Заміж? Не піду!
Зміст книги: 50 розділів
В їдальні відшукала очима Трея. Хотілося спокою та хоч трохи тиші, а лише поряд з ним я могла хоч трохи розслабитися.
Розсікаючи перепони, що з’являлися переді мною у вигляді зграйок принців, подібно криголаму у штормовому морі, пролавірувала крізь натовп та впала на лавку поруч з братом.
Кинула виразний погляд на Фоксі, що трохи забарилася:
“Ну, давай, дівчинка, ніхто не буде вставати, і відсувати тобі стілець, допомагаючи влаштуватися.”
Подруга почервоніла та важко сіла поруч.
– З цим потрібно щось робити... – буркнула про себе, подумки розв'язуючи проблему принцеси та її манер.
– З чим? – поцікавився Анд, здіймаючи вгору чорну брову.
Так, що за день сьогодні такий!
– З кількістю принців... Щось їх занадто, – не придумала нічого кращого я, щоб відвести розмову від теми, яка хвилювала мене.
– Справжніх принців мало, кузен, – з ледь помітним докором нагадав Трей. – Сам же знаєш, що принци тут в основному інкогніто і більшість з декількома побратимами.
– І ви насправді не знаєте, хто з них хто? – здивувалася я.
– Тільки побратими і друзі, якщо ти їм сам відкриєшся. Але від цього застерігають магістри і це порушення статуту академії.
– Але навіщо?
– Безпека, – пирхнув у відповідь брат. – Пару століть назад з академії пропали два принци Гайї. Попри масштабні пошуки, прив'язку до родових артефактів, принців так і не знайшли. Менше ніж за рік, не переживши втрати синів, король Гайї раптово помер, а на престол зійшов чоловік його сестри.
– Подейкували, що саме він і стояв за викраденням та вбивством принців, але довести нічого не змогли, – втрутився Зейн. – Навіть ходили чутки, що тримав їх десь, погрожуючи королю, і змусивши того написати дивний заповіт.
Трей просвердлив того попереджувальним поглядом, пробуджуючи в мені сплячий інтерес.
– Що за заповіт?
– Нічого, там дивного, – відмахнувся, гидливо зморщивши ніс, брат. – Проста політика, – і я б повірила цій грі, якби потайки не відчувати її нарочитість. – У вас сьогодні день вибору, – перевів розмову брат, помітивши мій повний невіри погляд.
– Що вже? – здивовано вигукнула Фоксі.
– Вже.
– Що це означає? – потеребила за рукав Трея, відзначаючи про себе нотки переляку в голосі принцеси.
Той подивився на друзів скорботним поглядом, в якому застигло докірливе розчарування старшого брата вимушеного возитися з дрібною набридою.
– Сьогодні у вас будуть виявляти здібності до магії та її ключові напрямки, – ввічливо і поблажливо посміхнувся мені Зейн.
– Напрями?
– Ти з якого дуба впав? – неввічливо зареготав Анд.
– З того самого, під яким тебе кинули, – визвірилася я і прикусила язика.
«Обережніше, Білочка. Анд далеко не дурний, нехай і любить поводитися по-дурному».
«А по ньому не скажеш», – фиркнула у відповідь на докір брата, розуміючи, що майже видала себе.
– Ти ж знаєш, що у світі існує багато різних видів магічної енергії? Ментальна, енергія смерті та життя, стихійна різних спрямувань, природна... Перераховувати можна нескінченно. Особливо, якщо враховувати ті, що належать до енергетичних особливостей королівського роду і тримаються у таємниці. Здатності керувати енергією можуть бути активними або пасивними. Якщо вони у тебе активні та, припустимо, у тебе схильність до повітря, то ти можеш викликати ураган. Якщо ж пасивні, то ти можеш тільки зчитувати напрямок повітряних потоків, – продовжив свої пояснення Зейн, не відволікаючись на нашу суперечку. – Сьогодні всі ваші здібності будуть виявлені. Вас змусять продемонструвати навіть самі незначні з них.
– Змусять? – зачепився мій розум за слово, що здалося недоречним.
– Ми не маємо права говорити про випробування, – спокійно і байдуже знизав плечима Анд.
Задзвеніла впущена кимось вилка. Обернувшись, помітила тремтячі руки Фоксі, яка метушливо возилася з тарілкою і ховала налякані очі.
– Ти чого? – нахилилася до неї ближче.
– Ви подружилися?
Здригнулася від несподіванки та перевела погляд на Анда, який застережливо примруживши очі спостерігав за нами.
– Це так помітно? – фиркнула, зневажливо розтягуючи літери.
Підвела вгору брови, очікуючи, що цей тип, який безмірно дратує мене сьогодні, може ще сказати і запитати. Але він мовчав, грізно свердлячи мене своїми темно-сірими очима, ніби сподівався проникнути всередину мене, виявити все приховане, вивідати все таємне...
– У нас сьогодні з'являться фамільяри? – тремтячим, трохи істеричним, басом розірвала тишу Фоксі.
– Якщо виживите, – глузливо пирхнув Анд.
«Нічого не бійся, Білочка. Ти ж знаєш, якби тобі щось загрожувало, ти б уже була у діда».
– А що хтось не виживав? – переляканим фальцетом зойкнула Фоксі.
– І де ти такий узявся? – зневажливо похитав головою сіроокий. – То від хлюпика в ніс отримуєш, то верещить, як дівчисько.
– За хлюпика відповіси, – холодно попередила я. – Увечері після вибору.
– Ти спочатку доповзи...
– Доповзу. На зло тобі й доповзу. Навіть якщо доведеться покинути лікарське крило.
– Іззі, краще відпочити після дня вибору. У вас навіть вечірнього тренування не буде, – попередив Зейн. – А тобі Анд має бути соромно провокувати на виклик хлопчисько.
– Нариваєшся? – грізно зиркнула на свого відчайдушного захисника, зовсім не задоволена його захистом.
– Ні. Просто не хочу, щоб ти постраждав.
Подивилася на брата, який доїдав шматок м'яса. Той лише посміхнувся і легенько хитнув головою:
– Якщо Іззі раптом не доповзе, виклик перейде до мене як до старшого родича, – меланхолійно зазначив Трей, відрізаючи черговий шматочок м'яса і поглядом обіцяючи, що комусь буде непереливки і цей хтось явно не темноволосий, що сидить з ним поруч, а маленька скромненька я.
Фиркнула роздратовано. Як же вони всі мене дратують сьогодні!
«Дві сутички, Бель. Дві. Менше ніж за добу. А зараз третя! Ти спеціально нариваєшся?»
«Ні. Він сам…».
Так, навела шереху. І це називається «я не буду виділятися».
«Тобто ти не говорила Громилі, що у нього маленький член?»
«Ні, звичайно. Як ти міг таке подумати? Громила... У вас, що є прізвиська?»
«Не називати ж нам один одного за номерами?»
«А яке у тебе?»
«Морок»
«А у Зейна?»
«Тінь»
«Дай здогадаюся, а Анд у вас Сутінок?»
«Ні, – незрозуміло чому розреготався у мене в голові брат, – Він у нас Кліф»
«Кліф? Обрив?» – здивувалася я, приміряючи це прізвисько до Анду.
«Саме»
«А я? Мені вже придумали прізвисько?»
Брат лише заперечливо хитнув головою, а далі продзвеніла чергова сирена, закликаючи нас на заняття, і розмовляти стало ніколи. З сумом подивилася на недоїдений сніданок. Ех! Тато стверджував, що хороші справи складно вершити на порожній шлунок.
«Отже, будемо пакостити!» – посміхнулася подумки, згадуючи звичну відмовку.
Коментарі
Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар
Авторизація Реєстрація