Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

Зміст книги: 46 розділів

Спочатку:

Фей

– Одна, без дружків?

От дранус! Ненормальні однокашники моєї буйної сестриці?!

Стиснувшись, я шмигнула за колону. Схоже, ідея непомітно пробратися до її гуртожитку у військово-магічній Академії – була не найкращою, у низці таких самих ідіотських ідей. Які відвідали нас останнім часом.

Три громили перегороджували шлях, повільно просуваючись коридором у мій бік.

– Куди ж ти, Родес? – вкрадливо промовив центральний.

Прізвище єдинокровної сестри викликало озноб. З одного боку, я не розкрита: ми з нею справді схожі. З іншого... я не Раура! Я не вчилася останні кілька років дубасити здоровенних придурків і захищати честь корони! Ну і свою заразом.

Я дочка маршала, якою татко підібрав найдостойніше для дівчини заняття – факультет ботаніки! На його думку, звісно.

– Я ж казав, без друзів вона боягузка! – зневажливо пирхнув один із бугаїв.

Раура мене вб'є, майнула думка. За псування репутації. Вона вже точно за колоною не ховалася б.

Але в мене від неї лише навчальна форма! У якій я чекала в обумовленому місці, щоб обмінятися. Після так званого весілля. Поки не заварилася вся ця каша.

Якщо в мені зачують дракона...

Битий дранус! Куди ж сховатися? Я озирнулася, але ззаду була стіна.

Втім, вони лише люди. Не зачують. Але й обернутися, щоб полетіти, я не можу. Одразу розкриється наш із Раурою обман!

Бабах! Колона здригнулася від заклинання, що врізалося в неї, але встояла. В академії і стіни заговорені, схоже.

Зате я відскочила, коли довкола полоснув вогонь.

І опинилася на очах у мерзенної трійці. Хлопці гиденько захихотіли.

Передній здійняв руку.

Присягаюся, не знаю, як це вийшло! У долі секунди погляд вихопив квітку в петлиці у нього на грудях, заклинання зростання само собою ковзнуло на язик, магія в пальці – і за мить до того, як хлопець видав свій файєрбол, відросла гігантська квітка зробила йому відмінний хук справа.

Хлопець відсахнувся, відбиваючись від злісної рослини.

Двоє інших, люто загарчавши, кинулися до мене.

Десь ззаду раптом вискочила фігура, і, перекинувшись у повітрі, приземлилася на ноги прямо переді мною.

Людина. Сколочене темне волосся, така ж, як у мене зараз, бордова форма. Обличчя не видно – але плечі широкі, майже як у дракона!

Поки він відбивав випади, захищаючи мене, поряд опинився ще один хлопець. Ельф.

– Рауро, ти чого, нумо включайся! – підморгнув мені блакитноокий гостровухий.

І з захопленням, зовсім не властивим статечним витонченим ельфам, вступив у нерівний бій.

Нерівний, тому що трійця миттєво почала тікати, шпурнувши нам на згадку добряче пошарпаний величезний бутон.

– Ти що, перепила на своєму весіллі? – іронічно підняв брови ельф, наближаючись.

Чоловік розвернувся, уважно оглянув порожній коридор і встромив похмурий погляд зелених очей у мене.

– Фей, – не спитав, а припечатав суворо. – Де Раура?

Ну от. Розкрита, навіть не діставшись до кімнати сестри!

– О, й справді не Рура! – озирнувся на мене ельф.

– А ви... – почала я, спонукаючи хлопців відрекомендуватися. Як звуть друзів сестри, я знала, хоч до цього й не бачила.

– Дозвольте представитися, – ельф уже впорався з конфузом від того, що сплутав мене зі своєю подругою. І розшаркався, широко посміхаючись: – Сандіанан Деламарапен Деліндон Бладераніан.

– Або просто Санді, – поморщившись, перебив його чоловік. – А я Івін. Щось трапилося?

– Трапилося, – кивнула я. Імена збігалися, та й хлопці, схоже, щиро турбувалися за Рауру.

Я озирнулася, показуючи, що тут не найкраще місце для розмови. Івін кивнув:

– Ідемо.

Ще раз озирнувся і перший повів мене переходами та сходами.

Ельф прикривав наші тили, але більше ніякі паршивці не намагалися напасти на нас. Схоже, Раура не жартувала, що їхня трійця має репутацію в академії ого-го.

Через кілька хвилин Івін відчинив одну з дверей на третьому поверсі гуртожитку, заводячи мене в дуже непогані покої.

Впізнаю почерк батька: щоб відкупитися, оплатив своїй позашлюбній доньці вельми гідні умови. Щастя, що татко не знає, що ці покої вона ділить з двома шибайголовами, наплювавши на плітки та лихослів'я.

Івін і тут уважно озирнувся, ніби сподівався, що в кімнатах нас може підстерігати засідка.

Крокнувши слідом, я теж із цікавістю озирнулася. Вітальня та дві спальні, батько думав, вона тут житиме з якоюсь подружкою. Коричневий диван, два такі самі крісла біля каміна, стіл без скатертини біля широченного вікна з виходом на балкон.

Ззаду різко грюкнули двері. Здригнувшись, я розвернулася, трохи відступивши, щоб не випускати з уваги обох хлопців.

Рауру вони, може, і вважали за свою. А мені раптом стало незатишно в одній кімнаті з володарями таких роз'ятрених поглядів.

– Викладай, – промовив зеленоокий. Ельф теж на диво перетворився, за гарненькою зовнішністю проступили риси хижака.

Ну, про весілля вони знають. Приховувати сенса немає.

– Раура... не прийшла, – обізвалась я. – Ми мали обмінятися після церемонії. Я чекала на неї, але... виявилося, що вони з принцом зникли.

– Куди? – вибагливо уточнив ельф.

– Звідки я знаю!

– То піди з'ясуй.

– Я теж зникла, якщо ти ще не зрозумів! – розлютилася я. – Не можу ж я прийти до батька та розповісти, що заміж виходила Раура. Але й сюди, схоже, даремно прийшла! Думала, ви мені допоможете їх знайти, – розвернувшись, я рішуче рушила до дверей.

– Почекай, – Івін спіймав мою руку, зупиняючи. – Ми допоможемо. Розкажи все, що знаєш.