Бажання дракона
Зміст книги: 65 розділів
Ернаран
Експериментувати з невідомими зіллями не найкраща ідея. Але іншої у мене не було. Треба якось звідси наші з Джонні дупи забирати. Плюс звідкісь я знав, що на мене воно не подіє.
До речі, Джонні, де вона там?
Не чекаючи, поки їдкий дим розвіється, навпомацки потягнувся до того місця, де залишив дівчину.
Дранус! Її не було!
Нахилився до підлоги: може, зненацька підкосило, і вона впала? На відміну від мене, на неї місцеве пойло сильно подіяло. Он, навіть якогось старого гнома навпроти красенем вважила.
– Сті-ій! – не своїм голосом заволав над вухом дух.
– Що? – я завмер, не розуміючи, що зумів розгледіти в цій димарі наш потойбічний.
– Розчавиш!
– Кого?
– Наречену свою!
– Не наречена вона мені. Та й не маленька, щоб... лишайна луска!
Дим почав потроху розсіюватися, відкриваючи порожні коридори. Цілком порожні. Окрім нас із духом тут нікого не було.
Дранусовий гном! Це що ж за зілля я зберігав у себе? Точніше, не я – а той, чиї документи мені підсунули. Дізнаюся, хто – всю бороду повискубую!
– Дивись, – дух показав на колбочку.
– І? – я її не тільки бачив, але ще й використав. Забрав із собою, бо знак на етикетці видався дуже знайомим.
– Це зілля зменшення.
– З чого ти взяв? – нахмурився я. – Ти ж казав, що нічого не пам'ятаєш?
– Не пам'ятаю! Але це точно воно! – заволав недорослик.
– Тебе що, за життя твій зріст сильно турбував? Часто таким користувався? Та так і залишився дрібним? – видав я теорію.
Дух ображено засопів. Але раптом заверещав, як недорізаний, тицяючи пальцями вниз:
– Краще під ноги дивись!
Я навіть зупинив у повітрі занесену для кроку ногу. І поставив на попереднє місце.
– Припустимо. І що тепер? – вдивився в підлогу.
Дим уже майже весь розвіявся, і стало видно, що там копошаться дрібні комахи.
– Думаю, он вона, – дух опустився носом майже до самого каменю підлоги.
Наслідуючи його приклад, я обережно нахилився підібрати Джонні.
– Не вона! – крикнув дух. – Це твоя дружина.
– Дранус, – вилаявся я крізь зуби.
– Обережно, твої блохи! – заволав він, коли я спробував посунути ногу, щоб розвернутися. – У сенсі, діти!
Але я вже встиг потягнути руку до маленької істоти, і вона боляче цапнула мене за палець.
– Дранус! – вилаявся, вже вкотре в цих Танранових тунелях.
– Ні, не діти! – з істеричними нотками прогорланив дух, здіймаючись до самої стелі: – Кусачі блохи гном’ячого підземелля! Це таки вони!
– Зніми її, – я затрусив рукою, намагаючись змусити блоху відчепитися.
– Ще чого!
– Ти ж дух! Для вас вони безпечні.
– Звідки ти знаєш? Я такої інформації не пригадую, – дух склав руки на грудях і відвернувся.
Я кинув на нього важкий погляд і почав обережно відчіпляти блоху з пальця, намагаючись, щоб вона не вчепилася в другий.
– І зілля на них не подіяло? – із сумнівом оглянув «здобич».
– Вони ж із шахт, – знизав плечима дух. – До всяких магічних випромінювань звикли, чим їх тільки гноми не намагалися винищити.
– А таку інформацією, значить, ти маєш? – повів головою я, намагаючись вигледіти серед купи дрібних точок потрібну.
– Знання записуються у підсвідомість, і завжди залишаються з тобою! – дух задрав вказівний палець вгору.
Точно був якимсь ученим свого часу.
– О, здається, знайшов, – радісно потягнувся я до малявки, чимось схожої на зменшене плаття Джонні.
Дух прискіпливо примружився:
– Ні, це друга твоя дружина.
– Джонні, підстрибни, якщо чуєш, – вирішив вдатися я до крайніх заходів.
Або зілля ще й клонує, або щонайменше сорок пронозливих гномів і стільки ж блішок вирішили одночасно підстрибнути.
Навіть зменшившись капостять! Скрипнувши зубами, я озирнувся.
Гаразд, я стояв тут, отже, Джонні має бути... десь ось тут. Я потягнувся орієнтовно рукою:
– О, наче знайшов. Дранус! Знову блоха. Скільки їх тут наплодили? – цього разу відчепити її вийшло швидше. – Скільки триває ефект зілля?
– Не знаю, дивлячись, хто зробив і для чого. Але гноми вперті, так просто не здаються, – дух вдивлявся кудись перед собою.
Я глянув у той же бік. Борода Танрана! Вони готувалися захоплювати Джонні, і мене заразом. Амулети залишилися при них і навряд чи магії там поменшало.
– Джонні-Джонні-Джонні, де ж ти? – я щосили вдивлявся в підлогу. Поки нарешті не виявив її. Ближче до стіни.
Все ж таки вона впала і відключилася. Зробив крок – гноми з блохами кинулися врозтіч з-під мого черевика. Обережно підняв зменшену дівчину, поклав за пазуху в кишеню, щоб випадково не розчавити, і побіг геть від цих проклятих недорослей.
Добре, що дорогу одразу запам'ятав. У мене, виявляється, чимало корисних навичок в анамнезі.
Дух летів поряд, не відстаючи.
Опинившись на вулиці, я, не зменшуючи кроку, помчав до виїзду з містечка. Треба втекти звідси якнайдалі. На найближчій повозці.
Тільки опинившись за межею міста, зумів видихнути. І дістав Джонні. А вона мила, коли спить. І коли злиться. Але краще нехай довше спить, хто її знає, як вона відреагує на своє зменшення з моєї вини.
Ще потім спробуй знайти антидот.
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація