Бажання дракона
Зміст книги: 69 розділів
Фей
Видихнувши, я глянула на хлопця. Крім зелених очей і широких плечей, Івін мав розкішне хвилясте волосся. Не довге, як і личить воїну, але густе та золотаво-каштанове.
Похмурості погляду додавала різка лінія вилиць і щільно стиснуті губи.
Не випускаючи моєї руки, він підвів мене до дивана і всадив. Ельф одразу вмостився поруч, знову випромінюючи доброзичливість.
– Класно ти його квіткою, – посміхнувся. – Раура точно так не вміє. Треба буде взяти на озброєння.
– Потім візьмеш, – хмикнув Івін, відходячи до вікна.
Виглянув назовні, склавши руки на грудях. Після розвернувся до нас:
– Розповідай, Фей.
– Нічого не знаю. Слуг підслухала: у королівському палаці почався переполох. Молодята мали вийти до церемоніальної зали після ритуальної передвесільної розмови. Але не вийшли. Сабен, палацовий дух королівської сім'ї, теж зник. Начебто король намагався його закликати. А я... відчула закляття по крові. Хтось закляв мою сестру. Мабуть, і принца також.
– Як вам взагалі спало на думку водити за ніс принца! – у серцях засварився Івін.
– Бо знаєш, – схопилася я, – мене не питали, чи я хочу за нього заміж!
– І чим тобі принц не догодив? – не зрозумів Івін. Схоже, у це Раура друзів не присвятила.
– Тому що букет венеричних болячок – єдиний букет, який здатна подарувати його гуляща високість! І давати йому весільну клятву – це зв'язати себе назавжди ненависними узами! Ми з Раурою розробили цілу систему. В кінці вона вимовляє клятву від мого імені, тому клятва не має сили ні для мене, ні для неї. Все мало пройти гладко!
– Схоже, сестра нашої Раури не менш божевільна, ніж вона сама, – хитнув головою Івін, окинувши мене дуже дивним поглядом.
Здається, це прозвучало скоріше як комплімент, ніж як образа.
– З чого ви вирішили, що високість гуляща? – флегматично розірвав наші вилискування поглядами Санді.
– Ми з Раурою його бачили, – буркнула я, не надто бажаючи видавати все.
З іншого боку, якщо я сюди прийшла за допомогою, немає сенсу щось приховувати. Сестра ручалася за своїх хлопців, навіть наполягала, щоб у разі чого я зверталася до них.
– Принца? – здивувався Івін.
– Ми з нею зустрічалися в «Кривому орку» одного разу, – знизала я плечима.
Так, не найкраще місце для дівчат, що підтвердили трохи очманілі погляди хлопців. Але з Раурою не страшно! Навіть навпаки, цікаво. Ми з нею взагалі лишень нещодавно дізналися про існування одна одної.
– Ну і побачили його високість, – продовжувала я.
– Його високість молодшого принца Ернарана Астенда? – уточнив ельф.
– У тебе пристрасть до повних імен? – хмикнула я.
– Охорона принца нізащо не пустила б його до такого закладу. Ти впевнена? – перепитав Івін.
– Впевнена! А охорона навряд чи знає чим, коли та де зайнятий його високість. Мабуть, все більше за його старшим братом, наслідним принцом стежать. І взагалі, він був під личиною і кадрив дівчину під вигаданим ім'ям!
– І чому ти впевнена, що це принц? – продовжував докопуватися Івін.
Видихнувши, я опустилася назад на диван. Помовчала, наважуючись. Після промовила:
– На мене не діють ілюзії. Бачу під личинами. Дуже рідкісний дар. І за те, що ви про нього дізналися, вас належить вбити.
– Ризикни, – запропонував Івін.
– Померти від руки такої прекрасної дами... – почав було ельф, подавшись до мене з придихом.
– Я ж копія твоєї подруги! – обурилася я.
– Не порівнюй.
– Зрозуміло, чому тебе хотіли отримати в королівську родину, – задумливо промовив Івін, не звертаючи уваги на витівки дружка. – Ти пам'ятаєш ім'я, яким представлявся принц?
– Наварн Аатанд, – відповіла я. О так, добре його запам'ятала!
– Ну... – простягнув ельф, посміхнувшись. – Майже Ернаран Астенд. Підібрав собі схоже.
– Що ж, ми з Санді підемо в «Кривого орка», дізнаємося про цього Наварна, – ухвалив Івін.
– Я з вами! – здійнялася я, не даючи йому залишити мене тут.
Івін зміряв мене пильним поглядом, але заперечувати не став.
– Взагалі-то, – витончено підняв брову ельф, теж підводячись, – знаю я одного пронозу гнома з таким ім'ям. Пропоную одразу піти до нього.
– Гнома? – здивувалася я. – Не міг же принц гуляти під личиною гнома?
***
Раура
– Та припини ти! – рикнув Навар, намагаючись вирівняти моє явно неслухняне тіло.
– Це не я, воно саме! – справедливо обурилася я.
– А я й не тобі.
– Навіщо ти говориш із моїм тілом?
– З духом.
– З моїм духом? Я що, вже?! – жахнулася я. – А мене ж попереджали, що весілля до добра не доведуть, – пробурчала.
– Що?! – сторопів двометровий, потім різко замахав головою: – Так, годі, треба звідси вибиратися. Не репетуй.
– Що? – він мені? – Коли це я репетувала?
Але Навар встав з-за столу і голосно, при цьому дуже показово заплітаючись язиком, оголосив:
– Нам із дружиною пора. Ще трохи, і перша шлюбна ніч не відбудеться.
– Гей! – і він сподівався, я на це промовчу? Я ж не на його смак була!
– Бачите, наречена такого не переживе.
Гноми дружно заулюлюкали, а Навар, хитаючись, закинув мене на плече і поніс.
– Уф, – здавлено крякнула я, відчуваючи, як під Наваровським плечем все з'їдене забажало повернутися на стіл.
– Хто ж так своїх наречених носить, – обурився дух. – Невже на двох дружинах не напрактикувався?
Кинувши обурений погляд на прозорого напіврослика, Навар все ж взяв мене на руки, як належить молодятам, і поплентався до виходу.
Тільки-но ми вийшли із зали, він вирівнявся, наскільки дозволяли місцеві стелі, і припустив з усією швидкістю, на яку був здатний.
Ззаду почувся тупіт гном’ячих ніг. Вони що, будуть свідками нашої ночі? Дрануса їм! А не ніч. Хоча вголос вийшло вимовити щось безглузде:
– Е-е? М! – дуже багато думок за один раз, мій язик не встиг обробити, що в результаті йому треба висловити.
– Ой-ой-ой! Як тепер вибратися звідси? – почав панікувати дух.
– Дрануса їм Танранського у бороду! – лаявся Наварн, завертаючи в якийсь із бічних коридорчиків.
– Ти хоч знаєш, куди тікати? – наганяв паніку дух.
– Тобі хоч навпростець крізь скелі, – огризнувся гном-переросток.
– Ти неправильний гном, – видала я. – Ти, – тицьнула в духа, – більше схожий.
– Я?! – заволав дух так, ніби його смертельно образили.
– Це єдине, що тобі зараз не подобається? – Наварн озирнувся через плече, я теж висунула носа подивитися, що там за шум.
Гноми виявилися злими, і навіть, здається, намагалися запустити в нас чимось зі своїх артефактів. Але наздогнати довгоногого Наварна не виходило.
– Добре, – радісно муркотнула я, повертаючи голову на плече Наварна. – Вони не стежитимуть за консумацією.
– Ти ж розумієш, що вони і тебе хочуть прибити разом зі мною? – уточнив переросток, на мить зупиняючись на роздоріжжі, і одразу вирішуючи бігти ліворуч.
Бабник. Навіть у такій справі вибирає йти ліворуч.
– У рабство! У рабство вас хочуть продати! Схоже, їхній місцевий Наварн комусь дуже крупному заборгував по-крупному, і тепер вас хочуть віддати як відкупні, – залепетав дух.
– Який такий місцевий Наварн? – підозріло уточнив той самий місцевий Наварн. Чи не той? Нічого не розумію. Хто в кого у рабстві?
– Навар мій раб? – сонно поцікавилася. І моя вестибулярка видала кульбіт на черговому повороті: – Ой, навіщо ж ти так різко.
– Я тобі не раб! – рикнув Наварн, бач який гордий.
– А кому тоді? – намагалася зібрати я в купку думки у споєній голові.
– Жінко, не помовчиш, станемо гном’ячими.
– Ти вже став гномом, – хихикнула я.
Наварн видихнув щось сердито-нерозбірливе.
Попереду голосно бахнуло. У стіні, за кілька метрів перед нами, відкрився ще один прохід, і звідти повалила юрба підгірних жителів.
– О, твої брати приспіли, – хрюкнула я.
– Треба щось зробити! – волав дух.
Наварн сердито рикнув, озирнувся, поставив мене, закрив собою:
– На мить, – дістав з кишені якусь колбочку. Підозріло схожу на ті, що лежали у його кімнаті. І кинув уперед.
Гучний вибух струснув гору. Тунель заповнився їдким зеленим димом. Перед очима все поплило, носоглотку зачухало, а в голові помутнішало.
Хіба Наварн не знає, що треба противників знищувати, а не своїх?
Далі мене огорнула повна темрява.
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація