Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
64 дн. тому
Розділ 1
117 дн. тому
Розділ 2
117 дн. тому
Розділ 3
92 дн. тому
Розділ 4
92 дн. тому
Розділ 5
92 дн. тому
Розділ 6
92 дн. тому
Розділ 7
92 дн. тому
Розділ 8
92 дн. тому
Розділ 9
92 дн. тому
Розділ 10
92 дн. тому
Розділ 11
92 дн. тому
Розділ 12
92 дн. тому
Розділ 13
92 дн. тому
Розділ 14
92 дн. тому
Розділ 15
92 дн. тому
Розділ 16
92 дн. тому
Розділ 17
92 дн. тому
Розділ 18
92 дн. тому
Розділ 19
92 дн. тому
Розділ 20
92 дн. тому
Розділ 21
64 дн. тому
Розділ 22
64 дн. тому
Розділ 23
64 дн. тому
Розділ 24
64 дн. тому
Розділ 25
63 дн. тому
Розділ 26
63 дн. тому
Розділ 27
63 дн. тому
Розділ 28
57 дн. тому
Розділ 29
54 дн. тому
Розділ 30
54 дн. тому
Розділ 31
54 дн. тому
Розділ 32
53 дн. тому
Розділ 33
53 дн. тому
Розділ 34
53 дн. тому
Розділ 35
53 дн. тому
Розділ 36
53 дн. тому
Розділ 37
53 дн. тому
Розділ 38
53 дн. тому
Розділ 39
53 дн. тому
Розділ 40
53 дн. тому
Розділ 41
53 дн. тому
Розділ 42
53 дн. тому
Розділ 43
53 дн. тому
Розділ 44
53 дн. тому
Розділ 45
53 дн. тому
Розділ 46
53 дн. тому
Розділ 47
53 дн. тому
Розділ 48
53 дн. тому
Розділ 49
53 дн. тому

Прийняти зважене рішення мені не дали. Чи то моя удача на сьогодні закінчилася, чи то зірки встали не в той ряд, але телефон, що безнапасно мовчав весь цей час, раптом згадав про свою роль будильника та увірвався у цей прекрасний тихий ранок несвоєчасною рок-композицією.

Не знаю, хто злякався більше я або ведмеді. Але ті голосно заричали, а я вихопила зрадницький мобільник з кишені. Подивилася на нього з побоюванням, наче це не смартфон, а щонайменше граната, що загрожувала вибухнути прямо у руках, і жбурнула в кущі, випадково збільшивши гучність до максимуму.

Чи то у ведмедів не склалося з музикою взагалі, чи то з моїм смаком до ранкового року зокрема, але Skillet зі своїм «Save Me» примудрився прогнати хижаків з галявини.

«Треба було ультразвукові свистки від собак придбати й захопити», – запізніло промайнула розумна думка, поки я, відклавши арбалет, з усією можливою обережністю оглядала, підсвічуючи ліхтариком, важке тіло.

Телефон замовк, але, якщо його не відключити, за десять хвилин будильник знову нагадає про себе. Гаразд, поки почекає. А може, віджене від мене ще парочку хижаків. Хто б міг подумати: Рок проти Шаблезубих ведмедів, рахунок 1: 0.

Вістря стріли в широкій грудній клітці я виявила лише навпомацки – вкололася кінчиком. Подякувавши подумки батьку за курси першої допомоги, перевернула тіло на бік. Оглянула рану, краї якої вже трохи стяглися. Намагаючись не сильно смикати, спробувала переломити держак стріли надвоє. Але чи то я немічна, чи то дерева тут особливо міцні, зробити це не вдалося. Поранений відгукнувся на мої дії протяжним стогоном і це позбавило мене бажання продовжувати.

Пошкодувавши, що не захопила з собою пилку, дістала ніж та почала зачищати держак.

Знову десь в кущах заволав телефон, голосячи на всі околиці та розлякуючи лісових мешканців. На наступному заході будильника, мені все ж вдалося переламати держак та просунути стрілу вперед.

Мабуть, моєму підопічному теж не сподобався мій будильник, майже як мені вранці, інакше, навіщо так надривно стогнати?

Діставши з аптечки, яка згідно з батьківською настановою завжди була при мені, хлоргексидин, стерильну марлю, медичний клей та англійську шпильку, опрацювала рану, скріпила краї. Зрозуміло, що потрібен лікар і швидше за все в мого випадкового пацієнта пробита легеня, але зробити щось більше, аніж надати першу допомогу, я не могла.

Підібравши телефон і стягнувши з дерева наплічник, накрила хлопця рятувальною термоковдрою, а сама зайнялася сніданком.

Все ж таки іноді корисно мати схибленого на виживанні батька, особливо, коли якісь дивні стіни викидають тебе в новий світ.

Зробивши солодкий чай, напоїла раненого. Спустошила банку тунця з сухарями. На ситий шлунок трохи розімліла і сама не помітила, як вирубилася поряд з хворобливим.

Прокинулася від запаху смаженого м'яса. Розплющивши очі, виявила цілком здорового пацієнта, що крутив тушку невеликого безвинно-убієнного звіряти на рожні.

«Гарний», – винесла я вердикт хлопцю, після декількох хвилин розглядання.

Кучеряві каштанові пасма до плечей. Розкосі очі кольору зістареного срібла ховалися за густими темними віями. Широкі чітко окреслені вилиці. Трохи квадратне підборіддя. Ніс з ледь помітною горбинкою. Легка щетина на щоках та стиснуті в тонку смужку губи.

– Що ти зі мною зробила, напівкровка?

Ох, вже краще б він мовчав, а то всю чарівність моменту порушив.

– Врятувала? – невпевнено підказала я відповідь.

– Що це таке? – підійшов він до мене ближче, мало не тикаючи в мене своїми грудними м'язами, на яких і сліду від рани не залишилося. Лишень шпилька, що мала стягнути краї рани, стирчала і наче вросла в шкіру.

– Ось це регенерація, – здивувалася я, підскакуючи на ноги та мимоволі простягаючи руку в бажанні доторкнутися до дива.

Диво ж відсахнулося від мене так, ніби мої брудні руки могли замазати його чистий торс. Скривилася від зневаги, що читалася у сріблястих очах.

– Це що якісь спеціальні шлюбні традиції? Твій народ так ставить мітки, напівкровка? – розмірковуючи, волав цей зарозумілий ммм ... індик.

– Дуже треба. Не смикайся – зніму, – запропонувала я.

Хлопець насторожено і з побоюванням подивився на мене:

– А що як ти щось провернеш, і я знову опинюся при смерті?

– Будеш волати, точно проверну. А при смерті ти опинився не з моєї вини… Хоча за подальші події не ручаюсь.

Розстібнувши шпильку, витягла її з рани, злорадно радіючи з того, що цей нестерпний тип кривиться від болю.

– Повернись.

– Навіщо?

– Ну можеш не повертатися, – знизала я плечима, – і залишити другу прикрасу собі на пам'ять.

Він все ж повернувся, і я швидко витягла другу шпильку. Відвернулася і, продезінфікувавши шпильки, склала їх в аптечку. Зібрала свої розкидані пожитки, відзначаючи, що хтось не дотримав цікавості та сунув свого носа, куди його не просили. Накинула наплічник на плечі, підхопила арбалет і поспішила покинути галявину. Подяки від цього зарозумілого типу чекати не варто.

– І куди ти зібралася, напівкровка? Як я зрозумів, ти врятувала мені життя і тепер я зобов'язаний одружитися з тобою, – несподівано ошелешив мене цей ммм ... індивідуум.

– Дякую не треба, – відхрестилася я від цієї чудової перспективи.

– Я тебе не питаю, чоловічка, – прогарчав мені в обличчя цей нахаба та швидко, не встигла я оком змигнути, опинився поруч.

– А даремно. Інакше можна недорахуватися бубонців, – ледь чутно пробурмотіла я, насилу утримуючи на місці коліно, готове позбавити декого цих самих бубонців. – У мене жодних матримоніальних планів стосовно нахаб.

– Та як ти смієш, напівкровка?!

Ну, все дістав! Я крутнулась та, підставивши підніжку, завалила нахабу на ногу. Шокер біля шиї став вагомою причиною мене вислухати.

– Краще тобі не смикатися, чистокровка. Ще раз назвеш мене напівкровкою і позбудешся своєї одружаловки.

Він все ж сіпнувся та очікувано отримав відчутний розряд. Здивовано і трохи докірливо подивився на мене, вже втрачаючи свідомість.

Вставши з безтямного тіла, пройшлася галявиною. Забрала з багаття рожна з вже готовою тушкою – або згорить, або якийсь звір з'їсть, поки цей буде валятися без тями – нічого добру пропадати. Та й мені потрібна матеріальна компенсація за нервовий ранок.

І відкушуючи смачне м'ясо, мугикаючи від задоволення, покинула галявину.

– Краще тобі більше не зустрічатися на моєму шляху, чистокровка.

Ех,  в жодному зі світів немає мені бідній містечка. Там ельфійка, тут чоловічка.