Заміж? Не піду!
Зміст книги: 50 розділів
Пару хвилин я вишукувала в цій штовханині знайомі обличчя, але нікого так і не побачила. Зате зрозуміла, що кілька принців стовпилися біля двох, які валяли один одного в пилу. Нагадавши собі про те, що коли б'ються двоє – третій зайвий, вже хотіла обійти групку вболівальників сьомою дорогою, але тут з'їхав каптур одного з забіяк та майнула запилена, але від цього не менш впізнавана верхівка принца Джана-Кульбабки.
На мить пригальмувала, оцінюючи ситуацію. Попри невеликий зріст та відсутність купи м'язів, Джан був в рази гнучкіше і стрімкіше, щоб уже зараз можна було однозначно заявити про перемогу. Громіздкому супротивнику просто нічого було протиставити верткому Кульбабці, що спритно вислизнув з чергового захоплення. І техніка його бою мені подобалася – було в ній щось брюслієвське і джекічанське. Мені до такого ще рости і рости.
Завмерла від захвату, коли Джан спритно провів серію непомітних у своїй блискавичній швидкості ударів та плавно перетік в чергову позицію.
Двоє принців, що спостерігали за бійкою, зробили крок вперед, обмінюючись швидкими поглядами. Придивившись, впізнала задирак з їдальні, а переможений, отже, Громила... Ех, не хотіла ж втручатися, але троє на одного якось не спортивно.
– О, Джан, ось ти де. Розважаєшся? – підходячи ближче, покликала я Кульбабку, застережливим поглядом нагородивши парочку. – І що за привід?
– Та так. Не могли вирішити, хто перший через річку перебереться, – відповів мені Джан, обтрушуючи пил з одягу легким помахом руки.
– Це через ось цю? Чи що? – кивнула я в сторону річки. – І як зібралися перебиратися?
– Та на човні. Он стоїть, – вказав один зі спостерігачів за бійкою принців, виростаючи поруч з нами.
– М-мм, – ледве стримала сміх я, помітивши дерев'яний човник, що причаївся в кущах. – Ну, так нехай пливуть першими. Раз їм не страшно, – запропонувала, озираючись на всі боки, але не знаходячи нічого, що хоча б віддалено нагадувало те, чим можна скористатися для переходу.
– Ти серйозно? Хочеш, щоб вони першими пройшли останнє випробування? – звивши брови, запитав Джан, а я раптом замислилася про ступінь освіченості місцевих принців.
– Вони не пройдуть, – спокійно зауважила я, розмірковуючи про такі очевидні прогалини в освіті.
Поки ми з Джаном перемовлялися, парочка встигла підхопити попід пахви третього (все ж добряче його Кульбабка обробив) і бігом кинулася до причаленого на березі човна.
– Стійте, – закричала я, побачивши, що вони навсправжки мчать назустріч вогненній лаві. – Та, стійте ж, придурки, – вилаялася з досади, коли один з них повернувся і зігнув руку в знайомому жесті.
Потрібно буде у Трея запитати, це мене послали або подякували зараз, а то мало які складнощі перекладу можуть виникнути.
– Та зупиніться ж! – вигукнула я, зриваючись з місця і несучись туди, де хлопці вже влаштовували в човен свого друга.
Добігла я, до того моменту як вони, позеленівши від натуги, почали зіштовхувати човен у воду. Відштовхнула одного вже готового зробити крок в лаву на пісок. Джан, якимось дивом опинився поряд, штовхнув другого.
– Витягуємо його. Швидко! – розпорядилася я, крокуючи в уже наполовину спущений човен, ніс якого зайнявся яскравим полум’ям.
Смикнула за руку величезне тіло ...
– Не чіпай мене!
– Ідіот! Згоріти живцем вирішив? – вилаялася крізь зціплені зуби, борючись з Громилою, що відмахувався від мене.
Хтось огрів його по голові, і той миттю обвис, а я хитнулася і трохи не сіла. Важенний бугай. Хтось перехопив, утримуючи мене міцною рукою.
Вистрибувала вже з охопленого вогнем човна, опаливши ноги:
– На пісок його! Крутите, – збиваючи вогонь зі штанів, волала я, бачачи, що по Громилові полум'я злітає просто з космічною швидкістю.
А я-то сподівалася – у вогні не горить, у воді не тоне...
Загасивши штанини, озирнулася. Громила лежав і стогнав, парочка хлопців, в одному з яких я впізнала недавнього радника, що, мабуть, допомагали в евакуації, світили обгорілими штанцями. Човен же зайнявшись подібно сухому хмизу, догорав в стороні.
– Що це було? – запитав один з принців і всі як по команді вилупилися на мене.
– Вам, що вчителі не розповідали, що потрапивши в рідку лаву можна згоріти за лічені секунди?
– Лаву? – перепитало відразу кілька голосів, переводячи погляд з мене на річку.
– Лаву, – повторила я.
– Але при чому тут лава, якщо це звичайна вода? – поцікавився хтось невпевнено.
– Вода? – прийшла моя черга дивуватися.
– Вода, – повторив Джан, задумливо роздивляючись моє обличчя.
Від цього пильного погляду стало ніяково. На хвилину навіть здалося, що Кульбабка здогадався про те, хто я така насправді.
– Ти бачиш крізь ілюзії, – констатував він після невеликої затримки.
Пересмикнула плечима. Я зараз ні в чому не була впевнена. А кожна зайва хвилина перебування в цьому місці наштовхувало на бажання терти ніс і повторювати за Алісою:
– Все дивніше та дивніше.
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація