Бажання дракона
Зміст книги: 65 розділів
Раура
– Та припини ти! – рикнув Навар, намагаючись вирівняти моє явно неслухняне тіло.
– Це не я, воно саме! – справедливо обурилася я.
– А я й не тобі.
– Навіщо ти говориш із моїм тілом?
– З духом.
– З моїм духом? Я що, вже?! – жахнулася я. – А мене ж попереджали, що весілля до добра не доведуть, – пробурчала.
– Що?! – сторопів двометровий, потім різко замахав головою: – Так, годі, треба звідси вибиратися. Не репетуй.
– Що? – він мені? – Коли це я репетувала?
Але Навар встав з-за столу і голосно, при цьому дуже показово заплітаючись язиком, оголосив:
– Нам із дружиною пора. Ще трохи, і перша шлюбна ніч не відбудеться.
– Гей! – і він сподівався, я на це промовчу? Я ж не на його смак була!
– Бачите, наречена такого не переживе.
Гноми дружно заулюлюкали, а Навар, хитаючись, закинув мене на плече і поніс.
– Уф, – здавлено крякнула я, відчуваючи, як під Наваровським плечем все з'їдене забажало повернутися на стіл.
– Хто ж так своїх наречених носить, – обурився дух. – Невже на двох дружинах не напрактикувався?
Кинувши обурений погляд на прозорого напіврослика, Навар все ж взяв мене на руки, як належить молодятам, і поплентався до виходу.
Тільки-но ми вийшли із зали, він вирівнявся, наскільки дозволяли місцеві стелі, і припустив з усією швидкістю, на яку був здатний.
Ззаду почувся тупіт гном’ячих ніг. Вони що, будуть свідками нашої ночі? Дрануса їм! А не ніч. Хоча вголос вийшло вимовити щось безглузде:
– Е-е? М! – дуже багато думок за один раз, мій язик не встиг обробити, що в результаті йому треба висловити.
– Ой-ой-ой! Як тепер вибратися звідси? – почав панікувати дух.
– Дрануса їм Танранського у бороду! – лаявся Наварн, завертаючи в якийсь із бічних коридорчиків.
– Ти хоч знаєш, куди тікати? – наганяв паніку дух.
– Тобі хоч навпростець крізь скелі, – огризнувся гном-переросток.
– Ти неправильний гном, – видала я. – Ти, – тицьнула в духа, – більше схожий.
– Я?! – заволав дух так, ніби його смертельно образили.
– Це єдине, що тобі зараз не подобається? – Наварн озирнувся через плече, я теж висунула носа подивитися, що там за шум.
Гноми виявилися злими, і навіть, здається, намагалися запустити в нас чимось зі своїх артефактів. Але наздогнати довгоногого Наварна не виходило.
– Добре, – радісно муркотнула я, повертаючи голову на плече Наварна. – Вони не стежитимуть за консумацією.
– Ти ж розумієш, що вони і тебе хочуть прибити разом зі мною? – уточнив переросток, на мить зупиняючись на роздоріжжі, і одразу вирішуючи бігти ліворуч.
Бабник. Навіть у такій справі вибирає йти ліворуч.
– У рабство! У рабство вас хочуть продати! Схоже, їхній місцевий Наварн комусь дуже крупному заборгував по-крупному, і тепер вас хочуть віддати як відкупні, – залепетав дух.
– Який такий місцевий Наварн? – підозріло уточнив той самий місцевий Наварн. Чи не той? Нічого не розумію. Хто в кого у рабстві?
– Навар мій раб? – сонно поцікавилася. І моя вестибулярка видала кульбіт на черговому повороті: – Ой, навіщо ж ти так різко.
– Я тобі не раб! – рикнув Наварн, бач який гордий.
– А кому тоді? – намагалася зібрати я в купку думки у споєній голові.
– Жінко, не помовчиш, станемо гном’ячими.
– Ти вже став гномом, – хихикнула я.
Наварн видихнув щось сердито-нерозбірливе.
Попереду голосно бахнуло. У стіні, за кілька метрів перед нами, відкрився ще один прохід, і звідти повалила юрба підгірних жителів.
– О, твої брати приспіли, – хрюкнула я.
– Треба щось зробити! – волав дух.
Наварн сердито рикнув, озирнувся, поставив мене, закрив собою:
– На мить, – дістав з кишені якусь колбочку. Підозріло схожу на ті, що лежали у його кімнаті. І кинув уперед.
Гучний вибух струснув гору. Тунель заповнився їдким зеленим димом. Перед очима все поплило, носоглотку зачухало, а в голові помутнішало.
Хіба Наварн не знає, що треба противників знищувати, а не своїх?
Далі мене огорнула повна темрява.
Друзі, тим, хто залишить коментар під цією книгою, подаруємо промокод на безкоштовне читання будь-якої своєї платної книги!
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація