Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Енжі Собран
Заміж? Не піду!

Зміст книги: 50 розділів

Спочатку:
Пролог
73 дн. тому
Розділ 1
126 дн. тому
Розділ 2
126 дн. тому
Розділ 3
101 дн. тому
Розділ 4
101 дн. тому
Розділ 5
101 дн. тому
Розділ 6
101 дн. тому
Розділ 7
101 дн. тому
Розділ 8
101 дн. тому
Розділ 9
101 дн. тому
Розділ 10
101 дн. тому
Розділ 11
101 дн. тому
Розділ 12
101 дн. тому
Розділ 13
101 дн. тому
Розділ 14
101 дн. тому
Розділ 15
101 дн. тому
Розділ 16
101 дн. тому
Розділ 17
101 дн. тому
Розділ 18
101 дн. тому
Розділ 19
101 дн. тому
Розділ 20
101 дн. тому
Розділ 21
73 дн. тому
Розділ 22
73 дн. тому
Розділ 23
73 дн. тому
Розділ 24
73 дн. тому
Розділ 25
72 дн. тому
Розділ 26
72 дн. тому
Розділ 27
72 дн. тому
Розділ 28
66 дн. тому
Розділ 29
63 дн. тому
Розділ 30
63 дн. тому
Розділ 31
63 дн. тому
Розділ 32
62 дн. тому
Розділ 33
62 дн. тому
Розділ 34
62 дн. тому
Розділ 35
62 дн. тому
Розділ 36
62 дн. тому
Розділ 37
62 дн. тому
Розділ 38
62 дн. тому
Розділ 39
62 дн. тому
Розділ 40
62 дн. тому
Розділ 41
62 дн. тому
Розділ 42
62 дн. тому
Розділ 43
62 дн. тому
Розділ 44
62 дн. тому
Розділ 45
62 дн. тому
Розділ 46
62 дн. тому
Розділ 47
62 дн. тому
Розділ 48
62 дн. тому
Розділ 49
62 дн. тому

Телефонувати Лютому я не стала. Якось не вкладався в мою картину світу цей дзвінок. Ну що я йому скажу? 

– Вітаю, Марат, мені потрібна твоя допомога?

Ось так просто з бухти-барахти? І він все кине і, як лицар у блискучих обладунках, кинеться рятувати принцесу. Звичайно ж, тридцятирічним власникам бізнесу зайнятися ж більше нічим. До того ж він, швидше за все, давно та щасливо одружений, а тут я. І пояснюй потім, що п’ять років мене не знав і навіть не чув. 

Думка про одруження мого першого, ще несвідомого, кохання кольнула несподіваним жалем. Ні, я не припускала, що мені будуть кохати, молодий чоловік залишиться незайманим всі ці роки та ночами ридатиме над моєю старенькою фотографією. Це, по-перше, смішно. По-друге, тільки в казках буває. Але, якщо бути чесною перед собою, то хотілося б. Хотілося б, щоб Марат кохав мене та нудився в очікуванні. Така ось я підступна дівчинка.

Харлей в гаражі стояв з повним баком. Намет, зброя, наплічник з необхідним надзвичайним запасом – життя зі схибленим на фентезі татком і не такому навчить. Чого варті курси снайперів, які я пройшла в сімнадцять.

Я вже мовчу про викувані ковалями мечі, кольчуги, саморобні луки, стріли та арбалети, якими була вщерть забита збройова. В яку я завітала та так і застигла, дивлячись  з застряглим в горлі криком подиву. 

Два роки минуло з того часу, як я була тут останнього разу і нічого не змінилося. Моя викувана особисто для мене катана, мій улюблений арбалет, який я розбила вщент при нашому останньому спорі з батьком… 

Полагодив, переробив і, я не здивуюся, якщо, ще й удосконалив. З хвилину дивилася на все це багатство, а потім з натхненням вирушила збирати все, що може знадобитися.

Наразі, після того, як я прочитала листа, одержимість батька моїм самозахистом стала зрозумілою. А після нічних кошмарів про лікарню, що я підозрювала, ринули з розблокованих куточків пам'яті, і цілком необхідною. Мало де я можу опинитися? Краще бути озброєною і небезпечною, ніж нездатною себе захистити. І я вперше пошкодувала, що останні пару років не займалася боротьбою.

Мотор звично бурчав, навігатор прокладав шлях, і вже за кілька годин я опинилася майже у цілі. 

Дорога далася нелегко. Ліс та мотоцикл виявилися погано сумісні, і мені досить часто доводилося тягнути мого залізного коня на собі.

Розлютившись на чергові непролазні хащі, залишила в них мотоцикл, не забувши встановити позначку у навігаторі. 

Знаю, проходили ще років вісім назад з татом – години чотири шукали зовсім немаленьку машину, клацаючи дармовисом з ключами та дослухаючись до тихого писку.

Надягши на плечі наплічник з найнеобхіднішим (і чому це необхідне таке важке?), вирушила шукати печеру.

Знайшовши, скрушно видихнула. Хіба ж це печера? Так… виїмка в невеликому пагорбі над озером, з плоским криваво-червоним камінням по центру. Хоча на камені й знайшлися різьблені руни-символи, описані батьком.

Згадавши, що бачила в щоденнику батька їх розшифровку, сіла додолу та почала шукати, перегортаючи стару зошит.

Отже, найближча до мене руна Райдо, схожа на перевернуту англійську «R», символізує закритий шлях вперед, зупинку. За нею йде руна Соул, що нагадує зиґзаґ блискавки та символізує самоствердження. Третя руна Йєр – складалася з двох звернених один до одного кутів, і в трактуванні батька означала очікування, завершення, долю. Четвертою виявився Наутиз, схожа на перекошений хрест руна – обмеження. У центрі руна Ейваз, яка нагадувала перевернуту букву «Z» – перешкода і захист.

Під рунами йшли слова написані латиницею і мабуть, не помічені батьком, бо в розшифровці їх не було: annon, maetha, glawar, omentie, edraith. В голові сам собою сплив знайомий з дитинства Сіндарін* – ворота, битися, сонячне світло, зустріч та порятунок.

І що це все означає? Я лежала маленька в центрі – на руні порятунок і захист. Судячи з усього, батько зрозумів ці символи буквально. І все моє подальше життя готував мене до цієї ролі. Інакше як пояснити багатогодинні тренування? Ні, спочатку мені навіть подобалося. Що може бути краще, ніж час з улюбленим татом і захват в його очах, коли ти долаєш чергову смугу перешкод або потрапляєш у яблучко?

Відкладений зошит зашарудів – це вітер перегорнув кілька сторінок. Піднявши зошита, вчиталася в текст:

«Я вчу її виживати. Дуже боюся, що колись доведеться з нею розлучитися і мене не виявиться поруч. Вона – моє сонячне світло, казка, що ожила і чудо, на яке я й не сподівався».

Стало трохи холодно. По-перше, від відповіді на питання до чого мене готували. По-друге, від цієї ошаленілої віри в надзвичайне, якої я ніколи не помічала в батькові. 

Хоча чому не помічала? У нього ж весь бізнес був побудований на цьому – комп'ютерні ігри, тематичні костюми, тренування боїв, фестивалі, квестові кімнати... Він жив всім цим ...

«Толкієнувся сам – толкієни іншого», – спливла в голові часто повторювана фраза. 

Розмірковуючи, малювала пальцем візерунки по рунах, дивуючись з того, як вони надщерблені в камені. Схоже на величезну інталію** з темно-червоного граната.

Несподівано символи під пальцями спалахнули рожевим вогнем. З запізненням помітила, що порізала подушечку й останні руни обвела кров'ю.

Стіна, що ховалася вглибині печери, несподівано пішла брижами, стала тремтячою, напівпрозорою.

Щось за спиною гримнуло, затремтіло. Раптово стало темно, і тільки криваво-червоне світло, що било з центру каміння, розвіювало несподіваний морок.

Перелякана свідомість якось ліниво відзначила, що вхід у печеру засипало і судячи з відсутності просвіту, я похована під скелею. Залишуся – задихнусь від нестачі повітря в цьому кам'яному склепі. Вихід тільки один – сподіватися, що хитка поверхня за спиною – це справжнісінький магічний портал в мій рідний світ. І щось мені говорило, що довго він не протримається.

Підхопивши розкидані речі, підійшла ближче. Доторкнулася до стіни й рука провалилася. Набрала в груди якнайбільше повітря та зробила крок у невідомість.

Навколо мене згусла липка темрява, від якої незвично різало очі. Навколишній вакуум, забивав легені, доводячи до запаморочення.

Зробила кілька швидких кроків вперед і, помітивши чимраз сірішу пляму, зірвавшись з місця, побігла до неї. У грудях різало від нестачі кисню, аж голова йшла обертом. Накочувала слабкість.

«Нік, люблю тебе», – зізналася я єдиному, кому ніколи цього не говорила.

«Бель, що з тобою?», – долинуло стривожене, але свідомість вже спливала.

Зафіксувавши світло, що вдарило різким болем по очах, зробила великий ковток повітря, від якого стало боляче в грудях.

Ще один єдиний крок, і я знесилено впала, знепритомнівши вперше у житті.

 

* вигадана мова ельфів, розроблена Дж. Р. Р. Толкіном.

** ювелірний виріб або прикраса, виконана в техніці поглибленого рельєфу на дорогоцінному або напівдорогоцінному камінні, склі.