Біля Джерела було шумно. І багатолюдно. І якось відчайдушно тоскно. З подивом спостерігала за тим, як збирається великий натовп. Я й припустити не могла, що в цьому світі, в якому й держав трохи більше пари десятків може бути стільки принців. Сотня не менше. Ну, нехай у кожного принца по два-три побратими або дзеркальних, як їх тут називають. Але все одно їх усіх тут напрочуд багато. Особливо, зважаючи на те, що розкид між старшим курсом і молодшим всього лише років п'ять. Невже королівські сім'ї такі численні?

Всі ці думки промайнули в голові, поки я, спантеличено оглядаючи натовп, вишукувала знайомі обличчя. Трея, наприклад. Якого з самісінького ранку не могла докликатись...

Поява ректора для мене стала несподіванкою. Він немов матеріалізувався з повітря. І тут же, немов за помахом чарівної палички, затих голосний натовп.

– Ви всі знаєте про трагедію, яка спіткала наш світ кілька століть назад й призвела до того, що на незалежній території була створена академія Корвернок. Військова академія, навчатися в якій могли юнаки з королівських династій. Без загрози для їхнього життя. Цієї ночі безпека академії знову була поставлена ​​під сумнів.

Ректор замовк, даючи нам осмислити сказане, а через кілька секунд, перекриваючи збуджені шепотіння, продовжив:

– Крім того, вчора Вибір пройшов маг, особистість якого нам встановити не вдалося. Єдине, що ми дізналися – він належить до роду Геджавір...

І знову затих, даючи можливість принцам обговорити сказане. А судячи з вигуків, що лунали з усіх боків, обговорити їм було що. Їм, на відміну від мене, назване ім'я роду щось та говорило.

– ...один з проклятих...

– Невже на землях Фашіде, хтось вижив?

– І що тепер буде?

– Демони знову нападуть?

Долітали до мене сповнені тривогою питання, що перекривалися одним поступово наростальним гулом.

– Війна, – звучало в цьому гулі. Хтось вимовляв це слово з передчуттям, хтось з острахом, а хтось кидав так байдуже, немов у цьому світі війна була чимось таким же звичайним, як на Землі сутичка бешкетників на сусідній вулиці.

– Тихо, – припинив цей гул ректор. – Доки нічого страшного не сталося. Правителі вже зібрали Раду і послали запит Предтечам.

– Нас відправлять додому? – вигукнув хтось.

– Ні. Всі ви залишитеся в академії. Ми посилили захист. До того ж є ймовірність, що Геджавір ще в Корверноку, тому всі ви після зборів пройдете перевірку на родову приналежність.

– Але так ви порушите одне з непорушних правил академії, – перебив Селлірана Чандеела хлопець, що тримався трохи осторонь від натовпу.

– Чимось доводиться жертвувати, – знизав плечима ректор, немов це рішення і йому далося нелегко.

І я могла це зрозуміти. Якщо згадати, що говорив Трей, то таємниця приналежності до королівської династії один з основоположних принципів навчання. Чи мало якому королю за допомогою рук побратимів свого спадкоємця захочеться знищити кронпринца іншого королівства. Чула ж я вже про схожий випадок, що стався лише чверть століття тому. І нехай змова не вдалася, а замовника так і не знайшли, але шуму наробив.

– Ви не можете так з нами вчинити, – заперечив все той же хлопець.

– Ми погодили це питання з правителями і дійшли до висновку, що це єдина можливість знайти зловмисника, – ректор підняв руку вгору, перериваючи новий потік обговорень і заперечень. – Крім того, ми виявили, що вчора в Джерелі хтось запозичив амулет Спотворення. Раджу повернути його негайно.

Відвернувшись від ректора, я раптом помітила Фоксі, що причаїлася в темному кутку. Вона смикалася та виглядала перелякано. Повільно стала пробиратися до неї крізь натовп.

– Чому немає старшого курсу? – запитав хтось.

Я зупинилася, завмерши в очікуванні відповіді.

– На світанку вони з магістрами вирушили на кордон Фашіде.

Серце сповільнило свій біг та, ухнувши, зірвалося вниз. Про Фашіде від Трея я чула тільки раз. Начебто після того, що сталося, там ніхто не живе. Ніхто не мати сил впоратися з вулканами та пустельними бурями, що вийшли з-під контролю. А ось названі демонами могли. Точніше династія, що споконвічно правила у тих землях. І була повністю знищена в Чорній війні. І, здається, Геджавір їх родове ім'я. Але я можу помилятися. Потрібно терміново потрапити в бібліотеку, а поки дістатися до Фоксі.

– Це я... – варто було мені опинитися поблизу, приголомшила мене подруга, ховаючи винуваті очі.

– Що ти?

– Я взяла артефакт, – злякано озираючись на всі боки, прошепотіла мені на вухо подруга.

– Навіщо? – здивувалася я.

– Він... – зам'ялася дівчина, а за мить потому продовжила: – попрохав....

І таке це «він» було багатозначне, немов я тільки за цією фразою я мала зрозуміти, хто саме «він». Погляд Фоксі  втупився в спину Громили і я присвиснула.

– І де він? Потрібно терміново повернути його на місце.

– Пропав, – приречено випалила подруга, розводячи руками.

А я намагалася зрозуміти, як Фоксі примудрився потрапити в таку халепу. Відколи вона спілкується з Громилою і його компанією? Чому сліпо виконала його «прохання»? Що тепер робити? Де шукати амулет? Як стерти магічний слід Фоксі, щоб її не впізнали? І взагалі чим я можу їй допомогти?

– ...якщо до вечора амулет не повернеться на законне місце. Всі без винятку пройдуть допит в кільці правди, – долетів до мене голос відповідає комусь ректора.

Пересмикнула плечима. Так... Вляпалася ти, Білочка. Чую викриється скоро твоя головна таємниця. І тоді заслання до діда та заміж...

І ніякого навчання. А головне ніякої магії.