Крістіан

Перше сонячне проміння пробилось у велике вітражне вікно. Розсипалось кольоровими візерунками по підлозі з білосніжного мармуру, розфарбовуючи його різнобарвними мазками. Завели наперебій виспівувати ранні пташки, поспішали на пари студенти.

Починався новий день.

Крістіан прискіпливо записував все, що вдалось дізнатись за ніч, у записник, час від часу відриваючись та поглядаючи на залізний стіл, на якому лежав черговий труп. Якщо так продовжуватиметься, то в академії просто не залишиться проклятійників. І такі цілком закономірні висновки доводили магістра до сказу.

Все, як і завжди. Жодних зачіпок. Хіба зброя, котра дивним чином зникла з місця злочину. Якщо взагалі вона була, а не привиділась дівчині. І хижі дрібні тварини, котрим там взагалі було не місце.

– Мали б залишитись сліди магії, якщо хваришів прикликали та дали завдання, – вголос роздумував Кріс, покручуючи олівець між долонь та прискіпливо оглядаючи мерця.

Безсонна ніч давалась взнаки. Думки плутались, а ниючий після поранення біль ставав все відчутнішим. Єйр мав рацію, не варто зловживати зіллям. Але за непередбачуваних обставин, без екстрених мір було не обійтись. Якби ця непосидюча іншосвітянка хоч трохи думала, перш ніж робити… 

Кріс роздратовано зітхнув. Але вже пізно було дратуватись щодо її поведінки. Зрештою, що зроблено, те зроблено. Треба б якось її присмирити, пояснити, що її жага діяльності може погано скінчитись. Але тут провидцем не треба бути, аби передбачити її реакцію. З неї станеться зробити все на зло Крістіанові. Треба ж було притягнути з іншого світу собі ж такий головний біль!

– Я не знайшов нічого, – розвів руками Аннар, зробивши позначку у своєму блокноті. – Лише твоя, моя магія. І якісь відголоски магії Карини. Цікава вона, до слова.

– Магія? – їдко уточнив Крістіан, чудово розуміючи про кого йде мова насправді.

– Не удавай, що не зрозумів, – посміхнувся Аннар, закривши блокнота. – Дівчина цікава. Приваблива, гостра на язик. У їхньому світі всі такі?

– Сподіваюсь, що ні, – пробубнів собі під носа Кріс, чомусь увага Аннара до Карини була йому неприємна. Дратувала. Чи справа у безсонній ночі? – Інакше… Це був би світ Хаосу.

Крістіан знав, про що говорить, коли згадував Хаос – батьківщину Єйрангранхора. Світ темної магії, демонів та таких само гострих на язик, непосидючих, розпусних жінок-демониць. Може, вона й справді прослизнула якось у той світ з Хаосу? Це багато пояснило б. 

– Тобі краще знати, – задумливо буркнув Аннар, трохи знітившись та втративши жагу до душевних розмов.

Нар вмів відслідковувати настрій свого начальника. І зараз Крістіану було не до жартів. Він був виснажений болем, занадто великими витратами магії, безсонною ніччю. Та на додаток – черговим глухим кутом у їх розслідуванні. Трупи множились, а слідчі ні на крок не наблизились до розгадки.

Цокіт високих підборів обірвав розмову на півслові. Кріс був тому дуже радий, адже вже збирався бовкнути щось таке, на що старий друг може й не образиться, але точно запам’ятає. І пригадає йому за першої ж можливості.

– Вам ночами взагалі не спиться? – зцідивши позіхання у кулачок, поцікавилась Хельда, замість привітань. – Тиняєтесь казна-де, знаходите якихось незрозумілих мерців. Закохайтесь обидва вже. Займіть час чимось кориснішим. І приємнішим!

– Я б з превеликою радістю, Хель, але якщо ти забула, то саме ти дала мені відкоша вже втретє, – нагадав Аннар, відкинувшись на спинку стільця.

І ніби докоряв, ображався, але на губах грала усмішка. Ці суперечки мали давнє коріння та подобались обом магам точно. Аннар бігав за Хельдою, а та, своєю чергою, щоразу його відшивала. Та хай там як, обидва не збирались відступати ані на крок від своєї гри.

Хель усміхнулась, трохи зверхньо та переможно поглянувши на Аннара. Вона була однією з небагатьох жінок-магів, що могла дозволити собі одягатись так, як велить душа, а не традиції. У салонах особисто для неї шили сорочки та штани з чорного шовку, розшиті червоними, мов кров, нитками. Вона могла плюнути на звичаї та поводитись так, як сама того хотіла. Це і подобалось в ній Аннару. До всього, Хельда була напрочуд красивою жінкою: світла шкіра, темні очі, правильні риси обличчя та довге чорне волосся, котре вона воліла залишати розпущеним. От у кого вже точно відзначились демони серед рідні.

– Спробуй ще, – усміхнувшись одним куточком губ, порадила некромантка. – Цілком можливо, що наступного разу пощастить більше.

– Або вщерть розіб’є моє серце, – трагічно зітхнув Аннар. 

На що у Хельди точно було заготовлено кілька кольких відповідей.

– Досить вже цих шлюбних ігор, – не витримав втомлений та змучений болем Кріс, піднявшись зі стільця аби розім’яти ноги, які затекли від довгого сидіння на місці. – Приділіть трохи уваги розслідуванню, будь ласка. 

– Нервовий ти якийсь сьогодні, – трохи надулась, але все ж взялась до роботи Хельда. – Хто тут у нас? – Хель відкинула простирадло, роздивляючись мерця та вмить посерйознішала. – Хлопчик. Молодий зовсім. Знову?

– Знову, – підтвердив Кріс, повернувши ручку на стулці та відкривши вікно.

Свіже повітря увірвалось в приміщення, розбавляючи уїдливий сморід реактивів та дезінфекційних засобів, ароматом квітів та свіжоскошеної трави. Кріс не втримався та вдихнув на повні груди. На мить закортіло відчути себе просто людиною. Живою, звичайною. Але Кріс не звичайний. Та і не зовсім людина.

– Ви врешті решт впіймаєте цього божевільного? Скільки вже можна? – скрипнувши зубами та оглядаючи труп, поцікавилась Хель. – Мене лякає ця тенденція. Ні, не лякає. Я злюсь. Дуже. Вже сама б голими руками задужила того, хто це вчинив з… дітьми. Демони і альви, це ж просто діти…

– Думаєш, що ми просто в захваті від того, що відбувається? – процідив крізь зуби Кріс, повертаючись до жорстокої реальності. – Дай нам хоч щось, що виведе на вбивцю і завтра його віддадуть під таємний суд.

Хельда точно хотіла ще щось сказати, але кинула один погляд на Кріса і передумала. Може, через те, що й сама почувалась винною. Некромантка вона, чи хто?

Хель швидко оглянула тіло, звично не знайшовши нічого нового. Та тільки після вдалась до допиту, особливо ні на що не сподіваючись.

Закляття підняття та підкорення злетіли з її губ, змінивши не лише мелодійні інтонації, а й сам голос магині. Він став грубішим, хрипкішим, твердішим. Тонкі нитки магії пронизали мертве тіло, змушуючи підкоритись волі некромантки.

Повіки мерця затремтіли, мутні очі розплющились. Жодного руху більше, жодного звуку.

– Чи чуєш ти мене? – запитала Хель все тим же потойбічним голосом, від якого навіть у вже битого мага волосся піднялось би на потилиці.

Мрець завагався якусь мить, але кивнув.

– Чи визнаєш, що підкорений моїй волі та силі?

Ще один повільний кивок.

– Чи знаєш ти того, хто позбавив тебе життя? – наступне запитання.

Якийсь час мрець вагався, але все ж, ніби через силу ще раз кивнув.

– Чи зможеш вказати на нього? – з рештою поставила ще одне, чи ненайголовніше запитання Хельда.

І тепер в очікуванні завмерли всі три маги, не зводячи поглядів з піднятого мерця.

Тиша та очікування, натягнуті, мов тятива арбалета. Та замість наступної відповіді, мрець повернув голову і, ніби побачивши некромантку, вишкірився та одним швидким стрибком кинувся на жінку.

– Упокойся! – скрикнула вона, виставивши руку перед собою за мить до того, як труп до неї дотягнувся.

І труп просто звалився на підлогу. Нерухомий, несвідомий.

Та Кріс завмер, не зводячи погляду з некромантки. Знову щось нове? Чому він кинувся на Хель? Може бути так, що вона причетна до цих вбивств?

– Знову нічого, – зітхнув Аннар, розгорнувши блокнота та роблячи помітки.

От хто не сумнівається у добрих намірах темної магині. Крісові б так!

– Крім того, що ця жертва намагалась тебе вбити, Хельдо, – відмітив Крістіан.

В приміщенні запанувала така тиша, що чути було як у вікно намагалась влетіти бджола, тріснулась об скло та передумала. Скрипнув та зламався грифель олівця, яким час від часу скрипів Аннар. І як важко видихнула, усвідомлюючи суть звинувачень Хельда.

– Ти на щось натякаєш? Якщо так, то наступного разу пошукай іншого некроманта! – нервово розтираючи долоні, порадила некромантка. – Принаймні мені буде менше мороки та ніхто не намагатиметься мене вбити. До речі, це може ще й означати те, що вбивця знає, що трупи допитує некромант. А враховуючи те, що ви намагаєтесь ці смерті всіляко приховати. То я майже впевнена, що вбивця десь поряд. І точно знає про те, що ви тут копаєте. Убезпечується, як може.

Кріс присів на край підвіконня, схрестивши руки на грудях, поглянув на некромантку та, зрештою, видихнув:

– Пробач! Мабуть, занадто важка ніч. Я ні в чому тебе не підозрюю.

– От вже дякую, – роздратовано повела плечем Хель. – Нар, допоможи мені повернути тіло на стіл. Спробую дізнатись щось після розтину. Якщо мене тут прямо арештовувати не почнуть!

– Я перепросив. Перестань драматизувати, – кинув Крістіан і, підвівшись на ноги, наблизився до столу та взяв свій блокнот. – Сподіваюсь, щось іще згадає Карина. Дізнаємося хоч про знаряддя вбивства. Мені час.

– Щасти, – махнув рукою Аннар, піднімаючись за стільця, аби таки допомогти Хельді.

– Краще б з розслідуванням пощастило, – зітхнув магістр, так і не наважившись відкрити портал в аудиторію.