода цієї миті робила її схожою на богиню війни та справедливої помсти. А злісний вогонь в очах обіцяв найстрашніші катування, якщо вона цієї ж миті не отримає всі потрібні їй відповіді.

Від магічної енергії королівського роду, котру принцеса погано контролювала все життя і так, а в гніві й взагалі магія жила своїм окремим життям, мерехтіли родові коштовності. Спалахували час від часу камені в кольє та сережках, ніби в них також жеврів живий нестримний вогонь.

Загалом, щось таки дуже розлютило її високість. І тут провидцем бути не потрібно, аби здогадатись що саме.

– Не прикидайся дурником! – опустивши всі манери та правила придворних бесід, прошипіла мати. – Хто та дівчина, з якою ти вчора милувався на святі?

Милувався… Звичайно, якби Крістіан виріс деінде, а не при дворі, то його щонайменше обурило, а може й розізлило таке твердження. Але ж кому як не йому було відомо, як охочі до пліток пані вміють роздувати скандали на рівному місці.

– Студентка академії, – коротко відповів Кріс, підтягнувши книгу знову, аби дати матері зрозуміти, що він тут взагалі-то не від неї переховувався, а справами зайнятий був.

– Он воно як… – протягнула принцеса, зрозумівши, що тиснути авторитетом не має жодного сенсу, тож озирнувшись підійшла до крісла і велично в нього опустилась. – І з яких пір та носишся зі студентками, що невідомо звідки й взялися?

А, тобто спроби щось дізнатись про Карину провалились. Тож тепер принцеса Аурена зважилась на відверту розмову. Це навіть тішило. Зазвичай, вона легко та швидко здобувала будь-яку потрібну їй інформацію.

– Чому ж невідомо? Вона іншосвітянка, – абсолютно спокійно відповів Кріс. – Нещодавно потрапила до нас на навчання.

– І ти благородно вирішив показати їй місто, – в’їдливо відмітила мама.

– Саме так, – не став заперечувати Кріс.

Навіть усміхнувся, аби розрядити напругу, котру вже ножем різати можна було в невеликій скарбниці.

– Не роби з мене дурепу, Крістіан, – не витримавши знову підвищила голос принцеса. – Я занадто добре тебе знаю. І те, що ти забагато уваги приділяєш простолюдинці, нехай і екзотичній іншосвітянці, не до добра. Двір гуде, як розбурханий вулик. Вже тільки ледачий не обговорює тебе і цю дівчину. Але справжня катастрофа нас чекає тоді, коли ці плітки дійдуть до вух короля. Як я йому буду пояснювати твої відверті інтрижки?

– Можливо, ти залишиш це мені? – не витримав Кріс.

Його завжди злило це втручання в особисте життя. Хоча… звідки особисте життя у племінника короля? Другої, після сина його величності, особи в черзі на трон. І нехай на трон Кріс не зазіхав взагалі. У принцеси Аурени були власні плани та вона мала тверді наміри втілити їх у життя.

– Якщо я залишу їх тобі, то ти точно посваришся з королем, – процідила крізь зуби мати. – А уявляєш, що буде, коли ці плітки дійдуть до Ефреків? Ми планували укріпити наше становище…

– Ти планувала! – різко і твердо обірвав нотації матері Крістіан. – Я не планував взагалі нічогісінько. Всі ці амбіції виключно твої!

І без того білосніжна шкіра на обличчі принцеси стала мало не крейдяною. Тонкі пальці стиснулись на підлокітниках так, ніби вона боялась, що її вирве з того крісла невидима сила та винесе геть з приміщення.

– Я дію виключно у твоїх інтересах, – зронила вона скупо і офіційно.

– І поки всі твої дії призвели до того, що на мене скинули всі обов’язки його величності. А в мене, між іншим, і своїх вистачало, – дещо спокійніше зауважив Кріс. – Я не прагну заняти трон, мамо. І тобі раджу облишити цю ідею.

– Ти єдине, що в мене є. Вони всі вважають тебе чудовиськом, монстром, – немов камінням, кидала кожним словом мати. – І я не пробачу жодному з них цього. Ніколи. 

– Ну, частково вони мають рацію, – знизав плечима Кріс.

Він вже давно переріс той вік, коли його чіпляв цей шепіт за спиною. А от мати заплющити очі на людську зневагу не могла. Вона жадала поставити всіх на місце і довести, що Крістіан заслуговує і шани, і поваги.

– Ніколи навіть не думай про це. Якщо хтось і достойний трону – то це ти, – промовила мати. І її не можна засуджувати за такі переконання. Для кожної матері її дитина найкраща. – Зрештою, я не прошу від тебе нічого надзвичайного. Лише тримайся якнайдалі від цієї дівчини. Не провокуй пліток. А про решту я подбаю.

В повітрі відчутно запахло державною зрадою.

– Сподіваюсь, ти будеш достатньо розсудливою, аби не накоїти дурниць, – скинувши брову, чи то поцікавився, чи то наказав магістр.

Хоча, наказувати принцесі найбезглуздіша ідея. Вона все одно вчинить на власний розсуд. І поява на світ Крістіана тому доказ.

– Звісно. За кого ти мене маєш? – навіть образилась її високість. 

І Кріс хотів щось ще додати. Але раптом в очах буквально попливло. Замерехтіли кольорові цяточки. Від того калейдоскопу навіть в голові запаморочилось трохи. 

Та варто було перевести погляд знову на матір, як Кріс ледь стримався, аби не вилаятись.

Ні, її величність особливо не змінилась. Лише на грудях пульсував доволі великий згусток світла, розсипаючи довкола відблиски.

Сказати, що Крістіан був ошелешений, не сказати нічого.

– Щось не так? З тобою все гаразд? – занервувала мати, навіть поривалась піднятись, але Кріс зупинив її коротким жестом.

– Все в повному порядку. Згадав, що маю справи, – зазбирався магістр, вже викреслюючи в повітрі портал та прихопивши артефакт, за яким з самого початку сюди і прийшов.

Він не знав, що то за дивина з ним відбувається, але нутром відчував у кого саме потрібно шукати відповіді.

 

Карина

Вивалилась з аудиторії я за годину. А може за дві. Слідкувати за часом без годинника було важко. А по відчуттях:  по ногах, що затекли, сідницях, що відсиділа всю м'якість, а, особливо, по тому як, з незвички, відвалювалися руки, я взагалі провела в цій аудиторії тиждень. І це мені ще щастить, що я амбідекстер і ці самі руки міняла. Якби не це, то на пальцях точно б залишились мозолі. 

Виходила остання, на ще хитких ногах. Мені б зробити коротеньку розминку, ногами-руками покрутити, щоб кровообіг відновити, а я посоромилась. І так на мене все заняття чиїсь очі зиркали, стежили. Та й шепітки після заяви сусідки не стихали. Забагато уваги для мене однієї. І це вони ще не знають, що я з тим самим клятим магістром на святі була.

– Це ти ж була вчора на святі з лордом Ренфолдом? – о-о, здається, вже знають.  – І що він в тобі знайшов, нечепура? 

– Самій цікаво, – хмикнула я з усмішкою, здіймаючи очі та зупиняючись в проході, який заступило троє дівчат. 

Так і знала, що без цього не обійдеться. Чомусь, в який би колектив я не потрапила, мій перший день завжди закінчувався сваркою. Це вже, коли підросла, помітила, що таке відбувається завжди, якщо в колективі є дівчата. І чого їм всім від мене треба? 

– Ти красива, – якось кинув брат, ніби це все пояснювало. 

Угу, можна подумати, вони за мою красу на мене кидаються. Та он ота руденька значно красивіша за мене – і волосся на сонці золотом блищить, і очі яскраво-зелені, а не мої тьмяні, кольору літнього болота з розмазаною дитячою несподіванкою, і груди он з форми вивалюються, навіть ґудзик не тримає.

Вже звично окинула оком зграйку дівчат, що жалися вздовж стін. І знов посміхнулася – люди завжди люди. Спостерігати цікаво, а втручатися жодна не стане, хіба що он та, чорненька. Вона теж на цьому святі життя виглядає інородньо. 

А хлопці куди всі поділися? Тільки ж-но виходили з аудиторії, а тут як вітром здуло. 

Я знов перевела погляд на красунь, що вирішили влаштувати мені допит. Вичікувально скинула брову – сподіваюсь, вийшло не гірше ніж у магістра. Хоча в нього певно роки практики та тренувань. 

Дівчата переглянулися між собою, але щось робити-говорити не поспішали, вагалися. І ця заминка сказала мені більше за них – опору вони не очікували. А ось тепер вже стало цікаво мені: чому? 

– Підійдеш до нього ще раз, тобі не жити, – попередила руда красуня. 

– Дякую, що попередила, – знов посміхнулась я. – Але твоя забаганка нездійснена, – і напрочуд спокійно пояснила для нетямущих: – і підійду, і жити буду. В усякому разі докладу до цього всіх зусиль і на шляху моєму краще не стояти.  

– Ти не знаєш з ким зв’язалася, – зашипіла вона, в мить перетворюючись на розлючену зміючку. 

– Правда? – награно здивувалась я, витріщаючи очі: – А з ким? Я бачу, трьох невпевнених у собі дівчат, що мислять себе королевами академії. Чи не тільки академії? Пробач, я тут новенька, – звично смикнула плечима, але тут же зупинила себе: правду чи ні сказала викладачка, але від цього руху краще відмовитися. 

Та й взагалі треба щось робити з жестами, а то мало чого. Раптом тут як в Болгарії й “ні”, значить, “так”. Чи де там жест заперечення рахується за згоду? 

– Ти… – наблизилась руда, неввічливо тикаючи в мене вказівним пальцем, – будеш якнайдалі триматися від Кріса, а то може і залишишся жива, тільки от не з усіма кінцівками, вухами та очима. Ти мене зрозуміла? – відкарбувала чітко. 

– Ага. Звісно, – хмикнула я. – Як таке не зрозуміти? – посміхнулася невимушено. Як же мене ці погрози… бісять? Ні, скоріше, смішать. Нагадують про недавнє минуле і дядечка з ядерною дубинкою, що, вжух, і канув у Лету. 

Дівчина задоволено пирхнула, помилково приймаючи мою згоду за перемогу, а мій сміх за істерику, повернулася спиною і впевнено, розпрямивши плечі, задоволена собою пішла по коридору. 

– Тільки хто ж тобі сказав, що я мовчки, без спротиву дозволю тобі все це зі мною вчинити? – спокійно кинула я їй в слід, ледь-ледь підвищуючи голос, щоб розчула. А то буде ще потім плакатися, що я не попереджала. 

– Думаєш, силоньок вистачить? – посміхнулася руда і з рук її прямо в мене зірвалася вогняна куля. Швидка, як неминуча смерть. 

– Стій, Сесіль! Не можна ж! – вигукнула друга з трійці. 

Але кулю вже було не зупинити.