Попереду, внизу біля підніжжя пагорбів, розкинулося містечко! Я і не розраховувала на таку удачу!

– Весілля! – раптом пролунало просто в повітрі несамовите, від чого ми з безсоромним хамом прямо-таки підскочили на місці.

Точніше, він смикнувся – а я об його плече перевірила ребра на міць.

– Що? – підозріло озирнулася на мужика.

Але той витріщився дивним поглядом на щось прямо перед собою.

– Чия? – вточнив.

– Ваша? – припустив той самий голос.

– Хто це? – нервово крикнула я, намагаючись викрутитись і щось побачити. Але чоловік вчепився в мене мертвою хваткою, і не думаючи ставити на землю.

– Чого галасуєш, – озвалося докірливе. Вже переді мною.

– Бо невидимі співрозмовники не викликають у мене довіри!

– Це чому ж? – поцікавився цього разу Навар, якого сторонній голос зовсім не напружував.

– А раптом ними тут ціла галявина втикана, і всі підглядають!

– Ким утикана? – зацікавився невидимий співрозмовник.

– А хто ви, власне? – підозріло примружилася я.

У повітрі раптом виявилися риси кудлатого півметрового напіврослика. Ширяючи прямо переді мною, він вдивився у мене, раптово скривив огидну гримасу, ще й язика показав.

– Чого це ти мені морди корчиш? – обурилася я.

– Перевірка, – озвався дух незворушно. – Як інакше зрозуміти, чи бачать тебе.

– Тепер бачу, – буркнула я.

– Дозвольте представитися, я... – почав привид, гордо задерши голову. І раптом збентежено закінчив: – Кхм, не пам'ятаю.

– Хто, вибачте?

– Не пам'ятаю! – буркотливо озвався дух. – Пам'ятаю, що мало бути весілля. Зізнавайтеся, ваше?

– Ні, точно ні! – синхронно відхрестилися ми.

– А шкода, – засмутився дух. – Чиє ж тоді?

– Мені це не подобається, – постановила я. – Це що ж, кожен, хто траплятиметься нам на шляху, втрачатиме пам'ять? Може, це ти так погано на всіх дієш, Наваре? Прокляття забуття?

– А давайте ми вас одружимо? – наполягав на своєму дух. – Упевнений, я тоді точно все згадаю!

– А якщо не згадаєш? – уточнила я.

– М-да, прикро вийде, – погодився напіввидимий напіврослик.

– Давайте без радикальних заходів, – поморщився Навар, явно теж не прагнучий зв'язати себе узами шлюбу. – Спершу перевіримо, що з пам'яттю у мешканців того містечка. Може, знайдемо мою родину. Ім'я ж знаємо.

І, перекинувши мене на друге плече, він бадьоро рушив униз. Кудлатий дух настирливою мухою кружляв над нами.

Невдовзі здалеку почали долинати звуки міста.

– О, ще трохи! – першою зраділа я.

– Можна подумати, тобі найважче, – хмикнув Навар. Як не дивно, його дихання зовсім не звучало збитим. Ким же він був раніше?

Я розсудливо вирішила промовчати. Все ж їхати на плечі легше, ніж у туфельках лісом пробиратися.

На його спині виявилася голочка від сосни. Мабуть, причепилась, коли він упав. Не знаю навіщо, але я взяла її та почала крутити в руках.

Паралельно будувала гіпотези, хто з нас хто і як ми опинилися разом на тій галявині.

– До втрати пам'яті ти практикувала акупунктуру?

Я смикнулася від несподівано вкрадливого тону, яким звертався до мене Навар.

– Ой, – виявляється, весь час своїх роздумів я тицяла голкою в нього. Куди діставала. Тобто у його філейну частину.

– Це покарання за мою доброту, чи ти вирішила взяти мене змором?

– Кров у голову прилила, – пирхнула я. – У моєму роду кажанів не було, щоб бовтатися нею вниз!

– Не доведеш! – хмикнула ця зараза. – По-моєму, точнісінька вампірюга.

На диво, я й справді особливого дискомфорту від висіння в чудернацькій позі не відчувала.

– Які ми ніжні, – озвалася. Найкращий захист – напад. – Подумаєш, маленька соснова голочка.

– А ось за це йди ти... далі пішки! – він м'яко опустив мене на землю, і я з подивом помітила витоптану доріжку.

По ній мої туфельки перебирали майже як по залах палацу, а невдовзі ми взагалі вибралися на широку дорогу, що вела до містечка.

На ній було відносно жваво. За ворота пройшли без проблем, навіть жодного мита тут не стягували. Знати б ще, куди йти!

Попереду шумів ярмарок, і ми просувалися до нього, з цікавістю дивлячись на всі боки.

Містечко виглядало досить доглянутим, хоч і занадто строкатим. Нам зустрічалися не тільки люди – а й перевертні, ельфи, громи, і навіть протопав лютий орк.

Серед низьких одноповерхових будиночків височіли будівлі на цілих п'ять поверхів, різнокольорові та прикрашені, один за другий яскравіший.

Над одним із будинків фонтанувала магія, під сердиті жіночі крики:

– Ще раз з нею побачу – все відірву! І навіть трау Зежель не пришиє!

– Співчуваю цьому трау Зежелю, – хмикнула я, прискорюючись, щоб швидше проскочити небезпечне місце. – Якщо йому постійно доводиться пришивати люто віддерте.

– Ось тому я й проти одруження, – вимовив мій супутник, зиркнувши на фіолетовий смерч, що збільшувався над будинком.

– Підозрюю, ти бував частим його пацієнтом, – хихикнула я, припадаючи на ноги. Крізь тонку підошву перераховувався кожен камінець бруківки!

Навар кинув на мене співчутливий погляд, але знову катати на собі не став.

Натомість почав уважніше озиратися на всі боки, ніби щось шукав.

Уздовж вулиці починалися перші крамниці, в них рясніли всілякі товари, які тільки можна собі уявити! І ті, які не можна, також.

Навар на мить затримався біля зовсім непристойної пухнастої жіночої білизни, розвішаної у вікні. Але отримавши від мене відчутний тичок у спину, рушив далі.

А там уже зависла я. Тому що за черговим поворотом на прилавку невеликої крамнички, щільно набитої всіляким взуттям, я виявила черевики мрії! Принаймні на даний конкретний момент мого життя.

Коричневі, шкіряні, щільні. А головне – комфортні навіть на вигляд!

Впіймавши мій погляд, Навар абсолютно точно зрозумів, чого я хочу. Оцінив зручність та міцність. І навіть сперечатися не став.

Озирнувся. За прилавком нікого не було. Та й грошей не побільшало.

– Крамниця гномів, – пробурмотів.

– Чому гномів? – здивувалася я. Взуття тут можна було знайти, по-моєму, на будь-яку расу, навіть вимерлу. Включаючи якихось міні-фей – здається, я помітила маленькі, майже лялькові капці.

– Не знаю, – відмахнувся Навар. – Так здалося.

– Власника не видно! – бовкнув зверху дух.

– Геніально, – хмикнув Навар. – Краще глянь, чи він у крамниці.

– Я не можу без запрошення вриватися в чужий дім! – пафосно заявив кудлатий.

– Це не дім, а ти – невидимий дух! – нагадав Навар, на що напіврослик демонстративно відвернувся в повітрі, показуючи нам обтягнуту синім каптанчиком спину.

Навар кинув на нього сердитий погляд. Вхопивши мене за руку, затягнув назад за ріг. Подивився задумливо на мої туфлі і раптом видав:

– Знімай.

– Навіщо? – не зрозуміла я.

– Ти ними сильно дорожиш?

– Взагалі не дорожу.

– Тоді знімай!

Знизавши плечима, я скинула туфельки, із задоволенням ставши босоніж на теплу бруківку.

Взявши їх, Навар визирнув з-за рогу. Я з цікавістю сунула носа туди ж.

За прилавком, як і раніше, залишалося порожньо. Навіть кудлатого духа не стало.

Метнувшись з неймовірною швидкістю, Навар промайнув повз прилавок, і майже відразу повернувся до мене. На межі сприйняття я ледве встигла помітити, як він однією рукою схопив ті самі черевики, другою поставивши на їхнє місце туфлі.

Мить – і він уже знову біля мене.

– Одягай, швидше!

– Та ти представник благородної гільдії злодіїв? – здивувалася я, всовуючи ноги в дуже м'які, приємні зсередини черевики. Жіночі! Новенькі!

Пальці на диво вправно зашнурували їхню довгу шнурівку. Наче я півжиття тільки цим і займалася, а не походжала в атласній сукні.

– Можливо, – спантеличено відповів Навар, навіщось оглянувши свої руки.

– Точно-точно! Он який костюм упер, явно в якогось аристократа. А то й принца!

Під моїм натиском супутник ніби подивився на себе з іншого боку. Мабуть, уже приміряв роль багатія, і вона йому явно припала до смаку.

– І чому не поцупив у когось гаманець, перш ніж пам'ять втратити, – буркнула я.

Навар дивно зиркнув на власну кишеню.

– Що ви наробили! – верескнуло зверху. – Тепер нам точно буде непереливки!

– А ти чому не помагав? – огризнулася я на крики напіврослика.

– Благородні духи крадіжкою руки не бруднять!

З-за рогу пролунав несамовитий крик. Знову схопивши мене за зап'ястя, Навар кинувся навтьоки в такому темпі, що його фізична форма не визвала жодного сумніву. Навіть якби раніше й викликала.

– Ти певен, що гноми видають такі страшні звуки? – пробурмотіла я, на диво утримуючи дихання. Тіло теж не чинило опір незапланованим навантаженням. А черевики взагалі викликали екстаз!

– Молись, щоб господар не був драконом, – зиркнувши на небо, озвався мій супутник.

Дух із гучним чпоком розчинився.

– Я не з ними! – долинуло зверху тихе.