– Зайчику, а як же наші п'ятеро дітей? – я насолоджувалася смиканням очей двометрового «зайчика». Зазвичай спокійного і доброзичливого принца Ернарана і, за сумісництвом, мого нареченого.

Не зовсім мого, але вже як вийшло!

– Які п'ятеро дітей, жінко? – заволав дракон, схоже, прагнучий одружуватися приблизно так само, як сестричка Фей виходити заміж. Навіть його довге чорне волосся обурено ворушилося.

– Ми вже майже подружжя, – не проґавила я нагоди провернути шпильку в його рані.

Це все татусі! Принца і наш із Фей. Це вони вирішили укласти шлюб, дуже вдалу партію! І начхати, що Фей задарма не потрібен бабій, нехай навіть і молодший син короля. А той зовсім не бажає залишати розгульний спосіб життя.

Не можу його звинувачувати. Сама волю люблю. Але чого не зробиш заради сестри? Ось навіть весільну клятву від чужого імені можу дати. Яка ні мене, ні Фей ні до чого не зобов'яже.

Що може піти не так? Ми з нею схожі, просто як рідні. Принц і не відрізнить.

Безглузда авантюра? Можливо. Але ж авантюра! Не могла ж я пройти повз! Мої однокурсники вже ставки роблять!

– Тільки через мій труп! – грізно гаркнув розлютований принц.

– Відповідаєш за можливості свого трупа? – примружилася я.

Принц на мить отетерів, я ж пробурмотіла, прицінюючись:

– Не впевнена, що це буде досить зручно, але якщо ти відповідаєш за результат, то вже якось та й пристосуюся.

– Що зручно? – уточнив Ерчик.

– Спадкоємців заводити, що ж іще! – головне – зробити якомога чесніший погляд.

– Шалена баба, – хитнув головою принц.

Явно моїми стараннями ми з Фей виходили все далі й далі з кола любовних інтересів його високості Ернарана.

– Заради Джонні я готова на все! – радісно закивала я на підтвердження своїх слів, невинно склавши руки за спиною.

– Ти навіть мого імені вивчити не спромоглася? – зігнув брову принц, викриваючи мене.

Його очі, втім, не могли приховати всю лють і гнів, які опановували високістю зі зростаючою швидкістю.

– Джонні наш первісток, любий, – мило посміхнулася я. – Вже не дочекаюся, щоб пов'язати клятвою наші долі навіки! І потім будемо лише ти і я. Ну чи я і твій труп. До кінця наших днів.

Обличчя принца геть стемніло, одним спритним рухом він дістав з-за поясу кинджал. На секунду, лише на маленьку секундочку, але я злякалася. Потім згадала, що я одна з найкращих курсанток військово-магічної академії Тнори, і одразу заспокоїлася.

Завдати собі шкоди не дозволю. Навіть якщо принц раптом вирішить знехтувати своєю честю і напасти на дівчину!

– Ви усвідомлюєте, кому і що кажете? – звузивши очі, його високість вирішив зайти з іншого боку.

Ну... смикати принца за вуса, мабуть, не найрозумніше. Сестру можу підставити, знову ж таки. Але я вже не в змозі була зупинитися!

– Своєму майже чоловікові? – підняла брову, посміхаючись.

– Своєму принцові! – гаркнув Ернаран.

– І що ж, ви не одружитеся зі мною? – намагаючись, щоб у голосі не звучала прихована надія, спитала я. – Підете проти волі наших батьків, які все вже вирішили без нас?

Якби він справді міг піти проти волі короля, не зайшов би настільки далеко! До моєї весільної сукні та обряду, який ми начебто зараз проводимо.

За традицією вважається, що молодята мають ще раз переконатися у своєму рішенні та поговорити без сторонніх. Але для нас звідси, з ритуальної зали у королівському палаці, є лише один шлях – до вівтаря, для завершення весільної церемонії.

Ритуальна розмова, взагалі-то, має бути обміном приємними словами та всілякими позитивними емоціями. Але якось пішла не туди, м-да.

Ай, гаразд, Фей це все заварила, ось нехай потім і викручується, зрештою, мені з ним не жити.

Бач, як чорними очима на мене блискає. Опирався, не хотів одружуватися, сперечався з батьком... як і Фей зі своїм. А що зрештою? Продавив татусь? От і не рипайся, терпи обрану дружину. Тим паче, що вже недовго лишилося.

Зате Фей потім оціниш, можливо...

– Клятву, отже, хочеш. Зараз ти її отримаєш! – прошипів Ерчик.

– Вау, який ти нетерплячий! Просто тут? Без свідків? – я на всю грала наснагу. Хто ж знав, чим це обернеться!

– Тук-тук, – посеред зали проявився Сабен, навіть не думаючи просочуватися крізь двері, і вже тим більш чекати дозволу. Домовик – дух-охоронець королівської сім'ї. – Ну, молодята, готові? Час виходити.

Ось тільки його питання не те що не зупинило дії принца, а, здається, надало прискорення:

– Ні! – гаркнув принц. – Жодного весілля не буде! Я розриваю договір! Я, Ернаран Астенд, клянуся, що піду до вівтаря тільки зі своєю істинною, яку особисто виберу і приведу в дім! – принц різонув лезом по долоні.

– Ой! – тільки й встигли видати ми з домовиком.

– І не буде нікому з вас спокою, доки я її не знайду! – припечатала розлючена високість.

– А мене навіщо приплітаєш?! – заволала я, але крик душі потонув у гуркоті, що пролунав навколо.

Сяюча пентаграма закляття злетіла з краплями крові на підлогу, розгорнулася в ногах принца і збільшилася до розмірів зали. Здається, хтось переборщив зі вкладеною у клятву силою.

Сама не певна, що збираюся робити, я кинулася до нього. Рефлекси спрацювали.

Наступної миті кімнату осяяло яскраве світло.

– Орка мені в рило! – зовсім не по-світськи вилаялася високість, коли стіни палацу почали зникати.