Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

– Можна жерти! – перебивши її, прогримів не такий вже й головний, як виявилося, тато-гном і першим рушив до частування.

Решта одразу хвилею накотила на стіл і, перекрикуючись, розсілася на стільцях.

Наші місця виявилися збоку від мами-гномихи, яка теж сиділа на троні.

Все було таким смачним, смаженим, соковитим, що я повністю пропустила, що там говорили, з чим нас вітали і хто. Єдине, про що могла думати: їжа.

Нарешті ми до неї дорвалися, хай і таким довгим, звивистим шляхом. Ось наємося, і... можна буде тихенько злиняти звідси. Вже не знаю, чи захоче Навар залишитися зі своїм дивним сімейством.

Не гаячи ні секунди, я почала насипати собі у величезну тарілку все, до чого тільки могла дотягнутися. Ніжка, крильце, запечені гриби, салати, заливна риба, безліч фаршированих овочів... Як же це смачно! Поруч із таким самим захопленням наминав Навар. Та й інші гноми перейшли з наших персон на свої тарілки та один одного.

Келихи настільки швидко наповнювалися, що можна було б подумати на магію – але ні, довкола пурхали дівчатка-прислужниці.

– Мені це не подобається, – раптом тихо промовив мені на вухо Навар.

– З глузду з'їхав? Та місцевий кухар – просто майстер своєї справи, – прочавкала я, заковтуючи сирну тарілку.

– Я не про їжу, а про гномів, – серйозно відповів Навар, але я не поділяла його тривог.

– Ти теж гном, – хихикнула.

– Подивися на мене, – він узяв моє підборіддя пальцями і розвернув на себе.

Я постаралася сфокусуватися на ньому і навіть у глибині душі підвела голову думка, що треба було б відбрикнутись від такого свавілля, але вона швидко випарувалася.

Жест Навара не залишив поза увагою гномів, і вони швидко заулюлюкали, вимагаючи продовження:

– Цілуй! Цілуй! Цілуй!

Нарешті вдалося сфокусувати погляд перед собою:

– Ой!

– Що? – напрягся Навар.

– Який красунчик! – зітхнула я, розглядаючи вродливі розкосі очі, гострі вилиці і губи, що раптом стали такими привабливими.

– Ти п'яна, – похмуро констатував гном-переросток.

– Тобі треба лікувати самооцінку, – кивнула в тон йому я. – Якщо думаєш, що сподобається, можеш тільки п'яним.

А натовп починав гудіти все голосніше:

– Та цілуй її вже!

– Я легенько, – попередив Навар, і перед тим, як я встигла уточнити, що саме легенько, припав до моїх губ.

– Ох! – з мене вирвався мимовільний тихий стогін. І це легенько? Та його вуста зносили дах не гірше за найміцнішу гном’ячу наливку, якої сьогодні я випила чимало, хоча пила один лише сік.

Дивно.

Чим довше ми цілувалися, тим голосніше і схвальніше гудів натовп. І Навар чомусь не поспішав відсуватися.

І зізнатися, я була цьому рада. Якось уміло він це робив. Зі смаком, із пристрастю та із задоволенням.

Точно, він щось казав про задоволення інших. От дранус непомитий! Це ж скільки жінок він поцілував до мене?

Різко відсторонившись, я вліпила йому ляпаса. Намагалася навіть сильніше вдарити, ніж коли сокирою замахувалася.

Втягнувши повітря крізь стиснуті зуби, женишок схопився за пошкоджене місце.

– За що? – буркнув здивовано.

– За те, що бабник!

– А це тут до чого?

– Отже, не заперечуєш?

– У мене вже дві дружини є, чого ти хотіла? – виправдовувався Навар.

Я відвернулась і сьорбнула ще наливки.

– О, перша сварка молодих! – похвально закивав хтось із гномів навпроти.

– А він теж нічого так, – з хитрою усмішкою нахилилася я до свого «молодунчика».

Ось тільки сам Навар дивився на мене дуже похмуро. Від цього видовища я розпливлася в задоволеній посмішці:

– Що, ревнуєш?

– Ні, – надто різко відрубав він.

– Дранус!

– Джонні, у нас серйозні проблеми, – тихо промовив він, обережно оглядаючись.

– Звичайно, мене вкотре за сьогодні заміж намагаються видати, а наречений все чоловічим ім'ям називає! – жалістно простогнала я, і відчула, як світ навколо різко закрутився. Немов у калейдоскопі.

Навар підхопив, не даючи впасти:

– Тільки не панікуй, але нас намагаються отруїти.

У цей момент зі стелі вилетів дух із гучним криком:

– Вам не можна тут пити! Я чув! Вас накачають! Продадуть у рабство! – потім він побачив нас, завмер і сумно констатував: – Ми всі помремо.