Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
70 дн. тому
Розділ 1
123 дн. тому
Розділ 2
123 дн. тому
Розділ 3
98 дн. тому
Розділ 4
98 дн. тому
Розділ 5
98 дн. тому
Розділ 6
98 дн. тому
Розділ 7
98 дн. тому
Розділ 8
98 дн. тому
Розділ 9
98 дн. тому
Розділ 10
98 дн. тому
Розділ 11
98 дн. тому
Розділ 12
98 дн. тому
Розділ 13
98 дн. тому
Розділ 14
98 дн. тому
Розділ 15
98 дн. тому
Розділ 16
98 дн. тому
Розділ 17
98 дн. тому
Розділ 18
98 дн. тому
Розділ 19
98 дн. тому
Розділ 20
98 дн. тому
Розділ 21
70 дн. тому
Розділ 22
70 дн. тому
Розділ 23
70 дн. тому
Розділ 24
70 дн. тому
Розділ 25
69 дн. тому
Розділ 26
69 дн. тому
Розділ 27
69 дн. тому
Розділ 28
63 дн. тому
Розділ 29
60 дн. тому
Розділ 30
60 дн. тому
Розділ 31
60 дн. тому
Розділ 32
59 дн. тому
Розділ 33
59 дн. тому
Розділ 34
59 дн. тому
Розділ 35
59 дн. тому
Розділ 36
59 дн. тому
Розділ 37
59 дн. тому
Розділ 38
59 дн. тому
Розділ 39
59 дн. тому
Розділ 40
59 дн. тому
Розділ 41
59 дн. тому
Розділ 42
59 дн. тому
Розділ 43
59 дн. тому
Розділ 44
59 дн. тому
Розділ 45
59 дн. тому
Розділ 46
59 дн. тому
Розділ 47
59 дн. тому
Розділ 48
59 дн. тому
Розділ 49
59 дн. тому

В їдальні відшукала очима Трея. Хотілося спокою та хоч трохи тиші, а лише поряд з ним я могла хоч трохи розслабитися. 

Розсікаючи перепони, що з’являлися переді мною у вигляді зграйок принців,  подібно криголаму у штормовому морі, пролавірувала крізь натовп та впала на лавку поруч з братом. 

Кинула виразний погляд на Фоксі, що трохи забарилася: 

“Ну, давай, дівчинка, ніхто не буде вставати, і відсувати тобі стілець, допомагаючи влаштуватися.”

Подруга почервоніла та важко сіла поруч.

– З цим потрібно щось робити... – буркнула про себе, подумки розв'язуючи проблему принцеси та її манер.

– З чим? – поцікавився Анд, здіймаючи вгору чорну брову.

Так, що за день сьогодні такий!

– З кількістю принців... Щось їх занадто, – не придумала нічого кращого я, щоб відвести розмову від теми, яка хвилювала мене.

– Справжніх принців мало, кузен, – з ледь помітним докором нагадав Трей. – Сам же знаєш, що принци тут в основному інкогніто і більшість з декількома побратимами.

– І ви насправді не знаєте, хто з них хто? – здивувалася я.

– Тільки побратими і друзі, якщо ти їм сам відкриєшся. Але від цього застерігають магістри і це порушення статуту академії.

– Але навіщо?

– Безпека, – пирхнув у відповідь брат. – Пару століть назад з академії пропали два принци Гайї. Попри масштабні пошуки, прив'язку до родових артефактів, принців так і не знайшли. Менше ніж за рік, не переживши втрати синів, король Гайї раптово помер, а на престол зійшов чоловік його сестри.

– Подейкували, що саме він і стояв за викраденням та вбивством принців, але довести нічого не змогли, – втрутився Зейн. – Навіть ходили чутки, що тримав їх десь, погрожуючи королю, і змусивши того написати дивний заповіт.

Трей просвердлив того попереджувальним поглядом, пробуджуючи в мені сплячий інтерес.

– Що за заповіт?

– Нічого, там дивного, – відмахнувся, гидливо зморщивши ніс, брат. – Проста політика, – і я б повірила цій грі, якби потайки не відчувати її нарочитість. – У вас сьогодні день вибору, – перевів розмову брат, помітивши мій повний невіри погляд.

– Що вже? – здивовано вигукнула Фоксі.

– Вже.

– Що це означає? – потеребила за рукав Трея, відзначаючи про себе нотки переляку в голосі принцеси.

Той подивився на друзів скорботним поглядом, в якому застигло докірливе розчарування старшого брата вимушеного возитися з дрібною набридою.

– Сьогодні у вас будуть виявляти здібності до магії та її ключові напрямки, – ввічливо і поблажливо посміхнувся мені Зейн.

– Напрями?

– Ти з якого дуба впав? – неввічливо зареготав Анд.

– З того самого, під яким тебе кинули, – визвірилася я і прикусила язика.

«Обережніше, Білочка. Анд далеко не дурний, нехай і любить поводитися по-дурному».

«А по ньому не скажеш», – фиркнула у відповідь на докір брата, розуміючи, що майже видала себе.

– Ти ж знаєш, що у світі існує багато різних видів магічної енергії? Ментальна, енергія смерті та життя, стихійна різних спрямувань, природна... Перераховувати можна нескінченно. Особливо, якщо враховувати ті, що належать до енергетичних особливостей королівського роду і тримаються у таємниці. Здатності керувати енергією можуть бути активними або пасивними. Якщо вони у тебе активні та, припустимо, у тебе схильність до повітря, то ти можеш викликати ураган. Якщо ж пасивні, то ти можеш тільки зчитувати напрямок повітряних потоків, – продовжив свої пояснення Зейн, не відволікаючись на нашу суперечку. – Сьогодні всі ваші здібності будуть виявлені. Вас змусять продемонструвати навіть самі незначні з них.

– Змусять? – зачепився мій розум за слово, що здалося недоречним.

– Ми не маємо права говорити про випробування, – спокійно і байдуже знизав плечима Анд.

Задзвеніла впущена кимось вилка. Обернувшись, помітила тремтячі руки Фоксі, яка метушливо возилася з тарілкою і ховала налякані очі.

– Ти чого? – нахилилася до неї ближче.

– Ви подружилися?

Здригнулася від несподіванки та перевела погляд на Анда, який застережливо примруживши очі спостерігав за нами.

– Це так помітно? – фиркнула, зневажливо розтягуючи літери.

Підвела вгору брови, очікуючи, що цей тип, який безмірно дратує мене сьогодні, може ще сказати і запитати. Але він мовчав, грізно свердлячи мене своїми темно-сірими очима, ніби сподівався проникнути всередину мене, виявити все приховане, вивідати все таємне...

– У нас сьогодні з'являться фамільяри? – тремтячим, трохи істеричним, басом розірвала тишу Фоксі.

– Якщо виживите, – глузливо пирхнув Анд.

«Нічого не бійся, Білочка. Ти ж знаєш, якби тобі щось загрожувало, ти б уже була у діда».

– А що хтось не виживав? – переляканим фальцетом зойкнула Фоксі.

– І де ти такий узявся? – зневажливо похитав головою сіроокий. – То від хлюпика в ніс отримуєш, то верещить, як дівчисько.

– За хлюпика відповіси, – холодно попередила я. – Увечері після вибору.

– Ти спочатку доповзи...

– Доповзу. На зло тобі й доповзу. Навіть якщо доведеться покинути лікарське крило.

– Іззі, краще відпочити після дня вибору. У вас навіть вечірнього тренування не буде, – попередив Зейн. – А тобі Анд має бути соромно провокувати на виклик хлопчисько.

– Нариваєшся? – грізно зиркнула на свого відчайдушного захисника, зовсім не задоволена його захистом.

– Ні. Просто не хочу, щоб ти постраждав.

Подивилася на брата, який доїдав шматок м'яса. Той лише посміхнувся і легенько хитнув головою:

– Якщо Іззі раптом не доповзе, виклик перейде до мене як до старшого родича, – меланхолійно зазначив Трей, відрізаючи черговий шматочок м'яса і поглядом обіцяючи, що комусь буде непереливки і цей хтось явно не темноволосий, що сидить з ним поруч, а маленька скромненька я.

Фиркнула роздратовано. Як же вони всі мене дратують сьогодні!

«Дві сутички, Бель. Дві. Менше ніж за добу. А зараз третя! Ти спеціально нариваєшся?»

 «Ні. Він сам…».

Так, навела шереху. І це називається «я не буду виділятися».

«Тобто ти не говорила Громилі, що у нього маленький член?»

«Ні, звичайно. Як ти міг таке подумати? Громила... У вас, що є прізвиська?»

«Не називати ж нам один одного за номерами?»

«А яке у тебе?»

«Морок»

«А у Зейна?»

«Тінь»

«Дай здогадаюся, а Анд у вас Сутінок?»

«Ні, – незрозуміло чому розреготався у мене в голові брат, – Він у нас Кліф»

«Кліф? Обрив?» – здивувалася я, приміряючи це прізвисько до Анду.

«Саме»

«А я? Мені вже придумали прізвисько?»

Брат лише заперечливо хитнув головою, а далі продзвеніла чергова сирена, закликаючи нас на заняття, і розмовляти стало ніколи. З сумом подивилася на недоїдений сніданок. Ех! Тато стверджував, що хороші справи складно вершити на порожній шлунок.

«Отже, будемо пакостити!» – посміхнулася подумки, згадуючи звичну відмовку.