Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
259 дн. тому
Розділ 1
312 дн. тому
Розділ 2
312 дн. тому
Розділ 3
287 дн. тому
Розділ 4
287 дн. тому
Розділ 5
287 дн. тому
Розділ 6
287 дн. тому
Розділ 7
287 дн. тому
Розділ 8
287 дн. тому
Розділ 9
287 дн. тому
Розділ 10
287 дн. тому
Розділ 11
287 дн. тому
Розділ 12
287 дн. тому
Розділ 13
287 дн. тому
Розділ 14
287 дн. тому
Розділ 15
287 дн. тому
Розділ 16
287 дн. тому
Розділ 17
287 дн. тому
Розділ 18
287 дн. тому
Розділ 19
287 дн. тому
Розділ 20
287 дн. тому
Розділ 21
259 дн. тому
Розділ 22
259 дн. тому
Розділ 23
259 дн. тому
Розділ 24
259 дн. тому
Розділ 25
258 дн. тому
Розділ 26
258 дн. тому
Розділ 27
258 дн. тому
Розділ 28
252 дн. тому
Розділ 29
249 дн. тому
Розділ 30
249 дн. тому
Розділ 31
249 дн. тому
Розділ 32
248 дн. тому
Розділ 33
248 дн. тому
Розділ 34
248 дн. тому
Розділ 35
248 дн. тому
Розділ 36
248 дн. тому
Розділ 37
248 дн. тому
Розділ 38
248 дн. тому
Розділ 39
248 дн. тому
Розділ 40
248 дн. тому
Розділ 41
248 дн. тому
Розділ 42
248 дн. тому
Розділ 43
248 дн. тому
Розділ 44
248 дн. тому
Розділ 45
248 дн. тому
Розділ 46
248 дн. тому
Розділ 47
248 дн. тому
Розділ 48
248 дн. тому
Розділ 49
248 дн. тому

«Нік!» – не особливо сподіваючись, покликала брата.

Нехай Трей і попереджав, що під час вибору не зможе мені допомогти, позаяк ментальний зв'язок блокується, але чули ж ми один одного крізь світи?

Знову стягнула штани, розглядаючи вже довгу подвійну ранку. Припухлість зійшла нанівець, не залишивши й сліду. Отрута, якщо вона була, вже напевно розбіглася по тілу.

«Трей!» – знову повторила я поклик, обурюючись через власну неспроможність.

Що навіть попрощатися не дадуть з єдиною рідною людиною? А в житті тільки все стало налагоджуватися. Остання думка викликала гострий приступ жалю до себе і нехай здаватися та вмирати я не збиралася, але крамольна думка – «все тлін і краще не тіпатися» все ж відвідала мою голову, вносячи сум'яття, а потім так само стрімко її покинула, скотившись сльозинкою по щоці. Мені ніколи! Ось пройду цей злощасний вибір і буду страждати. Навіть поскиглю у брата на плечі, зводячи його з розуму своєю істерикою.

Щось волохате торкнулося щоки, стираючи сльозинку. Сіпнулася від несподіванки, відчувши дотик верткого язика. Він що? Вирішив і за щоку мене вкусити? Одного мого смертовбивства йому мало?

«Тихіше ти, невгамовна! – втомлено гримнув на мене хтось в моїй голові. – Не помреш ти! Жодна отрута тепер тебе не вб'є! Та і, взагалі, як можна вбити обраницю фенікса?»

«Фенікса?» – оторопіло повторила я, згадуючи казки про вогненних птахів, що воскрешають з полум'я.

«Фенікса! – впевнено повторив цей членистоногий, нарешті, залишаючи моє плече і перебираючись на фоліант. – Ну, чого стоїш? Пішли! Нам ще пташку цю шалену шукати!»

«Не командуй, комаха!» – огризнулася, сердячись на себе за виявлену слабкість. Все ж не пристало Ізабеллі Фетисовій ревіти та панікувати, коли діяти треба. Не цього навчав мене тато.

«Я не комаха!» – обурився павук, поки я підіймала фоліант і вибирала напрямок.

«А хто?»

«Той, кого ти уявила, – я навіть завмерла на місці від несподіванки. – Чому тебе взагалі вчили, нетяма? Урміуси – втілення страхів.»

В голові разом промайнули всі коли-небудь бачені жахливики, а з огляду на те, що іноді заснути я могла тільки під них, дивилася я їх багато. Проте монстрів ніколи не боялася, люди мене лякали значно більше. І ось, як виявилося, така помісь павука зі скорпіоном. Усміхнулася, згадавши свій другий страх – летючих лисиць, і з відкритим ротом спостерігала, як на моїх очах відбувається перетворення. Коли ж на мене подивилися два круглих ока в оточенні світло-коричневих окулярів на загостреній собачій мордочці з закругленими вушками, присвиснула від захоплення і здивування:

«Круть!»

«Я можу літати!» – захоплено вигукнув урміус, змахуючи своїми чорними шкірястими крилами та піднімаючи пил з кам'яної підлоги.

Тепер урміус був розміром з фоліант, а розмах чорних шкірястих крил перевищував його рази в чотири, досягаючи метра. Не дивно, що крилани так налякали мене в дитинстві. Побачиш таке створення, що пікірує на тебе в п'ятирічному віці, ще не так злякаєшся. Нехай навіть воно і у вольєрі зоопарку.

«У такому вигляді він мені подобається більше», – змушена була визнати я, чухаючи за пухнастим вушком крилана, який спікірував мені на плече. Все ж до страху перед павуком додавалася гидливість, а цей звір був досить симпатичний. Хоча і досить важкий.

На цю мою думку крилан смішно пирхнув і тут же змінився, повертаючи собі форму павука.

 «Подобається їй, як же! Дрібний якийсь. Був би хлопець, так я б на щось путнє був схожий, а так…» – розчаровано протягнув крилан, окидаючи себе поглядом.

«Слухай, якщо ти втілюєш мій страх, то, як принци зрозуміли, що ти урміус?»

«У нас таких тварюк, як ти уявила, не водиться. Це ж треба було таке придумати», – невдоволено оглядаючи своє тільце, пробурмотів урміус.

«Це ти ще «чужого» не бачив та інших вигаданих страшилок. Та і не я це придумала, такі хвостаті павучки водилися в давнину. А я маленькою допитлива була, ось і читала все, що не тільки потрапляло на очі. Особливо захоплювалася палеонтологією», – чомусь почала виправдовуватися я.

«Мовчи вже!» – невдоволено буркнув павук.

А в мене в голові наполегливо майнула думка про те, що я повинна була винести з випробування річ, а не це балакуче членистоноге і, якщо я ненавмисно приплесну його цим фоліантом, то за річ він цілком зійде.

«Так, що з принцами?»

«А що з ними? Мало того, що дівчина, так ще й недолуга... Як ти взагалі в Корвернок потрапила? Невже, заборону на навчання жінок зняли? Або ти, тому така недолуга, що тебе нічому не вчили? Та і навіщо взагалі вас вчити, якщо ви маєте вдома сидіти і спадкоємців народжувати?»

«Ще один шовініст на мою голову знайшовся. Слухай, а давай, я тебе загублю? Удам, що в тій кімнаті з дверима ніякої речі не знайшла».

«Я тобі загублю! Я що даремно чекав тебе стільки років?» – ображено пробурмотів павук.

«Так навіщо чекав? Принців же тьма тьмуща. Щороку Вибір проходить. Вибрав би собі кого-небудь».

«Будь-хто не підійде. Магія у них не смачна, – якось приречено зізнався урміус: – Фонить страхом або слабкістю».

«Прям-таки у всіх?»

«Ну, чому ж у всіх. Тільки у тих в кого схожий дар. Решта мені не підходять».

«А схожий це який?»

«І чому тебе тільки вчили?»

«Нічому», – хитнувши головою, зізналася я.

«Ти маг ілюзій. Це твій основний дар. Не помітила, як всі бачать те, що ти уявляєш?»

Згадала своє пробудження, зал і червону килимову доріжку. І як раніше це не зіставила? Трей же казав, а в моїй голові не відклалося. Занадто багато всього навалилося останнім часом, ніколи було зупинитися та задуматися. Я навіть свій зовнішній вигляд приписувала артефакту, забувши про те, що вже неодноразово змінювала його в ледь помітних дрібницях.

«Що ти там казав про фенікса?» – повернулася я до ще одного незрозумілого мені моменту.

×

Вітаємо,🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь зараз та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!