Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

Зміст книги: 46 розділів

Спочатку:
Пролог
78 дн. тому
1
78 дн. тому
2
77 дн. тому
3
76 дн. тому
4
75 дн. тому
5
74 дн. тому
6
73 дн. тому
6-2
71 дн. тому
***
71 дн. тому
7
70 дн. тому
***
69 дн. тому
8
68 дн. тому
8-2
67 дн. тому
9
66 дн. тому
9-2
65 дн. тому
10
65 дн. тому
***
64 дн. тому
11
63 дн. тому
11-2
61 дн. тому
12
60 дн. тому
12-2
58 дн. тому
13
56 дн. тому
14
54 дн. тому
14-2
51 дн. тому
15
49 дн. тому
15-2
47 дн. тому
16
44 дн. тому
16-2
42 дн. тому
17
40 дн. тому
17-2
37 дн. тому
18
35 дн. тому
***
33 дн. тому
19
31 дн. тому
20
29 дн. тому
20-2
27 дн. тому
21
24 дн. тому
21-2
22 дн. тому
22
20 дн. тому
22-2
17 дн. тому
23
15 дн. тому
23-2
13 дн. тому
24
10 дн. тому
24-2
8 дн. тому
25
6 дн. тому
25-2
4 дн. тому
26
2 дн. тому

Раура

– Та припини ти! – рикнув Навар, намагаючись вирівняти моє явно неслухняне тіло.

– Це не я, воно саме! – справедливо обурилася я.

– А я й не тобі.

– Навіщо ти говориш із моїм тілом?

– З духом.

– З моїм духом? Я що, вже?! – жахнулася я. – А мене ж попереджали, що весілля до добра не доведуть, – пробурчала.

– Що?! – сторопів двометровий, потім різко замахав головою: – Так, годі, треба звідси вибиратися. Не репетуй.

– Що? – він мені? – Коли це я репетувала?

Але Навар встав з-за столу і голосно, при цьому дуже показово заплітаючись язиком, оголосив:

– Нам із дружиною пора. Ще трохи, і перша шлюбна ніч не відбудеться.

– Гей! – і він сподівався, я на це промовчу? Я ж не на його смак була!

– Бачите, наречена такого не переживе.

Гноми дружно заулюлюкали, а Навар, хитаючись, закинув мене на плече і поніс.

– Уф, – здавлено крякнула я, відчуваючи, як під Наваровським плечем все з'їдене забажало повернутися на стіл.

– Хто ж так своїх наречених носить, – обурився дух. – Невже на двох дружинах не напрактикувався?

Кинувши обурений погляд на прозорого напіврослика, Навар все ж взяв мене на руки, як належить молодятам, і поплентався до виходу.

Тільки-но ми вийшли із зали, він вирівнявся, наскільки дозволяли місцеві стелі, і припустив з усією швидкістю, на яку був здатний.

Ззаду почувся тупіт гном’ячих ніг. Вони що, будуть свідками нашої ночі? Дрануса їм! А не ніч. Хоча вголос вийшло вимовити щось безглузде:

– Е-е? М! – дуже багато думок за один раз, мій язик не встиг обробити, що в результаті йому треба висловити.

– Ой-ой-ой! Як тепер вибратися звідси? – почав панікувати дух.

– Дрануса їм Танранського у бороду! – лаявся Наварн, завертаючи в якийсь із бічних коридорчиків.

– Ти хоч знаєш, куди тікати? – наганяв паніку дух.

– Тобі хоч навпростець крізь скелі, – огризнувся гном-переросток.

– Ти неправильний гном, – видала я. – Ти, – тицьнула в духа, – більше схожий.

– Я?! – заволав дух так, ніби його смертельно образили.

– Це єдине, що тобі зараз не подобається? – Наварн озирнувся через плече, я теж висунула носа подивитися, що там за шум.

Гноми виявилися злими, і навіть, здається, намагалися запустити в нас чимось зі своїх артефактів. Але наздогнати довгоногого Наварна не виходило.

– Добре, – радісно муркотнула я, повертаючи голову на плече Наварна. – Вони не стежитимуть за консумацією.

– Ти ж розумієш, що вони і тебе хочуть прибити разом зі мною? – уточнив переросток, на мить зупиняючись на роздоріжжі, і одразу вирішуючи бігти ліворуч.

Бабник. Навіть у такій справі вибирає йти ліворуч.

– У рабство! У рабство вас хочуть продати! Схоже, їхній місцевий Наварн комусь дуже крупному заборгував по-крупному, і тепер вас хочуть віддати як відкупні, – залепетав дух.

– Який такий місцевий Наварн? – підозріло уточнив той самий місцевий Наварн. Чи не той? Нічого не розумію. Хто в кого у рабстві?

– Навар мій раб? – сонно поцікавилася. І моя вестибулярка видала кульбіт на черговому повороті: – Ой, навіщо ж ти так різко.

– Я тобі не раб! – рикнув Наварн, бач який гордий.

– А кому тоді? – намагалася зібрати я в купку думки у споєній голові.

– Жінко, не помовчиш, станемо гном’ячими.

– Ти вже став гномом, – хихикнула я.

Наварн видихнув щось сердито-нерозбірливе.

Попереду голосно бахнуло. У стіні, за кілька метрів перед нами, відкрився ще один прохід, і звідти повалила юрба підгірних жителів.

– О, твої брати приспіли, – хрюкнула я.

– Треба щось зробити! – волав дух.

Наварн сердито рикнув, озирнувся, поставив мене, закрив собою:

– На мить, – дістав з кишені якусь колбочку. Підозріло схожу на ті, що лежали у його кімнаті. І кинув уперед.

Гучний вибух струснув гору. Тунель заповнився їдким зеленим димом. Перед очима все поплило, носоглотку зачухало, а в голові помутнішало.

Хіба Наварн не знає, що треба противників знищувати, а не своїх?

Далі мене огорнула повна темрява.

Друзі, тим, хто залишить коментар під цією книгою, подаруємо промокод на безкоштовне читання будь-якої своєї платної книги!