Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

Зміст книги: 65 розділів

Спочатку:
Пролог
136 дн. тому
1
136 дн. тому
2
135 дн. тому
3
134 дн. тому
4
133 дн. тому
5
132 дн. тому
6
131 дн. тому
6-2
129 дн. тому
***
129 дн. тому
7
128 дн. тому
***
127 дн. тому
8
126 дн. тому
8-2
125 дн. тому
9
124 дн. тому
9-2
123 дн. тому
10
123 дн. тому
***
122 дн. тому
11
121 дн. тому
11-2
119 дн. тому
12
118 дн. тому
12-2
116 дн. тому
13
114 дн. тому
14
112 дн. тому
14-2
109 дн. тому
15
107 дн. тому
15-2
105 дн. тому
16
102 дн. тому
16-2
100 дн. тому
17
98 дн. тому
17-2
95 дн. тому
18
93 дн. тому
***
91 дн. тому
19
89 дн. тому
20
87 дн. тому
20-2
85 дн. тому
21
82 дн. тому
21-2
80 дн. тому
22
78 дн. тому
22-2
75 дн. тому
23
73 дн. тому
23-2
71 дн. тому
24
68 дн. тому
24-2
66 дн. тому
25
64 дн. тому
25-2
62 дн. тому
26
60 дн. тому
26-2
58 дн. тому
27
53 дн. тому
27-2
49 дн. тому
28
47 дн. тому
28-2
42 дн. тому
29
36 дн. тому
30
34 дн. тому
31
32 дн. тому
32
29 дн. тому
33
26 дн. тому
34
23 дн. тому
35
20 дн. тому
36
17 дн. тому
37
15 дн. тому
38
13 дн. тому
39
10 дн. тому
40
8 дн. тому
41
6 дн. тому
42
3 дн. тому

– Можна жерти! – перебивши її, прогримів не такий вже й головний, як виявилося, тато-гном і першим рушив до частування.

Решта одразу хвилею накотила на стіл і, перекрикуючись, розсілася на стільцях.

Наші місця виявилися збоку від мами-гномихи, яка теж сиділа на троні.

Все було таким смачним, смаженим, соковитим, що я повністю пропустила, що там говорили, з чим нас вітали і хто. Єдине, про що могла думати: їжа.

Нарешті ми до неї дорвалися, хай і таким довгим, звивистим шляхом. Ось наємося, і... можна буде тихенько злиняти звідси. Вже не знаю, чи захоче Навар залишитися зі своїм дивним сімейством.

Не гаячи ні секунди, я почала насипати собі у величезну тарілку все, до чого тільки могла дотягнутися. Ніжка, крильце, запечені гриби, салати, заливна риба, безліч фаршированих овочів... Як же це смачно! Поруч із таким самим захопленням наминав Навар. Та й інші гноми перейшли з наших персон на свої тарілки та один одного.

Келихи настільки швидко наповнювалися, що можна було б подумати на магію – але ні, довкола пурхали дівчатка-прислужниці.

– Мені це не подобається, – раптом тихо промовив мені на вухо Навар.

– З глузду з'їхав? Та місцевий кухар – просто майстер своєї справи, – прочавкала я, заковтуючи сирну тарілку.

– Я не про їжу, а про гномів, – серйозно відповів Навар, але я не поділяла його тривог.

– Ти теж гном, – хихикнула.

– Подивися на мене, – він узяв моє підборіддя пальцями і розвернув на себе.

Я постаралася сфокусуватися на ньому і навіть у глибині душі підвела голову думка, що треба було б відбрикнутись від такого свавілля, але вона швидко випарувалася.

Жест Навара не залишив поза увагою гномів, і вони швидко заулюлюкали, вимагаючи продовження:

– Цілуй! Цілуй! Цілуй!

Нарешті вдалося сфокусувати погляд перед собою:

– Ой!

– Що? – напрягся Навар.

– Який красунчик! – зітхнула я, розглядаючи вродливі розкосі очі, гострі вилиці і губи, що раптом стали такими привабливими.

– Ти п'яна, – похмуро констатував гном-переросток.

– Тобі треба лікувати самооцінку, – кивнула в тон йому я. – Якщо думаєш, що сподобається, можеш тільки п'яним.

А натовп починав гудіти все голосніше:

– Та цілуй її вже!

– Я легенько, – попередив Навар, і перед тим, як я встигла уточнити, що саме легенько, припав до моїх губ.

– Ох! – з мене вирвався мимовільний тихий стогін. І це легенько? Та його вуста зносили дах не гірше за найміцнішу гном’ячу наливку, якої сьогодні я випила чимало, хоча пила один лише сік.

Дивно.

Чим довше ми цілувалися, тим голосніше і схвальніше гудів натовп. І Навар чомусь не поспішав відсуватися.

І зізнатися, я була цьому рада. Якось уміло він це робив. Зі смаком, із пристрастю та із задоволенням.

Точно, він щось казав про задоволення інших. От дранус непомитий! Це ж скільки жінок він поцілував до мене?

Різко відсторонившись, я вліпила йому ляпаса. Намагалася навіть сильніше вдарити, ніж коли сокирою замахувалася.

Втягнувши повітря крізь стиснуті зуби, женишок схопився за пошкоджене місце.

– За що? – буркнув здивовано.

– За те, що бабник!

– А це тут до чого?

– Отже, не заперечуєш?

– У мене вже дві дружини є, чого ти хотіла? – виправдовувався Навар.

Я відвернулась і сьорбнула ще наливки.

– О, перша сварка молодих! – похвально закивав хтось із гномів навпроти.

– А він теж нічого так, – з хитрою усмішкою нахилилася я до свого «молодунчика».

Ось тільки сам Навар дивився на мене дуже похмуро. Від цього видовища я розпливлася в задоволеній посмішці:

– Що, ревнуєш?

– Ні, – надто різко відрубав він.

– Дранус!

– Джонні, у нас серйозні проблеми, – тихо промовив він, обережно оглядаючись.

– Звичайно, мене вкотре за сьогодні заміж намагаються видати, а наречений все чоловічим ім'ям називає! – жалістно простогнала я, і відчула, як світ навколо різко закрутився. Немов у калейдоскопі.

Навар підхопив, не даючи впасти:

– Тільки не панікуй, але нас намагаються отруїти.

У цей момент зі стелі вилетів дух із гучним криком:

– Вам не можна тут пити! Я чув! Вас накачають! Продадуть у рабство! – потім він побачив нас, завмер і сумно констатував: – Ми всі помремо.