Трейніксер арх СКайдемантл

Ніколи раніше Трей не думав, що буде так тривожитися, хвилюватися та сходити з розуму від невідомості.

– Краще б заміж видав! – з досадою вдарив по магічному тренувального манекена, знову й знову прислухаючись до своїх відчуттів та тривог.

Час, що неймовірно повільно спливав, перетворював кожну мить у вічність, змушуючи Трея знову й знову кидати даремний поклик та ловити найменші коливання магічного фону.

– Хвилюєшся? – запитав, подаючи рушник Зейн.

Закотив очі від неможливості збрехати та необхідності це зробити. Ну, з чого б йому хвилюватися за якогось кузена, про якого до недавнього часу жоден з його друзів не чув? Інша справа сестра. Але Білочка так не хотіла, щоб хтось знав про те, хто вона. Та й вони з дідом, поміркувавши, прийшли до того ж висновку. Тендітна, вразлива дівчина, яка нічого не знає про цей світ, вона ставала чудовою мішенню для тих, хто роки тому намагався захопити владу, знищивши імператорську сім'ю, та уникнув відплати.

– Хвилююся, – попри все визнав Трей, вирішивши, не викручуватися перед побратимом.

Та й кому ще довіряти, якщо не тому, хто неодноразово прикривав твою спину?

Втративши спокій, знову прислухався до себе, вловивши відгомони страху і здивування. Як тоді, всього пів години тому на полігоні, коли від паніки та подиву, що нахлинули на нього, примудрився навіть пропустити джеб* Арда. Хоча, чому тут дивуватися? Їх зв'язок і крізь світи діставав, а тут всього лише особливий просторово-магічний вимір між їх світом та напівсвітом. Посміхнувся цій думці, кулаком стираючи кров з розсіченої губи.

– З нею все буде добр...

Зейн ще не встиг договорити, а Трей вже підхопив його за грудки і, втиснувши спиною в стіну зло прошипів:

– Повтори!

– З нею все буде добре, Трей. Ким би вона не була, я ніколи не зроблю того, що може нашкодити їй, – спокійно повторив друг, не роблячи спроби звільниться.

Довга битва схрещених поглядів і руки принца нарешті розтиснулися, відпускаючи жертву, яка навіть не пручалася.

– Як здогадався? – запитав, турбуючись, що щось видало його сестру.

Думати про Білочку як про молодшу, ретельно опікувану сестричку йому завжди подобалося. І та відповідальність, що він  відчував стосовно неї, ставала зрозумілою та цілком з'ясовною. Все ж він старший брат. Декілька днів. Всього декілька днів, а він уже звик до неї так, ніби вона завжди була частиною його.

«А вона і була», – невдоволено буркнув внутрішній голос, вклинюючись в його міркування.

– У нас з нею резонанс, – ошелешив Трея Зейн, викликаючи новий потік люті та страху.

– І що плануєш робити?

– Поки просто бути поруч. Познайомитися з нею краще та дозволити їй познайомитися зі мною. І ще, Трей, тобі варто знати – ми з Ардом на неї посперечалися.

– Що? – скипів принц. – Так, як ви посміли? Та я… – і осікся, бо варіанту було всього два: продовжувати гру Білочки і тоді він не мав права заступитися за неї – фаворитки вільні у своєму виборі або відкрити друзям правду і тоді...

– Обов'язково. Але я тобі вже казав, що не завдам їй шкоди. Ард теж нічого не зробить проти її волі.

Нова хвиля страху захлеснула Трея, їдким колючим холодом обпалило в районі сонячного сплетіння і, внутрішнє джерело відгукнулося магічним вибухом, викликаючи крижаний озноб. А потім все пройшло. Так само швидко, як і налетіло. Лише магічний резерв відгукнувся гучною луною спустошеного поривом джерела.

Нікар Всемогутній, що ж це таке?

Недовго думаючи, принц кинувся до Джерела, куди вже напевно почали прибувати новачки разом зі своїми фамільярами і вихованцями.

Першими завжди з'являлися маги – їм найлегше було підпорядкувати магіка і фамільяра. Другими завжди з'являлися вершники білих грифонів, за якими йшли кольорові ергони. І завершували обряд завжди найсильніші – чорні ергони та грифони.

До того моменту, як Трей з Зейном з’явилися на майданчику, маги вже вийшли. Задоволені або пригнічені залежно від результату, вони юрмилися розгубленими купками, і лише після окрику куратора, розходилися в різні боки.

Подруга Білочки теж з'явилася, за її спиною грізно пирхав білий грифон, і виглядала вона цілком задоволеною і щасливою. Обернулася на всі сторони, але не побачила Білочку, проте помітила Трея і тут же кинулася до нього.

– Іззі?

– Ще не виходив. Ти бачив його?

– У другій кімнаті. Він врятував мене.

– Вісім, – прошепотів Зейн.

– Що? – обернувся Трей на одного.

– Залишилося всього вісім новачків, – пояснив Зейн.

– Сім, – пробурмотіла подруга Іззі, вказуючи рукою на хлопця, що тільки-но вийшов.

Так вони і стояли, відраховуючи кількість тих, хто вже залишив Вибір. Якщо перші хлопці виходили з Вибору один за іншим, то чим далі, тим більше часу було між наступними.

– Три, – пробурмотіла подруга, вказуючи на фігуру, що виникла трохи в стороні від них.

– Чорний ергон, – прошепотів Зейн.

Чорний ергон завжди один і завершальний, але сьогодні у виборі залишалося ще два новачки і це тривожило. Спантеличений тим, що відбувається, магістр відправив куратора за ректором.

– Невже не пройде?

Трей грізно зиркнув на Фоксі, яка бовкнула дурість, і та, тихо ойкнувши, прикусила язика.

– Чекаємо, – сповістив відгукнувшись на поклик ректор і всі притихли.

З кожною хвилиною стривожений натовп ставав все більше і більше, а два новачки не з'являлися. Ректор все частіше кидав тривожні погляди на годинник на головній вежі академії, але нічого зробити не міг.

Вибір триває до опівночі. Лише після того, як годинник відіб'є дванадцять склянок, вони зможуть увійти в проміжок між світом і напівсвітом, щоб вивести тих, хто не пройшов.

Тридцять секунд. Двадцять. П'ятнадцять. Стрілка невблаганно відбивала рахунок, хтось почав голосно рахувати:

– Дев'ять, вісім, сім...

Сонячне сплетіння обпекло, хвиля чистої рідної магії облила Трея, наповнюючи резерв так, що він розтягнувся, ставши в кілька разів більше та погрожуючи лопнути, а всередині все заволокло захопленням.

А потім він побачив її... Маленьку фігурку, що сиділа на величезному триголовому псі з вогненними крилами за спиною.

– Цербер.

– Фенір.

– Гей, ви чого всі застигли? Йому допомога потрібна, – голосно закричала Іззі, тикаючи пальцем в перекинуте через цербера тіло. – Спасибі, що підвіз. Ти чудо! – поплескала вона по загривку одне з найнебезпечніших магічних створінь і хвацько скотилася вниз його спиною.

«Ні дня без пафосу!» – проголосила вона вже в голові Трея, стрімко скорочуючи відстань між ними.

«Дурненька. Я трохи не збожеволів!» – тільки й міг пробурмотіти принц, приймаючи її у свої обійми.

І тільки збентежені смішки, і брудні натяки змусили їх сором'язливо відступити один від одного, відіграючи обрані ролі.

«Добре, хоч цілуватися не полізла», – буркнула Білочка, розтискаючи руки на його шиї, і тут же спіткнулася, припадаючи на ногу.

«Що з тобою?» – стривожився Трей.

«І... Імпровізація», – стримуючи сміх, застогнала сестра та знесилено осіла на підлогу.

– Лікаря! – закричав куратор. – У нього відкат!

«Упс... Тримайся братик!» – і нова магічна хвиля влилася в Трея.

«Що ти робиш?» – зашипів він, зціпивши від болю зуби, відчуваючи, як магічними каналами струмує потужний потік, збільшуючи старі та прокладаючи нові річища. Так на весняному розливі річки виходять з берегів, створюючи нову карту.

Мить і все пройшло, а його резерв виріс рази в чотири. Трей мало не присвиснув від цього відкриття. Так ось про який зв'язок магічних близнюків говорила мати. Не просто чути один одного, а й обмінюватися магією без будь-яких перешкод та ритуалів на будь-якій відстані...

Трей навіть присвиснув від можливостей, які відкривалися перед ними.

«Не віддавай мене їм!» – злякано скрикнула Білочка.

І Трей очуняв вчасно, щоб помітити, як сестру намагаються відвести.

– Дякуємо за допомогу, але про кузена я подбаю сам.

– У нього майже повне виснаження, якщо не відвести в лікарське крило буде тільки гірше.

– Зі мною все добре, – втрутилася неправдоподібно бадьора Іззі, піднімаючись на ноги: – Хвилинна слабкість. Вже все пройшло.

– Дійсно, – пробурмотів цілитель. – Резерв повний наполовину. Але все одно, я пришлю настоянку, вип'єте перед сном.

– Він... Він... відібрав у мене феніра. Я вимагаю розгляду, – бризкаючи слиною, заверещав, отямившись кронпринц.

– Потрібно було послухати поради Рагнара, і дозволити йому впасти... – пробурмотіла собі під ніс Білочка, закочуючи очі.

* Джеб – раптовий прямий удар в боксі.