Крістіан

Мить, і Карина зникла у черговому порталі. 

– Невгамовне дівчисько, – процідив крізь зуби Кріс, збираючи залишки портальної магії, що ще не розвіялась. 

За свіжим слідом йти не тяжко. Було б, якби нещодавно він не витратив стільки магії. Але про це доведеться думати пізніше.

– Ти себе доб’єш, – зітхнув Аннар, підхоплюючи магічні потоки та вплітаючи їх в загальну сітку закляття.

Кріс тільки сильніше зціпив зуби. Біль, що здавалось ще недавно відступив, залишив по собі лиш ниюче нагадування, знову обвалився на нього всією своєю силою. Мов морський прибій, що розплескав маленького човника по кам’янистій скалі. От таким розбитим на друзки човником і почувався Кріс.

Але за кілька миттєвостей все ж портал розкрив свою пащу.

– Йди першим, – кивнув Крістіан Аннарові, зігнувшись навпіл та важко дихаючи.

– Ти взагалі в нормі? – засумнівався Нар, переводячи погляд з порталу на старого друга.

– Зараз буду, – відмахнувся Крістіан.

Добре, коли з кимось маєш такі стосунки, коли тебе розуміють навіть не з півслова, а з жесту, погляду. Аннар був таким. Саме тому не вагаючись ані миті ступив у відкритий портал.

– Єйр, – гукнув ледь чутно в темноту кімнати Крістіан.

Повторювати двічі, як і пояснювати в чім річ було не потрібно. Дрібний демон, швидко для свого зросту та неповороткої статури вивалився з темряви зі скляною пляшечкою в лапах.

– На твоєму місці, я б не грався з зіллями. Не у такій кількості, – тихо бубнів демон, але все ж відкоркував зілля.

– Ти не на моєму місці, – зітхнув Кріс, осушивши пляшечку.

Легше стало, але не дуже. Може подіє згодом. Та зволікати й чекати доки мине біль часу не було. Портал от-от закриється і сам він його навряд вже зможе відкрити.

Тож вирівнявшись, зібравшись з силами Кріс рішуче рушив на місце злочину.

– Треба було її лишити в тому світі, де вона жила, – роздратовано пробубнів він за крок до порталу.

І сам же вилаяв себе за ці слова. Дівчина не винна ні в чому взагалі. Крім того, що суне свого носа куди не треба.

В ніс вдарив сморід плісняви, сирості на щурячого лайна.

За спиною таки розтанув портал, котрий вже не було жодних сил тримати. Та й потреби в ньому не було. Кріс чудово зрозумів, що це за місце.

Чергове вбивство в стінах Академії. Якщо ця інформація просочиться за мури та піде в маси, проблем не обереться не лише керівництво, а й уся королівська сім’я. Дядечко ж особисто курує саме цю академію. Інакше, не відправив би любого племінника розгрібати усе це.

Шостий труп, щоразу почерк вбивці однаковий, а слідчі ніяк не можуть вийти на слід маніяка.

Скупе світло ледь пробивалось у заґратовану віконницю. Аннар послужливо підкинув у повітря кілька світлячків.

Та погляд Кріса насамперед упав не на жертву. Там нічого нового не побачиш. А на дівчину, що в цей час замість того, аби, як і належало б звичайній вихованій панянці, втратити свідомість, сиділа поруч з трупом і гамселила – черевиком по підлозі. І так завзято, що навіть Аннар остовпів і не розумів, як на це реагувати взагалі.

– Що взагалі відбувається? – розгублено поглянувши на керівництво, поцікавився Аннар.

Неймовірно цікаве питання. 

– Самому цікаво, – скинувши брову, знову поглянув на дівчину Кріс. 

– Геть звідси! – вигукнула Карина та знов тріснула черевиком по підлозі. Почувся голосний вереск і їм під ноги злякано кинувся дрібний хвариш. 

– Панно Карино, з вами все гаразд? – обережно поцікавився Аннар, зробивши несміливий крок до дівчини.

– Зі мною? Так. А ось труп… Ви можете щось зробити з цими…?

Тільки тепер стало зрозуміло, що вона не просто так вирішила порозважати місцевих мешканців, а відбивається від дрібних хижаків – хваришів. Певно збіглись на запах крові.

– З цими? – тицьнувши пальцем у тваринку, що пробігала повз, запитав Аннар.

– Ну так. Ці дрібні тваринки вирішили повечеряти. Вашим трупом…

– Він не мій! – зауважив Аннар.

– Ой! Пробачте, – зніяковіла дівчина. 

– Вистав купол, – чи то попросив, чи наказав Кріс, ледь тримаючись на ногах.

Аннарові, попри всю свою вдавану несерйозність ніколи не потрібно було повторювати чи роз’яснювати щось. Тож за мить довкола трупа, дівчини та й довкола них самих сформувалась напівсфера, що мерехтіла блакитним світлом.

– Підійміться з підлоги. Застудитесь, – втомлено зітхнувши скомандував Крістіан, стягнувши піджак, та наблизившись до дівчини, накинув його їй на плечі. Підняв з підлоги її плащ та, струхнувши, вклав в руки. 

– Та й сліди знищите. – вставив Аннар, обійшовши мерця та, присівши навпроти, невдоволено поморщившись. – Якщо вони ще залишились після вашого самовільного втручання.

– Не переймайтеся так. Більше втручатися не буду. Буду, як належить, втрачати свідомість та верещати до нестями, – пробуркотіла, взуваючись. 

Дівчина встала, відійшла від трупу і з кута сполохано вискочив хвариш. Заметушився, бігаючи по куполу та шукаючи вихід. 

– Тшш. Йди сюди, а то спопелять за псування слідів, – покликала Карина хижака. Той зупинився і здивовано озирнувся на неї. 

Спопеляти, звісно, ніхто нікого не збирався. Гарної ж вона була думки про магів. Та розвіювати її припущення ніхто не поспішав. Тож Кріс просто кинув швидкий погляд на проклятійницю та взявся за справу.

– Диви, що в мене є. Це смачніше, – продовжила вона вмовляти хвариша, чимось шарудячи.

Але Кріс це все слухав вже краєм вуха.

Знову все, як і п’ять разів до цього. Мертвий студент-проклятійник, без жодних ознак будь-якого спротиву. Немов сам прийшов на заклання. Це обряд. Для чого? Також не зрозуміло. В жодній бібліотеці Кріс не знайшов нічого схожого. Навіть дістався магів поза законом – чорнокнижників. Але й вони аніскілечки не прояснили ситуацію. Знову жодних зачіпок.

Вписане коло, кров, пірамідки. І жодного розуміння для чого цей ритуал взагалі проводити.

Кріс роздратовано стиснув руки в кулак.

– Знову нічого? – поцікавився він в Аннара, що саме в цей час сканував тіло магією.

Той не відповів, але губи стиснув так, що стало зрозуміло, нічого нового не буде. Не варто й сподіватись.

– А де ніж? – раптом запитав Аннар, перевівши погляд на Карину.

– Не було, – знизала вона плечима. – Принаймні я його тут вже не побачила.

Ймовірно тому, що вбивця ще був тут, коли вона заявилась на місце злочину. 

Кріс поглянув на дівчину, подумуючи чи казати їй взагалі про це. Але, й не потрібно було. Й сама зрозуміла. То ясно було по тому, як вона враз зблідла, усвідомивши, що і сама могла тут поряд лежати.

– Хочеш сказати, що вбивця повертався? – все ж озвучив цю здогадку Аннар.

– Ну ще могли з'їсти хвариші, – не втримався від уїдливого зауваження Кріс. – Труп вони з'їсти збиралися, я так розумію.

– А тобі не здається це дивним? Хвариші – хижаки, вони завжди самі полюють на власну здобич, а не їдять мертвечину, – задумливо протягнув Аннар, знову повертаючи увагу тілу. – Можливо, це робота злочинця? Щось нове? Вирішив позбутись тіла?

Кріс важко зітхнув. Дійсно, до сьогодні нічого подібного не було. І тут з якогось дива… Зрештою, хоч щось, крім вже набридлого до печії – “нічого”!

– Мені здається, що панні Карині більше тут робити нічого, – промовив Кріс, повертаючись до дівчини. – Вам краще відпочити від усього побаченого. Та підготуватись до занять.

– Добре, – не стала сперечатися дівчина. 

– Якщо виникнуть ще питання, то не завійтесь десь, будь ласка. І ніж…

– Можу намалювати, – перебила Карина. – Схематично.

– Буду вдячний, – кивнув Кріс. – Аннар, відкрий портал дівчині. В гуртожиток. Бо в неї дуже неспокійна вдача.

Карина тільки очима роздратовано зиркнула. Але промовчала. 

Аннар швидко і звично створив портал. 

– На все добре, – промовив Кріс їй в слід.

– І вам приємних снів, – кинула дівчина, сміливо крокуючи у портал.

– Знущається? – запитав Аннар, вже уявляючи безсонну ніч та купу справ, що належить зробити якнайшвидше. – Чим ти їй так не догодив?

– Довга розмова… – відмахнувся Кріс, наблизившись до мерця.

Ніби з дівчиною і все. Відправили якнайдалі. Але чомусь лишилось важке відчуття, що проблеми тільки починаються. І вона в них гратиме не останню роль.