Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
73 дн. тому
Розділ 1
126 дн. тому
Розділ 2
126 дн. тому
Розділ 3
101 дн. тому
Розділ 4
101 дн. тому
Розділ 5
101 дн. тому
Розділ 6
101 дн. тому
Розділ 7
101 дн. тому
Розділ 8
101 дн. тому
Розділ 9
101 дн. тому
Розділ 10
101 дн. тому
Розділ 11
101 дн. тому
Розділ 12
101 дн. тому
Розділ 13
101 дн. тому
Розділ 14
101 дн. тому
Розділ 15
101 дн. тому
Розділ 16
101 дн. тому
Розділ 17
101 дн. тому
Розділ 18
101 дн. тому
Розділ 19
101 дн. тому
Розділ 20
101 дн. тому
Розділ 21
73 дн. тому
Розділ 22
73 дн. тому
Розділ 23
73 дн. тому
Розділ 24
73 дн. тому
Розділ 25
72 дн. тому
Розділ 26
72 дн. тому
Розділ 27
72 дн. тому
Розділ 28
66 дн. тому
Розділ 29
63 дн. тому
Розділ 30
63 дн. тому
Розділ 31
63 дн. тому
Розділ 32
62 дн. тому
Розділ 33
62 дн. тому
Розділ 34
62 дн. тому
Розділ 35
62 дн. тому
Розділ 36
62 дн. тому
Розділ 37
62 дн. тому
Розділ 38
62 дн. тому
Розділ 39
62 дн. тому
Розділ 40
62 дн. тому
Розділ 41
62 дн. тому
Розділ 42
62 дн. тому
Розділ 43
62 дн. тому
Розділ 44
62 дн. тому
Розділ 45
62 дн. тому
Розділ 46
62 дн. тому
Розділ 47
62 дн. тому
Розділ 48
62 дн. тому
Розділ 49
62 дн. тому

Довго сумувати я не вмію. Тим паче коли жодного приводу для цього немає. А ще я дуже люблю подорожувати, тому все, що сталося зі мною сприймала радісно-захоплено. Та й в залишеному десь там світі мене ніхто не чекав. А гроші... На життя собі я й сама зароблю, а зароблені батьком статки опиняться у Лютого і не дістануться матінці.

З переваг – в цьому світі десь є Нік, якого мені потрібно його знайти. Він обов'язково допоможе встати на ноги. Обіцяв же колись.

«Він і одружитися обіцяв», – хмикнула я, згадуючи цей момент та нашу з ним дорослу впевненість.

– Якщо ми одружимося, то за тиждень вже посваримося через брудні шкарпетки, розлучимося та будемо лаятися і ділити все нажите непосильною працею, – відмовляла я його від такого необачного, з мого погляду, рішення з усією розсудливістю дев'ятирічки.

– Давай, краще ти будеш моїм братом? – після деяких роздумів запропонувала я, навіть не сподіваючись, що він погодиться, і моя заповітна,  плекана потайки від усіх, мрія нарешті здійсниться.

– Добре, – видихнув тоді він з явним полегшенням. Мабуть, ідея одружитися йому самому не припала до душі. І додав вимогливо: – Але ми завжди будемо друзями!.

– Завжди-завжди! – поспішно пообіцяла я, не бажаючи втрачати свого єдиного друга. Ну й нехай про нього не можна нікому розповідати – головне, що він є.

«Нік?» – посміхнувшись спогаду, покликала я свого названого братика.

«Бель? Ти де?»

«У лісі», – усміхнулася я, не маючи жодного уявлення як на це питання відповісти. GPS тут точно не працює. Компас, напевно, збоїтиме. Карти у мене немає.

«А що бачиш?»

«Три сосни, дуб і ці… Як ти їх назвав? Ікреї».

«І як я тебе повинен шукати?» – засмучено пробурмотів Нік.

«Не знаю. Придумай щось. Ти ж чоловік!» – нагадала я.

«Гаразд. Знайди на небі червоне світило і йди на нього, нікуди не звертаючи. Знайдеш щось окрім лісу, сповісти».

«І все? – розчаровано видихнула я. – А як же політати над лісом на злотокрилому пегасі в пошуках заблуканки, а мені – розвести багаття та за допомогою стовпа диму подавати тобі сигнали?».

«У священному лісі не можна полювати, розводити багаття, та й літати над ним без дозволу неможливо».

«Дивно, а звідки тоді взявся злісний порушник всіх цих «не можна»?» – пробурмотіла я про себе, але була почута Ніком.

«Хто?»

«Не знаю. Але він сказав, що я, як чесна жінка, зобов'язана взяти його за чоловіка».

«Що ти зробила, Бель?» – підозріло поцікавився Нік.

«Витягла стрілу з тіла, що впало з неба», – зізналася, не розуміючи через що взагалі весь сир-бор.

«А потім?»

«А потім ми спали, вранці він обізвав мене напівкровкою, а я пригрозила позбавити його бубонців».

«І все?»

«Все! Нік, що відбувається?» 

От не подобаються мені ці його питання. 

«Нічого. Я придумаю, як захистити тебе, сестричко».

«Від чого?» – здивувалася я.

«Від шлюбу з цим невідомим».

«А навіщо мене захищати? Я не збираюся з ним одружуватися!»

«У нашому світі все не так просто, як у вашому. І провівши з ним ніч наодинці, ти погодилася на заручини».

«Так нічого ж не було», – подумки застогнала я, відганяючи від себе спогад про те, як вночі притискалася до теплого тіла.

«І це може зіграти нам на руку. Головне, щоб він сам не загорівся бажанням одружитися».

Видихнула, шкодуючи. Ех, даремно не захопила з собою посібник «Як позбутися хлопця за кілька днів». Навіть фільм не дивилася. Зараз би точно став в пригоді. Ну, нічого я й сама що-небудь придумаю. Наприклад, потопчуся ногами по його хворобливому місці. А яке у чоловіків хворобливе місце? Правильно, самолюбство! І я з ранку по ньому вже потопталися. Посміхнулася, задоволена собою.

«А як він мене знайде? Я від нього пішла, навіть не назвавшись. Та й сама його імені не знаю».

«Запросто. Якщо ти дійсно врятувала йому життя, то магія буде вважати, що на ньому борг життя і не дасть йому віддалитися від тебе, доки він з тобою не розрахується».

«Він мені нічого не винен. Я допомогла йому безкорисно, тобто даром...», – пробурмотіла я.

Але Нік, що промовчав у відповідь на всі мої слова, чітко дав зрозуміти, що відмахнутися від цього нав'язаного мені боргу простим визнанням його відсутності не вийде. Ось і рятуй після цього!

«Тоді, потрібно придумати мені нещасний випадок та нехай він мене врятує. Припустимо, я зависну над прірвою, а він витягне мене. Ось ми й розрахуємось».

«Не спрацює. Потрібна реальна небезпека».

«А там що нереальна? Ану як зірвуся? – подумки обурювалася я. Не знаю, що я більше не любила: бути винна, чи коли мені були винні. Ні той, ні інший варіант мене не влаштовував, особливо зараз у світлі якогось незрозумілого зв'язку з абсолютно стороннім нахабою. – Гаразд, з цим розберемося. Але при чому тут одруження?»

«Так, мало коли він зможе борг тобі віддати? В нашому світі ніяких воєн та катаклізмів немає. Живуть всі довго...»

«Ще скажи щасливо», –   уїдливо зачепила я братика.

«Ну, це вже хто як влаштується. Так що жити йому поруч з тобою не одну сотню років. Від тебе не відійти, сім'ю не завести...»

Сумні перспективи. І я б, напевно, поспівчувала і розчулилась, якби альтернативою цьому не було б нещасне життя зі мною. Або щасливе? Ні... Я навіть похитала головою, відкидаючи це припущення. Ми з цим чистокровкою точно щасливі не будемо.

«Гаразд, зрозуміла, відчула, але бути жертвою та заручницею ваших традицій не згодна».

«Тоді, коли він тебе знайде, запропонуй йому посаду Тіні-охоронця»

«Нехай спочатку знайде», – огризнулася я, незрозуміло на що скипаючи: чи то на світ з його підвивертами, чи то на себе та свої необачні вчинки.

«Білочка, ти не переживай, ми що-небудь придумаємо».

«Я й не переживаю. Завжди є можливість розв'язати проблему радикально», – підступно зізналася я, відганяючи яскраві картинки жорстокого вбивства чоловіків,  що зарвалися.

Все ж іноді я зовсім не біла та пухнаста, а кровожерна та в колючках.