Бажання дракона
Зміст книги: 65 розділів
Ким би він не був, ані дракон, ані гном нас так і не наздогнали. Через пару десятків вуличок та поворотів ми зменшили темп і рушили містом далі, бурчачи голодними животами, хто сильніше.
Як на зло, звідусіль долинали найсмачніші запахи, але порожніх прилавків, обставлених стравами, на жаль, більше не зустрічалося. Доводилося задовольнятися ароматами і ковтати слину, що набігала.
– Нам сюди! – раптом загальмував Навар перед вивіскою, та так різко, що я ледь не спіткнулася.
Звела очі.
«Ворожіння, передбачення, закляття! Точно, надійно, вічно», – прочитала.
– Впевнений? – підняла брову. – На шарлатанів схоже. Ще й грошей нема.
– А ось завалялася монетка, в кутку кишені знайшов, – задоволений Навар явив мені маленький кругленький чвертак.
– А більше там нічого не завалялося? – з надією запитала я.
– Ні-а.
– У такій кишені має бути соромно носити таку дрібноту, – пробурчала я. – Ти певен, що хочеш розлучитися з нею саме тут?
– Абсолютно, – і він перший увійшов до шатра.
Дух, що невідомо звідки взявся, шмигнув слідом прямо крізь тканину. Видихнувши, я рушила за ними.
Нутрощі широкого шатра зустріли нас напівтемрявою і запахами трав. Під стелею виблискувала дрібними гранями велика дзеркальна куля, розкидаючи різнокольорові відблиски.
Знизу під ним стояв круглий білий стіл, за яким сиділа немолода ворожка. Ну чи шарлатанка, що ймовірніше.
Ритуальна відьомська сукня, товстезна коса прикрита різнокольоровою хустинкою, зав'язаною ззаду.
Жінка підвела голову, окинула нас поглядом і втупилася у завислого під стелею духа.
Той не впустив повода скорчити свою фірмову морду. Але жінка явно не побачила – навіть не здригнулася, просто відчувала щось підозріле.
Навпроти неї стояли два крісла, в одне з яких відразу опустився мій супутник. Щось у нього і справді аристократичні замашки. Місцями.
Подумавши, я теж сіла поряд. Ноги вже втомилися.
– Слухаю вас! – провила замогильним голосом відьма. – Вам погадати на кохання?
– Кому потрібне це кохання, – скривився Навар. – Якщо ти справді ворожка, знатниця і вся інша нісенітниця, яка розписана на вивісці твого намету...
Жінка саркастично зігнула брову.
– Кхм! – остудила я нахабу.
– Загалом... якщо в тебе є сила, допоможи нам згадати!
Навар подумав, подумав і додав:
– Будь ласка.
Жінка кілька митей оглядала нас.
– Хм, навколо вас і справді дивний туман, – пробурмотіла задумливо. – Нічого не бачу.
– Права була Джонні, ти шарлатанка! – розчаровано промовив Навар. – Туманом найлегше прикритися.
– Жінка із чоловічим ім'ям? – знову підняла брову ворожка. – Чи чоловік, який зображує жінку? О, а ти з цих... кхм?
– Я з нормальних! – гаркнув Навар, схопившись. Уперся в стіл долонями, нависнувши над недовідьмою. – А ти якщо цього не бачиш, значить, точно брехуха!
– Ти ж нічого не пам'ятаєш, як можеш бути впевнений, що з нормальних? – не втрималася від єхидного зауваження я.
– Деякі речі пам'ятати необов'язково. Достатньо знати! – сердито зиркнув на мене чоловік.
З-під стелі хихикнуло, але ворожка явно не почула.
– Згадати хочеш, отже, – пробуркотіла.
– Хоча б з'ясувати, чи це закляття, чи болячка якась, – спробувала пом'якшити розмову я.
Чоловік у такому дорогому одязі явно не звик, щоб йому відмовляли. Та тільки зараз це не найкращий спосіб досягти результату.
– Може, й болячка, – хмикнула відьма. – Але точно через закляття. Бачу, що йому потрібно знайти істинну. А ти маєш допомогти. Щось зв'язало вас.
– Серйозно?! – не втрималася я. – Я маю знайти йому істинну? Сам не впорається?
– Та навіщо мені істинна? Що я, дракон, чи що? – Навар різко опустився назад у крісло. – Навіть у них це раз на сотню трапляється!
– Чи дракон, не можу сказати: туман, знаєш, – промовила ворожка.
Я зиркнула на чоловіка. Та хіба можна забути, що ти дракон? Внутрішня сутність має про себе якось заявити? Навіть якщо вона теж все забула. М-да.
– А от закляття чітко бачу, – продовжила жінка. – Хочете зняти – шукайте істинну. Більше нічого не можу сказати.
– І нащо вона мені, – буркнув Навар.
– Це вже тобі видніше, – єхидно відгукнулася відьма. – Можеш використати за призначенням, якщо знаєш, як.
– Хто цих істинних взагалі вигадав, – пробурчав Навар. – Коли довкола стільки гарних дівчат!
– І Джонні? – усміхнулася відьма.
– І Джонні, – погодився, зиркнувши на мене, Навар.
– З вас золотий!
Навар незворушно поклав на стіл четвертак.
Ворожка глянула на монету, на чоловіка.
– Гей, так не піде. Закляну!
– Куди вже більше, і так закляті по самісіньке не балуй, – хмикнув Навар. – Якщо виявишся правою і я справді знайду істинну – отримаєш інше.
Обличчя жінки якось дивно змінилося, на губах ковзнула хитра посмішка.
– Втричі! – обізвалась вона.
– Домовилися. Щойно згадаю, хто я!
Підвівшись, він рушив до виходу. Я зиркнула на відьму – начебто вона не виглядала незадоволеною чи скривдженою. Навпаки, ніби щось передчувала – але говорити явно не збиралася.
Наважившись, я запитала:
– А ви, бува, не погадаєте, де знаходиться будинок декого Наварна Аатанда?
Навар призупинився, не обертаючись, але прислухавшись.
– Аатанда? – здивувалася вона. – Тут і гадати не треба. Не знаю, хто такий Наварн, а родина Аатанд проживає на перехресті вулиць Весняної та Пильної.
– Дякую! – відповіла я, і, дуже задоволена собою, наздогнала чоловіка.
Друзі, ми дуже раді вас усіх бачити! Будь ласка, підтримайте авторів на новому ресурсі лайком, коментарем) Додавайте книгу в бібліотеку, шоб не загубити!
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація