Крістіан

– Демонові портали, – простогнав Кріс, впавши в глибоке крісло та заплющивши очі.

Так здавалось ніби біль притупляється. Коли просто сидиш нерухомо. Але варто поворухнутись і знову в боку почне нити. Тож магістр ухвалив найправильніше рішення – не рухатись. Трохи посидіти, а вже потім братись за справи.

Справ назбиралось у його відсутність цілий стос. Листи, звіти, запити… невже без нього ну ніяк королівством правити не вдається?

Варто визнати, дядько зовсім закинув справи корони, кузен геть юний, аби брати участь в управлінні. А другий у черзі до трону Кріс – цілком підходив. Навіть попри те, що нещодавно пережив замах на свою безцінну незамінну персону. І хто за нього хвилювався? Ні, хвилювався багато хто, але абсолютна більшість тих, хто навідувались до нього запитати про здоров'я, приносили отакі папірці, котрі Крісу хоч на смертному одрі розглядати потрібно було. І тільки мати щиро переживала про єдиного сина.

– Дружину тобі треба. І дітей, – схлипувала мама, власноруч змінюючи пов’язки на рані. – Може хоч тоді за розум візьмешся. Ти ж не звичайний слідчий. Спадкоємець.

– Другий в черзі, – в’яло та, поморщившись, поправляв Крістіан принцесу, але його слова були проігноровані, як і багато разів до того.

Далі була довга лекція про обов’язки. Про почуття матері. І просто щирий страх за дитину і любов. Матері вони такі. Будь ти хоч сто разів найсильніший маг королівства, а все одно – дитина дитиною.

– Маєш паскудний вигляд, – пролунало з темного кутка невеликого, досить захламленого кабінету магістра Крістіана Ренфолда.

Тріскучий противний голос, ніби хтось по склу дряпав кігтями, змусив магістра все ж розплющити очі. В напівтемряві палали два червоних вогники десь за метр від підлоги. І більше нічого. Зізнатись, Крістіан і сам полюбляв темряву. Запалював хіба пару свічок на столі, виключно для роботи. Але звичка Єйрангранхора ховатись по темним куткам та намагатись налякати всіх, кому на думку спаде навідатись до магістра, трохи дратувала. З іншого боку, варто зазначити, що це був досить дієвий захист від тих, кому захочеться пробратись в кабінет без дозволу самого магістра Ренфолда.

Втім, саме в цей момент навіть Кріс ледь стримався, аби не запустити в Єйра чимось важким. Ну, хоч чорнильницею. Магістр і сам чудово розумів, що вигляд має такий, наче його пережував та виплюнув дракон. Чи демон. Не суттєво.

– Прикрий писка, – просичав роздратовано Крістіан. Йому й без констатації очевидного було недобре. – Краще зілля неси.

– Вже, – зовсім не образившись на різкі слова, щасливо протягнув Єйр та шкоргаючи короткими ногами по підлозі, поспішив ближче до господаря та зрештою показавшись у всій своїй красі.

Короткі ноги, малесенькі крила та досить пишне тіло не робило нижчого демона неповоротким. Для магів і немагів цього світу він був відверто страшним: тонкі, закручені за досить великі вуха роги, червоні очі, що сяяли в темряві, сіра груба шкіра, місцями поросла ріденькою чорною шерстю та гострі ікла замість зубів. Теплих почуттів такий монстр не викликав ні в кого. Точніше… демон. Демон на службі у спадкоємця трону. Але вірнішої істоти Кріс не знав.

Єйр протягнув Крісові невелику скляну пляшечку з густою чорною рідиною. Бридка і на вигляд, і на запах. І смак у неї був не кращий.

Але що робити? Кращого зілля для відновлення поки ніхто не придумав. Тож Кріс, різко видихнувши, осушив всю пляшечку за один ковток.

– Бридота, – скривившись та ледь дихаючи простогнав магістр.

– Але ж дієва, – усміхнувся демон, продемонструвавши два ряди гострих ікол.

– Дієва, – змушений був погодитись Кріс.

І справді, біль відступав, навіть, дихати стало легше. І в голові трохи почало прояснюватись. Може, й папери вистачить сил розібрати? Але одного погляду на стос паперів на столі було достатньо, аби усвідомити – не вистачить.

– Тобі ж казали – відпочивай та бережи сили, – пробурчав демон, залізаючи на стілець.

Залазив він десь так, як мала дитина, що ледь навчилась ходити: натужно кряхтів та бурчав собі щось під носа. При всьому бурчав він мовою Хаосу. І поки аналогів у загальній мові Кріс не знайшов, але мав тверду впевненість, що то слова, котрі не варто промовляти при жінках та дітях.

– Критичний випадок, – коротко кинув магістр, перевівши подих.

– Настільки критичний, що ти ледь дуба не врізав? – врешті-решт, вмостившись на стілець, уїдливо поцікавився демон.

Крісові одразу ж згадались і обставини знайомства, і те, як дівчина розкидалась прокляттями наліво і направо. Дивна особа. Зовсім не така, як місцеві жінки. І навіть з немісцевих він не знав жодної схожої на неї.

– Ти не забагато волі язику даєш? – замість відповіді спокійно поцікавився Крістіан.

Абсолютно спокійно, але на демона подіяло миттєво. Рогатий одразу ж припнув язика, зібрався та посерйознішав.

– Розібрав документи за важливістю у твою відсутність, – чітко відрапортував Єйр. – У кутку – запити радників короля. Землі, фінансування… зрештою, хто про що, а радники про золото у своїх карманах. Пропоную їх перевішати. Чи з’їсти. Проблем стане менше.

Демон навіть облизнувся тонким роздвоєним язиком, явно вже передчуваючи веселощі.

– Отримаєш по зубатій мордяці, – попередив Кріс.

– От ти завжди так. А я ж для королівства стараюсь. В нас би саме так і вчинили, – щиро образився демон.

– Ми не в Хаосі, слава всім богам.

– А шкода, – зітхнув Єйр тужливо, але швидко позбувся меланхолії та продовжив. – Друга – розбій на торгівельних шляхах.

– Чому це принесли сюди? У нас вартові закінчились?

– Там ніби маг орудує. Треба твій дозвіл на залучення магів.

Кріс важко перевів подих, подумки назвавши свого любого дядечка тими словами, якими нещодавно сипав демон, але кивнув.

– Ще щось?

– Листи від містян, торговців, ремісників, магічної спільноти… загалом ота велетенська пачка паперу то все звернення, – відмахнувшись, як від набридливої мухи, промовив Єйр. – І все, що вдалось нарити у справі проклятійників. Он той окремий стосик. Точніше, оті кілька листочків. Не дуже багато вдалось знайти.

Демон розвів лапками. На його мордочці з’явився такий винуватий вираз, ніби він справді шкодував. Але Кріс добре знав, що з щирістю, добротою… та будь-якими добрими емоціями у демонів туго. Немає їх взагалі.

Тому Крістіан просто не звернув уваги на цю виставу та одразу взяв ті самі кілька папірців, про які Єйр говорив останніми.

Дійсно скупо. Хіба кілька загальних характеристик про загиблих, обставини смерті не з’ясовано, трупи на території академії. І нічогісінько більше.

– Слухай, ну хай собі гризуться. Зрештою, в Хаосі виживають найсильніші, найспритніші, наймогутніші…

– Тебе б вже давно не було, якби ти знаходився у власному світі, – кинув Кріс, не відриваючи погляду від записів.

– Ти жорстокий. Одразу видно…

– Ще слово, і відправлю тебе у твій любий Хаос, – між іншим, промовив магістр.

– Я ж нічого. Що ти такий знервований? – помітно занепокоївся Єйр. 

Як би він не любив Хаос, а все ж повертатись туди не хотів. Такі місця краще любити здалеку. Бажано, перебуваючи якомога далі.

Кріс ще раз пробіг поглядом по звітам та втомлено кинув їх на стіл.

– Аннар де? – після кількох хвилин міркувань, запитав магістр.

– Тиняється по дівках і шинках, напевно, – знизав вузькими плечима демон. – Я йому взагалі не нянька. Але на твоєму місці, заміснику би кілька пальців зламав. старанніше працював би потім.

– Будеш на моєму місці, тоді і висловлюватимеш власну думку. Знайди його. І скажи, що я хочу його бачити. Негайно.

Коли звучав отакий наказ, демон вмить ставав зібраним та серйозним. І куди поділась його неповоротка хода? Оком змигнути не встиг, а Єйр вже ніби розчинився в повітрі.

А Кріс залишився наодинці зі своїми думками.

Три смерті за останні два місяці. Нічого спільного між жертвами, крім дару проклятійників і того, що всі вони навчались в академії. А вбивця й досі гуляє на волі. І, найімовірніше, в самій академії. А отже, будуть іще жертви. З цим потрібно було щось робити.

– Викликали, пане Ренфолд? – весело поцікавився Аннар, ввалившись в кабінет без стуку.

Але відповісти Крістіан не встиг. Саме в цю мить над головою відкрився портал та з нього буквально на руки магістрові вивалилась…

– Карина?! – не приховуючи подиву, промовив Кріс. – Якого дідька?

– Як тут у тебе цікаво… – не змовчав Аннар.

– Ви! – вигукнула дівчина йому в самісіньке вухо і вчепилась в нього так, ніби тут і зараз намагалась придушити.

За бажанням за такі міцні обійми можна і замах на спадкоємця їй пред’явити.

А коли він її струснув, мов куль, схопивши за плечі, клацнула зубами та тицьнулася носом у його ключицю.

– Та-та-та-та… – почала, намагаючись щось сказати ця ходяча біда, ще міцніше стискаючи руки, так що аж дихати вдавалось через раз і то не завжди.

Сказати, що Крістіан був шокований – не сказати нічого. По-перше, його все ще душила ця ходяча катастрофа і слабкі потуги якось її відчепити від себе не давали поки жодних результатів. По-друге, портальна магія? Як взагалі проклятійниця відкрила портал? В палац! Королівський, демонової душі, палац!

– Можливо, я тут зайвий? – між іншим, нагадав про свою присутність Аннар.

– Склянку води подай, – гаркнув Крістіан, взагалі не маючи жодного настрою вислуховувати їдкі зауваження друга. 

Як і завжди, той тонко, майже інтуїтивно, відчував всі зміни настрою магістра. І вже за мить стояв поряд зі склянкою води. Швидко, чітко, а головне… мовчки.

– Дя-дякую! – зробивши ковток води, Карина відстукала по краю посуду запальний ритм, і трохи спокійніше перевела подих.

Хоч істерика припинилася і те добре! Зазвичай Кріс намагався уникати ситуацій, приправлених жіночими криками та сльозами. За винятком королеви і матері. Першу терпів, зціпивши зуби. Мати… мати сльозами могла добитись від нього майже всього. Але мудро відкладала цей інструмент лише на крайній випадок. Решту спроб натиснули на спадкоємця таким суто жіночим способом, він просто ігнорував. Уникав ситуацій, а жінок швидко викреслював зі свого життя. 

Але… Ця дівчина – бліда, перелякана, з повними жаху очима, що тряслась просто у нього на колінах так, що мало не підскакувала – викликала зовсім інші відчуття. Мало не вперше захотілось обійняти її, заспокоїти і пообіцяти, що все буде добре. Певно, від утоми в голову всіляка дурня лізе.

– Що “та-та”? – запевнившись, що ця кара Хаосу хоч два слова вже здатна зв’язати, запитав таки спадкоємець.

– Там… там… мрець! – зрештою, видавила вона та зблідла ще більше. – Напевно, – додала з якимось сумнівом. 

– Ще так тебе дівчата заарканити не намагались, – не втримався таки від уїдливого коментаря Аннар. 

– Де там? – водночас з ним грубо запитав магістр, намагаючись відчепити і виштовхати проклятійницю якнайдалі. 

Але не так то просто, виявилось.