Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Нідейла Нельте
Бажання дракона

Після безлічі поворотів, ми вийшли до потрібного відгалуження. Принаймні шум і дурманливий запах їжі на це натякали.

Чуття не підвело: посеред гігантської зали стояв довжелезний стіл Тут зібралися, мабуть, усі брати Навара з сім'ями, і навіть грав невеликий оркестр.

Навара, як і духа, я ніде не бачила.

– А ось і наша наречена! – радісно оголосила гномиха-мама, і всі мешканці печер одразу замовкли, обернувшись до нас.

– Неси його! – пролунало басовите. – І підготуй сокиру.

Гладкий гном, мабуть, батько місцевого сімейства, з товстою довжелезною кіскою з бороди і трьома тоненькими довкола, почав розпоряджатися «молодняком». Серед якого я, до речі, помітила братів Навара.

Але напружувало мене не це. А слова про сокиру та «неси його».

Миттю всі якось дивно загомоніли, загули. У прямому значенні слова! Щось почало гудіти з іншого кінця зали.

Гора затремтіла, немов при землетрусі. Але, схоже, до дрануса налякало це тільки мене. Інші ж гноми весело заулюлюкали.

Стіна, та сама наприкінці зали, почала рухатися та відкривати прохід. Ох, гнила луска дракона! Я такого більше ніде не побачу.

Натовп гномів співають пісні, кружляючи в хороводі навколо крісла. Крісло нагадує залізний трон зі старих сокир. Його несуть ще шестеро червоних від натуги гномів. А ось сидить на цьому всьому ніхто інший, як Навар!

Ще й із такою задоволеною мордою. Ух, Танранський нащадок-переросток. І на троні сидить, як влитий. Хоча той і не розрахований на два метри, але Навар наче все життя там сидів.

Хоча, хто знає, скільки разів він одружувався.

– А навіщо йому трон? – уточнила я у гноміхи-мами.

– Як? – жахнулася вона, наче я запитала щось непристойне. – Він же голова сім'ї! Твій цар.

Угу, царя-то мені якраз і не вистачало! Для повного щастя! Ледве утримавшись, щоб не пирхнути, я склала руки на грудях, всім виглядом показуючи, що думаю про царів. Ну чи про одного конкретного.

Натовп із троном наближався, і з усієї какофонії звуків стали розчутні окремі слова пісні, яку співали: «слухняність від дружин, багату гору, міцну сокиру». Загалом, пісні-побажання для молодят.

– Ідемо, – кивнула головна гномиха і повела мене до однієї зі стін, трохи осторонь столу.

Там височіла дивна купа з валунів, що поблискували в темряві.

Туди ж принесли царя. Хм, якщо придивитися, то він не виглядав як людина, тобто гном, якому те, що відбувається, приносить задоволення. Скоріше чіпкий погляд уважно стежив за натовпом.

Але на троні все одно сидів як влитий.

Стіл дурманив ароматами випічки та м'яса. У моєму голодному шлунку прямо спазми почалися. Коли ця вистава вже закінчиться і можна буде поїсти? Задля того й терплю гном’ячі ритуали.

І ось ми з «царем» опинилися перед тією самою купою.

У залі повисла цілковита тиша. Немов усі гноми вмить кудись розбіглися. Я навіть озирнулася, щоб переконатися, що вони все ще тут. І таки так, стояли, дивилися.

Головна пара почали щось говорити незнайомою мовою. Якоюсь стародавньою гном’ячою, напевно.

Я подивилася на Навара, що сидив збоку, мовляв, «розумієш хоч щось?». Але він знизав плечима і продовжив напружено стежити за тим, що відбувається.

Гноми тим часом замахнулися сокирою і з усієї сили вдарили по купі. Нею відразу розповзлися тоненькі смужки іскор, які почали пульсувати.

«Батьки» задоволено переглянулися і передали сокиру нам, киваючи, мовляв, бийте.

Ми з Наваром теж переглянулися, і він з виглядом «нічого не вдієш, доведеться виконувати» перший взяв знаряддя, піднявшись. Гном`ячому ватажку це явно не сподобалося, той нахмурився, але промовчав.

Зате у гномихи був якийсь тріумфуючий погляд. Та й натовп ззаду дивно зашушукався.

Борода Танрана! Що відбувається?

Навар замахнувся і зі всієї сили вдарив. Груда яскраво спалахнула, магія сипалася з іскор з неймовірною міццю. Ледве не зносячи з ніг. Гномам поблизу навіть довелося стати в стійку з упором, щоб устояти.

А ось на мене сила купи не діяла, хоча всю її міць я відчувала.

«Темний дранус, в які такі твої глибини ми залізли?», – подумки зітхнула я і прийняла протягнуту Наваром сокиру.

Взагалі, «батьки» удвох махали. А ми чому окремо?

Втім, відставати від Навара точно не хотілося. Замахнулася що було сили, а я гадки не мала, скільки в мені її. І вдарила, не шкодуючи ні сокиру, ні купу.

Спалах різко засліпив, тепла хвиля магії відштовхнулася від іскристих валунів і рознеслася по всій горі. Стіни і підлога затремтіли. Навар одразу опинився поруч, намагаючись хоч щось уловити за цим яскравим світлом.

Руку, в якій тримала сокиру, запекло – але я нічого на ній не побачила.

Ще мить, і все стихло. Магічна хвиля розвіялася, а купа згасла.

Ми озирнулися, гноми шоковано трусили головами. Потім сфокусували погляди на нас та голосно зааплодували. Найближчі ненав'язливо забрали сокиру з моїх рук.

– І що це було? – збентежено запитала я у Навара.

– Поняття не маю, але від їжі не відмовлюся, – і запитально глянув на мене, немов питаючи, чи я згодна.

– Класно ти їх уїла! – стукнула по плечу, точніше, спробувала по ньому потрапити мама гномиха.

Тичок припав кудись під ребра, але робитимемо вигляд, що так і треба.

– Ви про що? – я загубилася на цих епізодах мого життя настільки, коли мене вже нічого не може щиро здивувати. Але цікавість все ще залишалася.

– Рекх'яр та Наварн! – гордо показала на тата-гнома та мого нареченого гномиха. – Змусила його першого взяти сокиру, та ще й так швидко! – захоплено пролепетала вона.

– Міїдо! – гаркнув Рекх'яр, який тато-гном, обсмикуючи гномиху.

– Він злиться, бо теж швидко поступився мені і вдарив першим!

Раптом шестеро гномів-носильників, згуртувавшись навколо мене, підвели до крісла-трону, на якому їхав Навар, посадили, підняли і понесли до столу.

– Е-е? – видав запитальне Навар. Не стільки обурюючись, скільки натякаючи на пояснення.

– Ти не довів своє право на царювання у вашій родині, – буркнув тато гном. – Тепер вона твоя цар.

– Цариця! – гордо поправила гномиха і, голосно грюкнувши в долоні, сказала всім: – А тепер...