Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
70 дн. тому
Розділ 1
123 дн. тому
Розділ 2
123 дн. тому
Розділ 3
98 дн. тому
Розділ 4
98 дн. тому
Розділ 5
98 дн. тому
Розділ 6
98 дн. тому
Розділ 7
98 дн. тому
Розділ 8
98 дн. тому
Розділ 9
98 дн. тому
Розділ 10
98 дн. тому
Розділ 11
98 дн. тому
Розділ 12
98 дн. тому
Розділ 13
98 дн. тому
Розділ 14
98 дн. тому
Розділ 15
98 дн. тому
Розділ 16
98 дн. тому
Розділ 17
98 дн. тому
Розділ 18
98 дн. тому
Розділ 19
98 дн. тому
Розділ 20
98 дн. тому
Розділ 21
70 дн. тому
Розділ 22
70 дн. тому
Розділ 23
70 дн. тому
Розділ 24
70 дн. тому
Розділ 25
69 дн. тому
Розділ 26
69 дн. тому
Розділ 27
69 дн. тому
Розділ 28
63 дн. тому
Розділ 29
60 дн. тому
Розділ 30
60 дн. тому
Розділ 31
60 дн. тому
Розділ 32
59 дн. тому
Розділ 33
59 дн. тому
Розділ 34
59 дн. тому
Розділ 35
59 дн. тому
Розділ 36
59 дн. тому
Розділ 37
59 дн. тому
Розділ 38
59 дн. тому
Розділ 39
59 дн. тому
Розділ 40
59 дн. тому
Розділ 41
59 дн. тому
Розділ 42
59 дн. тому
Розділ 43
59 дн. тому
Розділ 44
59 дн. тому
Розділ 45
59 дн. тому
Розділ 46
59 дн. тому
Розділ 47
59 дн. тому
Розділ 48
59 дн. тому
Розділ 49
59 дн. тому

Здригнувшись, обернулась на крик, та й завмерла перелякано від побаченого.

Не змирившись з відмовою принц, якимось дивом забрався на ергона і тепер, небезпечно балансуючи, і скажено змахуючи розкинутими в сторони руками, в спробах втримати рівновагу, щось голосно і з люттю кричав.

Мене облило хвилею презирства та роздратування, а потім обпалило холодною люттю... І це були не мої відчуття, але шукати відповіді на запитання, було просто ніколи.

– Заткнись! – закричала я, кидаючись назустріч цьому не дуже обдарованому, що вирішив, що він може керувати магічним звіром, який перевершує його в кілька разів: – Замовкни!

Але розбурханий принц не вгавав, істерично вимагаючи підпорядкування на підставі того, що він кронпринц якогось Пефраука.

Мить, і ергон ожив. Викрутившись, скинув з себе невдалого вершника, розвертаючись в його сторону та видихаючи пар з ніздрів.

– Ні! – закричала вже ергону, під акомпанемент несамовитих, наповнених болем криків.

І коли він повернув до мене голову, відвернувшись від жертви, машинально підняла вгору руки, долонями до ергону:

– Ідіть, повертайтеся у свій світ, якщо ніхто не хоче його вибрати.

«І що ж ти будеш з ним робити? Озирнись, звідси не вибратися без Магіка!» – прогарчав розкотистим басом ергон в моїй голові.

Примружившись, окинув мене вичікувально-зацікавленим поглядом.

– Що-небудь придумаю, – визнаючи його правоту, пробурмотіла я.

«На феніра можеш не розраховувати. Йому ще багато магії потрібно увібрати для повного переродження, а він вже майже висушив тебе».

Страх шпигнув гострою голочкою, дарма що я поки не розуміла всієї суті магії та не вміла її використовувати, але й втрачати цей невідомий скарб не хотілося. Ніби мені запропонували віддати шматочок печінки або нирку – начебто і без них жити можна, але все одно вже якось не так.

– Неважливо. Якщо буде потрібно ще – віддам всю, – відповіла я, нітрохи не кривлячи душею. – Мені не шкода.

«Недолуга. Віддавати все не можна – вигориш. А деякі й зовсім не варті таких жертв. Ось спалив би я цього майбутнього правителя і народ Пефраука, напевно, сказав би мені «дякую».

«Не факт. Його смерть, може занурити країну в хаос. І не одну. Та й він вже отримав досить болючий урок», – подумки вивалила заперечення, що спливали на думку.

«Думаєш, досить?» – скептично глянув на все ще катається по землі принца ергон.

«Життя розсудить», – філософськи зауважила я, гасячи порив кинутися та оцінити рани.

Пар звичайно справа страшна, але не настільки ж, щоб кілька хвилин кидатися верещачи від болю. Та й регенерація у правителів гарна.

«Не арх – ганчірка. Тільки й може, що зубочисткою своєї махати», – презирливо пирхнув ергон, опльовуючи принца.

Промовчала. Та й що я могла відповісти? Лише дивитися, як крутиться принц, немов вуж на сковорідці, не роблячи спроб наблизитися. Я не самовбивця, щоб вставати під палючу пару. А раптом там не тільки пар з ніздрів, що широко роздуваються, а й полум'я з рота?

«Правильно мислиш, дівчинка», – розсміявся ергон, легко читаючи мої думки.

Тут всі менталісти чи тільки мені так щастить, що всі без дозволу лізуть в голову?

Ергон гурчачи розсміявся:

«Це ти.... Як це ти сказала? Менталіст. Ти читаєш мої думки, і ти мені транслюєш свої, а не навпаки. Хто вас вчить, недотеп?».

«Ніхто», – зізналася я, згадуючи про те, що ще кілька днів тому могла тільки мріяти про магічні здібності.

«Он воно як, – задумливо пробурмотів ергон. – Що ж, принцеса, буде потрібна допомога – назви моє ім'я».

«Ім'я? Але ти не відрекомендувався!»

«Ти знаєш», – розреготався ергон, злітаючи та обдаючи мене теплим вітерцем.

Мені здалося чи цей позер махнув мені крилом?

Під шум й шурхіт крил, кинулася до принца, що все ще крутився від болю.

– Ти як? – запитала, віднімаючи його руки від обпаленого обличчя та страхаючись побачити страшні опіки. 

Але нічого не було, навіть шкіра не почервоніла. Це така майстерна ілюзія?

Всі мої запитання потонули в гнівному шипінні вмирущого, що бадьоро підскочив та накинувся:

– Як ти посмів відпустити мого ергона?! Він повинен був стати моїм, а ти... Ти з ним розмовляв, я бачив, – на мене, звинувачуючи, націлився палець розбещеного хлопчака: – Ти повинен був підкорити його мені! Мені, принцу-спадкоємцю Пефраука!

Хмикнула, встаючи, трохи очманівши від цього кричущого нахабства. Ех, напевно, потрібно було дозволити його трохи підсмажити. Дивишся, порозумнішав би.

«Я ж казав», – долетів гуркітливий сміх ергона.   

Обернулася на всі боки, але нікого не побачила.

– Фенір мій! – раптом закричав цей недоумок та зі швидкістю гірського козла рвонув до мого пташеняти.

Ернас повністю змінився. Зникли незграбність та сутулість, наповнилося потужною грацією тіло, ставши ширше та міцніше. Тепер це був великий хижий птах, від якого відчутно віяло загрозою.

Попереджувальний клекіт та прищулений погляд все ж зупинили принца, що стрімко мчав назустріч. Той пригальмував розгублено, а потім його погляд зупинився на мені...

– Зроби так, щоб він підпустив мене до себе, – наказав цей ко... кронпринц.

– Чого б це? – запитала я, вичікувально дивлячись на нахабу.

– Тому, що я, принц Пефраука, наказую тобі!

– Капцям своїм будеш наказувати!

– Та я... Я... – захлинаючись обуренням та не в змозі придумати мені покарання, випалив принц: – Звелю відрубати тобі голову!

– Можеш спробувати, – дозволила я.

Та розреготалася, уявивши собі цю картину: приходить такий принц – ясне сонце до діда й каже: 

«Відрубайте принцесі голову!»

А той злякано кидається по палацу, а потім плаксиво просить:

 «Не губіть, краще в дружини візьміть!»

Головне, щоб дід з Треєм декому в процесі дружилку не відрубали та голову не знесли, а то корону тримати ні на чому буде... Хоча у нього вуха ельфійські може за них зачепиться?

Ех, сподіваюся, ми не родичі. Я-то розумію: в сім'ї не без виродка.... Але боронь Боже від таких...

Тим часом принц зробив ще одну спробу підійти до Ернаса. Фенір змахнув вогненним крилом, і штани принца впали додолу, залишаючи сідниці, прикриті спідньою білизною з написом: «Великий в усьому». 

Закотила очі, стримуючи сміх, що рвався назовні... Може, порекомендувати такі ж Громилі, щоб більше не сумнівався?

«Може, вже полетимо?» – поцікавився Рагнар.

«А з цим що робити? Вмовляти Ернаса дозволити йому себе осідлати не хочеться, та й принц не з тих, хто зрозуміє правильно, почне щось вимагати. Але й залишати тут якось, не по-людськи», – розмірковуючи, потерла я ніс.

Помітивши краєм ока рух, обернулася в пошуках загрози. Одинокий магік схожий на триголового пса з крилами, спантеличено дивився на принца, а потім з тугою подивився на мене.

«В мене вже є обранець», – з жалем розвела руками я.

Все ж дуже симпатичним був цей волохатий пес, схожий на величезну вовняну рукавицю та зовсім не страшний, попри рогові нарости на хребті й три довгих хвости, що розгойдувалися з боку в бік.

«Підвезеш принца?» – запитала, сідаючи поруч та погладжуючи надбрівні дуги на центральній голові.

«Гаразд, – зітхнув він, – але потім ти назвеш моє ім'я».

«Навіщо?» – здивувалася я.

«Щоб я міг залишитися у твоєму світі», – спантеличив мене магік, ластячись до мене як звичайнісінька собака.

Безпорадно подивилася на Рагнара на своєму плечі.

«Вирішуй швидше! Кайдани призову перестають діяти і скоро мене викине в напівсвіт», – поквапив триголовий.

«Чому ти не полетів з іншими?»

«Ти смішна і смілива, я ж боюся і соромлюся. Мені є чому у тебе повчитися».

«Навіщо тобі це?».

«Це наше спокутування», – буркнув пес і, не дочекавшись моєї відповіді, підійшов до принца.

– Іди! Забирайся! Я не пройду закарбування з нікчемним цербером! – верескливо закричав той, намагаючись штовхнути пса ногою.

– Не пройдеш! – відрізала я, шкодуючи, що в мене немає під рукою сковорідки, щоб вбити мізки в цього особливо обдарованого індивідуума. Хоч трішки! – Він мій. Ти можеш залишитися тут та вибиратися сам або можеш полетіти з нами. Обирай!

Влаштувалася на широкій спині пса, пославши заспокійливу посмішку феніру. І чому фенір, якщо він фенікс?

«Фенір стає феніксом тільки після вогняного переродження», – проконсультувала мене безплатна довідкова на плечі.

Все-таки мені шалено пощастило з моїм фамільяром.

«З трьома», – поправив мене урміус.

«Як з трьома?»

«А ти думала, ім'я назвеш та все?»

Але ж і, правда, думала. А тепер що ж виходить у мене два магіка, а у принца не одного? Може, вдасться ще відрадити летючого цербера?

Кронпринц, невдоволено бурмочучи, почав підійматися попереду мене.

Зрушила назад, вчепившись за широкий спинний виріст. Довга шерсть обплела мої ноги, надійно фіксуючи мене на спині цербера.

«Спасибі», – подякувала, трохи послабивши хватку.

Цербер сіпнувся й злетів, розмахуючи величезними шкірястими крилами.

Варто було йому набрати висоту, як перед нами виникла райдужна плівка, натяглася, і з хлопом випустила нас з пастки.

Невже, цей нескінченний день Вибору закінчився?