Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
73 дн. тому
Розділ 1
126 дн. тому
Розділ 2
126 дн. тому
Розділ 3
101 дн. тому
Розділ 4
101 дн. тому
Розділ 5
101 дн. тому
Розділ 6
101 дн. тому
Розділ 7
101 дн. тому
Розділ 8
101 дн. тому
Розділ 9
101 дн. тому
Розділ 10
101 дн. тому
Розділ 11
101 дн. тому
Розділ 12
101 дн. тому
Розділ 13
101 дн. тому
Розділ 14
101 дн. тому
Розділ 15
101 дн. тому
Розділ 16
101 дн. тому
Розділ 17
101 дн. тому
Розділ 18
101 дн. тому
Розділ 19
101 дн. тому
Розділ 20
101 дн. тому
Розділ 21
73 дн. тому
Розділ 22
73 дн. тому
Розділ 23
73 дн. тому
Розділ 24
73 дн. тому
Розділ 25
72 дн. тому
Розділ 26
72 дн. тому
Розділ 27
72 дн. тому
Розділ 28
66 дн. тому
Розділ 29
63 дн. тому
Розділ 30
63 дн. тому
Розділ 31
63 дн. тому
Розділ 32
62 дн. тому
Розділ 33
62 дн. тому
Розділ 34
62 дн. тому
Розділ 35
62 дн. тому
Розділ 36
62 дн. тому
Розділ 37
62 дн. тому
Розділ 38
62 дн. тому
Розділ 39
62 дн. тому
Розділ 40
62 дн. тому
Розділ 41
62 дн. тому
Розділ 42
62 дн. тому
Розділ 43
62 дн. тому
Розділ 44
62 дн. тому
Розділ 45
62 дн. тому
Розділ 46
62 дн. тому
Розділ 47
62 дн. тому
Розділ 48
62 дн. тому
Розділ 49
62 дн. тому

Мене закрутило сильним струменем води, немов хтось невидимий натиснув на злив. Проволочило пару розтягнутих до неможливості секунд, неприємно розтягуючи непідготовлене до цього екстремального спуску тіло, і викинуло величезним фонтаном води в тиху заводь. Пропливши за інерцію кілька метрів, спробувала намацати дно та з подивом підвелася на ноги. Тут було неглибоко, вода ледь сягала поясу, і варто було мені випрямитися, як верх одягу моментально висох, ніби хтось подув теплим феном.

Я стояла у воді в центрі котловану з усіх боків оточена пологими схилами високих порослих густим лісом гір. На березі цього невеликого озерця подібно величезним ступеням здійматися мармурові статуї дивовижних істот, що переливалися всіма барвами веселки в червоному світлі Релутраса, що вже ховався за небокрай.

Закрутилася, ковзаючи очима по сторонах та намагаючись поглядом вихопити найменші деталі. Тут були істоти схожі на грифона, на якому літав брат, і на дракона-птеродактеля Анда. Були й триголові величезні пси з крилами, схожі на легендарних церберів, напівлеви, що нагадували сфінксів, пегаси та крилаті змії з півнячою головою – казкові василіски...

Перший, найближчий до води ряд значно порідшав, а в зяючому просторі виднілася прим'ята трава, немов ще недавно тут хтось застиг в очікуванні, а дочекавшись, покинув це місце, залишивши відбиток могутнього тіла. І це означало тільки одне – хтось із групи вже пройшов Вибір. Такі ж порожнечі зустрічалися і в другому, і в третьому рядах, але значно менше. У четвертому і зовсім була відсутня лише одна статуя. А мені чомусь раптом згадалося, що на вершині яблуні зазвичай самі солодкі яблука...

Щось голосно булькнуло і мене облило хвилею. Зіщулилась від холоду, але теплий вітерець знову не змусив себе довго чекати та швидко просушив одяг.

Поруч випірнув незнайомий адепт й напрочуд залишився мокрим, але це його не збентежило.

– А ти чого чекаєш? – запитав він мене так, немов ми з ним зустрічалися пару хвилин назад в перерві між лекціями.

Хоча може, і бачилися там на березі.... Придивилася. Ні, не впізнаю. Знизала плечима.

– Ну, ти як хочеш, а мені не терпиться вибратися звідси, – глузливо пирхнув він, окинувши мене зарозумілим поглядом, і побіг в сторону берега так, немов поспішав зайняти останнє місце в маршрутці, що вже рушила з зупинки.

Озирнулася – погоні не помітила. І куди поспішає, питається?

– І як?

– Просто вибираєш самого сильного і все. Ергона не руш – він мій.

– Та я якось і не збирався, – зізналася я, намагаючись пригадати, хто такий цей самий ергон.

– Не барися! Лови момент, а то ще хтось з'явиться, – поблажливо посміхнувся мені задоволений незнайомець, пояснюючи: – У перших трьох рядах найсильніші магіки. Точніше найсильніших вже розібрали, – з досадою пробурмотів, проходячи повз порожнечі. – Бачиш, грифонів вже немає. Та й ергонів не залишилося.

І, дійсно, серед тих, хто залишився в перших рядах, я розпізнала парочку зміїв, пегасів, церберів та сфінксів і ще якісь дивні схожі на богомолів істоти з трикутною головою. Представила себе на такому і пересмикнула плечима від огиди. Ні, це я урміуса в його павуко-скорпіоній формі на плечі носити вже звикла, а до цих звикнути буде дуже складно, а скоріше неможливо. Одні ці шаблі-лапки вселяють непередаваний трепет. Ех, мені б когось милого...

Погляд повернувся до хлопця, що стрибав біля ергона, захоплено вигукуючи й натхненно доводячи, а інколи навіть виписуючи хитромудрі па шаманського танцю з бубнами. Вітер не доносив слів, але всі його дії були сповнені такої патетики, що не вистачало тільки гучного крику й ударів кулаками в груди, щоб зрозуміти, хто тут самий альфовий переможець.

Тільки ергон ніяк не реагував, і статуя, так і залишилася застиглою статуєю.

Принц знову почав щось пояснювати, доводити. Навіть підхопив палицю та зобразив кілька в'язок.

Мені здалося або кам'яне віко ергона здригнулося,  а вираз мармурового обличчя змінився з байдужого на поблажливий? Подув вітерець і хлопця замело назад в центр озера.

Спритно відскочила, уникаючи бризок, і запитально подивилася на ергона. Донезмоги задоволеного ергона, потрібно сказати! І це наштовхнуло мене на думку, що це не ми вибираємо собі магіка, а вони обирають нас. Ми ж, як ті гладіатори на арені Колізею, повинні довести свою завзятість і майстерність.

Подивилася на принца, що вперто знову підіймався в третій ряд до уподобаного ергона. Тільки в цей раз, статуя демонстративно здійнялася на кам'яні ноги й повернулася до принца спиною, залишаючи того приголомшеного і незадоволеного таким поворотом справи.

Відвернулася, уникаючи розгубленого погляду хлопця, ставати свідком чужого конфузу не хотілося. Люди не люблять тих, хто бачить їх поразки, а мені з ним ще вчитися.

Та й пішла в протилежний від нього бік, розмірковуючи про своє. А точніше про те, що ерг – це звернення до вершника ергона, такого як Анд, гар – до вершника грифона, а мей – до мага. На кому літає Зейн? Я бачила його один раз на грифоні, але той був зі стайні брата. Тоді, що означає це мей?

«Мей означає магіка, який не належить до трьох вищих. Це збірна назва», – занудо пояснив урміус, поки я підіймалася до четвертого ряду.

«Трьом вищим?»

«Трьом: ергонам – наймудрішим з вищих Магіка, грифонам – найсильнішим і швидким і фенірам – самим магічно обдарованим. Але феніри вже багато століть не з’являлися на Виборі».

«З’являлися?» – перепитала я.

І відчула, як урміус закотив очі, але на моє здивування пояснив:

«Зв'язок міцнішає. Коли ти даси мені ім'я, його вже буде не розірвати, а ми будемо відчуватися як єдине ціле, – і тут же продовжив: – Магіки не є жителями цього світу. Раз на рік їх закликають на Вибір, де вони вибирають собі того, з ким хочуть розділити вічність і стати вірним соратником»

Урміус щось ще говорив, але я вже не чула, бо побачила його – маленького, миршавого, ще неопереного пташеня, що самотньо застиглого на величезному майданчику.

Я і сама не зрозуміла, як опинилася біля цієї статуї та простягнула руку до нього, бажаючи...

Не знаю, чого я бажала, але мені страшенно хотілося його приголубити та зігріти, сказати йому, що він не один. У ньому я бачила себе – незграбного, незграбного, несхожого, втраченого в чужому світі підлітка, і дівчину, яку ніхто не запросить на дискотеці, не вибере, тому що вона не така, як усі...

Ледве мої пальці торкнулися мармурової голови, як їх охопило помаранчеве сяйво і тисячі маленьких блискавок розбіглися в різні боки, піднімаючи шерсть на пташеняті. Руку кольнуло електричними розрядами, а потім її лизнув шорсткий язик і я засміялася від цієї ласки.

Він не був птахом, такий, якими я звикла їх бачити, якщо не брати до уваги пінгвінів, схожість з якими було віддаленою, але, однак, вираженою. Хутряний клубок брудно-сірого кольору прямо стояв на двох потужних коротких лапах і був не набагато вищий за мене, гублячись на тлі величезних магіків.

– Ернас, – прошепотіла я ім'я, що спливло казна-звідки.

Звідкись прийшло розуміння, що це саме воно. Його. Правильне. Справжнє. А очі, що блиснули крижаним вогнем, лише підтвердили цю переконаність.

«Ну ось, когось одразу назвали, а комусь за цілий день ім'я придумати не можуть», – ображено пробурмотів урміус.

«Рагнар», – випалила, кидаючи погляд на павука, що прикро потирав волохатими лапками мордочку, і згадавши про «хутряні штани»*.

Урміус задоволено застрекотав, витягнувся, збільшившись в розмірі рази у два, і затопивши мене хвилею щастя й радості, замовк.

Я ж зміни з павуком майже не помітила, проте з інтересом стежила за тим, як змінюється моє пташеня, розправляючи величезні в розмаху крила, тверді, як загартована сталь. Як наповнюються яскравим світлом неприродно сині очі з зіницею-шпаринкою, і злазить з тільця пушок, залишаючи дрібне й коротке, схоже скоріше на волоски, золотисто-оранжеве пір'я. Довгий чарівний своєю яскравістю хвіст павича і дві маленькі лапки там, де їх не повинно бути у птахів, проте були у їхніх предків – архозаврів.

І знову хвиля щемливої ніжності та любові затопила мене, наповнюючи радісним передбаченням, змушуючи радіти кожну клітинку мого тіла в незвичайній ейфорії переродження...

А потім мене накрило приголомшливою хвилею ненависті й презирства, і спокійну тишу розірвав людський крик...

 

* Рагнар Лодброг – легендарний датський конунг, герой скандинавського епосу. Найбільш близький до оригінального змісту переклад прізвиська – «Хутряні Штани»