Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

Зміст книги: 69 розділів

Спочатку:
Пролог
245 дн. тому
1
245 дн. тому
2
244 дн. тому
3
243 дн. тому
4
242 дн. тому
5
241 дн. тому
6
233 дн. тому
7
233 дн. тому
8
233 дн. тому
9
232 дн. тому
10
232 дн. тому
11
232 дн. тому
12
232 дн. тому
13
232 дн. тому
14
232 дн. тому
15
232 дн. тому
16
232 дн. тому
17
232 дн. тому
18
202 дн. тому
***
200 дн. тому
19
198 дн. тому
20
48 дн. тому
21
48 дн. тому
22
48 дн. тому
23
48 дн. тому
24
48 дн. тому
25
48 дн. тому
26
48 дн. тому
27
48 дн. тому
28
48 дн. тому
29
145 дн. тому
30
143 дн. тому
31
141 дн. тому
32
138 дн. тому
33
135 дн. тому
34
132 дн. тому
35
129 дн. тому
36
126 дн. тому
37
124 дн. тому
38
122 дн. тому
39
119 дн. тому
40
117 дн. тому
41
115 дн. тому
42
112 дн. тому
43
109 дн. тому
44
107 дн. тому
45
105 дн. тому
46
102 дн. тому
47
100 дн. тому
48
98 дн. тому
49
90 дн. тому
50
49 дн. тому
51
83 дн. тому
52
81 дн. тому
53
76 дн. тому
54
75 дн. тому
55
73 дн. тому
56
71 дн. тому
57
69 дн. тому
58
66 дн. тому
59
63 дн. тому
60
61 дн. тому
61
56 дн. тому
62
55 дн. тому
63
53 дн. тому
64
51 дн. тому
65
49 дн. тому
66
48 дн. тому
Епілог
48 дн. тому

Фей

Видихнувши, я глянула на хлопця. Крім зелених очей і широких плечей, Івін мав розкішне хвилясте волосся. Не довге, як і личить воїну, але густе та золотаво-каштанове.

Похмурості погляду додавала різка лінія вилиць і щільно стиснуті губи.

Не випускаючи моєї руки, він підвів мене до дивана і всадив. Ельф одразу вмостився поруч, знову випромінюючи доброзичливість.

– Класно ти його квіткою, – посміхнувся. – Раура точно так не вміє. Треба буде взяти на озброєння.

– Потім візьмеш, – хмикнув Івін, відходячи до вікна.

Виглянув назовні, склавши руки на грудях. Після розвернувся до нас:

– Розповідай, Фей.

– Нічого не знаю. Слуг підслухала: у королівському палаці почався переполох. Молодята мали вийти до церемоніальної зали після ритуальної передвесільної розмови. Але не вийшли. Сабен, палацовий дух королівської сім'ї, теж зник. Начебто король намагався його закликати. А я... відчула закляття по крові. Хтось закляв мою сестру. Мабуть, і принца також.

– Як вам взагалі спало на думку водити за ніс принца! – у серцях засварився Івін.

– Бо знаєш, – схопилася я, – мене не питали, чи я хочу за нього заміж!

– І чим тобі принц не догодив? – не зрозумів Івін. Схоже, у це Раура друзів не присвятила.

– Тому що букет венеричних болячок – єдиний букет, який здатна подарувати його гуляща високість! І давати йому весільну клятву – це зв'язати себе назавжди ненависними узами! Ми з Раурою розробили цілу систему. В кінці вона вимовляє клятву від мого імені, тому клятва не має сили ні для мене, ні для неї. Все мало пройти гладко!

– Схоже, сестра нашої Раури не менш божевільна, ніж вона сама, – хитнув головою Івін, окинувши мене дуже дивним поглядом.

Здається, це прозвучало скоріше як комплімент, ніж як образа.

– З чого ви вирішили, що високість гуляща? – флегматично розірвав наші вилискування поглядами Санді.

– Ми з Раурою його бачили, – буркнула я, не надто бажаючи видавати все.

З іншого боку, якщо я сюди прийшла за допомогою, немає сенсу щось приховувати. Сестра ручалася за своїх хлопців, навіть наполягала, щоб у разі чого я зверталася до них.

– Принца? – здивувався Івін.

– Ми з нею зустрічалися в «Кривому орку» одного разу, – знизала я плечима.

Так, не найкраще місце для дівчат, що підтвердили трохи очманілі погляди хлопців. Але з Раурою не страшно! Навіть навпаки, цікаво. Ми з нею взагалі лишень нещодавно дізналися про існування одна одної.

– Ну і побачили його високість, – продовжувала я.

– Його високість молодшого принца Ернарана Астенда? – уточнив ельф.

– У тебе пристрасть до повних імен? – хмикнула я.

– Охорона принца нізащо не пустила б його до такого закладу. Ти впевнена? – перепитав Івін.

– Впевнена! А охорона навряд чи знає чим, коли та де зайнятий його високість. Мабуть, все більше за його старшим братом, наслідним принцом стежать. І взагалі, він був під личиною і кадрив дівчину під вигаданим ім'ям!

– І чому ти впевнена, що це принц? – продовжував докопуватися Івін.

Видихнувши, я опустилася назад на диван. Помовчала, наважуючись. Після промовила:

– На мене не діють ілюзії. Бачу під личинами. Дуже рідкісний дар. І за те, що ви про нього дізналися, вас належить вбити.

– Ризикни, – запропонував Івін.

– Померти від руки такої прекрасної дами... – почав було ельф, подавшись до мене з придихом.

– Я ж копія твоєї подруги! – обурилася я.

– Не порівнюй.

– Зрозуміло, чому тебе хотіли отримати в королівську родину, – задумливо промовив Івін, не звертаючи уваги на витівки дружка. – Ти пам'ятаєш ім'я, яким представлявся принц?

– Наварн Аатанд, – відповіла я. О так, добре його запам'ятала!

– Ну... – простягнув ельф, посміхнувшись. – Майже Ернаран Астенд. Підібрав собі схоже.

– Що ж, ми з Санді підемо в «Кривого орка», дізнаємося про цього Наварна, – ухвалив Івін.

– Я з вами! – здійнялася я, не даючи йому залишити мене тут.

Івін зміряв мене пильним поглядом, але заперечувати не став.

– Взагалі-то, – витончено підняв брову ельф, теж підводячись, – знаю я одного пронозу гнома з таким ім'ям. Пропоную одразу піти до нього.

– Гнома? – здивувалася я. – Не міг же принц гуляти під личиною гнома?

***

Раура

– Та припини ти! – рикнув Навар, намагаючись вирівняти моє явно неслухняне тіло.

– Це не я, воно саме! – справедливо обурилася я.

– А я й не тобі.

– Навіщо ти говориш із моїм тілом?

– З духом.

– З моїм духом? Я що, вже?! – жахнулася я. – А мене ж попереджали, що весілля до добра не доведуть, – пробурчала.

– Що?! – сторопів двометровий, потім різко замахав головою: – Так, годі, треба звідси вибиратися. Не репетуй.

– Що? – він мені? – Коли це я репетувала?

Але Навар встав з-за столу і голосно, при цьому дуже показово заплітаючись язиком, оголосив:

– Нам із дружиною пора. Ще трохи, і перша шлюбна ніч не відбудеться.

– Гей! – і він сподівався, я на це промовчу? Я ж не на його смак була!

– Бачите, наречена такого не переживе.

Гноми дружно заулюлюкали, а Навар, хитаючись, закинув мене на плече і поніс.

– Уф, – здавлено крякнула я, відчуваючи, як під Наваровським плечем все з'їдене забажало повернутися на стіл.

– Хто ж так своїх наречених носить, – обурився дух. – Невже на двох дружинах не напрактикувався?

Кинувши обурений погляд на прозорого напіврослика, Навар все ж взяв мене на руки, як належить молодятам, і поплентався до виходу.

Тільки-но ми вийшли із зали, він вирівнявся, наскільки дозволяли місцеві стелі, і припустив з усією швидкістю, на яку був здатний.

Ззаду почувся тупіт гном’ячих ніг. Вони що, будуть свідками нашої ночі? Дрануса їм! А не ніч. Хоча вголос вийшло вимовити щось безглузде:

– Е-е? М! – дуже багато думок за один раз, мій язик не встиг обробити, що в результаті йому треба висловити.

– Ой-ой-ой! Як тепер вибратися звідси? – почав панікувати дух.

– Дрануса їм Танранського у бороду! – лаявся Наварн, завертаючи в якийсь із бічних коридорчиків.

– Ти хоч знаєш, куди тікати? – наганяв паніку дух.

– Тобі хоч навпростець крізь скелі, – огризнувся гном-переросток.

– Ти неправильний гном, – видала я. – Ти, – тицьнула в духа, – більше схожий.

– Я?! – заволав дух так, ніби його смертельно образили.

– Це єдине, що тобі зараз не подобається? – Наварн озирнувся через плече, я теж висунула носа подивитися, що там за шум.

Гноми виявилися злими, і навіть, здається, намагалися запустити в нас чимось зі своїх артефактів. Але наздогнати довгоногого Наварна не виходило.

– Добре, – радісно муркотнула я, повертаючи голову на плече Наварна. – Вони не стежитимуть за консумацією.

– Ти ж розумієш, що вони і тебе хочуть прибити разом зі мною? – уточнив переросток, на мить зупиняючись на роздоріжжі, і одразу вирішуючи бігти ліворуч.

Бабник. Навіть у такій справі вибирає йти ліворуч.

– У рабство! У рабство вас хочуть продати! Схоже, їхній місцевий Наварн комусь дуже крупному заборгував по-крупному, і тепер вас хочуть віддати як відкупні, – залепетав дух.

– Який такий місцевий Наварн? – підозріло уточнив той самий місцевий Наварн. Чи не той? Нічого не розумію. Хто в кого у рабстві?

– Навар мій раб? – сонно поцікавилася. І моя вестибулярка видала кульбіт на черговому повороті: – Ой, навіщо ж ти так різко.

– Я тобі не раб! – рикнув Наварн, бач який гордий.

– А кому тоді? – намагалася зібрати я в купку думки у споєній голові.

– Жінко, не помовчиш, станемо гном’ячими.

– Ти вже став гномом, – хихикнула я.

Наварн видихнув щось сердито-нерозбірливе.

Попереду голосно бахнуло. У стіні, за кілька метрів перед нами, відкрився ще один прохід, і звідти повалила юрба підгірних жителів.

– О, твої брати приспіли, – хрюкнула я.

– Треба щось зробити! – волав дух.

Наварн сердито рикнув, озирнувся, поставив мене, закрив собою:

– На мить, – дістав з кишені якусь колбочку. Підозріло схожу на ті, що лежали у його кімнаті. І кинув уперед.

Гучний вибух струснув гору. Тунель заповнився їдким зеленим димом. Перед очима все поплило, носоглотку зачухало, а в голові помутнішало.

Хіба Наварн не знає, що треба противників знищувати, а не своїх?

Далі мене огорнула повна темрява.

×

Вітаємо,🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь зараз та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!