Спочатку:
На сторінку книги
Раура
– І не дивись на мене так! Сам винен! – кинула я Навару. – Навколо тебе весілля самі собою організуються, тепер піди розбери, хто кому наречений, кому дружина і у кого їх скільки!
– Я якраз уникав весілля! Точно у цьому впевнений! – спалахнув праведним гнівом двометровий недогном.
– Чого не зробиш заради коханої дружини, – протягнув мій другий, який перший, чоловік тоном задоволеного кота. І що йому так подобається у всьому цьому бардаку? Під його мелодійний сміх, зла, я прихопила згорток з-за лаштунків і пішла геть від цієї сцени.
Від Наварна виходили дивні хвилі обурення. Не знала б його, подумала б, ревнує.
– Що це? – він спустився слідом, підозріло зиркаючи на скруток і кидаючи пильні погляди на мого чоловіка номер один.
– Одяг, – відповіла я. – Мій новий. Треба десь передягтися.
– Невже ти придбала хоч щось корисне? – у голосі Наварна почулася явний домішок отрути.
– Хоч щось я витратила на себе! А решта – на тебе! – обурилася я.
– На мене?! – здається, у нього смикнулося око, викликавши дивне почуття дежа вю.
– Хіба не обов'язок будь-якої дружини зробити свого чоловіка щасливим? – уїдливо запитала я.
– Це не привід спускати всі гроші на якийсь іржавий намет! – не залишився в боргу Наварн.
– А як я маю знайти тобі істинну?
– Навіщо взагалі її шукати!
– Тому, що не хочу через тебе прокинутися заміжньою ще за кимось і нічого про це не пам'ятати!
– Ви просто справжня подружня пара. Раура, люба, я ж можу почати ревнувати, – сміявся старо-ново-надибаний чоловік, наздоганяючи нас.
Я зиркнула на нього, і мене осяяло:
– Бачиш! Я навіть не знаю його імені! – грізно гаркнула Наварнові, показуючи на чоловіка номер один.
– Ім'я справжнього чоловіка з пам'яті так просто не стерлося б, – підтрунив чоловік номер два.
– Твого справжнього я теж, до речі, не знаю, – зауважила я і обернулася до відьмака? Напевно, відьмака. Надто вже гарний і привабливий. Хоча й злегка припорошений з дороги. – Чоловіче, а тебе хоч як звати?
– А ти до кого звертаєшся? У тебе їх тепер два, – реготав він. – І жодного по імені не знаєш! Ой, Раура, за це я тебе і обожнюю, – він навіть сльозинку, що набігла від сміху, витер.
– За нерозбірливість у виборі чоловіків? – в’їдливо спитав Наварн.
– Тебе я жодного разу не обирала! І нізащо не оберу! А зверталася до оригінального чоловіка, а не гном’ячого, – показала язик недогномові.
– Агов! У гномів ніколи не буває підробок! – обурився той. – Якими б пронозливими паршивцями вони не були, а роблять все якісно. І ще не факт, що він тобі чоловік. Може, він користується твоїм безпам'ятством.
– Ображаєш, я б із Раурою так не вчинив, – і піди зрозумій, бреше відьмак, чи ні.
– Навіть заради своєї вигоди? – іронічно здійняв брови Наварн.
Відьмак лише зиркнув на нього і змінив тему:
– Пропоную ось цю таверну. Їжа там відмінна! – він показав на забігайлівку наприкінці вулиці.
Його ігнорування питання не залишилося ні без моєї, ні без Наварнової уваги. Тільки дух насолоджувався безкоштовним шоу, кружляючи над нами. Навіть слова не вставляв, що дивно!
– Ось бачиш, Рауро! А я твоїм безпорадним станом не скористався! – не преминув відзначити Наварн.
Я на це лише важко зітхнула:
– Жерти! І ти мені все-все розкажеш! – тицьнула у відьмака, першою заходячи в таверну.
– Як скажеш, люба, – усміхнувся той, пропускаючи мене вперед, але не даючи Наварнові зайти другим.
Майже всі столики всередині виявилися порожніми, я вибрала біля віконця і ближче до входу. Щоб, у разі чого, мати для втечі два варіанти.
Меню перед нами випливло одразу, як тільки ми сіли. І я почала гортати магічний відбиток книжки. Тикаючи на руну із зображенням того, що хочу замовити.
– У твого чоловіка вистачить грошей на твій апетит? – із сумнівом зиркнув на відьмака Наварн.
– Фу, Наварн, порядні гноми таке не питають, – повернула йому шпильку про «леді».
– Твоїх явно було б замало, – хмикнув відьмак.
– Ми начебто вже з'ясували, що з гномʼячим ім'ям мене підставили, – Наварн з силою стиснув щелепи.
– Як для людини, яка не бажає бути чоловіком, ти надто намагаєшся довести, що її чоловік гірший, – задумливо простяг дух, заглядаючи в обличчя чоловіка номер два.
– Відчепись, – відмахнувся той.
– Я й не чіпляюся! – обурився відьмак.
– А я й не тобі! – огризнувся Наварн.
– Раурі? – одразу заблищали в передчутті очі чоловіка номер один, втупившись у мене.
– М-да, Наварне, з таким підходом ти точно не виграєш, – простягнув дух, сумно мотаючи головою.
Наварн кинув на нього злий погляд, але цього разу промовчав.
– До цього? Чіплятися? – пирхнула я, підводячись.
Взяла до рук згорток:
– Піду переодягнуся.
Обережно вибралася з-за столу і рушила у бік вбиральні. Замовлення вже пішло на кухню, в артефакт приймач.
– Втече? – почувся ззаду голос Наварна.
– Не-а, – з абсолютним знанням мого характеру, впевнено відповів відьмак. – Цікавість не дасть.
І як же він мав рацію! У вбиральні я нашвидкуруч одягла чисту білизну – яке ж блаженство! Хоч і дивно чорне, та вже яке знайшлося похапцем.
Після коричневі штани і тонку блакитну безрукавку, а щільніший фіолетовий светр поки що обв'язала навколо поясу. Жарко, але хто знає, що там попереду чекає.
Подумавши, неабияк пошарпану сукню склала в тонкий заплічний мішечок, в який був упакований новий костюм. І скоріше повернулася до чоловіків.
Вони так само сиділи за квадратним столом, кожен біля свого боку. Мовчки метали один в одного блискавки очима.
Відьмак схвально кивнув, ніби звик бачити мене саме такою. Наварн ж ковзнув поглядом по обтягнутих штанцями стегнах, ніби йому в принципі було дивно бачити жінку не у важкій розкішній сукні.
– Очі зламаєш, – пирхнула я.
Він заламав брову, і я сердито додала:
– А якщо скажеш хоч слово про «леді», ще й ніс!
Протиснувшись на своє місце до віконця, склала руки на столі і втупилася важким – дуже сподіваюся, що важким, – поглядом у відьмака, що нахабно либився.
– Отже, чоловік номер один, викладай!
Вловивши авантюрні іскорки в очах відьмака, я одразу суворо попередила:
– Без жартів.
– Рауро, які жарти, – розтягнувся той в усмішці. – Але спочатку підкріпимося.
До нас летіла велика, смачно заставлена стравами таця. Без жодних офіціантів, на силі левітації!
– Непоганий сервіс, – смикнув брову Наварн.
Можна подумати, він пам'ятає якийсь інший! Втім, говорити вголос не стала: мені теж тут подобалося.
Відьмак одразу ж заходився мені услуговувати. Насипав у тарілку дрібних м'ясних кульок та гірку салату.
– Тобі подобається, – повідомив на мій погляд.
Налив у фужер темно-сливової наливки:
– Твоя улюблена.
– Я не п'ю! – пересмикнулася я, згадавши гномів.
– З яких пір? – єхидно підняв брову відьомський чоловік.
– Компот замов, – похмуро відповіла я.
– Вона безалкогольна, – посміхаючись, запевнив відьмак.
Скосившись на нього, я підняла фужер, принюхалася. Схоже, і справді без спирту.
Акомпанував всій цій метушні похмурий погляд Наварна спідлоба.
– Вибач, в обов'язки чоловіка входить догоджати тільки дружині, а не й іншим її чоловікам, – відреагував відьмак.
– Бач, як він навколо Раури стелиться, – чомусь засопів і дух.
Відьмак узяв білу серветку і розклав мені на коліна.
Від чого сопіння двох недогоджених у таверні лише посилилося. «Оригінальний» чоловік, ігноруючи хвилі роздратування від Наварна, на серветці не зупинився. Рухом фокусника дістав із кишені жовту стрічку для волосся:
– Дозволь тобі прислужити, люба дружино.
– Ти і так цим зайнятий, – видав Наварн, невідривно спостерігаючи за нами.
Я з підозрою відхилилася на стільці. Надто вже хитрий погляд був у чоловіка номер один.
– Це ж наша традиція, – журився той, встаючи позаду мене. – Аж раптом допоможе хоч щось згадати.
Дуже у цьому сумніваюся. Але розпатлане волосся дійсно заважало. Та й що погане він може затівати? Ну не вдавить же мене цією стрічкою.
А от похмуре сопіння Наварна бавило. І зізнатися, десь глибоко, дуже глибоко усередині навіть подобалося.
Я подала відьмаку маленький гребінець, який придбала в тій самій крамниці, що й костюм.
Обережними рухами той почав прочісувати і збирати моє волосся. Випустив два передні пасма, а решту зібрав у високий хвостик. І робив він це так повільно, наче спеціально дражнився.
– Ти збирався їсти і розповідати нам все, що тобі відомо, – очі Наварна потемнішали.
Не відповідаючи, відьмак закінчував свої маніпуляції, потім нахилився і залишив ледь вловимий поцілунок на моїй маківці.
– Та що він взагалі собі дозволяє? – загомонів дух. – Серед білого дня так пристає до дівчини!
– Як, кажеш, тебе звуть? – крила носа Наварна обурено роздувались.
– Урі, Раура мене завжди називала «мій улюблений Урі», – з ніжною усмішкою «Урі» повернувся на місце, віддавши мені гребінець.
– Чому мені здається, ти брешеш? – не зменшував натиску другий чоловік.
– Не ревнуй, – Урі приступив до накладання їжі у свою тарілку.
– І не збирався, – сказано настільки спокійним тоном, що холодок по спині ковзнув.
Ох, від поглядів, якими мужики свердлили один одного, так і іскрило. Треба б втрутитися, доки не сталося якоїсь бійні.
– Скільки між вами пристрастей! – усміхнулася я. – Урі, ти впевнений, що одружений саме на мені?
Схоже, подіяло. Чоловіки ожили і приступили до трапези, не спускаючи при цьому один з одного поглядів, що ледь не пропалювали.
Десь збоку захихотів дух. А я нарушті приділила увагу своїй тарілці. М-м, дійсно смакота!
– Так дивишся, ніби мстити збираєшся, – Урі швидко повернувся в гарний настрій.
– Може, й збираюся, – «посміхнувся» на всі зуби Наварн.
– І що ж ти мені, без пам'яті, зробиш? – відверто знущався відьмак.
– Є в мене одне гном'яче сімейство на прикметі, якому конче необхідно когось здати в рабство за старі боржки, – легко знизав плечима Наварн, ніби це не він буквально вчора спішно від тих самих гномів тікав.
Відьмак одразу посерйознішав:
– То ви мене розігруєте?
– Чому? – одразу поцікавилася я.
